Наукові конференції, Научные конференции » СУЧАСНА НАУКА В МЕРЕЖІ INTERNET (16-18.02.15) » Латуша Н. В. ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОЇ УСПІШНОСТІ МОЛОДОГО ФАХІВЦЯ

Латуша Н. В. ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОЇ УСПІШНОСТІ МОЛОДОГО ФАХІВЦЯ

Категорія: СУЧАСНА НАУКА В МЕРЕЖІ INTERNET (16-18.02.15), Педагогіка

УДК 371.123.+377.12

 

ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОЇ УСПІШНОСТІ МОЛОДОГО ФАХІВЦЯ

Латуша Н. В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна, Вінниця

 

Розглядаються основні складові в структурі професійної мобільності та основні складові професійної мобільності. Зосереджується увага на ключових кваліфікаціях, що відображають загальнопрофесійний характер діяльності особи. Відзначено чинники формування професійної мобільності у студентів ВНЗ у процесі їх навчання. Виділено основні періоди розвитку системи формування готовності до професійної мобільності.

Ключові слова: професійна мобільність, вища професійна освіта, професійна успішність, студент, кваліфікація.

 

Латуша Н. В. Профессиональная мобильность как фактор профессиональной успешности молодого специалиста/ Винницкий национальный аграрный университет, Украина, Винница

Рассматриваются основные составляющие в структуре профессиональной мобильности и основные составляющие профессиональной мобильности. Концентрируется внимание на ключевых квалификациях, отражающих общепрофессиональный характер деятельности человека. Отмечено факторы формирования профессиональной мобильности студентов вузов в процессе их обучения. Выделены основные периоды развития системы формирования готовности к профессиональной мобильности.

Ключевые слова: профессиональная мобильность, высшее профессиональное образование, профессиональная успешность, студент, квалификация.

 

Latusha N. V. Professional mobility as a factor of professional success of the young specialist/ Vinnytsia National Agrarian University, Ukraine, Vinnitsa

Basic constituents of the structure of professional mobility and basic constituents of professional mobility are examined. Attention is concentrated on the key qualifications which represent professional character of person's activity in general lines. The factors of forming of professional mobility are marked for the students of higher educational establishments in the process of their studies. The basic periods of development of the system of forming of readiness are selected to professional mobility.

Keywords: professional mobility, higher professional education, professional success, student, qualification.

 

Вступ

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства основними пріоритетами розвитку освіти є формування освіченої людини, здатної жити у злагоді і гармонії із собою, готової до творчої праці, професійного розвитку та вдосконалення, відкритої до інновацій і впровадження нових технологій.

На сьогоднішній день здобуття вищої освіти не гарантує зайнятості, тому що якість здобутих знань може не відповідати вимогам робочого місця, відбувається стрімке старіння знань, викликане швидкими економічними змінами. Процеси інтеграції і глобалізації вимагають від вищої професійної освіти не організованих виконавців, а «творців», які зможуть швидко адаптуватися до нестійких умов життя, до змін професійної діяльності, тобто мають здатність до формування професійної мобільності. Мобільність, взагалі-то, формується не у всіх людей, через це система вищої професійної освіти має бути націлена на підготовку фахівця, який вільно буде почуватися на ринку праці, тобто буде готовим до зміни професії, що і передбачає професійна мобільність.

Аналіз останніх досліджень публікацій з теми. Різноманіття трактувань поняття професійна мобільність передбачає умовне виділення авторами різного структурного складу. Л. Губерський, С. Жукова вказують, що складовими компонентами професійної мобільності можуть виступати професійний, кваліфікаційний та кар’єрний види мобільності, М. Дьяченко та Л. Кандибович розглядають професійну мобільність, насамперед, як високий рівень узагальнених професійних знань, готовність до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання різних завдань в галузі своєї професії, В. Журавський, І. Зязюн, З. Решетова в якості основного компонента професійної мобільності називають теоретичне мислення з «системним типом орієнтування в речах». Р. Арнольдс, А. Шелтон, І. Шпакіна розглядають критерії професійної компетентності і вміння знаходити способи розв’язання проблем та виконання нестандартних завдань. Однак, незважаючи на дослідження цих та багатьох інших учених, проблема лишається актуальною. В її структурі існують такі не досить вивчені питання, як з’ясування ролі професійної мобільності у професійній успішності молодого фахівця, що і стало метою статті. Розгляд професійної мобільності як чинника професійної успішності молодого фахівця.

