Наукові конференції, Научные конференции » Державне управління » Татаринов С. Й., Руденко С. О. БАХМУТСЬКА ДУМА - ФОРМУВАННЯ ТА ФІНАНСОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ (1866-1916 рр.)

Татаринов С. Й., Руденко С. О. БАХМУТСЬКА ДУМА - ФОРМУВАННЯ ТА ФІНАНСОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ (1866-1916 рр.)

Категорія: Державне управління , Сучасна наука в мережі Internet (25-27.02.2013 р.)

Татринов С. Й., Руденко С. О.
Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут Української інженерно-педагогічної академії (Артемівськ, Донецька область)

БАХМУТСЬКА ДУМА-ФОРМУВАННЯ ТА ФІНАНСОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ (1866-1916 рр.).


Татаринов С.И., Руденко С.А. Бахмутская Дума – формирование и финансовая основа деятельности (1866-1916 гг.). Исследованы правовые основы создания и деятельности городской Думы Бахмута-центра большого уезда Екатеринославской губернии, финансовая база местного самоуправления.

Ключевые слова городской голова, Дума, управа, гласные

Татаринов С.Й., Руденко С.О. Бахмутська Дума- формування та фінансова основа діяльності (1866-1916 рр.). Досліджено правові засади створення та діяльності міської Думи Бахмуту-центру великого повіту Катеринославської губернії, фінансова база міського самоврядування.

Ключові слова міський Голова, Дума, управа, гласні

Tatarinov S.I., Rudenko S.A. Counsil (Duma) of Bakhmut-formation and financial basis of activity (1866-1916). Legal basis of formation and activity of the town counsil (Duma) of Bakhmut the centre of a big distrikt (uezd) of Yekaterinoslav province, financial basis of the local self-government have been studied.

Key words: mayor, town counsil (Duma), board members of the city duma ( town - councillors).


Аналіз актуальних досліджень і публікацій. Після Селянської реформи 1861 р. та запровадження інституту міського самоврядування, уряд постійно та уважно регулював функції иіських Дум [1].

Представники передових верств російського суспільства прикладали зусилля для розширення демократичних засад самоврядуванняЄ проводили дослідження проблем місцевого земського самоврядування [2].

За радянської влади була скопійована попередня модель виборних представників у містах, але носила декоративний характер [3]. Останні роки зявилися дослудження місцевого самоврядування загально-історичного характеру [4].

Автор статті, інші дослідники вперше почали вивчати історію міського самоврядування Бахмуту (Артемівська) на Донеччині у 90 роки ХХ століття[5].

Мета статті. У незалежній Україні понад 20 років тривають експерименти з місцевим самоврядування, кожна нова влада чи партія роблять спроби розширити повноваження міських Рад, але це призводить до бюрократизації та посилення централізації, обмеження прав громад.

Основний матеріал. Бахмут був центром величезного повіту Російської імперії з 1783 до 1917 рр.-серцем промисловості Донбасу.

З 2 листопада 1862 р. урядом Росії були затверджені правила виділення земель, що належать містам Новоросійського краю під приватні сади і виноградники. З дозволу губернського начальства міська Дума отримала можливість відвести не більш однієї десятої частини міських земель під садово-виноградарські ділянки для городян. В одні руки виділялося не більш десятини. Власник ділянки протягом трьох років повинен був її освоїти: обгородити або обкопати ровом і посадити не менше 100 фруктових дерев або 1200 кущів винограду. З дня відведення він звільнявся від всякого податку [6].

Кожні 3 роки Бахмутська Дума проводила огляд ділянки і, у разі виконання умов освоєння, власник одержував документ на право постійного користування землею, а сама ділянка обкладалася щорічним збором на користь міста у розмірі 30 копійок сріблом. Якщо бахмутчани змогли скористатися наданою можливістю, то через декілька років велика частина врожаю, природно, почала поступати на ринок.

Місто володіло і віддавало в оренду 3,7 тис.десятин землі під водяні млини, заводи цегляні, салотопельні, скляні, костопальні, кузні, різниці, гасові склади, "землеробство, городи, сінокосіння і випаси". Все було враховано [7].

