Наукові конференції, Научные конференции » Науковий потенціал 2014 (25-27.03.2014р.) » Верещук К. В. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Верещук К. В. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Категорія: Науковий потенціал 2014 (25-27.03.2014р.), Мистецтво

УДК: 78:004.4’277.4 “19”

 

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Верещук К. В., магістрант

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна, м. Рівне.

 

Дана тема присвячена виникненню та розвитку стилістики електронної музики ХХ століття. Процеси глобалізації, як відомо, протягом всього ХХ століття охоплювали різні сфери життєдіяльності людства и виявили великий вплив на соціум, економіку, політичне та культурне життя. Активно проявилися вони і у сфері музичної культури. Поряд з класичним мистецтвом, джазом, поп- і рок-музикою з’явився новий напрямок сучасної музики – електроніка. Огляд даної теми є актуальною, тому що дає можливість виявити головні стилі та течії електронної музики і прослідкувати їх місце у музичному мистецтві вцілому.

Ключові слова: стиль, жанр, напрямок, течія, електронна музика.

 

Верещук Е. В. Стилистические особенности электронной музыки ХХ века/ Ровенский государственный гуманитарный университет, Украина, г. Ровно

Данная тема посвящена возникновению и развитию стилистики электронной музыки ХХ века. Процессы глобализации, как известно, в течение всего ХХ века охватывали разные сферы жизнедеятельности человечества и имели большое влияние на социум, экономику, политическую и культурную жизнь. Активно проявились они и в сфере музыкальной культуры. Рядом с классическим искусством, джазом, поп- и рок-музыкой имело свое начало новое направление современной музыки – электроника. Обзор данной темы является актуальным, потому что дает возможность выявить главные стили и течения электронной музыки и проследить их место в музыкальном искусстве.

Ключевые слова: стиль, жанр, направление, течение, электронная музыка.

 

Vereshchuk K.V. Stylistic features of electronic music of the 20th century/ Rivne state humanitarian university, Ukraine, Rivne

This theme is devoted to the origin and development of stilystics of electronic music of the 20th century. The processes of globalization, as it is known,included the different areas of the human life and found the great influence on society, economics, political and cultural life during all of the 20th century. They actively appeared in the sphere of musical culture. In addition to classic art, jazz, pоp- and rock-music new direction of modern music appeared, it is electronics. The review of this theme is actual, because it gives the opportunity to show the main styles and currents of electronic music and to trace their place in the music culture completely.

Key words: style, genre, direction, current, electronic music.

 

Вступ

Актуальність даної теми обумовлена великим впливом естрадної музики на музичну естетику ХХ століття. Своєрідність музичної мови, сила та проникливість естрадної музики, імпровізаційність та пошук нових форм відкривають широкі перспективи для розвитку різноманітних музичних стилів.

Розкриваючи поняття «Музичний стиль» слід зазначити, що це сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку. В залежності від ґенези музичного стилю, розрізняють історичний, національний та авторський стилі [11]. Мистецтво у кожну епоху ставало об’єктом гострих дискусій розбіжностей та конфліктів. Нові стилі, напрямки, течії, а також нова термінологія виникали майже одночасно із розвитком різних видів мистецтва. Практично всі стилі розвивалися в умовах взаємовпливу. В наш час естрада займає великий простір в музичному житті суспільства, тому в останні десятиріччя зростає інтерес науковців до теоретичного музикознавчого аналізу стильових характеристик різних її напрямків.

Роль музики в культурі ХХ століття найяскравіше проявилась після Другої світової війни (1939-1945 рр. ). Дотепер потреба людей в ній не була такою гострою. Музичні стилі, напрямки, та жанри проникають у життя, всіх без винятку поколінь, національностей, прошарків суспільства. Завдяки техніці аудіо- та відеозапису спілкування з музикою стало можливим в будь-яких умовах. Саме в другій половині ХХ століття, завдяки появі новітніх електронних технологій, музиканти змогли реалізувати здібність свого мистецтва об’єднувати людей, вміло створюючи в гігантській аудиторії потужні емоційні вибухи.

