Наукові конференції, Научные конференции » Сучасна наука в мережі Internet (27.02-1.03.2014) » Параняк П. Р. ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ІДЕЯХ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Параняк П. Р. ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ІДЕЯХ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Категорія: Сучасна наука в мережі Internet (27.02-1.03.2014), Політологія

Параняк П. Р.

Львівський національний університет ім. Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ІДЕЯХ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

 

Процеси глобалізації та інтеграції, що характеризують наше сьогодення, спричиняють зростання ймовірності зіткнення різних народів і культур. На тлі загострення соціальних, політичних та релігійних протиріч у сучасному суспільстві дослідження теми толерантності набуває виразної актуальності.

У науковій літературі толерантність розглядається, насамперед, як повага і визнання рівності, відмова від домінування і насильства, визнання багатомірності і різноманіття людської культури, норм поведінки, відмова від зведення цього різноманіття до однаковості чи переваги якої-небудь однієї точки зору.

Незважаючи на те, що тема толерантності давно стала предметом наукових рефлексій та попри вагому наукову вартість праць В. Ханстантинова, В. Логвинчук, І. Кушніренко, А. Катренка, А. Кармазіної, Ю. Лаврова, Ю. Шаповала та інших, історіографічний аналіз даної проблематики засвідчує відсутність її цілісного студіювання.

Серед українських громадських та політичних діячів XX ст. ідеї толерантності та прав людини набули значного розвитку в творах видатного мислителя та духовного лідера греко-католиків Андрея Шептицького (1900-1944 рр.). Митрополит Шептицький неодноразово наголошував у своїх пастирських посланнях на необхідності поваги до людського життя як морального обов’язку християн в сфері людських відносин.

Почуття власної гідності розуміється А. Шептицьким в якості основи для побудови взаємин з іншими. Повага гідності передбачає визнання ідентичності як самодостатньої цінності, гідність людського життя, як важлива моральна вимога, вибудовується за аналогією із заповіддю любові, що є фундаментальним принципом католицької антропології. Митрополит був переконаний, що людина – істота розумна, яка покликана діяти згідно із природним законом. Він вважав неможливим відмовитися від визначення людини як розумної істоти: «як одиниця, так і кожна суспільність спосібна до поступу і мусить поступати, якщо хоче розвинути всі свої сили і дійти до повного ладу й гармонії» [1, с. 5]. Дане розуміння дозволяє людині поводитися гідно за будь-яких життєвих випробувань, в межах розуміння цінності власного життя.

Майже усі заклики А. Шептицького переплітаються з християнським поняттям солідарності. У посланні «До української інтелігенції» митрополит вбачає процес поєднання солідарності з моральними прин¬ципами, оскільки був переконаний, що саме засади хрис¬тиянського соціального вчення є базовою основою для прогресу людської солідарності і єдності. Зокрема, у посланні зазначається, що «добро нашого народу, каже мені шукати порозуміння з людьми, що в цьому народі який не будь мають провід. Найліпша воля і найбільша посвята в суспільній праці принесе мало овочів, може бути зовсім без користи» [2, с. 270].

Митрополит Андрей залишав право вибору політичної сили кожному громадянину, вбачаючи при цьому лише одну пересторогу – ідейні засади партії не мають суперечити нормам християнської етики: «Кожному католикові вільно належати до якого-небудь партійно-політичного угрупування, якого програма не є противна католицькій етиці чи вірі. Отже католик може бути монархістом, консерватистом, демократом, принципіялістом чи угодовцем, а навіть, в деяких виїмкових обставинах, екстремістом». [3].

В міжвоєнний період, коли західноукраїнські землі входили до складу Польщі, митрополит Шептицький вбачав позитивне вирішення українського національного питання лише легальними методами, визнаючи себе громадянами Польської держави. У зверненні до українських католиків з нагоди утворення Українського католицького союзу митрополит писав: «В єдності, ладі та карності зорганізованої акції, стоячи на ґрунті легальності супроти держави, якої ми горожанами, будемо посвячувати наші сили, щоб на всіх ділянках народного і політичного життя законними засобами здобувати для нашого Народу щораз то більшу освіту, культуру, добробут та права». [4, с.803].

Незважаючи на співчуття українському націоналістичному рухові, Андрей Шептицький різко негативно ставився до терору ОУН заради досягнення поступок від уряду Польщі українській громаді Галичини: «Дивним способом обманюють себе і людей, що політичне вбивство не вважають гріхом, наче б політика звільняє чоловіка від обов’язку Божого закону та виправдовує злочин противний людській природі. Так не є… За потоптання Божого закону може наступити й наступає Божа кара – найбільше зло і нещастя для людства».[5, с. 32].

