Наукові конференції, Научные конференции » Соціум. Наука. Культура (19-21.01.2015) » кандидат педагогічних наук, Тогочинський О. М. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПІДХОДІВ ДО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

кандидат педагогічних наук, Тогочинський О. М. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПІДХОДІВ ДО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Категорія: Соціум. Наука. Культура (19-21.01.2015), Педагогіка

УДК 37.01:355.233 (477)

 

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПІДХОДІВ ДО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

кандидат педагогічних наук, Тогочинський О. М.

Департамент по роботі з персоналом Державної пенітенціарної служби України, м. Київ

 

У статті представлено найважливіші аспекти дослідження соціальної компетентності у педагогіці та психології, зокрема в контексті вивчення вікових особливостей розвитку людини, процесу соціалізації та у зв’язку із спілкуванням та професійним становленням особистості. Розкрито значення соціальної компетентності для підготовки особистості до відповідальних дій в соціумі, взаємодії з іншими людьми, налагодження з ними ефективної співпраці.

Ключові слова: соціальна компетентність, соціалізація, спілкування, взаємодія.

 

кандидат педагогических наук, Тогочинский А. М. Ретроспективный анализ основных подходов к изучению социальной компетентности / Департамент по работе с персоналом Государственной пенитенциарной службы Украины, г. Киев

В статье представлено наиболее важные аспекты исследования социальной компетентности в педагогике и психологии, в частности в контексте изучения вековых особенностей развития человека, процесса социализации и в связи с общением и профессиональным становлением личности. Раскрыто значения социальной компетентности для подготовки личности к ответственным действиям в социуме, взаимодействия с другими людьми, налаживания с ними эффективного сотрудничества.

Ключевые слова: социальная компетентность, социализация, общение, взаимодействие.

PhD in Pedagogy Tohochynskyy А. М. Retrospective Analysis of the Main Approaches to the Social Competence Study / The Department of Human Resources of the State Penitentiary Service of Ukraine (Kyiv), Ukraine.

The paper deals with the most important aspects of the study of social competence in pedagogy and psychology, particularly in the context of the study of age peculiarities of human development and socialization process in connection with communication and professional development of the individual. The importance of social competence for preparation of the individual to take responsible actions in society, interaction with other people and providing effective cooperation with them has been revealed.

Keywords: social competence, socialization, communication, interaction.

 

Вступ. Аналіз нормативно-правових документів, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ, професіографічні описи найбільш поширених видів діяльності працівників міліції засвідчують, що система органів внутрішніх справ має досить широкий спектр структурних підрозділів різних напрямків діяльності та функцій. Офіцери правоохоронних органів наділені широким спектром владних повноважень щодо гарантування особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання та припинення правопорушень, охорони і забезпечення громадського порядку. Саме вони мають більш високий рівень соціальної відповідальності, ніж представники інших професій. Усі працівники ОВС, незалежно від їх службового становища, щодня зустрічаються з представниками різних категорій населення з різних причин (розбір порушень громадського порядку, прийом та розгляд скарг і заяв та ін.), що визначає широту і різноплановість їх комунікацій та соціальної взаємодії. Зазначені фактори обумовлюють необхідність формування соціальної компетентності у майбутніх фахівців ОВС у процесі їх фахової підготовки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення зазначеної проблеми та на які опирається автор. Соціальний аспект діяльності працівників різних підрозділів внутрішніх справ розглядають у своїх роботах О. Александров, М. Ануфрієв, В. Барко, Ю. Ірхін, Л. Казміренко, О. Скакун, Г. Юхновець, які розробляють професіографічний опис діяльності та обґрунтовують сучасні вимоги до професійної підготовки офіцерського складу ОВС.

У наш час соціальну компетентність вчені розглядають як важливу складову підготовки особистості до професійної діяльності. Зокрема Г. Яворська використовує поняття «соціально-професійна зрілість», формування якої відбувається в процесі професіогенезу [9, с. 32]. Серед ознак соціально-професійно зрілої особистості Г. Яворська виокремлює відповідальність, контактність, децентрацію, автономність, синергічність, самосприйняття, креативність, глибинність переживань, життєву філософію.

