ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

Голос Т. С., к. пед. н., Войнов В. М. РОЛЬ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАГАЛЬНОФІЗИЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО І ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Голос Т. С.

Вчитель фізичного виховання першої категорії ЗОШ № 15 м. Черкаси

Науковий керівник: к. пед. н., Войнов В. М.

Черкаський державний технологічний університет

РОЛЬ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАГАЛЬНОФІЗИЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО І ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Розвиток дитини, школяра – складний діалектичний процес. Він має свої якісні особливості на різних етапах розвитку.

У психології і педагогіці розвиток дитини поділяється на ряд послідовних вікових періодів: немовлята ( до 1 року ), раннє дитинство ( 1 – 3 роки), дошкільний ( 3 – 7 років), молодший шкільний ( 7 – 11 років ), підлітковий ( 11 – 15 років ) та старший шкільний вік ( 15 – 18 років). [5]

Кожний період відрізняється своїми суттєвими умовами життя, потребами і діяльністю, характерними протиріччями, якісними особливостями психіки і характерними психічними новоутвореннями. Кожний період готується попереднім періодом, виникає на його основі і слугує, у свою чергу, основою для наступного періоду. Вікову характеристику визначають: зміни стану дитини у сім’ї та школі, зміни форм навчання та виховання, нові форми її діяльності і деякі особливості дозрівання її організму, тобто вік є не тільки біологічною, скільки соціальною категорією.

Для кожного віку характерні різні види діяльності, наявна потреба у кожному з трьох основних її видів: у грі, навчанні і праці. Діти і школярі, як відомо, приймають участь у різних видах діяльності. Одначе реальне їх життя не складається з окремих видів діяльності, а утворює їх системи, які різняться на різних етапах. Кожний такий етап характеризується не тільки визначеним складом видів діяльності, але і наявністю головного, або ж, як прийнято у психології, провідним видом діяльності.[1]

Під провідним видом діяльності розуміється не той, що займає перше місце за об’ємом у житті дітей та підлітків, а така діяльність, у якій відбувається формування основних психічних процесів і властивостей особливості, які характеризують головні надбання даного вікового періоду.

Провідна діяльність характеризується наступними ознаками:

  • у цій діяльності виникають і в ній же диференціюються нові види діяльності ( наприклад, передумови навчання виникають у грі),

  • у провідній діяльності формуються або перебудовуються психічні процеси ( у грі – уява, у навчанні – мислення і т.д. ).

  • від цієї діяльності залежать основні психологічні зміни кожного періоду розвитку дитини.

Ось чому так необхідно більш точно визначити ті грані психологічного розвитку і формування особистості дитини які переважно розвиваються у грі, у тому числі рухливій, і не можуть розвиватися або зазнають лише обмеженого впливу у інших видах діяльності. Однак дослідження значення гри для психічного і фізичного розвитку і формування особистості достатнього ускладнене. Тут не можливий чистий експеримент тому, що не можливо вилучити ігрову діяльність з життя дітей та підлітків з метою вивчення змін у процесі їх розвитку. Тому доводиться користуватися з одного боку чисто теоретичним аналізом, а з іншого – спостерігати і порівнювати поведінку гравців з їх поведінкою в інших видах діяльності. [6]

Так, удошкільномувіці провідною є саме ігрова діяльність.

Ігрова діяльність достатньо різноманітна, оскільки є чимало ігор починаючи з елементарних предметних для дітей раннього віку, творчих рольових ігор дошкільнят і закінчуючи більш складними рухливими іграми з правилами у школярів, а також спортивними та іншими іграми юнаків і дорослих.

Гра є найбільш доступною для дитини діяльністю, вона найбільш відповідає її психічним і фізичним можливостям. На відміну від навчання і праці, які вимагають уміння ставити більш-менш віддалену мету, орієнтуватись на результат у перспективі, у грі дитина орієнтується не на віддалену, а на достатньо близьку мету, не на «завтрашню», а на «сьогоднішню» радість. Якщо старші діти і дорослі здатні виконувати щось нецікаве заради цікавої, привабливої мети, то для молодших дітей це ще не доступне. Для них характерною є така форма діяльності, в якій виконання дій є саме по собі цікавим. Така діяльність приносить дитині найбільше задоволення і радості. Саме такою діяльністю і є гра, що підтримується не віддаленими або опосередкованими інтересами, а більш близькими переважно безпосередніми. Дитина грається тому, що її приваблює сам процес гри, зміст тих дій, які вона виконує у процесі гри.