У 1866 році «Новоросійський календар» мав такі відомості про місто. Жителів 10103, будинків кам’яних 172, дерев’яних 1700. На торговій площі 48 кам’яних лавок, 36 тимчасових. Купців 3-ї гільдії 140, з інших міст 17. Міщан було 4179 осіб. У місті діяли 5 цегельних, 2 миловарних, 7 салотопельних, 5 свічних, 2 вапнякових та кісткопальний заводи, 2 цирюльні. Згадуються 5 православних церков та католицький храм 2 синагоги.

У 1867 році соціально-становий склад населення Бахмуту мав такий вигляд: дворяд спадкоемних 68, осіб духовних осіб 69, почесних громадян 4, римокатоликів 1, евреїв 1, купців 517, офіцерів та солдат 386, відставних чинів 133, селян 3392, міщан 4493, іноземних підданих 28 [8].

У 1872 році у Бахмуті мешкало 17990 жителів, кам’яних будинків 128, дерев’яних 1661, кам’яних магазинів 53, дерев’яних 77. Горілкою, вином торгували 183 особи. Діяли 5 салотопельних, 4 свічних, салотопельний, винокурний, табачний, пивоварний заводи, 2 млина. Вартість всього майна міста становила 774,7 тис.рублів. Місто мало поштову станцію Павлоградсько-Слов’яносербського тракту, телеграф. Існували Тюремний замок та Камера мирового суду [9].

У 80-ті роки ХIХ століття Бахмут мав будинків кам'яних 172, дерев'яних 1458 на суму 634 тис.рублів, лавок кам'яних 44, дерев'яних 109 на суму 100 тис. рублів.Нараховувалося 569 ремісників-кустарів, 744 купці при чисельністі населення міста 12109. Загальний обсяг прибутку становив 130 тис. рб., ярмарки та роздрібна торгівля становила 235 тис. рб. [10].

Міську реформу регулювало «Городове положення» від 28 червня 1870 року. Проект Положення розроблявся в Міністерстві внутрішніх справ, був готовий в 1864 р. і в 1866 р. внесений в Державну Раду. Положення вводило пруську систему, відповідно до якої рівне число гласних обирали платники податків, що сплачували рівну суму податків. Списки платників податків складалися починаючи з тих, хто сплачує найбільші податки і кінчаючи найдрібнішими платниками. Міське положення від 16 / 28 червня 1870 р. забезпечувало достатньо помірний склад міських Дум. Вимоги для виборців: у виборах брали особи, що досягли 25 – літнього віку, власники нерухомості, промислових підприємств, особи, що займалися кустарними промислами або дрібною торгівлею від будь-якого стану. Не допускалися до виборів особи з судимістю, відсторонені від посад, підслідні, позбавлені духовного сану. Правники, посадовці судів та поліції і жінки приймали участь у виборах через представників. Голосування було таємним. Дума і управа обиралися на 4 роки, половина складу повинна була оновлена через кожні 2 роки.Міський Голова міг припинити рішення управи. Встановлювалося граничне число осіб не християнського віросповідання, що допускалося до складу управи - одна третина. Міський Голова не міг бути єврейської національності [11].

16 червня 1870 р. Олександр II затвердив Міське положення. Контрольні функції мали начальники губерній. У статті 76 Міського положення визначався механізм губернаторського контролю: постанови міських Дум в обов'язковому порядку подавались на розгляд губернатора, він мав право у двотижневий термін зупинити їх дію за невідповідності закону. Оскаржували ці рішення міські Думи до губернських з міських справ Присутствій. «Присутствіє» складалося з губернатора, віце-губернатора, голови губернської земської управи, міського голови губернського міста, голови губернського З'їзду мирових суддів. Рішення Присутствія діяли невідкладно. Дума могла оскаржити їх у Правительствуючому Сенаті , рішення якого мали остаточну дію. Чекати постанови приходилося дуже довго [11]. Губернатор затверджував міських Голів повітових та заштатних міст, подавав з характеристиками мініст­рові внутрішніх справ кандидатури Голів губернських міст. Міністр МВС повідомляв губернатора про позитивне чи негативне рішення. До МВС надсилали справи усіх кандидатів, що набрали більше голосів "за", таємне голосування призводило до того, шо таких осіб було більше. Нерідко міністр обирав кандидата на свій розсуд, не звертав увагу, хто ж дійсно набрав більше голосів [11].