Соціальний аспект діяльності представників правоохоронних органів досліджує О. Скакун. Зокрема, на думку дослідниці, соціальний аспект діяльності дільничного інспектора виявляється в тому, що дільничний інспектор організує правову пропаганду й запроваджує інші заходи щодо попередження правопорушень; проводить профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів; створює умови для перевиховання осіб з нестійкою поведінкою, сприяє спрямованості їхньої поведінки на суспільно корисну, а також допомагає громадянам, що потрапили в скрутне становище (наприклад, дітям, у яких батьки – алкоголіки; підліткам, що не поважають батьків; особам, що відбули строк покарання і повернулися

додому) [8, с. 384]. Дільничний інспектор міліції повинен також знати особливості соціально-психологічних явищ (суспільна думка, настрої, чутки, традиції, звичаї), що надаватиме йому суттєву допомогу в профілактичній роботі з населенням.

Лінгвосоціокультурну компетентність майбутніх офіцерів-правоохоронців, її зміст, структуру та особливості визначив О. Діденко. На думку дослідника, важливість формування у майбутніх правоохоронців лінгвосоціокультурної компетентності пов’язана з глобальними змінами, які відбуваються в українському суспільстві та в освітній галузі. Йдеться про визначення «особистісно-професійного профілю» фахівців правоохоронних органів, які повинні мати високий рівень соціально-психологічні знань, а також уміти спілкуватися і володіти комунікативною технікою, знати правила і традиції спілкування у суспільстві, особливості мовленнєвої та немовленнєвої поведінки представників різних соціальних груп [3].

Загалом дослідники ведуть мову про необхідність формування та розвитку знань, умінь, навичок і якостей, які є складниками соціальної компетентності представника МВС України. Однак комплексного дослідження формування соціальної компетентності в курсантів і слухачів ВНЗ МВС України на сьогодні немає. Для обґрунтування концепції та педагогічних умов формування цієї значущої для професійної діяльності властивості майбутнього фахівця правоохоронних органів важливе значення має ретроспективний аналіз напрацювань учених з проблем соціальної компетентності.

Метою статті є ретроспективний аналіз основних підходів до вивчення соціальної компетентності.

Виклад основного матеріалу дослідження. У нашій країні проблему соціальної компетентності почали досліджувати значно пізніше, ніж за кордоном, – з другої половини ХХ ст. У змістовному контексті до дослідження проблем соціальної компетентності в радянські часи близькі роботи вчених, які вивчали вікові особливості розвитку людини (П. Блонський, Д. Ельконін, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін.), особливості та умови становлення і розвитку окремих видів здібностей (Л. Виготський, О. Леонтьєв, Н. Лейтес та ін.).

Учені Б. Ананьєв, О. Бодальов, Л. Виготський, Б. Ломов, А. Ручка та ін. розглядали різні аспекти соціалізації особистості в контексті спілкування, трактуючи його насамперед як міжособистісну взаємодію людей. Серед основних функцій спілкування вчені ведуть мову про контактну, що задовольняє потреби людини в контактах з іншими людьми, і впливову, що стосується прагнення людини тим чи іншим способом впливати на свого партнера. За таких умов спілкування як вплив, обмін думками, поглядами, впливами має важливе значення для соціалізації особистості. Сутністю індивідуального психічного розвитку вчені називають «привласнення» собі того, що було вироблено людством у результаті соціального й культурного прогресу.

Представники соціальної психології, зокрема Г. Андрєєва, А. Брушлинський, Ю. Ємельянов, Л. Орбан-Лембрик, розглядають соціальну компетентність особистості як вищий рівень соціальної активності особистості, насамперед як таке освоєння соціальної дійсності, що досягається через діяльність, поведінку, спілкування, усвідомлення необхідності гармонізації соціальних потреб та особистісних ціннісних орієнтацій.

Зокрема Г. Андрєєва звертає увагу, що для формування належної соціальної взаємодії велике значення має спілкування. Дослідниця підкреслює, що без спілкування людське суспільство уявити собі не можна, бо спілкування є у ньому способом цементування індивідів і разом з тим способом їх розвитку. Всі відносини людини: і суспільні, і міжособистісні – розкриваються саме у спілкуванні [1, с. 77]. Г. Андрєєва підкреслює, що всі характеристики спілкування пов’язані із соціумом. Так, наприклад, розширення спілкування можна трактувати як примноження контактів людини з іншими людьми, а поглиблення спілкування – як перехід від монологічного спілкування до діалогічного, децентрацію, тобто вміння акцентуватися на партнері, більш точно його сприймати [1, с. 278].

Дослідниця Л. Орбан-Лембрик також визначає важливість для соціалізації особистості її умінь спілкуватися. Дослідниця звертає увагу на те, що спілкування є невід’ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування, підкреслює дослідниця, відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність та узгодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованість й солідарність. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя

суспільства [7, с. 165–166].

