Наукові конференції, Научные конференции » Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014) » кандидат історичних наук, Годлевська В. Ю. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В ІСПАНІЇ В УМОВАХ УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗАСАД

кандидат історичних наук, Годлевська В. Ю. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В ІСПАНІЇ В УМОВАХ УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗАСАД

Категорія: Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014), Історія

кандидат історичних наук, Годлевська Валентина Юріївна

Вінницький національний технічний університет, Україна, Вінниця

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В ІСПАНІЇ В УМОВАХ УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗАСАД

 

В 1982 році на парламентських виборах перемагає Іспанська соціалістична робітнича партія. Саме ця дата відкриває новий етап як політичного, так і соціокультурного розвитку країни. Нова влада зробила ставку на нове мистецтво і нову модель взаємодії з мистецькою спільнотою. Саме в 1980-е роки Іспанія змогла подолати замкнутість і локальність своєї художньої ситуації.

Період 1980-х в іспанському мистецтві прийнято називати «епохою ентузіазму», панування декларативних тенденцій в художній політиці. Серед великої кількості іспанських живописців досліджуваного періоду можна виділити Альфонсо Альбасете, Мікеле Барсело, Феррана Гарсію Севілью, Мануеля Вальдеса, Рохеліо Лопеса Куенка, Хосе Марію Сисилью, Хосе Мануеля Брого, Діса Берліна, Чему Кобо, Мігеля Анхеля Кампано, Кармен Кальво, Патрісіо Кабрера, Маноло Кехидо, Хуана Наварро Бальдевега (одночасно живописець і архітектор), Хосе Мануеля Мерельо [1, c. 452].

У 80-ті роки багато іспанських художників, використовуючи досягнення пізнього модернізму, звернулися до творчості майстрів першої половини XX ст. – Боннара, Вюйара і особливо Матісса з їх увагою до колірної гами і таких жанрів, як інтер'єр і пейзаж. Це очевидно в роботах А. Альбасете («В саду: альтанка і джерело» – 1980 р.), М. Вальдеса («Інфант Фердинанд» – 1987 р.) «Матісс як привід» – 1987 р.) [1, c. 454].

Відомими стали твори живописця, скульптора та фотографа Діса Берліна (М. Каррера Бласкес) (нар. 1959). Наприкінці 70-х років в його творах прослідковувались різні прояви авангарду. Початок 80-х років деякі критики назвали «блакитним» періодом в його творчості через присутність цього кольору у всіх полотнах. Своєю приголомшливою уявою він руйнував елементи реальності, таким чином, що міські пейзажі, море і гори, аеропорти, залізничні станцій, набували дивних тлумачень таких, як самотність, загадковість, а також відчуття пригоди перед невідомим, подорожі, початку шляху без кінця. У 1989 р. починається серія під назвою «Heaven», який знаменує собою радикальний розрив з попереднім періодом. Автор зосередився на житлових інтер'єрах з відповідними унікальними меблями і непрямою присутністю людини, звідси й перевага самотності з сильним акцентом на унікальну атмосферу. Геометричні фігури, використання кривої іноді служать для того, щоб збагатити твір з елементами настільки ж привабливими, як олень, жіноча постать сповнена чуттєвості тощо. У 90-ті роки Д. Берлін створив серію робіт «Створення». Як фотограф дебютував у 1992 р., а як скульптор – у 1994 р.

Показовою є творчість двох художників: представника мадридської школи Хосе Марії Сисильї (нар. 1954), і майстра каталонської школи, Мігеля Барсело (нар. 1957), який творить як у живописі, так і в скульптурі.

Мігель Барсело обдарований майстер, роботи якого включає в себе всі напрямки, починаючи з живопису і скульптури і закінчуючи керамікою і дизайном. Барсело все своє життя присвятив художньому мистецтву. Міжнародне визнання прийшло дуже рано, тому що в 1981 р. він був обраний для представлення Іспанії в бієнале, що проходило у Сан-Паулу, і в наступному році – на виставці Documenta Kassel. Серед його робіт можна відзначити «Інжир і вода » (1986 р.), «Два полюси» (19867 р.), «Фрукти і колаж» (1990 р.), «Томати» (1994 р.) У 1986 р. був нагороджений Національною мистецькою премією у 2,5 млн песет. На початку 90-х років іспанською та французькою поліцією було вилучено близько 35 картин-підробок. Сам автор зізнався, що ніколи не писав цих творів, але вони були підписані його ім’ям. Національна мистецька премія (1986) і приз в 2,5 млн. пезет [2; 3; 4].

Жестикуляційний абстрактний живопис на початку своєї кар’єри представляв Антоніо Саура (1930–1998 рр.). У 60-ті його стиль змінився в бік абстрактного реалізму, який визнавав предметне в мистецтві. Видатними прикладами його творчості є так звані «Картини-розп'яття» – похмурі чорно-білі картини, що зображують судилища і тортури. Теми картин Саури – самотність і трагічність людського існування, неможливість подолання внутрішньої ізоляції. У 1982 р. був нагороджений «Золотою медаллю мистецтв» Іспанії. Є автором ілюстрацій до одного з видань «Дон Кіхота» (1987) [5].