В Бахмуті гласним могла стати особа, що мала нерухомості на 3 тисячі рублів сріблом.
Першим Головою Бахмуту став купець Василь Ангелієвич Ангеліді, секретарем Думи Іван Степанович Педанов. В 1866 - 1867 рр. в міську Думу було вибрано 7 гласних, серед них іудеї Янкель Ліпарев, Гершель Тісменіцький [12].

В.А. Ангеліді подбав про відкриття Вищого народного училища, першої чоловічої гімназії, заохотив іноземця Мартенса почати будівництво водогону. Короткий час Головою Бахмуту був І.С. Педанов.

Яскравим прикладом конфліктів майнових інтересів діячів Бахмутської Думи стала історія з виходом книги С.Крамарєва «КРАЩЕ СЛУХАТИ УПРАВУ, А НЕ УЯВНИХ ДОБРОДІЙНИКІВ». Краамарєв писав- «...що твориться в Бахмутській Думі під керівництвом однієї особи, яка встановила порядок всупереч 64 ст. Міського положення вирішувати такі питання, котрі будь-чого не співпадають з його поглядами, шляхом закритого балотування (не запитуючи Думу, яким способом вона бажає вирішувати питання) і цим способом відкидати самі корисні заяви і пропозиції" [13].

Протест викликали рішення з питань відрядження за пропозицією гласного Пєданова гласного Шабашева до Петербургу через невиконання зобов'язань Донецькою залізницею по будівництву мостів і шосе. Поїздка повинна була бути за їх рахунок, але Голова Й.М.Клейменов змінив рішення в Журналі засідань Думи (фактично підробив його) про видачу Шабашеву 100 рб. З 45 гласних Голову підписами підтримали 22, але при розслідуванні ще 1 відмовився від підпису. В 1876-77 роках гласні Педанов і Нордберг одержували 600 рб. для поїздки до Петербургу, на що була ухвала Думи.

Крамарєв звинуватив Голову Клейменова в небажанні відкривати повну чоловічу гімназію [13].

Скандал вартував посади Голови купцю Й.М.Клейменову.

У 1874 р. міські Думи отримали право визначати кількість місць продажу, забороняти торгівлю спиртними напоями в тих чи інших місцевостях. За реформою 1885 р. вносилися корективи до «Положення про трактирні заклади» – збори з чайних та інших закладів без продажу міцних напоїв, пивних з продажем гарячої їжі на користь міста не повинні були перевищувати суми, сплачуваної ними до державної скарбниці [14]. Правилами 14 травня 1885 р. міським Думам надавалися повноваження на дозвіл відкриття закладів з роздрібної торгівлі спир­тними напоями [14].

З 1884 р. гласним Думи, членом Управи та заступником Голови було обрано В.І.Першина, обраного Головою у 1887 р.

Бюджет Бахмуту становив у 1881 р. - прибутки 37340 рб. (+10 тис. до плану), витрати 36069 рб. Видано у повіті торгових патентів 2388 (прирост 414) через зростання мережі залізниць через Бахмутський повіт. Бюжет міста 1882 р. становив прибутки - 36,4 тис. рб., витрати - 33,8 тис. рб. У 1894 р. прибутки Бахмуту становили53638 рб. [15].

У 1881 р. у губернії відбулося 480 ярмарок. У 1882 р. на Різдвяній ярмарці у Бахмуті продано товарів на понад 300 тис.рб. і вона стала однією з 3 найбільших (Ростов, Катеринослав) у губернії. У 1884 р. Петро-Павловська ярмарка Бахмуту зрівнялася з Катеринославом за обсягами товарів [15].

Бахмут у 1881 р. мав миловарний, 2 сальних свічок, 3 салотопних, канатний, пивоварний, 5 вапнякових, 2 газвод, 4 цегельних, солеварний, скляний заводи - всього 21. У повіті 2 шкіряних, миловарний, 2 винокурних, паровий млин, цукровий, 33 вугільні копальні, ливарний. 41 підприємство [15].

