Матящук О. М. ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ В. О. БАРВІНСЬКОГО

Категорія: Сучасна наука в мережі Internet (27.02-1.03.2014), Мистецтво

Матящук О. М.

Луцький педагогічний коледж, Україна, м. Луцьк

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ В. О. БАРВІНСЬКОГО

 

Серед тих численних українських митців, які були знані і в США, і у всій Європі, і навіть у далекій Японії, але довго замовчувались у себе на Батьківщині через несправедливі репресії або життя в еміграції, знайдено й ім’я композитора В.О.Барвінського.

Він був визначним представником української музичної культури ХХ століття. В її історію Барвінський увійшов як композитор, піаніст, талановитий педагог, музичний критик, диригент, організатор музичного життя.

Походив композитор зі славного старовинного галицького роду Барвінських, що дав Україні відомих учених, драматургів, журналістів, громадських діячів. Один із його предків, Мартин Барвінський, у 30-х рр. ХІХ ст. був ректором Львівського університету, дядько Володимир заснував популярну українську газету «Діло», котра виходила друком понад 60 років, батько Олександр був видатним ученим, політиком, громадським діячем. Його мати – Євгенія Барвінська, була здібною піаністкою. Працюючи акомпаніатором хору в Тернополі, відкрила талант Соломії Крушельницької, в майбутньому всесвітньо відомої співачки.

Без мистецької спадщини Барвінського важко змалювати цілісну картину стану і здобутків музичної культури на Західній Україні. Як зазначив український композитор – Антін Рудницький: «Значення Барвінського в історії розвитку української музики величезне не тільки тому, що він рішуче повернув західноукраїнську музику на новий шлях, не тільки з огляду на високу мистецьку вартість і якість його творів, з яких багато були першими цього роду в нашій музичній культурі, але й з огляду на його безпосередній вплив на цілу генерацію західноукраїнських композиторів і піаністів» [5;с.17].

Про Василя Барвінського-композитора З.Лисько писав: «Перший повновартісний фортепіанний композитор у Галичині – це В.Барвінський. Його фортепіанна творчість оригінальна, наскрізь проникнута українськими народними елементами, а фортепіанна фактура Барвінського, що тісно в’яжеться з його неоромантичним композиційним стилем, належить до кращих зразків європейської літератури» [4].

В. Барвінський народився 20 лютого 1888 р. у Тернополі. Незабаром після народження сина батько стає послом австрійського сейму, тож сім’я змушена була переїхати до Львова. У столиці Галичини минули дитинство та юність Василя. Тут восьмирічним хлопчиком він починає вчитися гри на фортепіано у музичній школі композитора, піаніста і диригента Кароля Мікулі, одного з кращих учнів Ф. Шопена. Продовжив навчання у студії під керівництвом професора консерваторії Галицького музичного товариства у Львові чеха В.Курца. За його порадою Василь Олександрович у 1907 р. їде на навчання до консерваторії в Прагу, де проходить курс композиції у видатного композитора, учня А.Дворжака, професора В.Новака, у якого пізніше вчилися Микола Колесса, Роман Сімович, Нестор Нижанківський та ін.

Одночасно він стає студентом філософського факультету Карлового університету. Прослухані там лекції З.Неєдли та О.Гостинського відіграли суттєву роль у становленні його світогляду.

1911 року Барвінський закінчує піаністичні студії у Празькій консерваторії і розпочинає приватну педагогічну практику та концертні виступи. В 1914 р. повертається до Львова, а в 1915 році стає професором Вищого музичного інституту імені М.Лисенка. Василь Барвінський був видатним педагогом, він розробив і реалізував концепцію народного музичного інституту, метою якої було охопити музичною освітою широкі народні маси.

В ці роки композитор стає одним із найвизначніших громадських та культурних діячів. Разом із колегами-музикантами В.Барвінський засновує Спілку професійних українських музик (СУПРОМ). Після воз’єднання західних земель з Радянською Україною в 1939 році композитор дістав можливість ширше розгорнути свою діяльність. Він бере участь не тільки у музичному житті як директор новоствореної Львівської державної консерваторії та голова Львівського відділення Спілки радянських композиторів України – його обрано депутатом перших Народних зборів Західної України, а згодом – Львівської обласної Ради депутатів трудящих [6;с.12].

