Наукові конференції, Научные конференции » Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013) » к. е. н., Дорошенко А. П. ФАКТОРИ ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

к. е. н., Дорошенко А. П. ФАКТОРИ ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Категорія: Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013), Економіка

к. е. н., Дорошенко А. П.

Полтавська державна аграрна академія

 

ФАКТОРИ ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ СУБ"ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Зростання рівня конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва та економічної стійкості окремих суб’єктів господарювання необхідна і важлива задача, що стоїть як перед керівництвом держави загалом так і окремих підприємств зокрема. Результатом даного зростання має стати підвищення прибутковості виробництва сільськогосподарської продукції як в абсолютному вимірі (виробництво валової продукції,  зростання розміру чистого прибутку підприємства) так і у відносному (зростання рівня рентабельності виробництва як окремих сільськогосподарських культур так і роботи підприємства загалом).

Одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва, та як наслідок економічного стану підприємства належить устаткуванню. Зростанню продуктивності діючого обладнання сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.

Одним з основних джерел і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню позитивного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система управління, під контролем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’який” чинник підвищення ефективності діяльності підприємства.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищенні ефективності виробництва на підприємствах.

Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить від багатьох чинників - внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, не лише відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організації (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практично реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління.

На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1) моделях зайнятості населення; 2) складі основних фондів (основного капіталу); 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках; 4) масштабах (концентрації) виробництва. Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними зрушеннями у їх складі за ознаками - статі, освідченості, кваліфікації, національних особливостей характеру тощо.

Література:


1. Месель-Веселяк В.Я. Розвиток та ефективністьорганізаційно–правових форм господарювання в сільськомугосподарстві / В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. – 2004. - № 11. – С. 18.

2. Саблук П.Т. Економічнівідносини та дохідністьагропромисловоговиробництва / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2008. - № 1. – С. 147-153.

3. Шпак М. Чинники формуваннястратегічноїстійкостісільськогосподарськихпідприємств / М. Шпак // Актуальніпроблемиекономіки. – 2008. - № 3. – С. 122-128.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^