48 громадян Бахмуту у 1881 році ходатайствували перед Думою про збір з товарів, що провозяться містом. З метою залучення додаткових засобів для впорядкування Бахмуту і щорічних ярмарків міська Дума звернулася в 1903 році до Господарського департаменту МВС з проханням про встановлення зборів від 1/8 до 1/2 копійки з пуда що доставляються в Бахмут товарів по залізниці. Державна Рада і цар Микола II дозволили збирати по пів-копійки з пуду товарів, , що дало 83,2 тисячі рублів для замощення вулиць Миколаївської, Великої і Малої Харківської, Соборної на всьому їх протязі [16].

Мощення тротуарів гранітною бруківкою було передано купцю Абраму Дуліну, камінь поставляв Зайцевський селянин Ілля Симко.

У м. Бахмуті у 1887 р. 15101 жителів, він займав 4 місце у губернії за кількістю підприємств- 18, виробництво 319,6 тис. рб., працювало 528 осіб [17]. Повіт займав 1 місце- мав 52 пілприємства, обсяг виробництва становив 9,8 млн. рб. Робітників було 13432 [17].

Бахмутське казначейство зафіксувало торгівельний оборот 47,5 тис. рб. Бахмут провів у 1887 р. 4 ярмарки-привіз 890 тис. рб., продаж 324 тис. рб. «Оптові продажі майже не ведуться…бо розвивається торгівля лавошна». Від сильної епідемії чуми рогатої худоби деякі ярмарки були закриті [17]. Бахмут у 1887 р. мав 43 тис. рб. прибутків, витрати становили 42,6 тис. рб. Витрати складалися-утримання Думи 8029 рб., повернення займів 4380 рб., освіта 11295 рб., військові витрати 1899 рб., утримання поліції 4147 рб., утримання пожежників 4451 рб.,утримання тюрми 1020 рб. [18].

Міське Положення 1892 р., автором якого був міністр МВС І.М.Дурново, не мало норми, що міське самоуправління в межах своєї компетенції діє самостійно, статті закону спрямовані на обмеження самостійності міського самоврядування, повне підпорядкування губернії. Положення мало перелік обов'язкових постанов(ст.108): про дії осіб, які служать при прийомці та відправці товарів; про торгівлю спиртними напоями; про режим робочого дня у торговельних і промислових закладах у вихідні та святкові дні; про безпеку руху на вулицях; про заходи за­безпечення громадського порядку в публічних місцях. Посилювався вплив начальника губернії на органи міського самоврядування - міський Голова, члени управ затверджувалися губернатором. Обов'язково затверджувалися губернатором річні міські кошториси. Документи подавались Думою та управою на розгляд МВС через губернатора. При обговоренні справ, що торкалися дій міського самоврядування, до складу Присутствія входив виборний Думи губернського міста з її гласних (ст.12). Губернське з земських та міських справ Присутствіє мало право віддавати до суду осіб, обраних у міському самоврядуванню. Губернатор притягав Голів Дум та членів управи до дисциплінарної відповідальності. Міським Головам І членам управ надавались чини цивільного Табелю рангів [3].

У 1 895 р. видано торгових гільдейських патентів у Бахмуті та повіті 2186 (+307), 1 місце у губернії. Це повязувалося из «наплывом евреев, выселенных из сельских местностей». Промислових патентів видано у Бахмуті у 1895 р. 3192 [19].

Міська Дума виділяла гроші на виплату допомог і пенсій службовцям-пенсіонерам і їх удовам: в 1895 році пенсія була призначена удові колишнього міського Голови титулярного радника І.С. Педанова в сумі 57 рублів в рік. Лікарю-пенсионеру О.А. Шкляревському "За прослуженные ним 25 лет в Бахмуте" була призначена пенсія у розмірі 252 рб. в рік. Щорічно відпускалося до 10 вагонів вугілля для бідного міського населення [19].