У грі дитина опановує самі загальні, фундаментальні прояви життя людей, їх соціальні функції та відношення, норми поведінки. Але у цьому віці у житті дитини є і елементи праці, а нині і навчання. [2,4]

У шкільному віціпровідним видом діяльності стає навчання, хоча ігрова діяльність також зберігається.

Дані літературних джерел та спостереження в процесі педагогічної діяльності дають основу зробити ряд припущень про роль гри і її співвідношення з провідними вилами діяльності у молодшому шкільному віці. У школі у дітей формуються психологічні передумови теоретичної свідомості, змінюються мотиви поведінки, відкриваються нові джерела розвитку пізнавальних і моральних сил. Розвиток цих процесів обумовлює навчальна діяльність.

Обґрунтування місця гри у житті молодшого школяра повинне, очевидно, опиратися на наступні положення, а саме:

  1. Передуючий даному віку вид діяльності ( сюжетно-рольова гра дошкільнят ) не зникає, а залишається, одначе у ній успішно може засвоюватися і зміст нової діяльності ( навчання ). Сказане не означає, що навчання слід проводити лише в ігровій формі. Необхідно здійснювати поступовий перехід від гри до навчання, активно вести пошук форм пізнання одночасно з впровадженням специфічних для навчальної діяльності прийомів і методів.

  2. Наявність у житті школяра засвоєного раніше виду діяльності ( гри) забезпечує адаптацію, у ній дитина черпає зразки для вирішення нових життєвих завдань. Вона забезпечує умови для нормального розвитку розумових, моральних і фізичних сил.

  3. Елементи творчого самовираження, прояви самостійності і активності школяра формуються на основі засвоєних видів діяльності.

Ті успіхи, яких досягає дитина у розвитку всіх своїх психічних процесів, зокрема мислення, на час переходу її до школи, позначаються і на змісті, і на формі її ігор. Сюжетна творча гра, яка посідає таке важливе місце у житті дошкільняти, найбільше відповідаючи наочно-дійовому і образному характеру її мислення, з часом поступається місцем більш складним іграм з правилами, що вимагають уже вищого рівня розвитку психічної діяльності і фізичних можливостей.

Характерною ознакою цих ігор є те, що їх зміст визначений наперед, тобто, учасники гри ще до її початку знайомляться з ігровими завданнями, засвоюють ті правила, яких вони повинні дотримуватися у процесі гри. Все це вимагає від дитини вміння підпорядковувати свою діяльність заздалегідь поставленій меті, свідомо контролювати свої дії, узгоджувати їх з прийнятими правилами тощо.

Ігри з правилами, виконання яких полегшується наявністю цікавої фабули, є характерними не лише для дітей дошкільного, а й для дітей молодшого, шкільного віку, в мисленні яких обрані моменти посідають дуже важливе місце. Ігрове завдання ( наприклад, бігати, дотримуючись певного правила, виконувати належні рухи тощо) стає доступним і привабливим для дітей тільки тоді, коли воно подається в наочній і конкретній формі. Ось чому сюжетні ігри з правилами продовжують користуватись успіхом не лише у дошкільнят, а й у молодших школярів.