Нові реалії сьогодення ставлять перед вищою професійною освітою абсолютно нові вимоги щодо підготовки фахівців, тому що ми вважаємо, що однією з важливих причин проблематичного розвитку ринку праці в Україні є низький рівень формування професійної мобільності фахівців. На нашу думку, запорукою успішності людини є саме сприйняття нею життя, тому що вміння адаптуватися до змін у суспільстві, бути готовим до освоєння нових інформаційних технологій і означає бути конкурентоспроможним на ринку праці.

На нинішньому етапі мета вищої школи – підготувати до високопрофесійної, творчої праці кожного спеціаліста за умов повного розкриття його здібностей з можливостями реалізації особистих інтересів. При цьому професіоналізм слід розуміти не тільки як конкретну підготовку до визначеного виду діяльності, а й як спеціалізацію, спрямовану на певний вид діяльності в конкретних ринкових умовах. Підготовка конкурентноспроможних фахівців до інноваційної діяльності ефективна, якщо вона проходить в адекватних навчальних формах і вирішує два взаємозалежні завдання: формування інноваційної готовності до сприйняття нововведення та вміння діяти по-новому, бути професійно мобільним.

Проблема професійної мобільності у педагогічному аспекті, почала розглядатися науковцями не так давно, здебільшого вона виступала предметом розгляду соціологічних та економічних наук.

Мобільність у широкому сенсі (від лат. mobilis – рухомий, рухливий) – рухливість, здатність до швидкого пересування, дії, виконання завдань. Щоб здійснити ті чи інші переміщення, зміни у своїй професійній позиції, людина повинна володіти певними особистісними якостями і здібностями. До них можна віднести рухливість; відкритість новому; уміння гнучко пристосовуватися до нових обставин; креативність мислення; комунікативність; вміння адаптуватися до мінливих умов діяльності; активність, швидкість, самостійність і відповідальність у прийнятті рішень; націленість на успіх і постійне самовдосконалення; вміння аналізувати ситуацію і прогнозувати її розвиток; здатність до навчання, самонавчання; стійкість до фрустрації зовнішнього і внутрішнього середовища організації; вміння відстежувати і правильно оцінювати стан навколишнього світу та інше [6, с. 288].

Аналіз досліджень показав, що в структурі професійної мобільності найбільш часто виділяються такі складові:

– активність, яка розуміється як готовність до діяльності, освоєння нових форм і видів діяльності, як основа професійно-педагогічної діяльності (О. Ареф’єв, З. Багишаєв, Л. Горюнова, Л. Нічуговська);

– адаптивність, що розуміється як здатність пристосовуватися до мінливих умов діяльності, готовність змінити своє життя і діяльність, основа професійно-педагогічної гнучкості (Л. Амірова, , Л. Нічуговська);

– відкритість – схильність до нового, невідомого, відмова від стереотипів (А. Нагорняк, М. Пазюкова);

– комунікативність – здатність і готовність встановлювати нові зв’язки та контакти з суб’єктами освітньої діяльності (В. Ясенко);

– креативність – творче ставлення до середовища і власної діяльності, готовність до їх перетворення, фундамент професійно-педагогічного новаторства (Л. Амірова, З. Багішаєв, А. Нагорняк);

– компетентність – здатність гнучко орієнтуватися в професії, готовність до продовження навчання, самонавчання, саморозвитку, самоосвіти (Л. Амірова, З. Багішаєв, Л. Горюнова).

Дослідник Е. Зеєр відзначає, що соціально-професійна мобільність у педагогічній сфері – це особлива якість особистості, що формується в процесі навчання і виховання, яка надає найважливіший вплив на професіоналізм майбутнього фахівця [3, с. 33].