Учений І. Кон розглядав вплив соціалізації на особистість через спілкування й взаємодію з різними соціальними партнерами у контексті вікової стратифікації, трансмісії культури, а також в контексті формування й розвитку особистості та основних функцій освіти. І. Кон розглядав проблем відносин особистості й суспільства, «Я» в контексті самосвідомості, самооцінки, самооцінки та самоповаги. Учений писав, що «ні в повсякденному мовленні, ні в системі наукових понять ми не можемо описати поведінку й взаємини індивіда з іншими людьми й суспільними установами інакше, як у термінах виконуваних ним соціальних ролей» [6, с. 65].

Таким чином, у психології соціальну компетентність розглядають у широкому сенсі, трактуючи її як характеристику, що властива суб’єкту взаємодії з іншими членами соціуму. У вузькому значенні цей термін використовують для позначення здатності вирішувати зовнішні та внутрішні протиріччя, що виникають у взаємодії із суспільством, на основі особистісного конструкта «Я – суб’єкт – суспільство – суб’єкт». У свою чергу представники соціальної психології визначають соціальну компетентність як характеристику особистості, що усвідомлює соціальні проблеми та ціннісно зорієнтована на суспільне благо.

У педагогіці соціальну компетентність спочатку почали досліджувати в контексті комунікативного підходу (І. Зимня, А. Бєлова, Ю. Караулов, В. Костомаров, О. Митрофанова та ін.), розглядаючи її як передумову формування необхідних навичок спілкування, поряд з такими якостями, як контактність, товариськість, комунікабельність, сила переконання, готовність до спілкування, стиль поведінки. Так, наприклад, дослідниця І. Зимня вела мову про компетенцію соціальної взаємодії із суспільством, соціумом, колективом, сім’єю, друзями, партнерами (конфлікти і їх погашення, співробітництво, толерантність, соціальна мобільність) і компетенцію в спілкуванні (усне, писемне, діалог, монолог; знання й дотримання традицій, етикету; крос-культурне й іншомовне спілкування; ділове листування; комунікативні завдання).

Учений Ю. Караулов звернувши увагу на особистісний аспект вивчення мов, охарактеризував деякі складові соціальної компетентності людини. Вчений ввів поняття мовної особистості, в структурі якої він виокремив три рівні, зокрема вербально-семантичний (володіння мовою), когнітивний (поняття, ідеї, концепти, що складаються в кожної мовної індивідуальності в більш-менш упорядковану, більш-менш систематизовану «картину світу», ієрархія цінностей) та прагматичний (цілі, мотиви, інтереси, установки щодо дійсності). На основі цього Ю. Караулов трактує мовну особистість як таку, що містить не тільки психічний, але й соціальний, етичний та інші компоненти [4].

Загалом зазначені вчені розглядають соціальну компетентність як певний рівень розвитку комунікативних якостей особистості, вміння налагоджувати ефективну комунікацію, попереджати та розв’язувати конфлікти тощо. Учені досліджують різні комунікативні стратегії і тактики з урахуванням різних факторів, де поряд з етнічними, віковими, особистісними, велику увагу надають соціальним.

З 90-х років ХХ ст. вчені (Ф. Бацевич, Л. Мацько, Й. Стернін, О. Яшенкова та ін.) розглядають соціальну компетентність в контексті комунікативної поведінки особистості. Відповідно в теорії мовної комунікації вчені вивчають засоби мовного коду в комунікації, мовленнєвій поведінці, комунікативні стратегії і тактики, способи мовленнєвого впливу. Зокрема лінгвіст Ф. Бацевич зазначає, що комунікація як міжособистісний (соціальний процес) і вид соціальної діяльності є одним з найважливіших чинників формування суспільства. Комунікація, на його думку, – це найважливіший «механізм» формування індивіда як соціалізованої особистості, пов’язаної з конкретним етносом, його культурою, історією, психологією тощо, тобто специфікою світосприйняття, світобачення. Комунікація також є засобом кореляції соціального вияву індивіда або групи, забезпечує існування соціальної пам’яті, зберігання й передавання інформації між генераціями й в межах однієї генерації [2, с. 29].

Загалом можна стверджувати, що ці вчені вивчають комунікативні аспекти соціальної компетентності. Вони досліджують характеристики людини, необхідні для її успішної комунікації в соціумі. При створенні моделей комунікації дослідники звертають увагу на важливість не тільки одержання інформації, але й створення атмосфери взаєморозуміння, доводячи, що інтерактивна ефективність комунікації передбачає кооперацію, досягнення в процесі мовленнєвої взаємодії згоди та взаєморозуміння.

