Наукові конференції, Научные конференции » СУЧАСНА НАУКА В МЕРЕЖІ INTERNET (16-18.02.15) » Ланіна Т. О. ІСТОРИЧНЕ ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ ЕСТРАДНО-ВОКАЛЬНИЙ АНСАМБЛЬ НА ПРИКЛАДІ КОЛЕКТИВІВ УКРАЇНИ

Ланіна Т. О. ІСТОРИЧНЕ ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ ЕСТРАДНО-ВОКАЛЬНИЙ АНСАМБЛЬ НА ПРИКЛАДІ КОЛЕКТИВІВ УКРАЇНИ

Категорія: СУЧАСНА НАУКА В МЕРЕЖІ INTERNET (16-18.02.15), Мистецтво

УДК 784+792.73(477)

 

ІСТОРИЧНЕ ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ ЕСТРАДНО-ВОКАЛЬНИЙ АНСАМБЛЬ НА ПРИКЛАДІ КОЛЕКТИВІВ УКРАЇНИ

Ланіна Т. О.

Київський університет імені Бориса Грінченка, Україна, м. Київ

 

У статті розкрито формування рис естрадно-вокальний ансамблів, як окремий музичний жанр із досить широкими й своєрідними ознаками. Мета даної роботи стала концертна діяльність ряду естрадних вокально-ансамблевих колективів України, спираючись на їх більш ніж піввіковий практичний досвід, характеризуючи репертуарну політику музичних колективів та визначення професійного рівня діяльності багатьох ансамблевих колективів України.

В статті автор намагається повніше охопити різні форми вокальних, вокально-інструментальних ансамблів, які пройшли непростий шлях свого становлення. Спираючись на різні джерела – вокальної, хорової та інструментальної музики, від тоді як розпочався розвиток ансамблевого співу. Виявлено, що творчістю багатьох музикантів світу формувалися основи для нового музичного жанру «естрадно-вокальний ансамбль».

Ключові слова: естрадно-вокальний ансамбль, біг-біт, ансамбль «Смерічка», ансамбль «Кобза», ВІА «Ритм», вокальна формація «Піккардійська терція».

 

Ланина Т. А. Историческое фомирование жанра естрадно-вокальний ансамбль на примере коллективов Украины/ Киевский университет имени Бориса Гринченко, Украина, г. Киев

В статье раскрыто формирования черт вокально-эстрадных ансамблей, как отдельный музыкальный жанр с достаточно широкими и своеобразными признаками. Цель данной работы стала концертная деятельность ряда эстрадных вокально-ансамблевых коллективов Украины, опираясь на их более чем полувековой практический опыт, характеризуя репертуарную политику музыкальных коллективов и определение профессионального уровня деятельности многих ансамблевых коллективов Украины.

В статье автор охватывает различные формы вокальных, вокально-инструментальных ансамблей, которые прошли непростой путь своего становления. Опираясь на различные источники - вокальной, хоровой и инструментальной музыки, с тех пор как началось развитие ансамблевого пения. Выявлено, что творчеством многих музыкантов мира формировались основы для нового музыкального жанра «эстрадно-вокальный ансамбль».

Ключевые слова: эстрадно-вокальный ансамбль, биг-бит, ансамбль «Смеричка», ансамбль «Кобза», ВИА «Ритм», вокальная формация «Пиккардийская терция».

 

Lanina T. A. Historical formation genre Pop-Vocal Ensemble formations in case of Ukraine/ Borys Grinchenko Kyiv University, Ukraine, Kyiv

The article deals with the formation of rice vocal-pop bands as a separate genre of music is quite broad and original features. The aim of this work was the concert activity of a number of pop vocal and ensemble groups in Ukraine, based on their more than half a century of experience, describing the policy repertoire of musical groups and determine the level of professional ensemble of many groups in Ukraine.

In the article the author tries to fully cover the various forms of vocal, vocal-instrumental ensembles that were difficult path of its development. Based on various sources - vocal, choral and instrumental music, while started from the development of ensemble singing. Revealed that many creative musicians in the world formed the basis for a new musical genre "pop-vocal ensemble."

Keywords: pop vocal ensemble, Beat music, the ensemble "Smerichka", band "Kobza", VIE "Rhythm", vocal formation "Picardy Third".

