Наукові конференції, Научные конференции » Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014) » доктор економічних наук, Гриценко О. А. ПРАВО ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

доктор економічних наук, Гриценко О. А. ПРАВО ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Категорія: Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014), Економіка

доктор економічних наук, Гриценко О. А.

Національний університет імені Ярослава Мудрого

Україна, Харків

ПРАВО ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

В загальному розумінні інститути – це всі свідомо розроблені людьми способи упорядкування спільного існування. Інститути впливають на індивідуальну поведінку, з тим, щоб узгодити її відповідно спільним цілям. Інститути виникають для обмеження дій окремої людини, якщо спільнота вважає таку діяльність недоцільною. Тому першим інститутом регулювання спільних дій стають табу – заборона на якийсь предмет, дію, слово тощо, порушення якої карається надприродними силами. Може здасться, що інститути тільки обмежують індивідуальну діяльність, насправді же навпаки, вони розширюють можливості окремої людини, збільшують міру її свободи, оскільки знімають з неї тягар невизначеності, невпевненості в кінцевому результаті. Знаючи як себе поводитися, людина стає більш вільною в досягненні своїх власних цілей. Інститути не тільки вимагають від людей дотримуватися спільних норм поведінки, але і включають механізми їх захисту та покарання тих, хто їх порушує. Інститути спочатку виникають як неформальні (неписані) правила поведінки, приміром звичаї, традиції, церемонії тощо, а потім, найбільш вагомі з них стають формальними (законодавчими нормами), тобто санкціонованими державою.

Безумовно ніхто з правознавців не сперечається з тим, що право – це суспільний інститут роль якого полягає в регулювання взаємних відносин людей, що живуть в суспільстві, шляхом встановлення правил поведінки (юридичних норм), які підтримуються примусовим впливом з боку держави або суспільної влади. Залишається питання – які причини, зумовлюють походження права? Різні правові теорії намагаються вирішити це питання. Теорії суспільного договору наголошує на тому, що право виникає дякуючи взаємному погодженню його членів, що домовляються про те, як вони повинні поводитися себе в суспільному житті. Але залишається питання – які об’єктивні умови знаходяться в основі цих домовленостей? Психологічна теорія виводить право із свідомості людей як особливу психологічну силу, що керує діяльністю людей разом з мораллю, та відображає їх прагнення до добра, красоти тощо. Відомо, що психіка – це властивість людини, що виявляється в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу. Значить психологічна сила повинна відобразити певні об’єктивні умови виникнення права. Питання полягає в тому, щоб виявити ці об’єктивні умови. Етична теорія розглядає право як сукупність поглядів та уявлень про належне, що допомагає розібратися у зовнішніх відносинах з іншими людьми, що визначаються згідно нашим уявленням добра та зла в існуючий епосі. Тому право – це сукупність моральних ідей, такий їх мінімум, без слідування яким не може існувати суспільство. Залишається не вирішеними питання – відкіля беруться ці ідеї?

Історична школа робить спробу виявити джерело появи права, але вважає, що воно походить від звичаїв та традицій, яки люди закріплюють як обов’язкові норми. Аналітична правова школа вважає, що право з’являється з потреб суверена чи уряду, які зацікавлені в забезпечені соціального порядку, що логічно призводить до необхідності розробки правил керування людської поведінки. Соціологічна правова концепція розглядає право як результат суперництва різних соціальних сил, інтересів та цінностей, результатом чого стає необхідність розробити засоби вирішення існуючих в суспільстві суперечностей і конфліктів. Соціологічна теорія не ігнорує роль економічних факторів при виникненні права, але вважає, що воно виникає як результат боротьби за життєві блага, що потребує суспільної охорони.

Всі правові теорії побудовані на визначенні суспільного походження права, але не акцентують увагу на джерелах його походження. Тому важливим є визначення права як економічного інституту, виникнення якого безпосередньо пов’язано із економічною реальністю. Цю місію новина виконати економічна теорія, яка спроможна виявити причини виникнення права на більш глибинному рівні суспільного життя.

Перші суспільні взаємодії між людьми починають формуватися разом з господарським життям і пов’язані з трудовою діяльністю. Остання представляє собою спільно-розподілену діяльність. Це означає, що праця людини є частиною загального процесу. Як відокремлена особа людина вільно використовує свої власні можливості, здібності (фізичні та інтелектуальні) і самостійно визначає напрями їх використання. Власне тіло людини є його власністю, напрями використання якою визначає сама людина. По мірі розвитку суспільного виробництва в коло власних ресурсів потрапляють знаряддя праці, які людина сприймає як продовження свого тіла. Тому права особи отримують свою завершену форму з включенням в них права власності на засоби виробництва.

