Наукові конференції, Научные конференции » Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013) » Гераськін В. С. ПРИНЦИП ВІДПРАВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА ТІЛЬКИ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ

Гераськін В. С. ПРИНЦИП ВІДПРАВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА ТІЛЬКИ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ

Категорія: Науковий потенціал 2013 (25-27.03.2013), Право

Гераськін Валерій Сергійович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПРИНЦИП ВІДПРАВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДОЧИНСТВА ТІЛЬКИ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ

Відповідно до ч.1 і 2 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Тобто, здійснення правосуддя є виключною і невідчужуваною прерогативою судів і не може бути делеговане або привласнене іншими органами чи посадовими особами. Не допускається створення позасудових органів, наділених судовою владою. Принцип, за яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, створює найважливішу гарантію громадянського миру, додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина. Лише за умови чинності цього організаційно-правового принципу суд здатний виконувати свої повноваження щодо захисту таких прав і свобод, а також забезпечувати в межах своїх повноважень реалізацію засад верховенства права та непохитність конституційного ладу в Україні. Отже, поділ державної влади з певною автономією органів відправлення правосуддя є дуже важливою ознакою демократичної, правової держави[2, с.608-609].

Але, звичайно враховуючи особливості кожної категорії справ, що досліджуються певним судом виникає необхідність у певній спеціалізації та поділу цих судів. Першим і базовим таким розподілом виступає ч.3 ст. 124 Конституції України, яка зазначає, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України при тлумаченні ч.3 ст. 124 у своєму рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначив наступне.

Стаття 55 Конституції України , встановлюючи судовий захист прав і свобод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах, у тому числі шляхом конституційного судочинства (стаття 124 Конституції України) .

Відповідно до абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання конституційності, зокрема, правових актів Верховної Ради України, актів Президента України. У разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється (стаття 83 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Перевірка конституційності таких актів є виключною компетенцією Конституційного Суду України.

Основному Законі України наголошується на пріоритетності Конституційного Суду України в національній системі судочинства: йому присвячено окремий розділ, в якому визначено принципи організації та діяльності цього органу правосуддя, — розділ XII «Конституційний Суд України». Відповідно до ч. 1 ст. 147 Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що він наділений особливою функцією — функцією конституційного правосуддя, яка передбачає вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України й офіційне тлумачення її положень і законів України.

На відміну від здійснюваної судами загальної юрисдикції функції правосуддя у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах, Конституційний Суд України здійснює функцію конституційного правосуддя, яка через винятковість предмета правового регулювання має пріоритетний характер і реалізується на особливих принципах [1].

Відправлення конституційного судочинства виключно Конституційним Судом обумовлюється специфічними ознаками конституційного судочинства:

- В основі конституційного судочинства лежить особливий предмет розгляду. За змістом в основному він пов'язаний із здійсненням спеціалізованого конституційного контролю, тобто з перевіркою на відповідність Конституції тих чи інших об'єктів контролю. [5, c.325].

- Конституційний суд є «судом права», а не «судом фактів», тобто він не ставить своїм завданням встановлення фактичних обставин справи, займаючись цим тільки в тій мірі, в якій ці обставини можуть вплинути на оцінку конституційності оспорюваного закону або окремих його положень [7, c.101].

- Конституційний Суд вирішує питання права з позицій принципів норм та положень, що закріплені в Конституції[6, c.325].

- захист конституційних прав і свобод у конституційному процесі реалізується не тільки через відстоювання прав конкретної людини, а й у формі захисту прав і свобод усіх осіб, по відношенню до яких може бути застосований оспорюваний правовий акт, тобто завжди захищаються, загалом, публічні інтереси[7, c.101].

У літературі приводяться найбільш характерні особливості конституційного суду:

а) як орган, регламентований окремим розділом Конституції, він здійснює роль гаранта верховенства Конституції;

б) як публічний орган, яким забезпечується нормальне функціонування державної влади в рамках конституційних відносин поділу, рівноваги, взаємодії і взаємоконтролю гілок державної влади;

в) цей суд незалежний від якої-небудь іншої публічної влади і підпорядковується тільки Конституції і відповідному законові[3].