X. Маріа Сисилья в 80-ті роки працював в різних манерах. З 1980 по 1985 рр. він жив у Парижі, де створив серію робіт, присвячених площі Бастилії. Це цілком традиційні полотна, що передають образ однієї з центральних площ французької столиці в різний час доби. Після поїздки в 1985 р. в Нью-Йорк художник різко змінює манеру письма. Його знаменита картина «Чорна квітка» (1986) із серії «Квіти» являє собою дев'ять різнокольорових квадратів, подекуди розділених іншим кольором навпіл. Прямокутні геометричні форми, настільки дисонують з формами квітки, що несуть у собі елемент того парадоксу, які характерні для постмодернізму [1, c. 456] .

В основі концептуалізму в образотворчому мистецтві, незважаючи на візуальну беззмістовність, лежить «повідомлення», «сенс». В значній мірі від концептуалізму йдуть роботи Ф. Гарсії Севільї, Р. Лопеса Куенки і Хорхе Барбі, але вони набагато образніші і яскравіші від «класичного» концептуалізму 60-х років. Цей напрямок отримав розвиток, головним чином, в Мадриді і Барселоні.

Більшу частину життя пропрацював у театрі Антоні Клаві (1913–2005), виступав як книжковий ілюстратор. Ним виконана книга «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле, «Кармен» Проспера Меріме, «Пікова дама» Олександра Пушкіна. Остання являє собою 10 чорно-білих літографій, де фігури на малюнках носять дещо декоративний характер і чимось нагадують зображення на старих гральних картах. У 1984 р. був нагороджений «Золотою медаллю» Женералитетом Каталонії.

Провідними представники неофігуративного напрямку в Іспанії 1970-х –1980-х були Гільєрмо Перес Вільальта (у творчості помітний вплив візантійського мистецтва та японської гравюри), Маноло Кехидо (працює в манері, близькій до поп-арту), Чема Кобо (працює в змішаній техніці і найрізноманітніших стилях ), Луїс Гордільо, Хуан Антоніо Агірре, Карлос Альколеа та ін.

Міністерством Культури Іспанії в 1980 р. була встановлена Національна премія в сфері образотворчого мистецтва. Надається щорічно з метою визнання гідної роботи сучасних митців і сприяє збагаченню культурної спадщини Іспанії. Незважаючи на те, що нагородження премією було в компетенції адміністративної установи, передбачалося, що вибір лауреатів конкурсу є точним відображенням оцінок і почуттів суспільства.

В досліджуваний період були нагороджені: 1982 р. – Едуардо Арройо (художник ), Хосе Гіноварт (художник і гравер), Кармен Лаффон (художниця і скульптор), Рафаель Каногар (художник); 1983 р. – Альфонсо Фрайле (художник), Лусіо Муньйос (художник), Маноло Вальдес (художник, гравер і скульптор), Даріо Вільальба (художник і фотограф); 1984 р. – Хуан Геновес (художник), Хосе Кабальєро (художник), М. Ернандес Момпо (художник і скульптор); 1985 р. – Хуан Бархола (художник), Г. Перес Вільальта (художник і скульптор); 1986р. – Мігель Наварро (художник, скульптор і гравер), Мігель Барсело (художник); 1989р. – Х. Марія Сісілія (художник); 1990р. – Х. Наварро Бальдевег (архітектор, художник y скульптор); 1992р. – Карлос Алколеа (художник); 1993 р. – Соледад Севілья (художникa); 1995 р. – Х.М. Брото Гімено (художник); 1996 р. – М. Анхель Кампано (художник) [6; 7; 8].

Висновок. Образотворче мистецтво в поставторитарний період яскраво заявило про себе творчістю митців, що відрізнялись розмаїттям індивідуальних манер, з використанням як національних, так і європейських традицій. Твори іспанських художників досліджуваного періоду є оригінальним і неповторним вираженням світобачення. Роботи багатьох митців привертали і продовжують привертати пильну увагу та інтерес. Це твори М. Барсело, А. Саури, Діса Берліна та інших. Важливу роль у розвитку мистецтва відіграв уряд соціалістів, який надавав підтримку художникам, галереям, музеям.

 

Література:

1. Солодовникова Н.А. Полифония форм и красок/Н.А. Солодовникова // Испания. Анфас и профиль / под. ред. В. Л. Верникова. – М. : Весь Мир, 2007. – С. 440–462.

2. Francisco Calvo Serraller. Barceló y Miquel Navarro reciben los premios nacionales de Artes Plásticas / Francisco Calvo Serraller // El Pais. – 1986. – 19 de diciembre.

3. Barcelo Miquel. Sitio oficial. Режим доступу: http://www.miquelbarcelo.info/.

4. Andreu Manresa. La policía interviene 35 cuadros falsos de Miquel Barceló en España y Francia/Andreu Manresa // El Pais. – 1990. – 19 de diciembre.

5. Antonio Saura. Sitio oficial. Режим доступу: http://www. antoniosaura.org/.

6. El premio a Català Roca y el reconocimiento a la fotografía, novedad de los galardones nacionales de Artes Plásticas // El Pais.– 1983. – 7 de diciembre.

7. Francisco Calvo Serraller.Barceló y Miquel Navarro reciben los premios nacionales de Artes Plásticas / Francisco Calvo Serraller // El Pais.– 1986. – 19 de diciembre.

8. Fernando Huici.Soledad Sevilla gana el Premio Nacional de Artes Plásticas / Fernando Huici // El Pais.– 1993. – 22 de diciembre.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^