Дума вела облік всього, що привозилося і продавалося в місті – цим займалося 3-4 члени Управи. В місті проводилося щорічно по чотири ярмарки, по сім днів кожна, з оборотом 0,6 - 1 млн. рб. Була межа цін мяса та хліба на квітен ь-вересень, що затверджувалася щорічно. Порівняємо витратні частини Бахмутського бюджету за 2 роки:


                      1896 р. [20] 1899 р. [21]

Загальний капітал -

                      155,6 тис. рб. 170 тис. рб.

Витрати

                      61,3 тис. рб. 63,6 тис. рб.


В 1899 р. доходи Бахмуту склали: податок на нерухомість 13809 рб. (17%), збір з промислів 2912 рб., збір з візників 1128 рб., земельний податок 14464 рб. (18%), оренда міських будівель 1499 рб., інші податки 45400 рб. (57%). Всього поступило 79 208 рб. [21].

Витрати становили 73 812 рб.: на утримання Думи 9308 рб., оплату квартир військовим 2557 рублів,утримання поліції 6605 р. (9%), на пожежну команду 6091 рб. (8%), утримання мостів, бульварів, парків, ремонт будівель, мощення вулиць, освітлення 11400 рб. (14%), народна освіта 16606 рб. (23%), медична допомога і ветеринарія 2900 рб. (4%) [22].

Загальний прибуток міських фабрик і заводів склала 785000 рб. Загальний торговий оборот Бахмуту дорівнював 2,9 млн. рб., мануфактурні і бакалійні товари продавалися на 1,6 млн. рб. В 1899 році було 120 крупних магазинів і 143 лавки,122 ремісники виробляли товарів і послуг на 250000 рб.. Тільки на мощення вулиць в 1898 - 1899 роках було витрачено 17627 рб. [21, 22].

Цікавим є аналіз поточної діяльності Думи та управи.

У 1896 р. відбулося 6 загальних засідань Думи, де було розглянуто 87 питань. Голова, два гласних М. Горяїнов і М. Гаврилов збиралися на 61 колегію (практично щонеділі). Розглянули 328 питань. Серед них, такі, як дозвіл на споруду Есель Добрейцер будки для продажу газових і фруктових вод в сквері біля Соборної церкви, пропозиція купця Й.М. Клейменова про відкриття відділення Держбанку, "про незадовільне будівництво водогону, випадках нестачі води", що повторюються, про підряд Якову Моїсєєву на будівництво Ремісничого училища, "про дозвіл відкрити трактир з продажем пива- меду, портеру і вина російського". Приблизно 50% склали питання комерції, розвитку мережі лавок і магазинчиків, охорона здоров'я, благоустрій міста, освіта. Ні слова про втручання в справи місцевої промисловості (тільки оренду десятин, податках з виробництва) [20].

В 1899 р. в Бахмуті було 26 гласних (24 християни, 2 іудеї). Дума зібралася на 6 "сесій", де розглянуто 83 питання, на 52 засіданнях управи розглянуто 359 питань. Серед них про будівництво в Бахмуті Торгових рядів, бойні, будівлі волосного Правління, нової будівлі чоловічої гімназії, Недільної школи, складу вугілля для бідних, поштово-телеграфної контори і Казначейства. Серед інших питань відзначимо: про розквартировування 8-й кавалерійської бригади, про роботу водогону, про заборону виноторгівлі напередодні свят і у вихідні дні і створення Комітету народної тверезості і інші [21].

Оклади Голови і гласних-членів управи складали - відповідно 150 і 60 рб. на місяць, міський архітектор одержував 600 рб. на рік (50 рб. в місяць), бухгалтер - 300 рублів в рік (25 рублів в місяць), брандмейстер -450 рублів в рік (37,6 рублів в місяць), завідуючий чоловічим Володимирським училищем - 300 рб. на рік (25 в місяць), старший чин поліції - 180 рб. на рік (15 в місяць). Штат Управи складався з одного загального секретаря (мабуть, керуючого справами) з окладом 100 рб., одного бухгалтера - 25 рб., 6 канцеляристів з окладами в 30-35 рб. і двох писарів по 20 рб., сторожа і кур'єра [20,21].