Щоправда образні моменти гри тут уже втрачають своє самодостатнє значення. На перший план починає виступати не зображення дій того чи іншого персонажу, що виражено проявляється у дошкільнят, а виконання самого ігрового завдання, досягнення конкретної мети: добігти першим, побігти так, щоб тебе не спіймали і т.д.. Фабульні ж моменти відіграють тут уже допоміжну роль, надаючи самому ігровому завданню певної образності, емоційності. Основним змістом гри стає виконання правил. [7]

Перехід допідлітковогоетапу розвитку особистості школярів характеризується бурхливим фізичним і духовним ростом, розширенням зон пізнавальних інтересів, потягом до самооцінки та суспільної активності. В реалізації всіх цих процесів і спонукань знаходять своє місце відповідно ігри: спортивні, рухливі, інтелектуальні, сюжетно-рольові, на перше місце висуваються ігри творчі і сюжетно-рольові. Цей злет пояснюється їх колективною природою, зростаючим значенням у житті підлітка спілкування, системи суспільно-корисної діяльності, де формується свідоме підпорядкування суспільним нормам. Ігрова діяльність формує соціально значимі мотиви і визначання норми суспільної поведінки. Підлітків приваблює в іграх можливість проявів своїх особистих якостей, боротьба за досягнення поставленої мети, тобто сам зміст діяльності, її процес. [3]

У старшому шкільному віціпровідною стає навчально-професійна діяльність. Найважливішим психологічним новоутворенням цього періоду є вміння школяра складати життєві плани, шукати засоби їх реалізації, формувати моральні ідеали, що свідчить про розвиток самосвідомості.

Про значення гри в становленні особистості старшокласників поки що відомо недостатньо, досі ця сфера їхнього життя в психолого-педагогічному аспекті розкрита далеко не повністю. Стає можливим і достатньо корисним досліджувати гру крізь призму життєвого самовизначення старшокласників у таких важливих, з точки зору юнацької психології, напрямках, як професійна орієнтація, спілкування у сфері дозвілля, розвиток індивідуальних захоплень.

Не зважаючи на те, що старші школярі швидко дорослішають, гра продовжує збагачувати їх реальний життєвий досвід. Так звані ділові або імітаційні ігри, які набули в останні десятиріччя значного поширення, дають можливість по-новому осмислити роль ігрової діяльності у професійній орієнтації старших школярів, у формуванні навичок, що сприяють адаптації молодих людей, які вступають у виробничі і життєві відносини.

Ігри, зокрема рухливі, у старшому шкільному віці допомагають здоровому змістовному відпочинку, зміцнюють фізичні сили гравців. За умов педагогічно виправданого застосування вони сприяють розвитку у школярів цілеспрямованого сприйняття, послідовності і логічності суджень, жвавості і гостроті уяви, допомагають прояву вольової рухової активності, інтересу до занять спортом, підвищують рівень загально фізичної підготовки.[3]

Рухливі ігри з правилами у шкільному віці проходять певну еволюцію, в якій яскраво виявляється поступове ускладнення мети і мотивів ігрової діяльності дітей. Якщо у молодших школярів, а тим більше у дошкільнят правила гри носять ще більш-менш елементарний характер, то з віком вони стають значно складнішими, вимагаючи тим самим від гравців вміння орієнтуватися на все більш віддалену мету. Крім того, граючись у такі ігри, школяр повинен мати на увазі значну кількість подробиць, які стосуються виконання правил. Це вимагає відповідного розвитку його пізнавальної діяльності.

Еволюція рухливих ігор з правилами виявляється і у поступовій зміні, ускладненні характеру ігрових завдань. Якщо спочатку ці завдання мають індивідуалізований характер і кожний учасник відповідає сам за себе, то пізніше ігрове завдання починає реалізуватись групами, тобто колективом. Зявляються так звані командні ігри, в яких всі учасники гри розподіляються на команди, які обєднуються навколо виконання належного їм ігрового завдання.

Для таких ігор характерним є більш суворий розподіл обовязків, встановлення детальніших правил. Водночас вносяться характерні зміни і в змісті самої гри, і в характер її мотивів та мети. Дедалі більшого значення набуває остаточна мета, виграш, до якого прагнуть команди, що змагаються. Такі ігри характерні для дітей більш старшого віку. Пізніше ці ігри переростають у спортивні ігри юнаків та дорослих. У спортивних іграх аспект змагання команд ще більше підкреслюється, що робить їх особливо емоційно напруженими. Часто ці ігри набувають характеру напруженого спортивного змагання, вимагаючи від учасників максимальних фізичних і вольових зусиль, спрямованих на досягнення виграшу. Прагнення досягнення цього результату визначає весь хід гри, без цього вона перестає бути грою.

