Наукові конференції, Научные конференции » Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014) » кандидат с. -г. наук Когут І. М. ПЛОЩА ЛИСТОВОЇ ПОВЕРХНІ ТА ФОТОСИНТЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РОСЛИН ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ЗАЛЕЖНО ВІД ПОПЕРЕДНИКІВ ТА СОРТУ

кандидат с. -г. наук Когут І. М. ПЛОЩА ЛИСТОВОЇ ПОВЕРХНІ ТА ФОТОСИНТЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РОСЛИН ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ЗАЛЕЖНО ВІД ПОПЕРЕДНИКІВ ТА СОРТУ

Категорія: Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014), Сільське господарство

кандидат с. -г. наук Когут І. М.

Одеський державний аграрний університет, Україна, м. Одеса

ПЛОЩА ЛИСТОВОЇ ПОВЕРХНІ ТА ФОТОСИНТЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РОСЛИН ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ЗАЛЕЖНО ВІД ПОПЕРЕДНИКІВ ТА СОРТУ

 

Посіви польових культур – могутні фотосинтезуючі системи, які за здатністю поглинати сонячну енергію набагато (у 2-5 разів) перевищують природні угіддя, в тому числі луки, пасовища і лісові насадження. Фотосинтез – основне джерело формування біомаси рослин. Сонячна радіація забезпечує, крім того, тепловий і водний баланс у всій біосфері.

Формування врожаю озимої пшениці – складний процес, обумовлений факторами зовнішнього середовища та біологічними особливостями росту і розвитку сорту. Велике значення в ньому має площа листкової поверхні. Вона знаходиться в прямій залежності від загального розвитку надземної маси рослини, тому що більшу частину її складають листки. Листкова поверхня відіграє основну роль в поглинанні СО2 та продукуванні органічної речовини в процесі фотосинтезу [1].

Результати дослідів деяких вчених показують, що зменшення асимілюючої поверхні призводить до зниження продуктивності рослин [2]. Згідно з розрахунками вчених, найсприятливіші умови для формування врожаю основних культурних рослин складаються тоді, коли загальна площа листків приблизно в 4-5 разів перевищує площу землі, зайнятої рослинами. За їх твердженнями, велика площа корисна з двох причин. По-перше, вона сприяє кращому газообміну, по-друге, – забезпечує повніше поглинання світла [3].

Проте, за твердженням Ничипоровича А.А., дуже велика площа листків (70-80 тис.м2/ га) не є корисною, бо при цьому знижується середня інтенсивність фотосинтезу. Автор вважає, що за достатньої інтенсивності світла, добрій вологозабезпеченості оптимальними будуть посіви з площею листя 50 – 60 тис.м2 / га [4].

Крім того, листки пшениці є тимчасовим сховищем запасних поживних речовин, а також частково виконують і механічні функції, укріплюючи міцність стебла. Розміщення листків з меншим кутом відхилення відносно стебла сприяє кращому проникненню сонячного світла і зростанню інтенсивності фотосинтезу. Найбільше значення має добрий функціональний стан верхнього (останнього) листка, який дає до 70% асимілянтів [5].

Як показали наші дослідження, умови, які склалися в ґрунті після різних попередників, суттєво вплинули на процес росту та розвитку рослин наступної озимої пшениці. Одним з прикладів є зміна площі асиміляційної поверхні в різних варіантах.

Найбільш сприятливим для розвитку асиміляційної поверхні посівів пшениці був 2007-2008 с.-г. рік. У цьому році був зафіксований абсолютний максимум рівня вищезгаданого показника в досліді – 50,1тис.м2/га у фазу цвітіння у варіанті з сортом Альбатрос одеський, посіяний після чорного пару. Після льону, рицини та амаранту площа листя була меншою на 14,8, 17,2 та 23,2 % відповідно. Найменшою площею фотосинтезуючої поверхні відзначилися варіанти, де попередниками були озима пшениця та соняшник – індекс площі листя дорівнював 3,83 та 3,85 м2/м2.

Більш критичним виявився 2006-2007 с.-г. рік, в якому випала менша кількість опадів і стояли більш жаркі дні порівняно з іншими роками досліджень, що спричинили зниження інтенсивності розвитку рослин, а в свою чергу і зменшення площі листя. Якщо порівнювати середню у досліді площу листя по рокам, то в найбільш несприятливий рік вона була на 8,0 – 18,5% меншою, залежно від фази визначення, порівняно із сприятливим роком.

Дослідження довели параболічний характер змін індексу площі листкової поверхні залежно від фаз, у які проводили визначення з найвищими показниками в фазу цвітіння у всіх варіантах досліду. Наприклад у 2006 році на ділянці де попередником пшениці сорту Ніконія був озимий ріпак у фазу весняного відновлення вегетації рослини мали асиміляційну поверхню, площа якої на 1м2 посівів дорівнювала – 0,95 м2. Подальший бурхливий ріст та розвиток рослин призводив до інтенсивного збільшення поверхні фотоситезуючої системи до 36,6 тис. м2/га. Більш пізні фази розвитку і, як наслідок, відмирання нижніх листків стало причиною зниження індексу площі листя на 27,7%.

За результатами наших досліджень в середньому по рокам у Альбатроса одеського індекс листової поверхні виявився більшим порівняно з сортом Ніконія – після чорного пару на 13,1% , гірчиці білої на 12,7 та сарептської на 12,0 %. А у посівах після гороху та сої перевага Альбатроса над Ніконією становила 12,9 – 12,6%. Таку ж перевагу сорту Альбатрос за площею листя зафіксовано й після озимої пшениці.