Канцелярія Думи потопала в різного роду паперах: в 1899 р. їх поступило з Петербургу і Катеринослава 6451, а у відповідь листування склало 3597 одиниць. Всього на утримання "апарату" йшло 5-7% міського бюджету. Витрати Думи "на себе" - сейф за 200 рб., по пуду вугілля на піч (пуд - 10 копійок), освітлення підчас "думських засідань і засідань комісій" гасу на 36 рб. Працювали і засідали багато [21].

Джерелами формування бюджету міста були податки: на нерухомість 14,3 тис. рб.,торгові збори (з винних, спиртних лавок, з трактирів і візництва) і з ремесел - 8,1 тис.рб., мита різні - 4,2 тис.рб., доходи з міського майна (з оренди млинів, із землі під заводами і магазинами) 34 тис. рб., повернення місту коштів урядом 2,1 тисячі в 1899 р. [22].

Основний податок на нерухомість складався на підставі щорічно виданих Думою "Книг оцінки нерухомого майна", де по вулицях вказувалися всі будови, їх власники, вартість в рублях, на підставі російського законодавства розкривався механізм нарахування і сплати вказаного вище податку [22]. Сплату цього податку контролювали гласні Управи В.В. Ліпчай і М.С. Смиреномудренський.

Торговими податками обкладалися дерев'яні і цегляні, рибні, м'ясні, квасові, сінні, гончарні, хлібні, бубличні лавки. Магазини, що торгували мануфактурою і промтоварами, податків не платили. Податки за сировину платили цегляні і вапняні заводи, солеварний завод Скараманги [21,22].

З численного єврейського населення бралися податки - "свічний" і "коробочний". В 1896 р. вони склали більше 4850 рб. [20].

Міський бюджет Бахмуту в 1912 році складав по доходах 157974 рб. і витратам -157899 рб. Недоїмки міста за різними платежами складали 36568 рб., тобто більше 20% річного бюджету. Запасний капітал Бахмуту складав понад 35000 рб. [23].

Уряд постійно переглядав та ускладнював процедуру обрання гласних міських Дум [11, 24].

Прикладом цього є Розпорядженням Катеринославського губернатора про збори виборців м. Бахмуту до 2 Державної Думи 19 березня 1906 року. Це був «стандарт» майнового цензу.До виборів допускалися особи, які мали у власності чи спадку 150 дес. землі, особи-власники до 100 дес. орендної гірничо-заводської землі, власники нерухомості 15 тис.рублів, довірені особи від жінок та духовенства на зборах у Бахмуті та Гродовці 28 лютого 1906 р. Виборець мав пред’явити Голові зборів документ про особу. Голосування відбувалося у великій залі повітового земства. Виборець мав отримати у Голови білет та бюлетень, куди заносив 3 прізвища губернських виборщиків.Білет-бюлетень виборщик міг отримати протягом 3 днів з 16 по 18 березня. В день виборів бюлетені не видавали. Виборці з 9 до 20 годин підходили до Голови, віддавали йому своє посвідчення та вкидали бюлетені до скриньки. Підрахунок голосів відбувався на другий день 20 березня у присутності будь яких виборців.

В 1910-1914 рр. право голосу на виборах в міську Думу по майновому цензу мали 381 особи - вони обирали 35 гласних Думи. В Думі були гласними 2 представники від земської Управи і представник духовенства (в Бахмуті було до 150 осіб цього звання).

Аналіз складу міської Думи за 1901 -1913 рр. показує, що повторно обиралися до 50%. Якщо в 1901 -1905 рр. в Думі було 29 членів і 6 кандидатів, то в 1913 році відповідно 35 і 8 [25].

В 1910 році в Катеринославі відбулася Південно російська обласна виставка, на якій. Бахмутська міська Дума представила альбом з ілюстраціями про свою діяльність і була нагороджена Малою срібною медаллю за благоустрій міста [26].

В 1913 році у Бахмуті мешкали: росіян - 21 тис., поляків - 113, німців - 76, татар - 89, євреїв - 6,38 тис., іноземних підданих - 104. Можна помітити, що тодішня статистика такого населення, як "малороси", "українці" - не знала, не "помічала" [27].