 

Вступ.Звернення до цієї теми викликано кількома причинами: 1) вже з середини ХХ століття формуються естрадно-ансамблеві вокальні групи, як професійні музичні одиниці, 2) для таких виконавських груп створюється репертуар з досить широким вибором виконавців – дует, тріо тощо, з участю хору та різних інструментальних ансамблів й навіть оркестру, 3) формується естрадний вокальний ансамбль, як окремий музичний жанр із досить широкими й своєрідними ознаками.

Саме формування цих рис і широка практична діяльність вокально-естрадних ансамблів, починаючи з 30-х років ХХ століття, зобов’язує дослідників до збирання матеріалів про концертну роботу і за кордоном і в колишньому Радянського Союзу та в сучасній Незалежній Україні, та до спроби перших теоретичних узагальнень на цю тему. Бо, оскільки така музична практика – концертна діяльність названих музичних колективів має вже більш, ніж півстолітню історію, вважаємо за необхідне зробити свої спостереження про їхню творчу працю. Крім того, за останні роки в Україні зроблено ряд заходів для того, щоб професійно готувати вокалістів у класі ансамблю в середніх та вищих музичних закладів.

Зважаючи на усі ці доводи, ми прийшли до переконання, що обрана для нашого дослідження тема має право на своє існування, вона є актуальною, бо і концертна діяльність естрадних вокальних ансамблів і підготовка таких фахівців у навчальних закладах зумовлена розвитком музично-творчих процесів, що відбуваються в Україні.

Мета даної роботи – вивчити концертну діяльність ряду естрадних вокально-ансамблевих колективів України, спираючись на їх більш ніж піввіковий практичний досвід, охарактеризувати репертуарну політику ряду музичних колективів (взятих нами вибірково) і дати їй мистецько-критичну оцінку, вказати на високий професійний рівень діяльності багатьох ансамблевих колективів.

У 60-ті роки ХХ століття на Заході виникають нові електроінструменти та мікрофонно-підсилююча апаратура, завдяки цьому з’являються різні напрямки у музиці. Виникає новий музичний стиль біг-біт, який відрізняється своєю мелодикою, музичною фактурою, ритмікою, гармонією, специфічною манерою виконання та посилюються функції ритмічної групи. Але в СРСР заборонялось розповсюджувати все нове, що стосувалося музичного естрадного мистецтва. В 1966 році Л. Дутківський створює при Вижницькому районному Будинку культури ансамбль «Смерічка», до якого входять три електрогітари (соло, ритм і бас), ударні та електроорган та декілька співачок. Цей колектив опановує новий стиль у музиці – біг-біт.

Дутківський намагається зробити свій власний стиль. Для цього він поєднує ритміку і гармонію рок- та поп-музики з українським, зокрема, фольклорним, мелосом. Його музика призначається і для концертів і для дискотеки.

Зазначимо, що для концертних виступів колектив залучає світлове оформлення, нові, спеціально для цього пошиті, костюми, продуманим був режисерський план концерту тощо. До речі, до створення нових костюмів у 1967 році була залучена модельєр Алла Дутковська. Вона вважала, що костюми повинні бути сучасними, але з поєднанням фольклорних елементів.

Зауважимо, що деякі слухачі не сприймали виступи цього колективу і навіть писали свої критичні зауваження. В тім, вже наприкінці 1960-х років ця критика не мала сили, бо часи змінилися і офіційна влада вже не притісняла естраду, як музичний жанр.

Дутковський був для свого колективу не тільки керівником, а водночас педагогом, який вчив учасників ансамблю і грати на інструментах, і співати в особливій вокальній манері. До того ж, він створював партитуру, розучував її з колективом, працював над манерою виконання, творив неповторний сценічний образ. Завдяки своїй співацькій манері та своєрідній інструментовці «Смерічка» стала художнім колективом, який легко впізнавали навіть по Всесоюзному радіо.

Поява нових співаків – Василя Зінкевича (1968 р.) та Назарія Яремчука (1969 р.), підняла колектив на новий рівень популярності. Сповнені ентузіазму, учасники колективу багато працювали, вони були в захоплені від того, що вже виходило під вимогливими вказівками, не менш захопленого Л. Дутківського.