Рухливі ігри з правилами на вищих ступенях їх розвитку відіграють важливу роль у формуванні особистості підлітків і юнаків, загартовуючи їх волю, формуючи характер. Оскільки в цих іграх учасники об’єднуються в команди для виконання спільного ігрового завдання, в них тим самим формуються такі вольові якості, як дисциплінованість, організованість, сміливість, рішучість тощо. Водночас ці ігри мають значення і для формування ряду розумних якостей: кмітливості, здогадливості, ініціативності і т.д.

Ігри з правилами проявляються в дуже різноманітній формі. Зберігаючи загальну для всіх цих ігор особливість – наявність готового правила, ігрового завдання, - вони разом з цим набувають різного змісту залежно від конкретного характеру як самого правила, так і ігрового завдання. Так, у рухливих іграх з правилами сама мета гри і засоби її досягнення обовязково повязані з моторною активністю дитини. Виграш у цій грі залежить від якостей саме цієї активності: від спритності, швидкості бігу тощо. Разом з тим проведення цих ігор, як зазначалось, вимагає також розвитку відповідних вольових та інтелектуальних якостей особистості.

Отже, гра у шкільному віці не залишається незмінною. Загальний розумовий і фізичний розвиток дітей позначається на характері тих ігрових завдань, які вони ставлять перед собою, і на тих засобах, які вони використовують. Чим вищий загальний рівень психічного розвитку дитини, тим змістовнішими є ігри; те що задовольняє в грі молодших школярів чи дошкільнят, природно, не може задовольнити підлітків і юнаків. Але, з іншого боку, сама гра є важливим засобом фізичного, розумового і морального розвитку дитини. Все це необхідно враховувати при організації ігор школярів різного віку, підбираючи для них такі ігри, які відповідають їх віковим особливостям.

Керуючи грою, необхідно враховувати складну мотивацію ігрової діяльності: у грі дитину задовольняє і сам зміст того, що вона робить, і мета, до якої вона прагне. Водночас її цікавить і особистий успіх, перемога у змаганні свого партнера і т.д..

Однобічне підкреслення одного з цих мотивів може негативно позначитися на грі, на її виховній цінності. Так, наприклад, підкреслення такого мотиву, як забезпечення особистого успіху без збереження інших цінних складових мотивацій гри, може привести до шкідливого «азарту» в грі, негативно позначитися на формуванні характеру підлітка і юнака. Все говорить про те, що ігрова діяльність школярів повинна бути предметом такої ж дбайливої уваги педагога як і навчання. [6]

З переходом до наступного етапу у житті особистості – до дорослого віку – гра не зникає, а продовжує виконувати належну їй життєву функцію. Хоча питома вага цієї діяльності, у порівнянні з основною трудовою діяльністю дорослої людини, виражено знижується, виявляючись вже у вигляді самостійної діяльності лише в часи дозвілля, відпочинку, все ж вона не втрачає від цього свого виховного значення.

Чим змістовнішим життям живе людина, чим вищі й різнобічні її інтереси, тим більше вимог ставить вона до гри. У хорошій змістовній грі людина отримує не лише фізичне, інтелектуальне, а й естетичне задоволення. Деякі з видів ігор, наприклад, спортивні, можуть стати і стають професією людини, набираючи тим самим значення провідної трудової діяльності.

Література:

1. Амонашвили Ш.А. Как живёте, дети? / Ш.А. Амонашвили. – М.: Просвещение, 1986.- 176 с.

2. Андрощук Н. В., Леськів А. Д., Мехоношин С. О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. – Тернопіль: Підручники і посібники. – 112 с.

3. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы.- М.: Прогресс, 1983.-287 с.

4. Вільчковский Е. С. Рухливі ігри в дитячому садку. – К.: Радянська школа, 1989. – 176 с.

5.Вейнберг Р.С., Гоулд Д. Психологія спорту.-К.: Олімпійська література,2001.-336 с.

6. Эльконин Д.Б. Психология игры. М., Педагогика, 1978.- 302 с.

7. Кругляк О. Я. Рухливі ігри та естафети в школі. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. – 80 с.

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.