Наукові конференції, Научные конференции » Історія » к. і. н., Татаринов С. Й. СТАРООБРЯДЦІ У ДОНБАСІ У 18 - НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТТЬ

к. і. н., Татаринов С. Й. СТАРООБРЯДЦІ У ДОНБАСІ У 18 - НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТТЬ

Категорія: Історія , Сучасна наука в мережі Internet (25-27.02.2013 р.)

к.і. н., доц.,Татаринов С. Й.

Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут Української інженерно-педагогічної академії (Артемівськ, Донецька область)

СТАРООБРЯДЦІ У ДОНБАСІ У 18 - НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТТЬ


Татаринов С.Й. Старообрядці у Донбасі у 18-на початку 20 столітть. Досліджені нові джерела з історії заселення старобрядцями Бахмутського та Словяносербського повітів Катеринославської губернії, іх становище, відношення ієрархів та священиків православної церкви.

Ключові слова розкол, секта, молокани, малапути, стефановці


Татаринов С.И. Старообрядцы в Донбассе в 18-начале 20 столетий. Исследованы новые источники истории заселения старообрядцами Бахмутского и Славяносербского уездоы Екатеринославской губернии, их положение, отношение иерархов и священников православной церкви.

Ключевые слова раскол, секта, молокане, малапуты, стефановцы


Tatarinov SI Believers in the Donbass  in the 18-early 20th centuries. Explore new sources of settlement history and the Old Believers BakhmutSlavyanoserbsk counties Ekaterinoslav province, their position, the attitude of bishops and priests of the Orthodox Church.

Keywords: split, sect, Molokansmalaputy, stefanovtsy 


Узаселенні Новоросіїта Донбасуактивну участьприймали старообрядці.Перша хвиля прийшла у 1760-63 роках зі Стародубщини до околиць Єлізаветграду, друга-у 1772-73 роках з Польщі та Молдавії за сприянням графа П.О.Румянцева (2370 осіб), третя- у 1785-86 роках за сприянням князя Г.О.Потьомкіна, четверта-після 1803 року, як писав А.А.Скальковський «самых закоснелых изуверов молокан и духоборов» [1].

Старобрядці принесли високу культуру землеробства, «часто за каждый шаг в Степи они должны были вести тяжкую и кровавую борьбу с ногайцами, а чаще с запорожцями…Между ними было много грамотных, в их часовнях сохранились драгоценные рукописи книг святого Писания,…имеем сведения об учредившейся у них типографии» [2].

Зрозуміло, що ієрархи Славенсько-Таврійської єпархії зразу ж почали спроби навернути старообрядців на «шлях істини».

Першим це почав робити архієпископ Никифор, в миру граф Феотокіс Микола Степанович (1731-1800 рр.), який правив єпархією з 6 серпня 1779 року по 9 вересня 1786 року. Він був греком з о. Корфу. Никіфор Феотокіс у Італії вивчав математику, експериментальну фізику і астрономію, приняв постриг в 1748 р. у Храмі Афона. З 1757 по 1765 рр. викладав в гімназії Корфу. На запрошення молдавського володаря Григорія Гіки був ректором та викладачем гімназії у Яссах. Побував у Палестині та Єгипті. З 1776 року був призначений ректором Полтавського духовного училища. 16 серпня 1779 року відбулося освячення Никифора Феотокіса у сан архієпископа. Його резиденцією став Полтавський монастир [3].

У 1780 році єпископ Никіфор прибув до старообрядців Єлізаветграду. Пропонував їм освятити каплиці, готовий був затвердити обраних ними священиків. Вони відмовилися. 16 липня 1780 року Никифор написав «Послання старообрядцям», де описав початок Розколу у 1660 році у Сибіру Йосифом Істоміним, вказав на проповідників Якова Лєтіхіна, київського монаха Мартина, «пророка Аммоса». Феотокіс вилав «Ответы на вопросы старообрядцев бахмутских и астраханских» (Москва, 1800 р.) [4].

Никифор був настоятелем Московського Даниловського монастиря з 1792 р.

Капітан Генерального Штабу Росії В.Павлович писав у 1860 р. після обстеження Бахмутського та Словяносербського повітів, що «старообрядцы находятся преимущественно в Славяносербском уезде в селениях Городище, Орехов ... Всего старообрядцев 4 965 душ обоего пола... Упрямство и закоренелость в прежних правилах и обрядах, составляя отличительный характер каждой из раскольнических сект, служить причиной тому, почему до сих пор, несмотря на все меры правительства, секты эти не приведены к убеждению слиться в одну православную веру. Невежество их обнаруживается везде и во всем, но будучи преследуемы правительством они не могут распространять свои ложные правила на других жителей и только между собой составляют одно тесное неразрывное братство, твердо противящееся введению православия. Молоканы, живущие в Славяносербске, составляют одну из самых вредных сект, по своим понятиям и правилам» [5].

У Катеринославській губернії у 1881 р. мешкало розкольників 7656 [6].

