Наукові конференції, Научные конференции » Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014) » Кіц І. В.,Єфремова І. М. СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРТЕПІАННИХ ТВОРІВ Л. РЕВУЦЬКОГО

Кіц І. В.,Єфремова І. М. СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРТЕПІАННИХ ТВОРІВ Л. РЕВУЦЬКОГО

Категорія: Соціум. Наука. Культура. (28-30.01.2014), Мистецтво

Кіц І. В.,Єфремова І. М.

Луцький педагогічний коледж

СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРТЕПІАННИХ ТВОРІВ Л. РЕВУЦЬКОГО

 

Формування стилю – одне з найскладніших питань у сучасному музичному світі. Стиль є вираженням еволюційного процесу індивідуальності майстра. Втілюючись у системі техніко-формотворчих факторів композиції, він діалектично поєднаний з характером творця. Складність і витонченість зв’язків між окремими компонентами стилю не допускають можливості їх однозначного чи прямолінійного тлумачення і визначаються умовами формування особистості, навколишнім середовищем, цілеспрямованістю виховання, загальною сумою накопичених знань та інформації, матеріальним рівнем та духовною культурою певного суспільства в певну добу. На початку ХХ століття в українській фортепіанній музиці панує романтична модель, в якій поєдналися яскрава концертність Ф.Ліста та салонна камерність Мендельсона. Віртуозний стиль фортепіанних творів М.Лисенка, доповнений національним фольклорним мелосом, геніально поєднував обидві європейські тенденції, де елегійність, витонченість, шляхетність, довірливі висловлювання співіснували з техніцизмом найвищого ґатунку.

Художні ідеї композитора щодо звукової палітри, фактури, засобів звукоутворення, методів обробки музичного матеріалу знаходять подальший розвиток і втілення у творчості Л.Ревуцького, В.Косенка, Я.Степового, збагачуючись новою барвою – ностальгічною тугою. У той же час українська фортепіанна культура першої третини ХХ століття зазнала вагомого впливу видатних російських композиторів. Так, деякі риси рахманіновської естетики відображаються у спадщині Л.Ревуцького (Прелюдія Es-dur, op. 7 № 1, Прелюдія cis-moll, op. 4 № 3), В.Косенка (Етюди op. 8), М.Колеси(Пасакалія. Скерцо. Фуга.). У доробку вітчизняних композиторів можливо було також знайти відгомін творчості О.Скрябіна, що позначилося на Поемах op. 11 та op. 12 В. Косенка, Прелюдіях op. 4 №№ 1, 2, op. 11 Л.Ревуцького. Таким чином, фортепіанна музика 10-30-х років ХХ століття, поряд із романтичним баченням «природи» фортепіано (В.Барвінський, І.Віленський, В.Косенко, М.Колеса, С.Людкевич, Л.Ревуцький, Я.Степовий), почала збагачуватися експресивно-психологічними засобами виразності.

Творчість Л.Ревуцького є одним з етапних досягнень української культури ХХ століття. Він увійшов у її історію як видатний композитор, педагог, вчений, музично – громадський діяч. На кожному з цих поприщ митець посідає своє осібне ,неповторне і значуще місце.

За часів навчання у Київській консерваторії, молодий ще тоді Л.Ревуцький, дістав класичні традиції від своїх педагогів М.Лисенка, С.Короткевича, Г.Ходоровського та Р.Глієра. Слід відзначити, що деякі риси творчості Р.Глієра – загальний світлий характер, м’якість і милозвуччя його музики, витонченість і щирість, стрункість цілого і тонка обробка деталей – стали близькими мистецькій індивідуальності молодого композитора. У 1920 році разом з піаністом Р.Беклемішевим та композитором В.Золотарьовим і В.Косенком Л.Ревуцький почав розробляти український педагогічний репертуар для музичних шкіл. Твори замовляли багатьом авторам, сам Л.Ревуцький написав чимало: перекладання для фортепіанного циклу «Сонечко», Канон, 2 етюди, 3 п’єси за збіркою «Інтермецо» для скрипки, «Баладу» для віолончелі, транскрипції фуги й фантазії для органу Й.С.Баха, «Гумореску» і «Пісню», присвяченні сину Євгену (на його десятиріччя), які були визнані одним з шедеврів музики XX ст., водночас паростком нового стильового напряму в Україні імпресіонізму.

Митець прагнув до мудрої врівноваженості виразних засобів, використовував великий діапазон від масивних пластів до найніжнішого звукового серпанку. Композитора приваблювали світлі весняні барви – не випадково він так часто звертався до веснянок. Його музика ніби випромінює якесь рівне тепле світло, в ній, мудрій, одухотвореній, не можна не відчути відбиття особистих рис її творця. Щиросердна, вона є втіленням душевної тонкості та благородства. Жодного натяку на зовнішній ефект: справжня глибина, щирість, велике динамічне піднесення. Проте ніколи почуття не переходить через край: будь-яка надмірність чужа композиторові. З найперших творів виявилася особлива прихильність Л.Ревуцького до фортепіано. Він прекрасно знає цей інструмент і з рідкісною майстерністю використовує його можливості. Поліфонізований фортепіанний виклад у нього - не типу сконцентрованої бахівської фактури; розвиваючись під впливом російського піанізму, він успадкував деякі з його рис-різнобарвну регістрову палітру, гнучку динаміку, насичену фактуру. За основу гармонічного аспекту фортепіанного стилю Ревуцького править єдність і взаємозв’язок вертикального та горизонтального компонентів. Головною рушійною силою музичного розвитку тут є акорд варіантної терцевої структури з альтерацією чи без неї – септакорд, нонакорд, ундецімакорд. З часом він (починаючи з прелюдії ре бемоль мажор) стає головним імпульсом розвитку, основним виразником загальної тенденції безперервності в ланцюгу гармонічних послідовностей. У цих хитросплетіннях контурним обрисом проглядає так звана прихована поліфонія.

