Наукові конференції, Научные конференции » Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013) » кандидат історичних наук, Годлевська В. Ю. РОЛЬ ПАРЛАМЕНТУ В КОНСОЛІДАЦІЇ ДЕМОКРАТИЧНОГО РЕЖИМУ В ІСПАНІЇ (1982-1996 рр.).

кандидат історичних наук, Годлевська В. Ю. РОЛЬ ПАРЛАМЕНТУ В КОНСОЛІДАЦІЇ ДЕМОКРАТИЧНОГО РЕЖИМУ В ІСПАНІЇ (1982-1996 рр.).

Категорія: Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013), Історія

кандидат історичних наук, Годлевська Валентина Юріївна

Вінницький національний технічний університет

РОЛЬ ПАРЛАМЕНТУ В КОНСОЛІДАЦІЇ ДЕМОКРАТИЧНОГО РЕЖИМУ В ІСПАНІЇ (1982-1996 рр.)

Парламент будь-якої країни складає законодавчу гілку влади і таким чином займає важливе місце в системі державної влади. Іспанія ще 38 років тому була авторитарною і вже на даний момент є визнаною демократичною державою. У зв'язку з цим важливо дослідити роль парламенту в трансформації іспанського суспільства.

В той же час Україна є порівняно молодою державою, що ставить за мету побудову демократії, тому важливо дослідити роль парламенту в демократичній державі, яка завершила процес переходу до демократії.

Досліджувана проблема не досить глибоко вивчена в країнах СНД. Основні історіографічні роботи – це результат плідних праць зарубіжних колег, в першу чергу іспанських. Ґрунтовними, на наш погляд, є праці Х. Кальвет Креспо, Е. Саенс Ройо, М. Р. Ріпольєс Серрано, Х. Капо Хіоля, А. Торрес де Мораля, М. Альда Фернандеса та Л. Лопес Ньєто. Більшість з них, досліджуючи роль іспанського парламенту у демократичних процесах, дотримуються думки, що на етапі встановлення демократії функції Кортесів були більш вагомими ніж на етапі консолідації демократії [1-5; 7]. Автори представляють огляд даних, що стосуються законодавчих ініціатив Кортесів, окремих парламентських груп, активності в контролюючій сфері тощо.

Проте є науковці, які вважають, що Генеральні кортеси відіграли визначну роль у встановленні та консолідації демократії (М. Санчес де Діос) [6].

У роки існування франкістської диктатури (1939-1975 рр.) іспанські Кортеси виконували лише дорадчі функції. Членами Кортесів були міністри, члени Національної ради "Іспанської фаланги", голови Верховного суду і Військового трибуналу, мери 50 провінційних столиць, ректори університетів, урядовці та інші. Уряд очолював фундатор режиму Ф. Франко. Ніякі законопроекти не могли бути внесені до Кортесів без згоди уряду, а Франко володів правом вето відносно будь-якого ухваленого Кортесами законопроекту.

Після смерті Ф. Франко роль іспанського парламенту кардинально змінилася. Можна виділити три основних етапи, в яких змінюються головні функції парламенту. Перший етап – виконання головної ролі (1977-1982 рр.) – який співпадає зі встановленням демократії, і з центристськими урядами меншості, що сприяло більшому виконанню головної ролі парламентом.

Другий етап – зменшення ролі парламенту (1982-1989 рр.) - який співпадає з початком консолідації політичної системи, і з трьома виборчими перемогами соціалістичної більшості. Це призводить до домінування соціалістів та їх політики в головних політичних інститутах, чим і пояснюється зменшення ролі парламенту.

Третій етап розпочався з 1989 р. коли прослідковується зростання ролі парламенту у зв'язку з появою певної рівноваги між двома силами більшості (Іспанської соціалістичної робітничої партії та Народної партії). На цьому етапі зростає роль опозиції [3, P. 245-246].

Найголовніший політичний успіх демократичних сил після смерті Ф.Франко полягав у схваленні старими франкістськими кортесами закону «Про політичну реформу» (1976р.), адже він передбачав їхній фактичний розпуск. І вже в червні 1977 р. відбулись перші демократичні парламентські вибори, за результатами яких був сформований перший демократичний парламент. Саме він був зобов’язаний організувати розробку нової конституції Іспанії, яка була ухвалена на загальнонаціональному референдумі в грудні 1978 р.

На основі нової конституції в березні 1979 р. був обраний новий парламент, який започаткував першу легіслатуру цього органу.

Згідно Конституції, Генеральні кортеси, що складаються з нижньої палати – Конгресу депутатів (від 300 до 400 чоловік) і верхньої, – Сенату, були наділені правом здійснювати законодавчу владу, приймати бюджет, контролювати діяльність уряду, визначати свою внутрішню структуру і порядок діяльності, принципи організації державних органів і взаємовідносини між ними, основи правового статусу особи та державних службовців, адміністративно-територіальний устрій держави, основи статусу регіональних автономних утворень. Обираються парламентарі на 4 року шляхом загальних рівних прямих виборів і таємного голосування, при цьому Конгрес депутатів на основі пропорційної системи, а Сенат, що є палатою територіального представництва, – мажоритарною. Крім того, частина складу Сенату призначається регіональними автономними об'єднаннями.

В Іспанії вся діяльність Кортесів – основної арени політичної боротьби партій – будується з урахуванням результатів виборів. Депутати і сенатори в обох палатах об'єднані за ознакою партійної приналежності в парламентські групи (партійні фракції), а позафракційні депутати складають змішану групу – mixta – причому вони входять до неї автоматично. У перервах між сесіями палат, а у разі розпуску тієї або іншої – до моменту формування нового складу – працюють постійні депутатські комісії, в яких представлені парламентські групи пропорційно кількості членів кожній. Постійні депутатські комісії підзвітні відповідно до сенату і конгресу депутатів.

З перемогою на парламентських виборах у жовтні 1982 р. Іспанської соціалістичної партії (ІСРП) розпочався період консолідації демократичного режиму і роль парламенту в зазначеному процесі зменшилася. По-перше, існував недостатній стимул для парламентської роботи (обмежений зв'язок парламенту з громадськими групами, тому і складність з ухваленням рішень; несумісність з професійною діяльністю (з 1983 р.); встановлення суворої ієрархії парламентської діяльності; недостатня значущість цієї діяльності в I і II легіслатурах; падіння професійної кваліфікації депутатів). По-друге, зростання важливої ролі експертів у вирішенні проблем. По-третє, перебуваючи при владі до 1996 р., ІСРП тричі формувала абсолютну парламентську більшість (у 1982, 1986 та 1989 роках) та всі уряди. Таким чином, уряд був майже єдиним головним героєм парламентської гри: переважна більшість в обох палатах була соціалістичною. А група депутатів-соціалістів перетворилася на глядача зв'язків між урядом і опозицією.

 

Повний варіант статті Tezi-Godlevska.doc [128,5 Kb] (cкачиваний: 0)

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^