На початку серпня 1934 р., невдовзі після того, як член Організації українських націоналістів застрелив директора української гімназії у Львові Івана Бабія, митрополит Андрей Шептицький виступив з пастирським листом, у якому різко засудив «злочинну роботу українських терористів, яку ведуть божевільні». Звертаючись до членів ОУН, митрополит писав: «Якщо хочете зрадливо вбивати тих, що противляться вашій роботі, прийдеться вам убивати всіх учителів і професорів, що працюють для української молоді, всіх батьків і матерей українських дітей, усіх настоятелів і провідників виховних українських інституцій, усіх політиків і громадянських діячів». [6, с.177-178].

Митрополит слушно зауважував, що задля нормального розвитку народу та спільноти, необхідно дбати про солідарність поміж самими собою. Такий солідарний підхід до вирішення суспільних проблем був основою творення незалежного українського суспільства. На думку мислителя, досягнути суспільної гармонії, а, відповідно, й нормального функціонування держави, неможливо лише спираючись на зовнішній, формально-юридичний примус. Тому в солідарному суспільстві, побудованому на християнських засадах, повинен існувати внутрішній послух. «Бо в цьому і полягає сила й лад у кожному народові, що цей обов’язок послуху для справедливих наказів влади, виповнюють громадяни не з примусу перед карою, але з сумління почуття того ж обов’язку» [7, с.66]. Митрополит був переконаний, що особа як громадянин і християнин мають вбачати в законах влади певною мірою волю Бога й берегтися, щоб у разі непослуху владі не чинити непослуху волі Божій.

Аналізуючи думки А. Шептицького, слід сказати, що держава, збудована на християнських принципах, повинна характеризуватися чотирма рисами: загальним сприйняттям принципів Євангелія; вірністю християнському життю та чеснотам серед більшості громадян; соціальним життям та молитвою, що заслуговують на Боже благосло¬вення; свободою Церкви, яка може виконувати свою Богом дану місію (проповідувати Євангеліє, освячувати свій народ та молитись за нього). [8, с. 239]. Митрополит Шептицький надавав перевагу демократичним формам держави та методам політичної боротьби: «демократичний рух, що в цілій Європі під стяг оборони убогих і скривджених покликує всіх благородних, не єсть для церкви чужим … бо і дух Євангеліє єсть духом щиро і широко демократичним» [2, с. 513]. Саме у такій формі він вбачав розширення прав та свобод громадянина, серед яких слід виокремити право на гідні умови та гідну оплату праці, шляхом заснування професійних спілок; право на вільний релігійний вибір; право участі у політичному житті.

Отже, суспільно-політичні ідеї митрополита Андрея Шептицького перебували у нерозривному зв’язку з морально-етичним вченням греко-католицизму. Його діяльність у міжвоєнне двадцятиліття була спрямовані на подолання комуністичних та радикально-націоналістичних впливів, консолідацію української спільноти Галичини, запобігання асиміляційним тенденціям, узгодження теоретичних засад та практики національно-визвольного руху з християнською мораллю. Тому дослідження проблематики українського греко-католицизму дозволить поглянути на ідеї українського лібералізму через призму філософсько-релігійної рефлексії економічних, політичних, правових форм буття народу з точки зору засадничих християнських суспільних принципів.

Звернувшись до наукових студій вітчизняних дослідників щодо релігійного світогляду лідерів греко-католицької церкви ХХ ст., можна стверджувати, що визнання цінності будь-якої людської особистості та її різних проявів свободи, в тому числі в напрямі релігії, породило в народу повагу та відкритість до духовних осягнень кожного індивіда, які, у свою чергу, постають модусами толерантності.

 

Література:

1. Шептицький А. Пастирське послання до вірних Станіславської єпархії «Перше слово Пастиря» (1899 р.) / А. Шептицький // Шептицький А. Пастирські послання 1899-1914 рр.: в 3 т. – Львів: Артоз, 2007. – Т. 1.

2. Шептицький А. Пастирське послання до духовенства: О кестії соціальній (1902-1904 рр.) / А. Шептицький // Шептицький А. Пастирські послання 1899-1914 рр.: в 3 т. – Львів: Артоз, 2007. – Т. 1.

3. Андрей, Митрополит. Український Католицький Союз і політика // Мета. 1932. 10 квіт. (ч. 14).

4. Митрополит Андрей Шептицький. Життя і Діяльність. Т. ІІ. Кн. 2. Док. № 117: Звернення митр. Андрея Шептицького до вірних про важливість організації Католицького Союзу, опубліковане в часописі «Нива».

5. Андрей Шептицький – праведник України. Книга пам’яті. – Рівне-Львів, 2001.

6. Шептицький А. Пастирські послання. Т. 2: 1918–1939. Львів, 2009.

7. Шептицький А. Найбільша заповідь // Шептицький А. Документи і матеріали. Церква і суспільне питання. - Львів: Місіонер, 1998. - Т.ІІ, кн.1.

8. Кравчук А. Соціальне вчення та діяльність митрополита Андрея Шептицького під час Німецької окупації /А. Кравчук // Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали. 1941-1944. – Київ, 2003.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^