У Бахмутському повіті у 1882 р. було старообрядців 287 осіб [7]. Зявилися сектанти «хроми»-малапути з 70-х років (не їли м'ясо, не пили горілку, аскети, проводили обряди на таємних зібраннях у кінці сел, перевдягалися). Населення ставилося вороже, були самочинні розправи над сектантами, приговори сходів, до карного покарання залучено 2 особи.

У 1883 р. чисельність у губернії збільшилася на 237 осіб, в т.ч. мешкало у Бахмутському повіті 207, понад 7 тис. у Словяносербському. До православя навернуто 8 осіб [8].

Розкольників-старообрядців на металургійному заводі Дж.Юза було до 7 - «особи торгові, постійно міняють місце проживання,…сектанти вчили дітей у земських школах, вступають у шлюби» [8].

У 1884 р. у Бахмутському повіті мешкало 185 розкольників – 3-тя чисельність у губернії [9].

У 1887 р. мешкало 6,9 тис. роскольників у губернії. Губернатор у Звіті царю відзначав «наверненність давньописаним іконам, стародрукованим книгам та обрядам предків роскольників». Прийняли провославя 70 осіб [10].

Роскольників у 1894 р. у губернії 11,6 тис., збільшення за рік на 3,3 тис. Безпопівців 10,8 тис., малапутів 392. У Бахмутському повіті 26 беспопівців. Залучено до православя у губернії 6 малопутів, 33 роскольники. Діяло 30 місіонерських комітетів [11].

Чисельнгість розкольників зменшилася у 1895 р. у губернії на 2208 осіб. Безпоповців у Бахмутському повіті 62, малопутів [12].

Катеринославська єпархія активно боролося зі старообрядцями у Бахмутському та Словяносербському повітах. Вихідці з Бахмутського повіту А.Дородніцин, Д.Баженов були активними ієрархами- місіонерами.

Олексій ( Дородніцин Амнеподист Якович) народився 2 листопада 1859 р. в сім'ї дячка села Успенське Словяно-Сербського повіту. Швидше за все, закінчив Бахмутское духовне училище. Середню богословську освіту отримав в Катеринославській Духовній семінарії, а вищу в Московській Духовній Академії, яку закінчив з званням кандидата богослов'я. У 1892-94 рр. за призначенням єпископа Августина служив помічником доглядача Бахмутського духовного училища [13].

Дородницин в 1900 р. написав роботи «Хроніка єпархіальної місії», «Про таїнство причащання (досвід опікування протиштундиста)» [14].

У вересні 1901 р. о. Анемподист зайняв місце викладача по богослов'ю, історії і викриванню розколу і місцевих сект в Чернігівській духовній семінарії саме там була старовірська Стародубшина). 30 травня 1904 р. в Харківському кафедральному соборі була здійснена хіротонія архімандрита Олексія в єпископа Сумського, вікарія Харківської єпархії. Перу Дородніцина належать численні роботи з богослівя та розколу [15].

12 січня 1899 р. Голіцінівській Місіонерський комітет Бахмутського повіту у складі голови священника М.Іваницького, священиків Захарія Филіпова, Павла Коробчанського, Миколи Явецького провели диспут с 17 «сектантами» у присутності православних Скотоватого, Орловки, Ново-Бахмутівки, Ново-Ясинуватого. На питання священників сектанти відповідали незгодою. Агресивно вели себе Яловий та Чухно-«чого ви до нас чіпляєтесь?» [16].

Центр «розколу» за чисельністю та фанатизмом, ворожостю до православної церкви знаходився у с. Городище Словяносербського повіту. Сюди приїджали видатні начетники К.Перетрухін, московський владика старообрадців єпископ Іоан Картухін. Городищенські розкольники розділилися на 2 ворожі табори та 3 приходи. У Успенському приході Картухін зробив спробу помирити попа Карпа Фотеєва та диякона Тихона Глазунцова, перевів останього у ієреї Шуйська. Але він не згодився, хотів прибрати Фатеєва. Карпа не пускали до молитовного Дому. Брат Тит Фатеєв написав лист. У Покровській церкві правили попи Матвій та його син Карп Григорьєви. Матвій не дозволяв обговорювати мораль попів. Група «окружників» Матвія Смирнова теж претендувала на церкву. Єпископ Михайло прислав попа Петра Потьомкіна. Він був молододою людиною, залучив 250 прихожан, влаштував молитований дім у житловому будинку. Високий, сухий, з палаючими очами, Потьомкін не дозволяв вживання вино і горілку, порушників відлучав. Городищани пили багато, через 2 роки Потьомкін залишив село [17].

Священник с.Городище Сергій Шалкинський 5 вересня 1899 р. провів у приміщенні земської школи бесіду з розкольниками про виправлення церковних книжок. Розкольники задавали питання про відношення до реформації, католіцизму, до сучастного протентантства [18].

В 1900 р. в с. Луганське була розкрита поліцією секта малопутів. Єпископ Катеринославський Агапіт (Вишневський) повідомив, що «сектанты использовали знаки Общества трезвости» [19].