Дійсно, популярність ансамблю зростала, але з’являлася недоброзичлива критика, іноді їх навіть звинувачували в пропаганді буржуазного мистецтва. На захист «Смерічки» виступив народний артист України Сергій Козак – голова журі. Його стаття була надрукована в журналі «Соціалістична культура», де він оцінив роботу ансамблю, як взірець української радянської естради. Важливу роль у творчому зростанні ансамблю «Смерічка», в її популярності і у збагаченні репертуару відіграв молодий чернівецький композитор Володимир Івасюк. Ще у 1968 році він написав для цього ансамблю, в «смеречанському» стилі, дві пісні. Це – «Я піду в далекі гори» та «Відлуння твоїх кроків». Вони довгий час були візитною карткою Ансамблю. Дещо пізніше В. Івасюк пише ще дві пісні – «Червона рута» і «Водограй», – які також здобули велику популярність і навіть офіційні нагороди.

«Смерічка» стала першим українським колективом, який вийшов на міжнародний рівень, провівши успішно гастролі в Румунії. Популярності колективу додали і такі події: у серпні 1971 р. львів’яни Мирослав Скочиляс та Роман Олексів приступили до зйомки кінострічки «Червона рута», де головні ролі виконали С. Ротару (тоді ще викладач Чернівецького культосвітнього училища) та В. Зінкевич (соліст «Смерічки»). Після виходу фільму Л. Дутківському пропонують зробити «Смерічку» професійним колективом і разом С. Ротару перейти у Чернівецьку філармонію. Дудківський відмовляється від цієї пропозиції, С. Ротару погоджується стати солісткою філармонійного ВІА, який названий «Червона рута», його керівником стає Анатолій Євдокименко (чоловік С. Ротару). Новий ансамбль взяв за основу цілий ряд пісень із репертуару «Смерічки». З квітня 1973 року вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» працює, як колектив Чернівецької обласної філармонії на професійній основі.[3]

Неможливо оминути колектив, який був на українській естраді – «Кобза». Починався цей ансамбль як чисто інструментальний фольклорний: у кінці 60-х його створили студенти Київської консерваторії бандуристи Костянтин Новицький і Володимир Кушпет та флейтист Георгій Гарбар. Причому бандуристи грали на електробандурах. Очолив цей вокально-інструментальний ансамбль також студент консерваторії, майбутній композитор Олександр Зуєв. Записи цього колективу відрізнялися від інших, подібних колективів специфічністю тембрових барв, оскільки тут звучали електробандури і електрокобзи.

У 1973 році до «Кобзи» прийшло перше офіційне визнання – на Всесоюзному конкурсі радянської масової пісні в Мінську вони здобули третє місце, розділивши його з ансамблем «Москвичі». До речі, перше місце було присуджено білоруському колективу «Піснярі». У 70-80-ті роки минулого століття на концерти «Кобзи» неможливо було дістати квитки. Потім раптом ситуація кардинально змінилася. Ефір та естраду заполонили інші колективи, які не ставили перед собою високих професійних задач, а опускалися до невідшліфованості та поспішності, іноді такі твори свідчили про відсутність художнього смаку. Може видатися парадоксом, але тоді з естради та ефіру український національний репертуар звучав досить повно і часто.

Репертуар «Кобзи», головним чином, був україномовним. Основну його частину складали народні пісні. Після нетривалих експериментів із виконавськими стилями на початку 80-х Ансамбль повернувся до обраного раніше традиційного, фольклорного звучання. Далеко не кожному митцеві чи художньому колективу вдається стати у мистецтві явищем, а лише одиницям – легендою, та й ще живою. На нашу думку, «Кобза» наближається до того рівня, який претендує на найвищу похвалу саме за те, що їхній репертуар і манера співу тісно пов’язана із глибиними пластами українського фольклору. Велику популярність принесли «Кобзі» пісні «Три трембіти» М. Скорика, «А ми удвох» О. Зуєва та ряд ін., що часто звучали в ефірі.

Згодом, у 90-і роки настали нелегкі часи для музикантів, подібних до «Кобзи». Музичний радио- і телеефір заповнили непрофесійні колективи з слабким музичним матеріалом. Керівництво установ масової інформації придумали поняття «формат-неформат», спираючись на штучні рейтинги та хіт-паради. Нерідко, це керівництво на свій власний розсуд могли віднести до «неформату» таких видатних музикантів, як Анатолія Солов’яненка, Василя Зінкевича та Ніну Матвієнко, вже не кажучи про ВІА «Кобза» чи будь-який інший музичний колектив.

