Наукові конференції, Научные конференции » Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013) » кандидат мистецтвознавства, Осадча О. А. ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ СТВОРЕННЯ МИСТЕЦЬКОГО ОБРАЗУ

кандидат мистецтвознавства, Осадча О. А. ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ СТВОРЕННЯ МИСТЕЦЬКОГО ОБРАЗУ

Категорія: Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013), Мистецтво

кандидат мистецтвознавства, Осадча Олена Анатоліївна,

декан факультету декоративно-прикладного мистецтва

Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну

імені Михайла Бойчука, доцент кафедри монументально-декоративного мистецтва,

ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ СТВОРЕННЯ МИСТЕЦЬКОГО ОБРАЗУ

У сучасному мистецтві дуже мало мистецтва. Художники вирішують соціальні проблеми, які і є критерієм естетичного вибору [1]. Постає питання: чи існують у сучасному мистецтві інші спроби вираження своєї мистецької позиції, окрім соціально-політичної?

У тезах автор пропонує власні міркування щодо художньо-естетичних критеріїв мистецького образу, які свідомо нівелюються у сучасному культурному середовищі. Для вирішення цієї проблеми насамперед треба визначити, які саме завдання ставить перед собою художник під час роботи над мистецьким твором і якій результат він очікує отримати, тобто що для нього є головною мотивацією для створення картини. Адже, зрозуміло, від завдань залежить і результат.

Отже, розглянемо п`ять основних поглядів створення мистецького образу:

1. Мистецтво-ритуал. МОЯ РЕАКЦІЯ НА СВІТ.

Завдання:

а) вбити бізона;

б) вплинути на реальність і змінити її.

Світ є подразником для художника, художник – рефлектує, а також намагається потрапити до кадру реальності. Наприклад, для первісної людини розпис печери вважався ритуальним дійством, візуалізацією полювання на бізона. Результатом цього розпису мав стати пійманий бізон.

У фільмі Філіні «І корабель пливе» одна людина навмисно постійно потрапляє в кадр. Так і художник. Незалежно від того, хто він, – первісна людина чи сучасний митець-радикаліст, який проголошує себе революціонером у царині мистецтва. Головне для нього – проголосити власну позицію і за допомогою мистецьких акцій змінити дійсність, привертаючи до себе увагу мас-медіа.

Приклади: арт-групи Femen, Pussy Riot, Р.Е.П., Олег Мавроматі тощо.

2. Реалізм. МОЄ РОЗУМІННЯ СВІТУ.

Завдання:

а) зрозуміти життя:

б)дослідження найбуденніших ситуацій людського досвіду, які висвітлюють основні аспекти людського буття;

в)пізнання людини і її місця у світі.

Для виконання цих завдань необхідно визначити межі цієї реальності у даному форматі і встановити право на існування героїв у даному художньому просторі. Якщо йдеться про гіперреалізм, художник розглядає найменші деталі повсякдення під гігантським мікроскопом і перетворює цю реальність на архибанальность або архизначимість. При цьому при граничній деталізації не залишається місця дії, зображення завмирає, що робить цю реальність нереальною. Можна пригадати роман ірландського письменника Джеймса Джойса «Уліс», в якому він навмисно надмірно, як під мікроскопом, укрупнює щонайменший повсякденний жест і перетворює один архибанальний день головного героя – Блума на величезну всесвітню одіссею [2, с. 151].

3. Введення альтернативної реальності. МОЄ НЕРОЗУМІННЯ СВІТУ.

Завдання:

а) відкриття прихованого аспекту реальності за допомогою парадоксів, алогізмів;

б) виявлення безглуздості перебування персонажів у цих реальностях;

в) розкриття абсурдності буття через демонстрацію куліс і механізмів дійсності.

Приклади: Франц Кафка, Жан Поль Сартр, Федеріко Філіні, Андрій Тарковський, Ієронім Босх, Сальвадор Далі, Михайло Врубель тощо.