Інша група вчених (Є. Клімов, Н. Кузьміна, А. Маркова, В. Шадріков та ін.) досліджувала соціальну компетентність як складову професійної компетентності, розглядаючи її в аспекті тих здатностей, умінь та якостей людини, що необхідні для ефективного вирішення завдань професійної діяльності. Зокрема Є. Клімов у роботі «Психологія професійного самовизначення» розглядає соціологічні, економічні й правові аспекти проблеми професійного самовизначення. На його думку, розрізняти явища індивідуального та масового характеру фахівець повинен для того, щоб правильно розуміти партнера по спілкуванню, коли треба вступати в контакт з представниками державних органів, виробництвом, брати участь у міжвідомчих нарадах. Є. Клімов вважає, що соціальні норми визначають порядок, способи, умови, цілі трудової діяльності, задають посадові варіанти способу життя, діяльності працівника та його поведінки [5, с. 42–43].

У свою чергу А. Маркова також звертає увагу на соціально-професійний контекст і тло праці, зазначаючи, що про соціальну зрілість людини свідчить те, що вона прагне брати участь у професійній продуктивній праці, намагається освоїти норми професії, виконує її на високому рівні, старається розбудовувати себе засобами професії. Соціальну компетентність А. Маркова розглядає в контексті професійної компетентності, трактуючи її як здатність до спільної (групової, кооперативної) професійної діяльності, співробітництво, володіння прийнятими в своїй професії прийомами професійного спілкування, а також як соціальну відповідальність за результати своєї професійної праці.

У педагогіці з 90-х років ХХ-го ст. поняття соціальної компетентності стає предметом активного зацікавлення в контексті дискусії про якість професійної освіти, про те, яким повинен бути фахівець. Важливість соціальної компетентності очевидна при виконанні завдань професійної діяльності у сфері «людина – людина», при виконанні функцій громадянина, сім’янина, для особистісного самовдосконалення. З огляду на це дослідження соціальної компетентності набуло міждисциплінарного характеру. Російські вчені С. Краснокутська, Н. Рототаєва, Ю. Слесарєв, О. Спірін, О. Шавріна та ін. досліджують соціальну компетентність через зв’язок з такими характеристиками особистості, як громадянська спрямованість, соціальна відповідальність, міжособистісна толерантність, активність та ін. С. Бахтєєва, В. Масленнікова, В. Цвєтков та ін. розглядають соціальну компетентність як інтегральний показник особистісного розвитку, важливий фактор самоактуалізації та самореалізації особистості. Значення її, на думку вчених, обумовлене тим, що сучасний фахівець повинен ефективно взаємодіяти з іншими людьми, узгоджувати свої потреби з вимогами соціуму.

Українські дослідники Н. Бібік та І. Єрмаков, Л. Лєпіхова, І. Сингаївська, Л. Сохань вивчають різні аспекти соціально-психологічної компетентності вчителя та життєвої компетентності особистості. Учені підкреслюють, що соціальна компетентність особистості пронизує всі сфери життєдіяльності людей, вона проявляється в духовній, громадянській, професійній сферах як орієнтація особистості на співробітництво, на кооперацію спільних зусиль, на гармонічне поєднання інтересів. Значення формування соціальної компетентності, на думку дослідників, полягає у тому, що людина в сучасних умовах залучена в широкі соціальні відносини й зв’язки, виконує складні соціальні дії, які повинні узгоджуватись з потребами та інтересами інших людей.

Вчені звертають увагу також на особливості формування соціальної компетентності у представників різних соціальних та вікових груп. Йдеться про роботи М. Гончарової-Горянської (соціальна компетентність дошкільнят), М. Докторович (формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім’ї), І. Печенко (соціалізація дітей в умовах сільських навчально-виховних комплексів), Е. Позднякової (формування соціальної компетентності учнів з обмеженими можливостями здоров’я засобами проектної діяльності), С. Семчук (особливості впливу засобів масової інформації на соціалізацію дітей дошкільного віку) та ін.

Великого значення надають вчені дослідженню умов формування соціальної компетентності молоді, зокрема І. Зарубінська визначила теоретико-методичні основи формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю. Комунікативний кодекс офіцера як чинник формування соціального іміджу внутрішніх військ досліджує І. Лисичкіна, особливості формування соціокультурної компетенції як складової професійної підготовки курсантів вищих військових навчальних закладів – Н. Мороз, зміст і сутність соціальної компетентності студентів філологічних спеціальностей як основу їх професійно-комунікативної діяльності – С. Остапенко, формування соціальної компетентності майбутніх практичних психологів у процесі професійної підготовки – Р. Скірко. Вчені підкреслюють значимість соціальної компетентності для професійної підготовки, для розкриття особистісного потенціалу молодого фахівця та його гармонійного співжиття в соціумі.