Збереження рослинами високої площі асимілюючої поверхні листя на протягом всіх фаз має дуже велике значення для формування врожайності. А тому різке зменшення площі асимілюючої поверхні викликає низьку озерненість колоса та зменшення маси зерна.

Отримані дані свідчать про те, що приріст сухої біомаси протягом вегетації озимої пшениці був нерівномірним.

На початку вегетації озимої пшениці наростання надземної маси проходить повільно. Найбільший приріст сухої біомаси рослин відбувається в період цвітіння. В період формування і наливу зерна інтенсивність накопичення маси знижується, але не припиняється, тобто рослини продовжують активно асимілювати.

За час від весняного відновлення вегетації до цвітіння спостерігався інтенсивний ріст та розвиток рослин озимої пшениці у всіх варіантах досліду. На відмінну від наземної біомаси, швидкість накопичення сухої речовини більшою була у сорту Ніконія. Вищими показниками і в цей час відзначались посіви, розміщені по кращих попередниках. Так, після чорного пару, гірчиці сарептської та білої цей показник становив – 110,0-102,1 ц/га відповідно. Сорт Альбатрос одеський мав приріст сухої речовини нижчий на 3,9 та 4,6 %.

В середньому по рокам досліджень у сорту Ніконія найменший приріст сухої речовини відстежувався у варіантах, де попередниками були: амарант (60,3), соняшник (56,0) та озима пшениця (51,9 ц/га).

У період цвітіння-воскова стиглість приріст сухої біомаси знижується порівняно з попереднім періодом на 41,4, 39,1 та 35,9 ц/га відповідно.

Отже, з одержаних даних можна зробити висновок про те, що попередники, змінюючи показники водного та поживного режимів ґрунту, впливають на динаміку приросту сухої біомаси. Порівнюючи олійні попередники, можна стверджувати, що найбільш сприятливі умови для накопичення рослинами кількості сухої речовини на одиниці площі

протягом всього періоду вегетації створюються при вирощуванні озимої пшениці після гірчиці та ріпаку.

Зміна площі асиміляційного апарату та маси сухої речовини призвели до значних коливань таких розрахункових показників, як фотосинтетичний потенціал та чиста продуктивність фотосинтезу.

Відмінності в умовах навколишнього середовища обумовлювали різницю в площі листкової поверхні посівів та тривалості міжфазних періодів, що, в свою чергу, стало причиною зміни рівня фотосинтетичного потенціалу агроценозів в досліді. На основі усереднених по рокам даних можна зробити висновок, що крива зміни фотосинтетичного потенціалу посівів озимої пшениці в досліді мала вигляд параболи в напрямку від фази сходів до фази воскової стиглості у випадку з обома сортами. Так, на ділянці досліду, де попередником була рицина фотосинтетичний потенціал посівів пшениці сорту Альбатрос одеський у період від сходів до кущіння становив 392, весняне відновлення вегетації-цвітіння – 2067, а у період від цвітіння до воскової стиглості – 1289 тис.м2/га х діб.

Діаграма показує перевагу в інтенсивності накопичення сухої речовини на одиниці площі періоду від весняного кущіння до цвітіння. Така тенденція спостерігається у всіх варіантах досліду. Найкращі умови для вищезгаданого процесу склалися у варіантах де попередниками озимої пшениці сорту Ніконія були: чорний пар, гірчиця сарептська, гірчиця біла, горох. У період від весняного кущіння до цвітіння чиста продуктивність фотосинтезу після чорного пару становила 7,1, гірчиці сарептської 6,9, гірчиці білої 6,7 та гороху 6,5 г/м2 за добу. Дещо нижчі показники ЧПФ спостерігалися у варіантах де попередниками були соя (6,2 г/м2 за добу) та ярий ріпак (5,9 г/м2 за добу). Найменшу інтенсивність накопичення сухої речовини відзначено за сівби озимої пшениці після амаранту, соняшнику та самої озимої пшениці.

Слід відзначити, що характер зміни вищезгаданого показника залежно від досліджуваних факторів у сорту Альбатрос одеський був ідентичним іншому сорту, але рівень самих показників був дещо нижчим.

Таким чином, за формуванням урожаю надземної біомаси та рівнем чистої продуктивності фотосинтезу вивчені попередники можна розташувати таким чином: 1) чорний пар; 2) гірчиця сарептська; з) гірчиця біла; 4) горох; 5) соя; 6) ярий ріпак; 7) озимий ріпак; 8) льон олійний; 9) рицина;

10) амарант; 11) соняшник; 12) озима пшениця. То ж, капустяні попередники або переважають бобові (гірчиці сарептська й біла), або впритул до бобових наближаються ( ярий та озимий ріпак).

 

Література:

1. Зінченко О.І. Рослинництво: підр. [для студ. вищ. навч. закл.] / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко. – Київ: Аграрна освіта, 2001. – 591 с.

2. Лебедев С.И. и др. Физиолого-биохимические изменения у растений озимой пшеницы при разных условиях произростания / С.И. Лебедев // Вопросы физиологии пшеницы. – Кишинев, 1981. – С.36 – 40.

3. Ван-дер-Вин Р. Свет и рост растений / Р. Ван-дер-Вин, Г. Мейер. – М., 1962. – 200с.

4. Ничипорович А.А. Физиология фотосинтеза и продуктивность растений / А.А. Ничипорович. // Физиология фотосинтеза.– М., 1982.– С. 7 – 33.

5. Лихочвор В.В. Озима пшениця / В.В. Лихочвор, Р.Р. Проць. – Львів: НВФ "Українські технології", 2006. – 216 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^