Природні можливості, що надані людині, надають їй природні права (або свободу). Вони виникають на основі природних потреб, на засобах, якими людина наділена для задоволення цих потреб. Як би люди не турбувалися про свої здібності до труду, вони би загинули, тому основна цінність природних прав полягає в тому, щоб забезпечити існування та відтворення людського життя. Природні права неможливо ввести чи заборонити ніякими конституціями чи законами. В загальному визначенні – це ще не права в їх суспільному значені. Але це перші його абстрактні моменти.

Уособлення трудової діяльності на основі розподілу праці одночасно передбачає необхідність суспільного зв’язку між людьми, що формується на основі кооперації. Суспільний характер трудової діяльності означає, що людина виробляє продукт не для себе, а для інших, або іншими словами – ніхто не буде виробляти продукт, якщо він не потрібен іншим людям. Спільний характер праці передбачає, з одного боку, необхідність виконувати певні трудові функції, а з другого боку – залежність праці людини від інших. Те, що всі людини залежать один від іншого, робить їх однаковими або рівними. Таким чином, трудова діяльність одночасно передбачає свободу (незалежність від інших) і рівність людини (залежність від інших та необхідність задовольняти їх потреби). Господарське життя буде постійно відтворюватися, якщо буде реалізоване це протиріччя. Кожна особа здійснює свою діяльність на основі власних прав, останні перетворюються з природних на суспільні, коли з’являються права власності. Права власності формують свободу людини від природних чинників, свободу прийняття рішення, свободу виживання. В той же час, права власності визначають рівність суб’єкта в економічному житті, оскільки кожен отримує свій власний ресурс (землю, робочу силу, капітал, гроші). Право як економічний інститут отримує історично завершену форму в умовах товарного виробництва, оскільки виникнення вартості означає, що досягнута міра свободи і рівності товарного виробника в суспільному виробництві. Вартість як економічне явище з’являється на основі права власності, яке утілює індивідуальність, свободу та рівність суб’єктів.

Таким чином право як суспільний інститут виникає на основі товарного виробництва для узгодження приватної свободи із свободою (волею) спільною (суспільною). Натуральна (традиційна) економіка базувалася на природних правах, які за своєю суттю є суб’єктивними, оскільки виражають волю окремої людини. В цьому сенсі природні права (right) синонімічні таким явищам як здатність, дар (faculry), свобода (freedom), що означає суб’єктивні можливості конкретної людини здійснювати правильні дії з метою відтворення себе як людської особи. В той час як суспільний інститут право (law) означає об’єктивну волю, що визначає ступінь свободи і рівності, що дозволяє реалізувати основну цінність суспільства – виживання та відтворення як окремої людини, так і суспільства в цілому. Право як основний регулятор спільних дій, вимагає від окремих людей орієнтуватися на основний критерій – справедливість, яка віддзеркалює основні цінності суспільства, що забезпечують його самовиживання.

Право складається із сукупності норм. Останні виникають із об’єктивних закономірностей людської діяльності, які усвідомлюються людьми як нормальний уклад їх життя. За допомогою норм суспільство або різні соціальні угрупування висувають своїм членам вимоги, які вони повинні дотримуватися. Норми – це зразки поведінки, відхилення від яких породжує покарання з боку інших членів суспільства (або уповноважених ними органів). Норми обмежують можливості вибору для індивідів, тим самим створюють перепони для їх індивідуальної раціональності. Регулююча роль права здійснюється внаслідок певної структури норм, яка включає а) опис умов (ситуації) в яких індивід повинен дотримуватися зразків поведінки;б) опис зразка дії; в) санкції (покарання, які будуть застосовані до індивіду, який поводиться не відповідно зразку, або заохочення, якщо він в схожій ситуації дотримується цього зразка).

В своїй логічній реконструкції норми стають сукупністю поведінкових актів, підсвідомих уявлень, моделей дії для конкретних людей. В нормах накопичується інформація (внаслідок досвіду або загальновідомих знань), що дозволяє окремому суб’єкту економити власні витрати на її самостійне отримання та впровадження, тим самим її дії стають більш ефективними, передбачуваними та зрозумілішими. Створення норм потребує соціальних трансакційних витрат, розмір яких визначається суспільством. Якщо індивідуальні трансакційні витрати на дотримання встановлених норм конкретною людиною не співпадають з розміром соціальних витрат, то це призводить до девіантної (тобто ненормальної) поведінки, яка набуває деліктної або кримінальної форми. Через норми реалізуються основні економічні функції права – регулювання, координація, стимулювання та захист як індивідуальних дій суб’єктів господарювання, так і господарського життя в цілому.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^