За 35 років «Кобза» мала в свойому репертуарі сотні українських народних пісень та ряд фольклорних зразків народів світу. Колектив довів, що старовинні народні інструменти, зокрема такі, як сопілка, скрипка, козобас, бугай, дримба, ліра, бандура і, звичайно ж, кобза, можуть звучати по-сучасному.

В часи Радянського Союзу вокально-інструментальний жанр в Україні був дуже розповсюджений. Тому практично у кожній області працювали колективи, які були визнані поза межами нашої республіки. У 70-ті роки з’являються на великій сцені різні колективи: ВІА «Тайфун» (м. Кадіївка) під керівництвом Віктора Кофанова (водночас бас-гітарист і соліст), ВІА «Голоси Дружби» (Запоріжжя) під керівництвом Іллі Бенсмана. Напрям, у якому працювали ці вокально-інструментальні ансамблі, близький до американських рок-груп, наприклад, «Гренд Фанк». Після розпаду цього колективу, в Запорізькій філармонії формується новий ВІА «Крила», його очолив той же І. Бенсман.[1]

У Дніпропетровській філармонії організовується відразу кілька ансамблів – «На веселій Орбіті» та «Водограй» під керівництвом Олександра Шаповалова.

В 70-і роки в великий впив для подальшого розвитку мав колектив Харківської філармонії ВІА «Ритм», який очолював Олександр Авілов. З цим ансамблем протягом декількох років працювала Алла Пугачова. Саме «Ритм» брав участь в запису грамплатівок «Дзеркало душі», «Підіймись над суєтою», «Чи то ще буде». Знаковою для колективу став запис музики та участь в зйомці кінофільму «Жінка, яка співає».

Україна мала багаті традиції вокально-ансамблевого мистецтва. В Києві були зібрані найкращі колективи з цієї країни. Першим вокальним ансамблем київський септет «Мрія» («Укрконцерт»). Керівник – композитор Ігор Поклад. На початку це був суто жіночий вокальний ансамбль, а потім в 1969 році – відомий ВІА на Україні.

«Укрконцерт» за час свого існування мав відомих музикантів: Павло Жагун, Руслан Горобець, Тарас Петриненко, Микола Мозговий, Віктор Ілліненко, Наталія Нурмухамедова. Репертуар колективу був цікавим і різноманітним, твори були витримані в джаз-роковому стилі. В 1977 році з’являється ВІА «Мальви» під керівництвом екс-соліста «Піснярів» Юрія Денисова. Ансамбль стає лауреатом на республіканському конкурсі артистів естради в Запоріжжі (1978 р.). В колективі працюють такі співаки, як Микола Гнатюк, Леонід Борткевич та Микола Мозговий.

В 1974-1978 роках практично у всіх містах України з’являються ВІА, які зіграли важливу роль у формування цього жанру: ВІА «Чарівні гітари», ВІА «Співаючі юнги», ВІА «Діалог», ВІА «Кримські чайки», «Кримські зорі» , ВІА «Краяни», «Фрістайл», ВІА «Арніка», ВІА «Ватра», ВІА «Либідь», ВІА «Світязь», «Черемош», «Жива вода» .

На сучасному музичному горизонті з’явилося ще ряд вокальних ансамблів, які заслуговують на увагу, це, зокрема, «JazzeX», «Mansound», «Дюк-Тайм». Одним з корифеїв – є «Піккардійська терція». Його історія така. У перші роки Незалежності України (1992) у Львівському музичному училищі імені С. Людкевича був організований вокальний ансамбль, який виступав на концертах цього навчального закладу. Молоді та перспективні співаки, захопилися творчістю, ніша акапельної музики в Україні була майже незаповнена. Так і з’явилась нова вокальна група без супроводу, яка дуже високо піднялася на олімп поп-музики. Художнім керівником, аранжувальником та солістом став Володимир Якимець.

Музиканти «Піккардійської терції»обрали вірний шлях розвитку свого колективу, в першу чергу вони почали шукати оригінальне «обличчя», свій неповторний звук або співзвуччя, які не були схожі на інших. В репертуарі «Піккардійської терції», крім народних та сучасних пісень, є також і класичні твори минулих століть. Дуже вдалими є аранжування народних пісень, бо при обробці вони не сильно «перевантажені», вони залишаються улюбленими та впізнаними слухачами, але родзинка у виконанні таких композицій є обов'язковою. Виконавці дуже прискіпливо ставляться до своєї творчості, тому, як кажуть «викладаються» повністю.