Підтвердженням особливості Конституційного Суду (або його аналогу, як органу конституційної юрисдикції) є й особливе положення яке він займав чи займає в системі державних органів різних країн світу. Так орган конституційної юрисдикції може:

1) очолювати судову систему та координувати діяльність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади (Верховний суд США);

2) знаходитися над всіма гілками влади як окремий єдиний орган конституційної юрисдикції (Конституційний суд ФРН);

3) існувати як елемент системи стримувань та противаг щодо концентрації державної влади у руках парламентської більшості, яка контролює законодавчу та виконавчу гілки влади у парламентських республіках (кінець XIX століття, Європа);

4) гарантувати верховенство законодавчої влади у державі: рішення органу конституційної юрисдикції обов'язкові для всіх органів державної влади, крім парламенту (IV Республіка у Франції, Польща); 5) створюватися як засіб контролю над парламентом з боку президента та виконавчої влади (V Республіка у Франції) [5, с. 249].

В. Тацій і Ю. Грошевий стверджують, що конституційний суд не є органом судової влади. Його компетенція може бути розділена на загальну і виняткову. Загальна компетенція Конституційного суду полягає в тому, що він розглядає справи про відповідність Конституції і конституційних законів і інших актів Верховної Ради України, Конституції і законів АРК, указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, актів міністерств і інших керівників центральних органів виконавчої влади, актів місцевого самоврядування. А виняткова компетенція полягає в тому, що конституційний суд дає пояснення про дотримання Конституції України Президентом України, Прем'єр-міністром, іншими посадовими особами, що затверджуються виконавчою владою . М. Цвик говорить про те, що Конституційний суд входить у судову систему тільки по своїй назві, оскільки він покликаний здійснювати не чисте правосуддя, як інші суди, а контрольно-наглядову функцію . Безумовно, здійснення правосуддя посилює конституційний лад будь-якої політичної системи, а конституційний нагляд має першочергове значення для здійснення правосуддя. Однак, на відміну від контрольно-наглядової влади, судова влада, здійснюючи правосуддя, не тільки розглядає питання про наявність у діяльності окремих громадян, посадових осіб і державних структур порушень закону, але і вирішує питання щодо міри їхньої відповідальності.

Цілий ряд дослідників додержуються протилежної точки зору. Г. А. Шмавонян розглядає конституційний суд як невід'ємну складову структури судової влади Вірменії, що спеціалізується на вирішенні винятково конституційно-правових питань. Цю ж думку підтримує Ю. Шемшученко, для якого Конституційний суд є органом судочинства і невід'ємної складової судової влади. [3].

А.О. Селіванов поділяючи в основному визначення Вітрука М.В щодо статусу органу конституційного правосуддя, розглядає його як синтез, сплав двох засад – суті конституційного контролю і форми правосуддя. Вчений зазначає, що ми маємо справу із самостійним видом державно-владної контрольної діяльності в спеціалізованій формі конституційного правосуддя, що є вищою формою конституційного контролю. Тому виникає можливість пояснити природу Конституційного Суду не лише як органу судової влади, а й того, що наділений особливими повноваженнями органу державної влади, який здатний реалізувати своє призначення у вищих інтересах правової держави і охорони конституції, забезпечуючи принцип поділу влади[4, с.65].

Зазначаючи про принцип відправлення конституційного судочинства виключно Конституційним Судом України варто також звернути увагу на відсутність як це існує в інших видах судочинства власного процесуального кодексу на основі якого мав би здійснювати свою діяльність Конституційний Суд. Прийняття даного документу усунуло б ті прогалини та неточності, які на разі існують у діяльності Конституційного Суду при відправленні конституційного судочинства.

Література:

1. Карпечкін П.Ф. «Співвідношення функцій судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України в контексті судової реформи » [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/3adf2d0e52f68d76c2256c080037bac9/97d4d62b81853f94c3256fba003406d8?OpenDocument

2. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой. – Харків: Право; К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 808 с.

3. Туркіна І.Є. «Місце конституційного суду в системі органів державного управління» [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nrzd/2011_2/32.pdf

4. Селіванов А.О., Стрижак А.А. Питання теорії конституційного правосуддя: актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя /А.О Селіванов, А.А. Стрижак. – К.:Логос, 2010. – 276с.

5. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. — Харків: Консум,. 2002.— 296с.

6. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституци- онное право и процесс : учеб. пособие / Н. В. Витрук. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Норма : ИНФРА-М, 2010. - 592 с.

7. Смоленский М. Б. Адвокатская деятельность и адвокатура Российской Федерации. Серия «Высшее образование» — Ростов н/Д: «Феникс», 2004. — 256 с.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^