Професійна мобільність особистості, на думку О. Ареф’єва, – це ще і симптом її внутрішньої волі, уміння відкинути сформовані стереотипи і поглянути на життєву і професійну ситуацію по-новому, нестандартно, іноді виходячи за межі буденного. Це під силу творчої особистості, яка володіє дивергентним мисленням та креативними здібностями [1, с. 15].

Науковець О. Яненко вважає, що відправною позицією щодо дослідження процесу формування професійної мобільності майбутнього фахівця є положення про те, що сьогодні найбільш вагому значущість набуває вирішення проблеми цілеспрямованої підготовки людини до існування й успішного функціонування в сучасному світі. Саме освіта може стати тим каналом, що забезпечуватиме як соціально-педагогічну та професійну підготовку молодої людини до повноцінного життя в сучасному швидко змінюваному світі, так і становлення вищезазначеної якості [7].

Заслуговує на увагу дослідження А. Нагорняк, яка розглядає модель педагогічної системи сприяння розвитку готовності студентів вищої школи до професійної мобільності, модель являє собою соціально-педагогічну систему, здатну до саморозвитку, що забезпечує оптимальні умови для розвитку готовності студента до вибору індивідуальної стратегії майбутньої професійної діяльності в умовах інформатизації суспільства та розвитку нових наукомістких технологій. Система розвитку готовності до професійної мобільності в умовах ВНЗ, яка саморозвивається, дозволила враховувати такі її властивості, як відкритість, нестійкість, динамічна ієрархічність, а також принципи цілеспрямованості, наступності, обліку потенційних можливостей системи, взаємної адаптації [5, с. 293].

Проаналізувавши дослідження вчених, слід зазначити, що професійна мобільність розглядається як якість особистості і як процес, тобто має двосторонній характер. Дуальність такої категорії, як «мобільність» характеризується тим, що людина може бути мобільною, якщо вона володіє певними особистісними і професійними якостями, але її мобільність може виявлятися тільки в діяльності. І говорити про ступінь і рівень мобільності людини слід тільки за умови її реалізації в діяльності.

Звідси випливає, що професійна мобільність – поняття багатогранне. Її основою насамперед є високий рівень узагальнених професійних знань, володіння системою узагальнених професійних прийомів і вміння ефективно їх застосовувати для виконання будь-яких завдань у галузі своєї професії.

У працях зарубіжних учених в основу формування професійної мобільності фахівця покладені «ключові кваліфікації», які виходять за межі однієї групи професій.

Сучасні вітчизняні науковці значно збагатили концепцію ключових кваліфікацій, доповнивши її поняттям ключових компетенцій. Ключові кваліфікації відображають загальнопрофесійний характер діяльності особи, тобто професійну і психологічну готовність фахівців до професії, до новацій у їх професійній діяльності. Ключові компетентності характеризують міжкультурні та міжгалузеві знання, уміння та здібності, необхідні для адаптації та продуктивної діяльності в різних професійних спільнотах.

Спираючись на компетентнісний підхід у вивченні професійної мобільності, вчені дійшли висновку, що становлення професійної мобільності фахівця можливе через розвиток компетенцій.

Соціально-комунікативні компетенції, що забезпечують готовність молодого фахівця до соціалізації в сучасному суспільстві, до роботи з новими інформаційними технологіями, до здійснення своєї професійної діяльності в неоднорідних групах людей, вміння адаптуватися до нових ситуацій. Освітні компетенції забезпечують готовність фахівця до наукового, системного пізнання світу, до оволодіння навичками самостійного освоєння знань і підвищення своєї кваліфікації, готовність фахівця підтримувати свій професійно-творчий і соціальний потенціал в умовах науково-технічного прогресу, здатність до самоосвіти та самовдосконалення.

Загальнонаукові компетенції забезпечують високий рівень базових знань і загальних знань за профілем спеціальності, здатність адаптуватися до змін змісту соціальної та професійної діяльності.