Сучасна музична культура вбирає в себе дві основні сфери: музику елітарного характеру (традиційна класика, що включає всі авангардні напрямки 50-70-х рр., зокрема футуризм, експресіонізм, сюрреалізм та ін., а також основні напрямки джазу) і музику, яка стала частиною «масової культури» (поп-музика, традиційна естрада і мюзик-холл). Особливу позицію займає рок-культура, що породжує різноманітні стилі та течії, близькі як до одної так і до другої сфери. На сьогоднішній день «музика для всіх» та «музика для еліти» розвиваються ізольовано одна від одної. Окрім того, в кожній з цих напрямків є своя стилістика, і у кожного із них – свій слухач і свої закони розвитку. Прихильники кожної з цих течій нерідко агресивно відкидають від себе всі інші. Діячі класики недооцінюють художню вартість нових сучасних музичних напрямків та стилів. Любителі року та електронної музики нерідко принципово не слухають класики, відкидаючи закладений в ній потенціал естетичних цінностей.

Проте в другій половині ХХ століття деякі композитори намагалися зробити класичну культуру об’єктом сенсаційного інтересу і вносили в неї найбільш оригінальні засоби з художньої мови фольклору, джазу і року. Подібні спроби нерідко ставали причиною появи нових течій. Так, застосовуючи технологію року з використанням електронної апаратури, класичні музиканти створили «електронну» музику. Це ще раз підтверджує внутрішню єдність всіх напрямків музики в контексті сучасної культури.

Історичному розвиткові та становленню електронної музики частково приділяли увагу дослідники М. Горохов, А. Загайкевич, Е. Денисов, С. Шип, А. Мешкова, П. Мещанинов, С. Коротков та ін.

Отже, мета статті: дослідити стилістичні особливості електронної музики ХХ століття.

Електронна музика – це широкий термін, що позначає музику, створену з використанням електронного устаткування. Аналізуючи наукову літературу, у тому числі і довідникового змісту, знаходимо різні тлумачення даного терміну.

За визначенням Е. Денисова, електронна музика – це «Музика, звукові об'єкти якої утворені електронними генераторами» [4, с.151]. Згідно з цим визначенням матеріальною основою електронної музики є електронно вироблені, препаровані та синтезовані звуки [12, с.315].

У ширшому сенсі, під електронною музикою мають на увазі «весь спектр жанрових різновидів музичних творів, пов'язаних з використанням електронних засобів в музичній творчості, включно з електронним синтезом звуку та алгоритмічною композицією» [7, с.39]. Як маркетинговий термін, електронна музика означає музику, створену переважно за допомогою електронних засобів, таких як синтезатори, семплери, комп'ютери і драм-машини.

Ю. Є. Юцевич зазначає, що основу електронної музики складають синусоїдальні коливання – тон певної висоти, позбавлений обертонів, отже, тембрового забарвлення, так званий синусоїдний тон, який композитор змінює на свій розсуд, маючи звуковий генератор з діапазоном щонайменше від 50 до 15 тисяч коливань на секунду (гц). Він визначає необхідні параметри музичного матеріалу – висоту, тривалість, силу, тембр звуку. Маючи нові акустичні якості, звуки електронної музики утворюють незвичні для сприйняття фонічні ефекти. За способом і метою застосування звукові джерела електронної музики поділяються на такі, що: а) імітують та замінюють звук інструментів, які вже існують, та вже стали звичними в джазовій та естрадній музиці; б) оригінальні електронні інструменти, які мають безліч незвичних звукових барв; в) електронні джерела утворення звукових формацій – генератори, модулятори, мультивібратори, електронні барабани, електронні гонги тощо. Метою електронної музики є створення засобами електроніки найширшого спектру звуків, їх технічного перетворення, пошуки нових виражальних форм та реалізації за допомогою пристроїв, які повністю замінюють людину – виконавця (аж до оркестру і навіть хору) [13].

Ера електронної музики тісно пов'язана і в певному сенсі є продовженням ери звукозапису. Перший електронний інструмент – музичний телеграф, винайшов американський винахідник Еліша Грей в 1876 році. У 1907 італійський композитор Ферруччо Бузоні опублікував есе «Нарис нової музичної естетики», в якому спрогнозував розвиток електромузичних інструментів і їх вплив на становлення нових напрямків сучасної музики.