Л.Ревуцький збагатив фортепіанну українську музику індивідуальними стилістичними особливостями .Перш за все це майстерне використання ладової багатобарвності. Вона виявляється у вигляді численних фрагментарних мелодійних розсипів поліладової будови (система мажоро-мінору). Велику роль у фортепіанних творах композитор наділяє хроматизмам мелодико-гармонічного руху. У багатьох фортепіанних творах Ревуцького переважає ідея ритмічної варіантності (Прелюдія №2 тв.4), а також широке майстерне застосування поліритмії та поліметрії. Фортепіанна фактура допомагає яскравіше виявити красу й вишуканість гармонії: по одному нанизуються дисонантні звуки, начебто заінтриговуючи слух, а далі поступово розв’язуються, але, звичайно, не повністю, щоб тут же, не послаблюючи зацікавленості, запропонувати слухачеві нове співзвуччя. Найбільш яскравою рисою стилю Л.Ревуцького є чітка національна визначеність, на основі якої він розвинув методи М.Лисенка і М.Леонтовича які полягали у нерозривному злеті музичного фольклору з досягненням гармонічного мислення кінця XIX ст. Вся творчість композитора спирається на цей грунт, хоч у таких творах, як фортепіанні прелюдії, це не відразу помітно. Та й тут ладові, мелодичні й фактурні особливості часто випливають з музичних можливостей української пісні. На фортепіанній ліриці Л.Ревуцького позначилась навіть манера її виконання, художнє перетворення своєрідної мелізматики, що виступає не як прикраса, а як істотна складова частина мелодії. Показовим щодо цього твором є «Пісня»,один з шедеврів української музики. Її мелодія-тема увібрала в себе найтиповіші звороти українського народного мелосу; в ній переважає широка наспівність, хоч моменти речетативні, а поряд з ними й момент інструментальної «перегри», що походять від такої самобутньої форми народного епосу, як думи, також відіграють значну роль. Якщо в «Пісні» узагальнено особливості фольклорної лірики й епосу, то написана в той самий час «Гумореска» перетворює певний різновид жартівливих пісень, саме тих, що побудовані на мазурковому ритмі, а таких досить багато в народнопісенній творчості, особливо у західних регіонах України. Витончений, вибагливий малюнок мелодії, яскраво виражена народно-інструментальна основа, примхлива гра наголосів, гостра римованість – ось характерні риси цього твору.

Визначною подією для композитора стала у 1936 році прем’єра концерту для фортепіано F-Dur. Написаний блискучим піаністом – віртуозом він у багатьох моментах став новаторським, а в історії української музики то був перший зразок жанру. Оптимістичний пафос, колоритна музична мова, активна рушійна ритміка одразу вирізнили концерт як високохудожнє явище. Прем’єра (диригент Г.Адлер, соло А.Луфер) мала широкий резонанс.

Однак новаторські ознаки твору не всім були до вподоби. Автору закидали відхід від класичної гармонії, загострений ритм та акорди, що подекуди нагадували джаз: «Опіум для народу». Композитор делікатно вислуховував критику та мовчав. Масштабні образи, симфонізований розвиток музичної думки наближають цей твір до жанру симфонії. Водночас у ньому яскраво виявляється й концертне начало. Жанр концерту тут трактовано своєрідно, у відповідності до розвитку ідеї, яка надихнула композитора на його створення, ідеї змагання, навіяної такими явищами як олімпіади. Блискуча фортепіанна віртуозність спрямована на відбиття атмосфери змагань, квітучої молодості і сили.

Образна сфера фортепіанних творів Л.Ревуцького нерозривно пов’язана з лірико – епічним характером музичного обдарування, що визначає насамперед індивідуальність митця. При всій витонченості мелодії позбавленні холодних відтінків зумовлюють філософські роздуми над гармонією та красою світу, поєднання з теплотою, м’якістю і широким диханням ліричного вислову, а також енергія чуттєвого імпульсу, де трепетність пориву переплітається з могутньою силою його вираження.

 

Література:

1. Ревуцький Л. Повне зібрання творів. – К., 1988, - Твір 11.- с. 43.

2. Ревуцький Л.Н. Статьи. Воспоминания - К., 1989. – с.130.

3. Кузик В.В. Мудрі уроки доброзвичності //Музична Україністика: сучасний вимір. - К.- Ніжин 2010 – с. 266-277.

4. Кузик В.В. Повернення через роки //Музика. - 2010. - №1.- с14-17.

5. Шеффер Т.Л. М.Ревуцький.Нарис про життя і творчість.-К., 1958; 1960.

6. Поставна А. Становленнятворчого методу Л.Ревуцького. - К.1978.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^