У 1912 р. в Бахмутському повіті існували так звані «стефановці» – ревнителі благочестя, послідовники монаха Спасо-Єфімівського монастиря у м. Суздаль Стефанія. «Їх ще неможливо назвати сектою…, але по деяким своїм звичаям вони наближаються до такого стану. Необхідна робота православних пастирів, більш уважне до них ставлення у середовищі віруючих. Не дай Бог, якщо «стефановець» побачить священика з цигаркою – тоді усе пропало» - писали «Єпархіальні відомості» [20].

На території повіту набув розповсюдження «інститут книгоносіїв». В парафії, уражені сектантством, привозились на місіонерські курси Біблії, брошури, листівки [21].

Література:

1. А.Скальковский. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края (1730-1796). -Т.1, - Одесса.1836; П. Шабельский. Историческое описание реки Северного Донца близ Святых гор//Записки Одесского Общества истории и древностей. - Одесса 1846; Пирко В.А. Заселение степной Украины в XVI-XVIII столетиях. – Донецк, 1998; Дадашов О.С., Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Нариси етнічної історії Донеччини. - Артемівськ, 2010, - 134 с.

2. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Екатеринославская губерния. - т.11, - ч.4, - СПБ, 1850, - 245 с.

3. Беднов В. Краткое историческое известие о Славенской епархии, ныне именуемой Екатеринославскою, ее архиереях и семинарии // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии (Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии - ЛЕУАК). — Екатеринослав, 1909. — Вып. 5. — С. 133 – 156; Беднов В.А. Список иерархов Екатеринославской епархии // Летопись ЕУАК. — Екатеринослав, 1915. — Вып. 10. —С. 330 – 350;

4. Гавриил. Отрывок из повествования о Новороссийском крае. Записки Одесского об-ва истории и древностей.т.3. – Одесса, 1853; Гавриил (Розанов). Продолжение очерка истории о Новороссийском крае. Период с 1787 по 1837-й год. — Тверь: в типографии Губернского Правления, 1857. — 111 с.; Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Історія православя Донеччини. - Артемівськ, 2010, - 236 с.

5. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального Штаба: Екатеринославская губерния. //Составил Генерального Штаба капитан В.Павлович. – Санкт-Петербург: Типография Департамента Генерального Штаба, 1862. – 351 с. - с.259-264.

6.Обзор Екатеринославской губернии за 1881 г. Приложение к нижайшему докладу Е.И.В. - Екатеринослав, 1881, - 70 с.

7.Обзор Екатеринославской губернии за 1882 г. Приложение к нижайшему докладу Е.И.В. - Екатеринослав, 1882, - 70 с.

8. Обзор Екатеринославской губернии за 1883 г. Приложение к нижайшему докладу Е.И.В. - Екатеринослав, 1883, - 90 с.

9. Обзор Екатеринославской губернии за 1884 г. Приложение к нижайшему докладу Е.И.В. - Екатеринослав, 1884, - 110 с.

10. Обзор Екатеринославской губернии за 1887 г. Приложение к нижайшему докладу Е.И.В. - Екатеринослав, 1887, - 124 с.

11. Обзор Екатеринославской губернии за 1894 г. Приложение к нижайшему докладу Е.И.В. - Екатеринослав, 1894, - 140 с.

12. Обзор Екатеринославской губернии за 1895 г. Приложение к нижайшему докладу Е.И.В. - Екатеринослав, 1895, - 170 с.

13.Бутовский А.И. Историческая записка о Бахмутском духовном училище за 50 лет. – Бахмут, 1893.

14. Покровский И.М. Русские епархии в ХVІ – ХІХ вв. Их открытие, состав и пределы. Опыт церковно-исторического, статистического и географического исследования.— Казань: Центральная типография, 1913. — Т. 2. (ХVІІІ-й век). — 892 с.;Ведомость о приходе, расходе и остатке сумм Екатеринославского Миссионерского комитета за 1899 г. // Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. - №6. – с. 91-95; Личный состав служащих в духовно-учебных заведениях Екатеринославской епархии на 1900-1901 учебный год. - Екатеринослав, 1900

15. Дородницин А.Я. Шалопутская община. - М., 1891; Дородницин А.Я. Материал для истории религиозно-рационалистического движения на юге России во 2-и половине XIX столетия. - Казань, 1909; Дородницин А.Я. Аскетическое богословие. - Казань, 1911; Дородницин А.Я. Послание к царицынской пастве по поводу лжеучения иеромонаха Илиодора. - Саратов, 1912; Полн. собр. соч. - т. 1: Ст. богословско-философского и церковно-исторического содержания. - Саратов, 1913 ; Дородницин А.Я. Антихрист. - М., 1914.

16.Сообщение Скотовато-Галицинского Миссионерского Комитета, Бахмутского уезда //Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. – с. 146-159;

17. Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Історія православя Донеччини. - Артемівськ, 2010, - 240 с.; Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Нариси історії самоврядування в Бахмуті і повіті в XVIII-XX століттях. – Артемівськ, 2008.

18.Епархиальные известия // Екатеринославские епархиальные ведомости. –-1900. - №3 – с. 33-42; Екатеринославские епархиальные ведомости. - №7, 1900.

19.Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. - №11-12; 20.Народная газета Бахмутского земства. - Бахмут, 1912, - №34.

21. Народная газета Бахмутского земства. 1912, - №36

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^