Проте 1948 р. за безпідставним доносом В.Барвінського було заарештовано і разом з дружиною вислано у мордовські табори, де вони провели жахливих 10 років.

В 1958 році В.Барвінський повертається до Львова, де працює над відновленням своїх знищених творів. До кінця своїх днів композитор брав активну участь у музичному житті Львова, у роботі Спілки композиторів, безкоштовно консультував піаністів-виконавців та учнів, хоча перебував у нужденних матеріальних умовах.

9 червня 1963 р. композитор помер, а через рік після його смерті, завдячуючи зусиллям композитора А.Кос-Анатольського та музикознавця С.Павлишин, його посмертно було реабілітовано.

Одержавши блискучу піаністичну підготовку і досконало володіючи цим інструментом, В.Барвінський-педагог завоював великий авторитет у мистецькому світі Львова. У його класі навчалися такі відомі піаністи, як Дарія Гординська-Каранович, Роман Савицький, Галина Левицька, Олег Криштальський, Марія Крих-Угляр, Марія Крушельницька та інші, котрі стали основою львівської фортепіанної школи.

Досліджуючи фортепіанну педагогіку В.Барвінського, професор Н.Кашкадамова стверджує, що з останніх років життя збереглися 5 зошитів із записами зауважень і рекомендацій, що їх зробив В.Барвінський власноручно на уроках. Вони сьогодні є чи не єдиним джерелом для висновків про погляди композитора на навчання гри на фортепіано [1].

Працюючи довгий час на педагогічній роботі, композитор постійно відчував брак українських музичних творів для молоді. З цією метою 1920 р. був написаний фортепіанний цикл для дітей «Шість мініатюр на українські народні теми», до якого увійшли п’єси: «Заколисна пісня», «Український танок», «Лірницька пісня», «Гумореска», «Думка» та «Марш», повністю побудовані на українських пісенних та танцювальних інтонаціях. Сам автор був здивований популярністю цих п’єс, адже вони були адресовані, як він зазначив, «… для домашнього вжитку, з метою дати нашій студіюючій молоді твори українського характеру середньої трудності» [3; с.19].

«Шість мініатюр на українські народні теми» у виконавській практиці не лише збагатили педагогічний репертуар, а й з успіхом служили поширенню української народної і професійної музики. Цикл мініатюр і до сьогодні зберігає своє педагогічне і мистецьке значення.

Національний елемент завжди присутній у творчій спадщині В.Барвінського. Це яскраво можна простежити на прикладі його фортепіанних композицій, переважна більшість яких базується на використанні та переосмисленні фольклорних джерел. До таких творів належать «Українські народні пісні для фортепіано зі словесним текстом», «Колядки і щедрівки», «Наше сонечко грає на фортеп’яні», «Пісня. Серенада. Імпровізація», «Мініатюри на лемківські теми», «Варіації-мініатюри G-dur на тему української народної пісні», «Українська сюїта». Тут композитор з великою любов’ю, шаною та зачаруванням використовує надбання різних етнографічних груп: західної (гуцули, лемки, бойки) та східної, придніпрянської, які міцно зберігали певні відмінності музичної культури і мови, та розмаїтими індивідуальними композиторськими штрихами підкреслює їх колорит, особливості і красу.

Досить часто у фортепіанній творчості В.Барвінського зустрічаються лемківські пісні, які за змістом і формою подібні до творів з інших регіонів України, але їм властивий своєрідний неповторний характер.

В середині 1930-х рр. композитор написав, мабуть, найціннішу свою педагогічну збірку «Наше сонечко грає на фортеп’яні», котру присвятив дочці своїх друзів Марічці Пшеничці.