Три романи Франца Кафки – це три варіанти однієї ситуації. Людина конфліктує не з іншою людиною, а зі світом, що перетворився на величезну бюрократичну машину [2, с. 95]. «Так, сьогодні ми стикаємося не один з одним, а з адміністраціями, які, по-суті, існують, не знаючи юності, старості, втомі, смерті… людина і адміністрація проживають у двох абсолютно різних часових просторах» [2, с. 192-193]. У «Процесі» Кафки безрезультатна судова тяганина триває більше, ніж життя людини.

Три романи Франца Кафки – це три варіанти однієї ситуації. Людина конфліктує не з іншою людиною, а зі світом, що перетворився на величезну бюрократичну машину [2, с. 95]. «Так, сьогодні ми стикаємося не один з одним, а з адміністраціями, які, по-суті, існують, не знаючи юності, старості, втомі, смерті… людина і адміністрація проживають у двох абсолютно різних часових просторах» [2, с. 192-193]. У «Процесі» Кафки безрезультатна судова тяганина триває більше, ніж життя людини.

4. Відмова від будь-якої реальності. Зняття завіси реальності.

НЕРОЗУМІННЯ СЕБЕ У СВІТІ.

Завдання:

а) зображення безликості буття, роздробленості світу, подібного на калейдоскоп. Персонажі вже нічого не вартують для художнього простору, вони поглинаються ним, перетворюються на тканину реальності, нівелюються;

б) відображення монотонності і банальності реальності за допомогою певних повторів і ритмів.

Приклади: Пабло Пікассо, Фернан Леже, Павло Філонов, Гарсіа Маркес «Сто років самотності», постмодернізм (не відсилає глядача до жодного тексту, не викликає жодних асоціацій). Таке мистецтво – річ у собі.

Пабло Пікассо дивився на світ через покрову речей, руйнуючи їх на площини. Він намагався розкласти об`єми предметів на двовимірній поверхні полотна з надією виявити їхню багатовимірність. Це давало змогу відійти від «картинності», зокрема прорвати двовимірність полотна.

5. Мистецтво – особиста сповідь. МОЄ РОЗУМІННЯ СЕБЕ У СВІТІ.

Завдання:

а) оголення нервових закінчень своєї душі.

Сповідь ніколи не може бути закінченою, тому глядачеві залишається місце для роздумів і висновків. У такій картині чути крик душі художника, все інше – замовкає. Художник намагається не потрапити до кадру, він залишає сцену.

Приклади: Саградо Фаміліо Антоніо Гауді, останні автопортрети Рембрандта Каземіра Малевіча і Фріди Кало тощо.

Глядач сприймає такі мистецькі твори не тому, що в них міститься певна інформація, а тому, що в них він може жити. І головне в цих творах не технічна майстерність, а первинна інтенція, адже такі твори не вигадуються, а народжуються. Художник відкидає раціоналізм і логіку, які чинять перепони і свідомо обмежують та заганяють у певні рамки смислів. Натомість він керується інтуїцією. Художник не шукає сюжету, і йому не доводиться робити безліч ескізів та начерків. Зазвичай такі картини приходять до мистця вже у готовому вигляді.

Таке мистецтво завжди ставить знак запитання, а не оклику. Воно не стверджує певні ідеї, а лише змушує замислитися над ними, і, таким чином, спонукає глядача до діалогу. Мистецький твір-сповідь змінює і художника. Такий твір переважно народжуються, коли митець перебуває у пограничному стані, переживає момент Богопокинутості, темної ночі душі. Автор наприкінці своєї роботи вже не такий, як на її початку. Зазвичай такі картини знаменують собою відкриття нового циклу, переосмислення попередньої творчості.

Будь-яка робота – це передусім спроба подолати себе, знайти відповідь на болючі внутрішні питання, розв’язати певний внутрішній конфлікт. На переконання автора, художник проживає всі ці п’ять етапів у своїй творчості, повертаючись циклічно на кожен із них, але вже на іншому рівні майстерності та внутрішньої глибини.

Література:

1. ФОКУС.ua. – Виктория Бурлака. Политика и социальные проблемы завладели искусством [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://focus.ua/opinion/254831

2. Кундера М. Занавес / Милан Кундера. – СПб: Азбука-классика, 2010. – 240 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^