Висновки. За радянських часів соціальну компетентність досліджували в контексті вивчення вікових особливостей розвитку людини (П. Блонський, Л. Виготський, Д. Ельконін, Г. Костюк, С. Рубінштейн), у контексті процесу соціалізації особистості, як вищий рівень активності людини (Г. Андрєєва, А. Брушлинський, І. Кон, Ю. Ємельянов, Л. Орбан-Лембрик), у тісному зв’язку із спілкуванням, тобто в комунікативному аспекті (Ф. Бальцевич, І. Зимня, Ю. Караулов, О. Яшенкова) та в контексті професійної компетентності (Є. Клімов, Н. Кузьміна, А. Маркова). Загалом педагоги одностайні, що високий рівень соціальної компетентності є метою всіх навчальних та виховних програм, ядром соціалізації, тому що саме соціальна компетентність дозволяє особистості відповідально діяти в соціумі, планувати різні варіанти поведінки інших людей, налагоджувати з ними ефективну взаємодію.

Перспективами подальших наукових розвідок є визначення сутності та структури соціальної компетентності слухачів та курсантів вищих навчальних закладів МВС України.

 

Література:

1. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 375 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник/ Ф. С. Бацевич. – К.: Академія, 2004. – 344 с.

3. Діденко О. В. Лінгвосоціокультурна компетентність майбутніх офіцерів-правоохоронців: зміст, структура та особливості/ О. В. Діденко.// Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України . – 2013. – Вип. 2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnadps_2013_2_8.pdf

4. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. – М.: Издательство ЛКИ, 2010. – 264 с.

5. Климов Е. А. Психология профессионального самоопеределения / Е. А. Климов. – Ростов н/Д.: Феникс, 1996. – 512 с.

6. Кон И. С. Социология личности / И. С. Кон. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.

7. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: навч. посіб. / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К.: Академвидав, 2005. – 448 с. – (Альма-матер).

8. Скакун О. Ф. Юридична деонтологія: підручник: пер. з рос. / О. Ф. Скакун. – Харків: Еспада, 2008. – 400 с.

9. Яворська Г. Х. Теоретичні та методичні засади формування соціально-професійної зрілості курсантів вищих навчальних закладів МВС України: автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Г. Х. Яворська; Ін-т педагогіки і психології профес. освіти АПН України. – К., 2006. – 45 с.

 

References:

1. Andreeva H. M. Sotsyalnaia psykholohyia / H. M. Andreeva. – M.: Aspekt Press, 1996. – 375 s.

2. Batsevych F. S. Osnovy komunikatyvnoi linhvistyky: pidruchnyk/ F. S. Batsevych. – K.: Akademiia, 2004. – 344 s.

3. Didenko O. V. Linhvosotsiokulturna kompetentnist maibutnikh ofitseriv-pravookhorontsiv: zmist, struktura ta osoblyvosti/ O. V. Didenko.// Visnyk Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy . – 2013. – Vyp. 2. – Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnadps_2013_2_8.pdf

4. Karaulov Yu. N. Russkyi yazыk y yazыkovaia lychnost / Yu. N. Karaulov. – M.: Yzdatelstvo LKY, 2010. – 264 s.

5. Klymov E. A. Psykholohyia professyonalnoho samooperedelenyia / E. A. Klymov. – Rostov n/D.: Fenyks, 1996. – 512 s.

6. Kon Y. S. Sotsyolohyia lychnosty / Y. S. Kon. – M.: Polytyzdat, 1967. – 383 s.

7. Orban-Lembryk L. E. Sotsialna psykholohiia: navch. posib. / L. E. Orban-Lembryk. – K.: Akademvydav, 2005. – 448 s. – (Alma-mater).

8. Skakun O. F. Yurydychna deontolohiia: pidruchnyk: per. z ros. / O. F. Skakun. – Kharkiv: Espada, 2008. – 400 s.

9. Yavorska H. Kh. Teoretychni ta metodychni zasady formuvannia sotsialno-profesiinoi zrilosti kursantiv vyshchykh navchalnykh zakladiv MVS Ukrainy: avtoref. dys... d-ra ped. nauk: 13.00.04 / H. Kh. Yavorska; In-t pedahohiky i psykholohii profes. osvity APN Ukrainy. – K., 2006. – 45 s.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^