В період I Світової війни міській Думі налічувалося 36 гласних, Першин передав головування М.І.Новгородцеву (лікар, брат професора Петербурзького університету з правознавства, депутата 1-ї Думи і члена партії кадетів П.І.Новгородцева), заступниками були купець М. О. Апаренко, власник цегляного заводу О.П. Бадодін, членами були не тільки власники заводів Венгеровський, Вараксін, Лобасов, Мінаєв, Новіков, Токарев, В.Г. Французов, але і викладач музики та церковний регент Г.А. Макогон, власник Парку О.О. Чепурковський, оцінювачі нерухомого майна М.С. Сміреномудренський, В.В. Ліпчай [27].

Справами міщан відала Міщанська управа на чолі із старостою Юхим Колісниченко, М. Й. Шумний, Шлема Шепетовський [27].

В Комітеті із квартирного податку серед 7 членів був іудей Абрам Французов, в Комітеті із податку з нерухомого майна -Веніамін Французов [27].

Висновки і перспективи подальших досліджень.

Створення та діяльність Бахмутської міської Думи базувалися на правовій та фіскальній базі, що регулювалися урядом. Від спритності та таланту Голови залежало наповнення доходів, розумне витрачання видитків. Це призвело до того, що Бахмут був одним з помітних міст Катеринославської губернії.

Досвід думського самоврядування може бути прикладом для роботи місцевих Рад сьогодні.

Література:

1.Материалы, собранные для высочайше учрежлснной комиссии о преобразовании губернских й уездных учреждений. В 4ч. - СІІб.: Тип. МВД, 1870-1871,- С.36. Указатель статей, помещенных в псрвых 9-ти томах сборника правительственных распоряжений по делам, до земских учреждений относящимся. СПб. Изд. Хоз. Департ. МВД. 1888. 170 с.

2. Муллов П. Историческос обозрение правительствснных мер по устройству городского общественного управлення. СПб. 1864. Чичерин Б.Н. О народном представительстве. М.1866. Безобразов В.П. Земские учреждения и самоуправление. М., 1874. Еропкин А. Земство и народ: к вопросу о народном нредставительстве. - М. 1905. 86 с. Мордовцев Д.Л. Десятилетие русского земства. 1864 -1875. СПб. Тип. А.А. Краевского, 1877. Друцкой-Соколинский Д.В. Земство по положению о земских учреждениях 12 июля 1890 года // Вес­тник Европы. 1895. № 9. 1913 Ачадов. Государствеиная власть и местное городское и земское самоуправление. М. Тип. Ф.Я. Бугре. 1907.70 с. 3.Захарова Л.Г. Земская контрреформа 1890 г. М. Изд-во МГУ, 1968. 178 с.

4. Горбачев В.П. Городское самоуправление в Украине (по реформе 1870 года). Дис. канд. юрид. наук. Харків. Нац. ун-т внутр. справ, 1995. - І80 с. Білоконь М.В. Взаємодія місцевих органів державного управління і місцевого самоврядування: історичний досвід і проблеми сучасності //Вісник Запорізького юридичного ін­ституту.2002.№ 1 с.311-318. Грицак І. Місцеве самоврядування України в історії та су­часності //Вісник Української академії державного управлін­ня при Президентові України. 1996. №1. с.53-67. Ярмиш О.Н., Головко О.М. До питання про типи місце­вого самоврядування //Вісник Запорізького юридичного ін­ституту. 1999. №1.-с.7-12.

