Наукові конференції, Научные конференции » Соціум. Наука. Культура (19-21.01.2015) » Шеремета Л. П. ІННОВАЦІЙНЕ ОСМИСЛЕННЯ О.М. БІЛЯЄВИМ ПРОБЛЕМИ УРОКУ ЯК ОСНОВНОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ МОВИ

Шеремета Л. П. ІННОВАЦІЙНЕ ОСМИСЛЕННЯ О.М. БІЛЯЄВИМ ПРОБЛЕМИ УРОКУ ЯК ОСНОВНОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ МОВИ

Категорія: Соціум. Наука. Культура (19-21.01.2015), Педагогіка

УДК 811.161.2(07)

 

ІННОВАЦІЙНЕ ОСМИСЛЕННЯ О.М. БІЛЯЄВИМ ПРОБЛЕМИ УРОКУ ЯК ОСНОВНОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ МОВИ

кандидат педагогічних наук, Шеремета Л. П.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України», Україна, Тернопіль

 

У статті розглядається питання основної форми організації навчання – уроку, його зовнішньої і внутрішньої організації. Проаналізовано основні класифікації уроків у методичній літературі, визначено їх сильні та слабкі сторони. Обґрунтовано доцільність використанні класифікації уроків рідної мови О. М. Біляєва, зокрема поділу уроків на аспектів та розвитку зв’язного мовлення.

Ключові слова: форма організації навчання, урок мови,класифікація уроку.

 

Шеремета Л. П. Инновационное осмысление А. М. Биляевым проблемы урока как основной формы организации обучения языку/ ГВУЗ "Тернопольский Государственный Медицинский Университет имени И. Я. Горбачевского МОЗ Украины", Украина, Тернополь.

В статье рассматриваются вопросы основной формы организации обучения – уроку, его внешней и внутренней организации. Проанализированы основные классификации уроков в методической литературе, обозначены их сильные и слабые стороны. Обоснована целесообразность использования классификации уроков родного языка А. М. Биляева, в особенности раздела уроков на аспекты и развитие связанной речи.

Ключевые слова: форма организации обучения, урок языка, классификация урока.

 

Sheremeta L. Innovative apprehension of concept of lesson as the main form of teaching process organisation by O. Bilyaev/ I.Horbachevsky Ternopil State Medical University, Ukraine, Ternopil.

The paper analysis concept of lesson, with its internal and external sides, as the main form of teaching process organisation. The major classification of lessons among methodological literature is described as well as its strengths and weaknesses. The utility of using language lessons classification after O. Bilyaev is justified, especially the division of lessons to aspects and development of coherent speech.

Key terms: form of teaching process organization, language lesson, lesson classification.

 

Вступ

Сучасна освітня політика передбачає широке використання інноваційних технологій, напрямів і прогресивних підходів до навчання української мови в загальноосвітній школі, та поряд із цим, вимагає глибокого осмислення ролі наукової спадщини історичних осіб у формуванні педагогічних концепцій, застосуванні навчально-виховних методів у шкільній освіті. Детальне вивчення наукових поглядів цих постатей, глибоке осмислення історичних процесів, що позначилися на їх науково-педагогічній діяльності, позитивно впливає на вдосконалення лінгводидактики як науки, активне використання здобутих методичних надбань у практиці вивчення мови сучасної загальноосвітньої школи.

Упродовж останніх років щораз частіше в науці актуалізується увага на унікальній лінгводидактичній спадщині відомих учених, національно-виховній скарбниці передового досвіду минулого, що є невичерпним джерелом розвитку педагогічної думки, формування нових методичних поглядів. Дослідження творчості й поглядів О. М. Біляєва є важливим складником загального розвитку методичної думки.

Основним із завдань теорії та практики шкільного навчання рідної мови є постійне вдосконалення змісту уроку і форм його організації, тому О.М. Біляєв уже з перших кроків у науку займається дослідженням цього питання. Наукові пошуки лінгводидакта не обмежуються лише тими напрацюваннями, які стосуються осмислення проблем уроку як форми організації навчання української мови. Інше важливе питання, на яке звертає увагу Олександр Михайлович, це – зовнішня і внутрішня організація уроку мови.

У монографії «Сучасний урок української мови» [2], статті «Зовнішня і внутрішня організація уроку мови» [1] лінгводидакт виділяє дві сторони одного цілого. Він схиляється до думки, що елементами, етапами зовнішньої організації є опитування (перевірка домашнього завдання), повторення, пояснення, завдання додому тощо. Її мета – встановлення певного порядку в проведенні заняття. Щодо внутрішньої організації, то це застосовані в різних співвідношеннях методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких розв’язуються дидактичні (навчальні, освітні) завдання кожного уроку. Зовнішня організація уроку визначається передусім його типом. Довгий час питання типології, наукової класифікації уроків було недостатньо розроблене, не було загальновизнаної типології уроків, оскільки різні методисти та педагоги класифікували їх по-різному. В історії методичної думки типи уроків класифікуються залежно від того, що закладено в основі характеристики – питома вага певного етапу уроку, навчальна мета, основні стадії процесу навчання, спосіб проведення занять тощо.