Ідея створити колектив, який би виконував пісні a capella, виникла у музикантів спонтанно, усі вони довгий час співали в хорах, професійно навчалися співу, тому ідею швидко втілили в життя. Неординарною назвою свого гурту вони хотіли показати, що не є випадковими людьми на сцені: термін «Піккардійська терція» ввів в 1970-х роках композитор А. Кос-Анатольський. Це мажорний акорд у кінці мінорного твору. Його активно використовував у своїй музиці також Й. С. Бах. Упродовж чотирнадцяти років «Піккардійська терція» (без інструментального супроводу) з відпрацьованим до дрібниць творами співає джаз, фолк, рок, поп, блюз, класику, балади.

Означення «гурт» викликає відразу, особливо коли йдеться про творчий колектив, музиканти намагаються «формувати» образ кожної пісні тому колектив став називатися вокальна формація. Довгий час учасники колективу просто дотримуються своїх смаків. Це вічні теми – любов та добро – завжди можна подати в новій обробці. Безумовно, до репертуару потрапляють твори з почуттям гумору, які додають пікантності виступу. На сцені колектив завжди в класичних костюмах, це і є їх означенням – «інтелігентний формат». До того ж «Піккардійська терція» виконує народні пісні перед найбільш вимогливою публікою. Співаки виконують музичні імпровізації на теми автентичного гуцульського, лемківського та подільського фолку, виконавці намагаються приблизитися до джерел та надати їм нового та сучасного звучання.

Розглянуті ансамблі – це тільки вершина айсбергу, сьогодні численна кількість колективів, які працюють в жанрі естрадного вокального ансамблю. Для найвищої оцінки ансамблевого виконавства є унікальність творчості, несхожість ні на кого, власний репертуар.

Висновки. Ми прагнули якомога повніше охопити різні форми вокальних, вокально-інструментальних ансамблів, які пройшли непростий шлях свого становлення. Спираючись на різні джерела – вокальної, хорової та інструментальної музики, ще у 50-і роки розпочався розвиток ансамблевого співу. Він продовжувався, виявлялися нові його різновиди. Отже, силами багатьох музикантів світу формувалися основи для нового музичного жанру “естрадно-вокальний ансамбль”. Ця подія вже відбулася, вона утвердилася в своїх музично-стильових нормах.

Хоча все ж не змогли охопити всього різномаїття вокально-естрадних форм ансамблевого виконавства, адже світова культура, що виявляється у цьому жанрі справді дуже велика. Важливим було для нас простежити зміни творчих спрямувань та стильових тенденцій від джазу, різних форм поп-музики та рок-музики, а також синтезування цих музичних напрямків з фольклорними зразками України.

 

Література:

1. Воскресенский, С. Современные эстрадные ансамбли / С. Воскресенский, Б. Киянов. – М., 1975.

2. Гордійчук М.М. Українська радянська музика. Нарис / М.М. Гордійчук. – К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1957. – 120 с.

3. Івасюк В. Как виросла «Смеричка»// Кругозор, М. – 1977, -№3

4. Козлов А.С. Рок-музыка: истоки и развитие / А.С. Козлов. – М.: Знание, 1989. – 142 с.

5. Конен В.Д. Третий пласт. Новые массовые жанры в музыке ХХ в. / В.Д. Конен – М.: Музыка, 1994. – 160 с.

6. Нечаєва П. Вижницький фономен// Доба, 2002. - 11 січня.

 

References:

1. Voskresensky`j, S. Sovremennыe эstradnыe ansambly` / S. Voskresensky`j, B. Ky`yanov. – M., 1975.

2. Gordijchuk M.M. Ukrayins`ka radyans`ka muzy`ka. Nary`s / M.M. Gordijchuk. – K.: Derzh. vy`d-vo obrazotvorch. my`stecztva i muz. lit. URSR, 1957. – 120 s.

3. Ivasyuk V. Kak vy`rosla «Smery`chka»// Krugozor, M. – 1977, -№3

4. Kozlov A.S. Rok-muzyka: istoki i razvitie / A.S. Kozlov. – M.: Znanie, 1989. – 142 s..

5. Konen V.D. Tretiy plast. Novye massovye zhanry v muzyke KhKh v. / V.D. Konen – M.: Muzyka, 1994. – 160 s.

6. Nechaєva P. Vizhnitskiy fonomen// Doba, 2002. - 11 sіchnya.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^