Ціннісно-смислові та загальнокультурні компетенції забезпечують успішність ціннісно-смислової орієнтації спеціаліста в навколишньому світі, готовність і прагнення пізнати й удосконалювати самого себе, готовність до безперервної самоосвіти, постійної мотивації до навчання протягом життя.

Дані компетенції і є основною складовою професійної мобільності фахівця [2, с.178-179].

Аналізуючи особливості сучасного історичного розвитку (постійні зміни, взаємопроникнення різних галузей діяльності і знань), стає зрозуміло, що встановлені вимоги до якості спеціаліста не відповідають мінливим умовам життя і діяльності.

Сучасний фахівець повинен володіти такими якостями, як креативність мислення і швидкість прийняття рішень, здатність до частої навченості і вміння пристосовуватися до нових обставин, вміння відстежувати і правильно оцінювати стан навколишнього простору. Звідси випливає, що другою складовою професійної мобільності фахівця виступає його готовність до змін.

Третьою складовою професійної мобільності є активність особистості. Професійне й особистісне становлення молодого спеціаліста здійснюється за допомогою його власної активності. При цьому активність проявляється як робота над перетворенням себе, так і над перетворенням навколишньої дійсності.

Багато вчених, вивчаючи соціально-професійну активність, вважає, що вона є показником рівня соціалізації особистості і проявляється не тільки в пристосуванні особистості до інших професійних умов, але і спрямована на їх зміну. Ступінь зміни цих умов є показником активності, а, отже, і мобільності фахівця в професійному середовищі.

Спираючись на дослідження Т. Мяснікової і С. Нужнової, доречно виділити три періоди розвитку системи формування готовності до професійної мобільності. У перший період (сталого розвитку) система може розглядатися як складна, саморегульована, що володіє програмою функціонування, цільовою причинністю та ін. Другий період характеризується суперечностями між усталеними відносинами в освітній системі і зміненими соціально-економічними та культурними умовами, що призводить до розвитку нестійкості, появи освітніх інновацій: накопичення різноманіття способів, підходів, рішень проблем, пов’язаних з підготовкою фахівців, що володіють професійною мобільністю. Система знаходиться в стані пошуку режиму функціонування, адекватного новим умовам. Третій період – структурування, упорядкування, початок сталого розвитку. Зменшується різноманіття, з’являються стійкі форми нових відносин між суб’єктами освітнього процесу, відбувається вибір оптимальних засобів функціонування системи. У системі відбувається формування, становлення цілей її розвитку, саморозвитку. У цей критичний період виникає зворотний зв’язок. Мета виступає в якості системотворюючих чинників розвитку системи. Повернення до першого періоду означає досягнення певної межі впорядкованості. Таким чином, професійна мобільність – інтегративна якість особистості, що об’єднує в собі сформовану внутрішню потребу у професійній мобільності, її основу і здібності до неї, самоусвідомлення особистістю своєї професійної мобільності на основі готовності до неї [5, с. 293].

Спираючись на дослідження вченого В. Міщенка, відзначимо чинники формування професійної мобільності у студентів ВНЗ у процесі їх навчання на три основні групи: педагогічні, психологічні та психолого-педагогічні. У цілому до групи власне педагогічних чинників, що впливають на становлення професійної мобільності у студентів, відносять:

– цілеспрямовану модернізацію навчальних програм з обов’язковим включенням туди інтегрованих курсів із різних фундаментальних та прикладних дисциплін, а також (незалежно від профілю навчального закладу) курсів з основ економіки, соціальної психології та трудового законодавства;

– впровадження елементів випереджаючої освіти;

– підвищення доступу студентів до найрізноманітніших джерел навчальної інформації (інформаційних ресурсів), у тому числі з предметів, що не входять у навчальні плани ВНЗ;

– розширення обсягу науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах із перспективами і реальним впровадженням результатів цих досліджень у виробничу і невиробничу (залежно від профілю навчальної установи) діяльність різних підприємств і організацій [4, с. 59].

Висновок. Узагальнюючи результати теоретичних досліджень, можна зробити висновок, що професійна мобільність за своєю природою не тільки соціальна. Її успіх залежить від тієї спеціальності, освітнього середовища, в якому відбувається становлення особистості спеціаліста-професіонала. Професійна мобільність фахівця виступає як результат отриманої освіти, з іншого боку як чинник, що визначає освіта.