Найбільш поширені у педагогічні теорії та шкільній практиці класифікації уроків, що виходять із поставленої вчителем основної дидактичної (навчальної) мети. Відповідно до цієї класифікації, В.О. Онищук виділяє такі типи уроків: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок засвоєння навичок і вмінь; 3) урок застосування знань, навичок і вмінь; 4) урок узагальнення та систематизації знань; 5) урок контролю та корекції знань, навичок і вмінь; 6) комбінований урок [5, с. 47].

О.М. Біляєв частково піддає критиці цю класифікацію. Він радить: 1) уроки засвоєння нових знань повинні поступитися місцем урокам вивчення нового матеріалу, оскільки головне завдання у вивченні мови – вироблення практичних вмінь і навичок; 2) уроки засвоєння навичок і вмінь перейменувати уроком закріплення вивченого, бо основне призначення уроків цього типу – закріпити (зміцнити) набуті учнями знання, практичні вміння та навички; 3) за браком годин учитель-словесник не має можливості виділяти спеціальні «уроки застосування знань, навичок та вмінь»; це здійснюється в процесі всього навчання мови – і на уроках, де вивчається новий матеріал, і на уроках закріплення вивченого, і під час проведення уроків перевірки й обліку знань, під час навчальних і контрольних переказів і творів; 4) у класифікації В. О. Онищука не знайшли місця уроки повторення, які замінено уроками узагальнення та систематизації знань; проте правильно організоване повторення передбачає і систематизацію знань [2, с. 33-34].

Іншу спробу класифікації уроків мови знаходимо в працях М. С. Позднякова, який виходив з урахування стадій (ступенів) засвоєння учнями навчального матеріалу. Послідовність стадій засвоєння мови така: спочатку на стадії викладу нового матеріалу учні знайомляться з певними граматичним явищами, визначеннями, виводять правила, на наступній стадії – стадії закріплення – теоретичні відомості з граматики або правопису, які повідомлялись учням, закріплюються на практиці шляхом тренувальних вправ, далі – на стадії контролю – перевіряється ступінь засвоєння учнями знань і навичок. Після цього знання учнів треба привести в систему, узагальнити. Це роблять на стадії узагальнення. Зрештою, остання стадія – повторення проводиться з метою попередити забування учнями вивченого та зміцнити їхні знання та навички. Відповідно до цього М.С. Поздняков накреслює такі основні типи уроків: 1) урок повідомлення нового матеріалу; 2) уроки закріплення одержаних відомостей; 3) уроки перевірки засвоєння знань і навичок; 4) уроки узагальнення засвоєного [6, с. 49-70].

Олександр Михайлович вказує на недоліки і цієї класифікації: «потрібно було б виділити як окремий тип урок повторення, про який у переліку типів і в описі навіть не згадується» [2, с. 35].

Залежно від завдань, за якими проводиться урок, О. В. Текучов виділяє такі типи уроків: 1) урок повідомлення нових знань; 2) урок закріплення вивченого; 3) урок перевірки (контролю) знань і навичок.

Уроки повторення й узагальнення методист вважає різновидами інших уроків. Проте з цим важко погодитися, – зауважує О. М. Біляєв, – бо ці уроки відрізняються між собою призначенням, структурою, методичними прийомами. Але найбільш прийнятною вважається класифікація уроків української мови, яка виходить з урахуванням поставленої вчителем мети. Відповідно до цього у «Сучасному уроці української мови» [2] О. М. Біляєв виділяє уроки: 1) вивчення нового матеріалу; 2) закріплення вивченого; 3) перевірки й обліку набутих знань, умінь і навичок; 4) аналізу контрольних робіт; 5) узагальнення та систематизації вивченого; 6) повторення певної теми, розділу [2, с. 37-38].

Окремо виділяють уроки розвитку зв’язного мовлення. До виходу у світ монографії «Сучасний урок української мови» [2] питання типології цих уроків не було з’ясовано, методисти називали лише окремі типи уроків, які не охоплювали усієї різноманітності форм навчання. І лише в «Методиці вивчення української мови в школі» [4], співавтором якої був О. М. Біляєв, ми знаходимо кардинально нову класифікацію уроків української мови, з якою погоджується велика кількість учених-лінгводидактів, учителів-практиків.

Уроки мови поділяють на дві групи: 1) аспектні, пов’язані з вивченням окремих розділів мови. Головна їх мета – на основі засвоєння теоретичних відомостей з мови сформувати і розвивати в учнів первинні вміння й навички – орфоепічні, лексичні, словотворчі, правописні (орфографічні та пунктуаційні). Тут переважають вправи, підпорядковані вивченню окремих одиниць мови, тобто, звуків, морфем, слів, словосполучень і речень; 2) уроки розвитку зв’язного мовлення, що проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних (вторинних) умінь і навичок [4, с. 55].