В збірку увійшли 20 дитячих п’єс для фортепіано на українські народні мелодії для учнів молодших класів: «1.Бузьо (Лелека). 2.Обжинкова пісня. 3.Коломийка. 4.Горобчик. 5.Думка. 6.Вийди, вийди, сонечко. 7.Коляда. 8.Зозуленька (Щедрівка). 9.Їде, їде Зельман (Гагілка). 10.Зайчик. 11.Котик (Колискова). 12.Комарик. 13.Телятко. 14.Дощик. 15.Жучок. 16.Півники молотять. 17.Мишечка й ведмідь. 18.Пісня про Довбуша. 19.Гей у Львові (Історична). 20.Сорока-ворона».

П’єси були гарно видані для дитячого сприйняття – з ілюстраціями, як перші книжки до читання, як букварі. Композитор писав: «Метою цієї збірки було зв’язати українську дитину вже у початках її фортепіанних студій з українською мелодикою і піснею, намагаючись різноманітністю гармонії, голосоведінням і не так вже дешевою чи простою фортепіанною фактурою піднести чи виробити смак дитини, кормленої у початках науки різними школами гри на фортепіано, вроді Баєра та ін., із закостенілим і стереотипним примітивізмом початкового музичного матеріалу або чужими психіці нашої дитини, часто теж доволі дешевим змістом, творами для дітей чужих авторів» [3; с.32].

Справді, у збірці «Наше сонечко грає на фортеп’яні» використано близькі дітям найцікавіші й водночас найпопулярніші народні пісні. Проста фактура допомагає конкретно розкрити кожен образ та випливає з характеру даної мелодії. Такі п’єси, як «Дощик», «Горобчик», «Комарик», «Думка», та зрештою й усі інші, що входять в дану збірку, не тільки спираються на відомі народні пісні, а й показують дітям їх найхарактерніші жанри, як колискова, марш, щедрівка, гагілка, історична пісня.

В цих п’єсах багато звукозображальності, що взагалі мало характерно для Барвінського. Прийоми наслідування й ілюстративності знайдено тут дуже вдало, вони близькі дитячому сприйняттю і розумінню.

Цикл «Наше сонечко грає на фортеп’яні» і в наш час залишається високохудожнім матеріалом, необхідним як дітям, так і студентам педагогічного коледжу відділень «Початкова освіта» та «Дошкільна освіта» на початковому етапі їх музичного навчання, з подальшим використанням їх у своїй педагогічній роботі.

Велике значення в розглянутих дитячих п’єсах має піаністична зручність і доцільність фортепіанного викладу. Яскравість, емоційна насиченість музичного матеріалу, майстерність та винахідливість його розвитку, глибоке розуміння природи фортепіано і його можливостей та велика любов до дітей, знання їхньої психології дозволили В.Барвінському написати збірки, що стали окрасою репертуару піаністів і заклали професійні основи музичної педагогічної освіти на Україні. Постать корифея нашої музики вписана не лише до української історії. Вона – невід’ємна частка європейської культури.

 

Література:

1. Кашкадамова Н. Василь Барвінський як фортепіанний педагог / Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Том ССХХVI. Праці музикознавчої комісії. – Н. Кашкадамова. – Л., 1993. – 267с.

2. Криштальський О. Спогади про видатних львівських піаністів / О.Криштальський // Бібліографія українознавства. – Л., 1994. – Вип. 2. – С.53.

3. Лесик Д., Біркова Є. Василь Барвінський: «Дитяча фортепіанна музика» / Д. Лесик, Є. Біркова // Методичні рекомендації педагогам-піаністам. – Івано-Франківськ, 1996. – С.62

4. Лисько З. Українська новітня фортепіанна творчість / З. Лисько // Діло. – Л., 1935. – С.40.

5. Мазепа Л. Трагічна доля митця. / Л. Мазепа // Музика. – 1988. – №5. – С.44.

6. Рудницький А. Українська музика: Історично-критичний огляд / А.Рудницький. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. – С.12-13.

7. Тихонюк Б. Концертно-освітня діяльність Василя Барвінського за оцінкою львівської преси 20-х років / Б. Тихонюк // Українське музикознавство. Муз. Країна – К., 1990. – Вип. 25. – С.36.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^