 

Література:

1. Арефьев О. Н. Самоорганизация образовательной системы, направленной на формирование социально-профессиональной мобильности человека в XXI веке [Текст] / О. Н. Арефьев // Социально-профессиональная мобильность в XXI веке: сб. материалов и докладов Междунар. конф. – 2014. – 29-30 мая. – С. 15-20.

2. Горанская Е. И. Профессиональная мобильность педагогов: личностно-компетентностный аспект [Текст] / Е. И. Горанская // Сб. науч. труд. – 2011. – С. 178-179.

3. Зеер Э. Ф. Многозначность феномена «мобильность» в профессиональном образовании [Текст] / Э.Ф. Зеер // Социально-профессиональная мобильность в XXI веке: сб. материалов и докладов Междунар. конф. – 2014. – 29-30 мая. – С. 30-36.

4. Мищенко В. А. Факторы формирования профессиональной мобильности в системе высшего профессионального образования [Текст] / В. А. Мищенко // Вестн. Югорского гос. ун-та. – 2008. – Вып. 4(11). – С. 59-63.

5. Нагорняк А. А. Развитие профессиональной мобильности [Текст] / А. А. Нагорняк // Социально-профессиональная мобильность в XXI веке: сб. материалов и докладов Междунар. конф. – 2014. – 29-30 мая. – С. 291-295.

6. Философский словарь [Текст] / под ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.

7. Яненко О. А. Формування професійної мобільності майбутнього педагога-музиканта [Електронний ресурс] / О. А. Яненко. – Режим доступу: http://old.pinchukfund.org/storage/students/.../784.do. (дата звернення: 30.07.2014). – Назва з екрану.

 

References:

1. Arefj'ev O. N. Samoorghanyzacyja obrazovateljnoj systemы, napravlennoj na formyrovanye socyaljno-professyonaljnoj mobyljnosty cheloveka v XXI veke [Tekst] / O. N. Arefj'ev // Socyaljno-professyonaljnaja mobyljnostj v XXI veke: sb. materyalov y dokladov Mezhdunar. konf. – 2014. – 29-30 maja. – S. 15-20.

2. Ghoranskaja E. Y. Professyonaljnaja mobyljnostj pedaghoghov: lychnostno-kompetentnostnыj aspekt [Tekst] / E. Y. Ghoranskaja // Sb. nauch. trud. – 2011. – S. 178-179.

3. Zeer E. F. Mnoghoznachnostj fenomena «mobyljnostj» v professyonaljnom obrazovanyy [Tekst] / E. F. Zeer // Socyaljno-professyonaljnaja mobyljnostj v XXI veke: sb. materyalov y dokladov Mezhdunar. konf. – 2014. – 29-30 maja. – S. 30-36.

4. Myshhenko V. A. Faktory formyrovanyja professyonaljnoj mobyljnosty v systeme vыsshegho professyonaljnogho obrazovanyja [Tekst] / V. A. Myshhenko // Vestn. Jughorskogho ghos. un-ta. – 2008. – Vyp. 4(11). – S. 59-63.

5. Naghornjak A. A. Razvytye professyonaljnoj mobyljnosty [Tekst] / A. A. Naghornjak // Socyaljno-professyonaljnaja mobyljnostj v XXI veke: sb. materyalov y dokladov Mezhdunar. konf. – 2014. – 29-30 maja. – S. 291-295.

6. Fylosofskyj slovarj [Tekst] / pod red. Y. T. Frolova. – 5-e yzd. – M.: Polytyzdat, 1987. – 590 s.

7. Janenko O. A. Formuvannja profesijnoji mobiljnosti majbutnjogho pedaghogha-muzykanta [Elektronnyj resurs] / O. A. Janenko. – Rezhym dostupu: http://old.pinchukfund.org/storage/students/.../784.do. (data zvernennja: 30.07.2014). – Nazva z ekranu.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^