Проте ці групи уроків не мають різкої відмінності, вони тісно взаємопов’язані. Найбільш прийнятною для навчання рідної мови О.М. Біляєв вважає класифікацію, що виходить з основної навчальної мети. Відповідно до цього у статті «Зовнішня і внутрішня організація уроку мови» [1] учений виділяє такі типи уроків: 1) вивчення нового матеріалу, або засвоєння нових знань; 2) формування умінь і навичок, тобто закріплення вивченого; 3) узагальнення і систематизації вивченого; 4) повторення окремої теми, розділу); 5) аналізу контрольних робіт. Ці ж типи уроків подано у посібнику «Методика вивчення української мови в школі» [4, с. 19].

Найбільш досконалу класифікацію аспектних уроків подає вчений у посібнику «Лінгводидактика рідної мови» [3, с. 27], в якій пропонує такі ж типи уроків і ще додає урок перевірки й обліку якості знань, умінь, навичок (проведення контрольної роботи).

Структура уроку характеризується: складом, послідовністю, зв’язком. За словами О. М. Біляєва, «урок повинен відзначатися цільністю, внутрішнім зв’язком, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя й учнів» [3, с. 29]. За будовою урок, з одного боку, не повинен бути одноманітним і стандартним, а з другого – чимось аморфним. Уроки мають будуватися за чітким планом, завчасно й добросовісно продуманим учителем. При цьому можливі різні комбінації частин (етапів) уроку та способи їх розгортання.

У своїх наукових розвідках О.М. Біляєв наводить основні типи уроків та їхні структуру, наголошує на основних аспектах їх проведення. Особливості шкільного курсу мови примушують вчителя майже на кожному році подавати новий матеріал чи поглибити знання, набуті в початкових класах.

Висновки

Проаналізувавши аспектні уроки, можемо з упевненістю сказати про значення, яке О. М. Біляєв їм надав. Усі види цих уроків були об’єктом методичних пошуків ученого. Він звертає увагу не тільки на структурні особливості уроків рідної мови, але й на технологію їх проведення, висвітлює ті сторони, які потребують ґрунтовного подальшого аналізу.

 

Література:

1. Бєляєв О. М. Зовнішня і внутрішня організація уроку мови / О. М. Бєляєв // Методика викладання української мови і літератури: Республіканський науково-методичний збірник – К., 1990. – Вип. 11. – С. 54-61.

2. Бєляєв О. М. Сучасний урок української мови / О. М. Бєляєв – К.: Радянська школа, 1981. – 176 с.

3. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : Навчально-методичний посібник / О. М. Біляєв. – К. : Ґенеза, 2005. – 180 с.

4. Методика вивчення української мови в школі. Посібник для вчителів / О. М. Бєляєв, В. Я. Мельничайко, М. І. Пентилюк, Г. Р. Передрій, Л. П. Рожило. – К.: Радянська школа, 1987. – 246 с.

5. Онищук В. О. Типи, структура і методика уроку в школі/ В. А. Онищук. – К.: Радянська школа, 1973. – 159 с.

6. Поздняков Н. С. Методика преподавания русского языка/ Н. С. Поздняков – М.: Учпедгиз, 1955. – с. 49-70.

7. Текучов А. В. Методика русского языка в средней школе/ А. В. Текучов. – М.: Просвещение, 1980. – 410 с.

 

References:

1. Bieliaiev O. M. Zovnishnia i vnutrishnia orhanizatsiia uroku movy / O. M. Bieliaiev// Metodyka vykladannia ukrainskoi movy i literatury: Respublikanskyi naukovo-metodychnyi zbirnyk – K., 1990. – Vyp. 11. – S. 54-61.

2. Bieliaiev O. M. Suchasnyi urok ukrainskoi movy / O. M. Bieliaiev – K.: Radianska shkola, 1981. – 176 s.

3. Biliaiev O. M. Linhvodydaktyka ridnoi movy: Navchalno-metodychnyi posibnyk / O. M. Biliaiev. – K. : Geneza, 2005. – 180 s.

4. Metodyka vyvchennia ukrainskoi movy v shkoli. Posibnyk dlia vchyteliv/ O. M. Bieliaiev, V. Ya. Melnychaiko, M. I. Pentyliuk, H. R. Peredrii, L. P. Rozhylo. – K.: Radianska shkola, 1987. – 246 s.

5. Onyshchuk V. O. Typy, struktura i metodyka uroku v shkoli/ V. A. Onyshchuk. – K.: Radianska shkola, 1973. – 159 s.

6. Pozdniakov N. S. Metodyka prepodavanyia russkoho yazika / N. S. Pozdniakov – M.: Uchpedhyz, 1955. – s. 49-70.

7. Tekuchov A. V. Metodyka russkoho yazika v srednei shkole / A. V. Tekuchov. – M.: Prosveshchenye, 1980. – 410 s.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^