Наукові конференції, Научные конференции » Сучасна наука в мережі Internet (27.02-1.03.2014) » канд. пед. наук, Денисенко А. О. ГЕНЕЗА ДОЗВІЛЛЄВИХ ОБ’ЄДНАНЬ СТУДЕНСЬКОЇ МОЛОДІ

канд. пед. наук, Денисенко А. О. ГЕНЕЗА ДОЗВІЛЛЄВИХ ОБ’ЄДНАНЬ СТУДЕНСЬКОЇ МОЛОДІ

Категорія: Сучасна наука в мережі Internet (27.02-1.03.2014), Педагогіка

канд. пед. наук, доцент, Денисенко А. О.

докторант кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди

Україна, Харків

ГЕНЕЗА ДОЗВІЛЛЄВИХ ОБ’ЄДНАНЬ СТУДЕНСЬКОЇ МОЛОДІ

 

У сучасних умовах, що детермінуються розгортанням процесів глобалізації та інформатизації суспільства, усе гостріше постає питання формування у молоді здатності до налагодження міжособистісних та соціальних контактів, безпосереднього спілкування та спільної діяльності у групі. У зв’язку з цим підкреслимо, що сфера вільного часу є унікальним за своїм потенціалом виховним простором, що відрізняється як широкою розмаїтістю зв’язків із дійсністю, так і особливою якістю стосунків, що складаються між людьми, специфічним досвідом, який накопичується у цей час. Колективний характер численних форм спілкування та діяльності молоді на дозвіллі визначає необхідність широких особистісних контактів, формує у молодої людини готовність до взаємодії з однолітками, інтеграції у різні соціальні групи.

Значення дозвілля у вихованні сучасної молоді відбито у державних документах, зокрема: Національній програмі «Діти України» (1996 p.), Декларації про загальні основи молодіжної політики в Україні, Законі і законодавчих актах «Про освіту» (1991 p., 1996 p.), Концепції позашкільної освіти і виховання (1996 p.), Законі України «Про позашкільну освіту» (2000 p.), «Положенні про позашкільний навчальний заклад» (2000 p.), «Програмі розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 pp.» (2002 p.) тощо.

Зважаючи на зазначене вище, наголосимо на актуальності ґрунтовного вивчення педагогічної теорії та практики організації дозвілля студентства в історії вітчизняної педагогічної думки, зокрема дослідження можливостей використання значного виховного потенціалу молодіжних дозвіллєвих організацій із урахуванням вивченого вітчизняного педагогічного досвіду 80-90-х років ХХ ст. (коли у зв’язку із економічною, моральною та ідеологічною перебудовою держави відбувався розквіт неформальних молодіжних дозвіллєвих об’єднань), що сприятиме підвищенню якості підготовки фахівців із вищою освітою, здатних повною мірою застосовувати у професійній діяльності власні комунікативні здібності та уміння, досягаюти високого рівня професійної та особистої самореалізації.

Висвітленню особливостей та дослідженню виховного значення руху неформальних молодіжних організацій 80-90-х рр. ХХ ст. як прояву самосвідомості молоді присвячені роботи тогочасних та сучасних дослідників (В. Березовський, І. Борисов, М. Головатий, В. Грібанова, О. Громова, І. Звєрєва, О. Здравомислова, Л. Коваль, О. Кузіна, А. Кутьїна, Г. Лукс, А. Матвєєва, А. Мазурова, Д. Ольшанський, І. Пафінович, В. Печенєв, Ю. Поліщук, І. Пономарьов, М. Розін, А. Тарасов, О. Фадін, Б. Фетисов, С. Хлебік, Т. Шепанська та ін.).

За оцінкою дослідників у цей час діяльність комсомольської організації, що у радянський період була провідною формою виховання молоді на дозвіллі, поступово набувала більш формального характеру, у зв’язку з чим головним фактором соціалізації особистості молодої людини ставало середовище, у якому часто спонтанно утворювалися тимчасові або стабільні молодіжні угрупування, де й задовольнялося прагнення молоді до інтеграції.

Поняттям «неформальна група» у зазначені роки позначалися абсолютно різні форми прояву молодіжної активності на дозвіллі, покликані задовольнити прагнення молодої людини до інтеграції. Л. Коваль, І. Звєрєва, С. Хлебік підкреслюють, що різного роду неформальні об’єднання молоді стали одним із масових проявів «зовнішніх» можливостей самореалізації [1, с. 238].