5. С.И.Татаринов.Артемовск. Вступительная статья буклета «Артемовск-лучший город Земли». Харьков, 1996, С.5-15. С.И.Татаринов, М.В.Абрамов.История Бахмута-Артемовска. Артемовск,1996, 120 стр. С.И.Татаринов.Бахмутское земство и народное образование // Музей в ХХ1 веке. Артемовск, 1999. С.И.Татаринов.Штетл Бахмут // Штетл как феномен еврейской истории. Киев, 1999. С.И.Татаринов.Алкогольный бизнес в Бахмуте // Музей в ХХ1 веке. Артемовск, 1999. С.26 31.С.И.Татаринов..История пожарного дела в Бахмуте // Там же, С.31-35. С.И.Татаринов.История гужевого и автотранспорта в крае // Там же, С. 31-39. С.И.Татаринов. Бахмут. Очерки истории,1783-1917 // Артемовск,2001, 146 стр с ил.С.Й.Татаринов, Н.О.Тутова. Нариси історії самоврядування у Бахмуті іповіті.Артемівськ,2008,230 с. С.И.Татаринов, Н.А.Тутова. К 110 летию телефонизации Бахмутского уезда. Летопись Донбасса, №6, 2009.О.С.Дадашов, С.Й.Татаринов, Н.О.Тутова. Нариси етнічної історії Донеччини. 2010, 108 с. С.Й.Татаринов. 50 років діяльності Бахмутського повітового земства. Вісник ЛугНУ ім.Т.Шевченка. Історичні науки, №11(222), 2011, с.112-122.С.Й.Татаринов, С.А.Федотов..Греки Бахмуту у 2-й половині 19-на поч. 20 ст. Збірник Праць ХНПУ ім.Сковороди, серія «Історія та географія», вип.43, Харків, 2012, с.142-145. С.Й.Татаринов, С.А.Федотов..Створення та діяльність притулків у Бахмуті у кінці 19-на поч.20 ст. Збірник Праць ХНПУ ім.Сковороди, серія «Історія та географія», вип.44, Харків, 2012. с.172-173. С.Й.Татаринов, С.А.Федотиов. Податкові відносини у Бахмутському повіті. Збірник Праць ХНПУ ім.Сковороди, серія «Історія та географія», вип.45, Харків, 2012. с.177-179

6.Великая реформа. М. 1911, т.3

7. Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1864 год. Екатеринослав, 1864. Журналы Бахмутского уездного земского собрания 2 созыва. Екатеринослав. Тип.Чаусского.1867.

8.Новороссийский календарь на 1866 год. Одесса, 1865.

9.Новороссийский календарь на 1872 г. Одесса, 1872

10.Новороссийский календарь на 1880 год. Одесса, 1879.

11. Корнилов А.А. Из истории вопроса об избиратеяьном праве в земстпе. Происхождение земской избирательной си-стсмы 1864 г. и ее дальнейшие изменения. СПб. 1906.

12.Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1867 год. Екатеринослав, 1866. Журнал Бахмутского уездного земского собрания. Бахмут. 1867. 119 с.

13. С.М.Крамарев. Записка по поводу выражения Бахмутского городского Головы 12 мая 1882 года « лучше слушать Управу, а не мнимых благодетелей». Одесса.тип. Нитче.1882.

14. Новме узаконення о питейной торговле //Вестиик фннансов, промышлснности и торговли.1885. №32. 201 Об учреждении в губерниях особьіх временных комиссий/ Новые узаконення о питейной торговле //Вестиик финансов, промышленпости и торговли. - 1885. №33. Правила о раздробитсльной продаже напитков: Вьісоч.утв. 14 мая 1885 г. Полн. собр. законов Российской империи (ПСЗ). - Собр. 3-є. т.5. №2946.Наказ податным инспекторам по губерниям Европейской Росии утв.управляющим Министерством финансов 12 авг. 1885 г. // Вестник финансов, промышленности и торговли. 1885. Т. 3. с. 579-582. Гончарук В.Я. Правове регулювання виробництва і обігу спиртних напоїв у Російській імперії в другій половині XIX - на початку XX ст. (на матеріалах укра­їнських губерній) Дис. канд. юрид. наук. Харків. ХНУ внутр. Справ. 2001. 195 с.

15. Обзор Екатеринославской губернии за 1881 год. Приложение к нижайшему докладу губернатора Екатеринославской губении Е.И.В. Екатеринослав, 1881.

16. РГИА,ф. 1288,оп.25,д. 18. Дело об установлении в пользу доходов г. Бахмута сбора с товаров.

17.Обзор Екатеринославской губернии за 1887 год. Приложение к нижайшему докладу губернатора Екатеринославской губении Е.И.В. Екатеринослав, 1887.

18. Обзор Екатеринославской губернии за 1895 год. Приложение к нижайшему докладу губернатора Екатеринославской губении Е.И.В. Екатеринослав, 1895.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^