80-90-ті роки ХХ ст. породили значну кількість специфічних неформальних рухів різного спрямування, серед яких: громадсько-політичні («Перебудова», «Демократична перебудова», народні фронти); творчі (художні, театральні, клуби за інтересами тощо); соціально-ініціативні (МЖК, клуби самодіяльних ініціатив); благодійні («Милосердя», турботи про дітей сиріт); релігійні та напіврелігійні (кришнаїти, буддисти та інші); природоохоронні («Зелені», Грінхіппі, «Спасіння», «Мир», «Дельта», «Бюро екологічних розробок» тощо); правозахисні («Молоді комуністи», «Ленінці», «Комітет соціального захисту» та інші); спортивно-здоров’язберігаючі (об’єднання любителів брейку, ушу, скейту, карате); історико-патріотичні («Меморіал», «Пам’ять», «Вітчизна», «Віче» та ін.).

Відзначимо, що не усі рухи молоді мали просоціальний характер, створювалися й соціально нейтральні або соціально небезпечні неформальні об’єднання, деякі з них мали напівкримінальний характер (рекет, спекуляція, групові бійки, захоплення нацистською ідеологією, сатанізмом). Серед таких – панки, хіппі, металісти, рокери, спортивні та музичні фанати, націоналістичні об’єднання тощо.

Популярними були як політизовані, так і деполітизовані молодіжні організації. М. Головатий класифікує їх таким чином: високо політизовані молодіжні організації, що, як правило, тяжіють до певної політичної партії; частково деполітизовані організації молоді, до складу яких входять молоді люди, об’єднані спільною справою, які мають далеко не однакові ідейні орієнтації, займають різні політичні позиції; аполітичні організації молоді, які взагалі не орієнтуються на ідеологічні формування – партії, рухи, фракції й займаються головним чином вирішенням соціально-економічних, культурно-художніх, побутових проблем молоді [2, с. 139-140].

Для висвітлення досвіду виховання студентської молоді у молодіжних організаціях, угрупуваннях, рухах 80-90-х років ХХ ст. важливим є з’ясування педагогічного потенціалу об’єднань молоді. Ю. Поліщук підкреслює, що «мотивом (предметом потреби), тобто об’єктивним фактором, що сприяв виникненню соціально-педагогічної установки молоді на необхідність створення і функціонування молодіжних об’єднань стало бажання в об’єднанні за інтересами, у самодіяльній і незалежній від державних інституцій, школи (вищого навчального закладу), батьків діяльності та спілкуванні. Поштовхом до об’єднання стала життєва потреба молодих людей у самореалізації, самоактуалізації, самовдосконаленні» [3, с. 96].

Молодіжні об’єднання та рухи як форма вияву соціальної активності молодого покоління виступали у той час та залишилися до сьогодні найефективнішим механізмом взаємодії молодого покоління з суспільством. Оскільки у межах молодіжного руху молода людина не лише може здобути необхідний досвід інтеграції, соціальної адаптації та міжгрупової взаємодії, а й отримує навички самореалізації, відстоювання власної думки, соціальної та просоціальної діяльності. У 80-90-ті рр. ХХ ст. такі організації були осередками формування локальних молодіжних культур та стилів життя, які пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширили свій вплив на сучасну молодіжну студентську культуру, форми групової дозвіллєвої діяльності студентства та спосіб життя молоді взагалі.

У цілому, можемо стверджувати, що становлення та розвиток молодіжного руху 80-90-х рр. ХХ ст. становить значний інтерес у напрямі організації групової активності сучасного студентства. Аналіз процесів, що відбувалися у цей час, дозволяє розглянути педагогічну сутність дозвілля студентської молоді у молодіжних організаціях у контексті необхідності надання молодим людям фактичної свободи проведення дозвілля, незалежності самовияву, сприяння становленню молоді у процесі розвитку та саморозвитку особистості й самореалізації у неформальній груповій діяльності.

 

Література:

1. Коваль Л. Г. Соціальна педагогіка / Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С. Р. Хлебік / Соціальна робота: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 390 с.

2. Головатый Н. Ф. Социология молодежи: курс лекций / Н. Ф. Головатый. – К.: МАУП, 1999. – 224 с.

3. Поліщук Ю. Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань в Україні // Ю. Поліщук [Монографія] / За ред. Н. Г. Ничкало. – Тернопіль: ТНПУ, 2005. – 432 с.

4. Радзиковский Л.А. Молодёжные объединения: попутки прогноза / Л.А. Радзиковский // Советская педагогика. – 1989. – № 5. – С.77-80.

5. Савченко С.В. Социализация студенческой молодёжи в условиях регионального образовательного пространства / С.В. Савченко ; Луганский государственный ун-т им. Т.Г. Шевченка. – Луганск: Альма-матер, 2003. – 406 с.

6. Троцко Г.В. Українські дитячі та молодіжні громадські організації / Г.В. Троцко, І.М. Трубавіна, Т.М. Хлєбнікова. – Харків: Харк. держ. пед. ун-т, 1999. – 206 с.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^