У ХХ столітті електронна музика увійшла до найбільш авангардних течій мистецтва. Перший концерт «футуристичної музики» («Art of Noises») відбувся в 1914 році в Мілані. У 1926 році в Нью Йорку відбулася перша радіотрансляція першого поліфонічного електроінструменту піанорад, на якому твори з класичного репертуару грав Ральф Крістман. Першим електронним інструментом був етерофон, винайдений російським вченим Львом Терменом в 1919-1920 рр. у Ленінграді, пізніше перейменований в терменвокс. З появою терменвоксу з'явилися і перші твори для електронних інструментів. В Парижі у 1928 році було презентовано електромузичний інструмент динафон. На концерті було зіграно два твори, спеціально написані для динафону. На початку 1930-их років кіноіндустрія почала застосовувати метод фотооптичного запису звуку для озвучення фільмів. Магнітна плівка відкрила масу нових можливостей для маніпулювання звуком музикантам, композиторам, продюсерам і інженерам [5].

Вперше термін «електронна музика» з'явився в 1951 році в декларації групи музикантів, що працювали в Кельнській студії RTF, як Elektronische Musik [8, с.33].

Будь-який звук, створений за допомогою електричного сигналу, може бути названий електронним. Тому термін електронна музика іноді помилково застосовують до музики, що виконується на звичайних акустичних інструментах тільки тому, що при її запису або виконанні використовувалися електронні підсилювачі (наприклад в джазі або в народній музиці).

У XX столітті різноманіття музичних інструментів поповнилося електромузичними інструментами, в яких звук видобувається завдяки застосуванню електричних коливань. В залежності від способу формування цих коливань розрізняють електричні інструменти, в яких акустичні коливання підсилюються і обробляються за допомогою електронної апаратури, та електронні інструменти, у яких коливання електричного струму генерується виключно електрогенераторами.

Якщо перші електроінструменти, такі як телармоніум чи терменвокс, передбачали виконання музики лише в реальному часі, то в другій половині XX століття були винайдені електронні інструменти, що дозволяють запрограмувати той чи інший звук (або їх послідовність) завчасно. Такі інструменти отримали назви синтезаторів [1]. У 1960-ті –70-ті роки синтезатори закріпилися в популярній музиці, поступово забезпечивши створюваній за їх допомогою електронній музиці одне з чільних місць серед форм масової культури.

З початком 70-х років електронна музика входить до масової культури. Записана в 1971 році Hot Butter'ом версія твору Popcorn стає першим сінгловим хітом в історії електронної музики. У 1974 році ансамбль Tangerine Dream видає альбом Phaedra, перший в сфері електронної музики відомий широкій публіці настільки, щоб потрапити до переліку хітів. У 1976 році стає популярним альбом Oxygène Жан Мішель Жарра. Інші альбоми цього напрямку, які здобули міжнародний успіх – Autobahn (1974) i Die Mensch-Maschine (1978) групи Kraftwerk [3, с.12]. Групою Kraftwerk було створено напрям музики – Електро. Electro-funk – піджанр електронної музики, що виник в США на стику хіп-хопу, фанку, електропопу (Гері Ньюман) і стилю музики німецької електронної групи Kraftwerk. Розквітом стилю «електро» були 1982-1985 рр. Цей стиль сприяв звільненню хіп-хопу з ритмічної залежності від диско. Поряд з ним також розвинувся стиль «техно».

В середині 70-х років ХХ століття кристалізуються перші чисто електронні течії, спочатку в авангардному напрямку. У 1975-1978 роках британський музикант-електронщик Брайан Іно у своїй творчості визначає та просуває поняття ембієнт на окреслення музики, що імітує або відтворює природні оточуючі звуки. «Ембіент» – це музичний стиль, який характеризується опорою на темброві модуляції. Ембієнт часто характеризують з атмосферним, прозорим, обволікаючим, візуальним, ненав'язливим і фоновим звучанням. З тих пір, як виник ембіент сформувалося кілька різновидів електронної музики, від найлегших до більш жорстких і експериментальних: «ембієнт-хаус», «ембієнт-техно», «дарк-ембієнт», «дрон», «іллбіент», «сайбіент» [6].

В цей період група англійських виконавців (Genesis P-Orridge, Throbbing Gristle, Cabaret Voltaire) починають використовувати синтезатори та семплери для створення агресивних, провокаційних звукових масивів, започаткувавши течію індастріал. «Індастріал» (від з англ. industrial - "Промисловий") – музичний напрям, який виражений експериментальною і особливою естетикою механічних й інших промислових звуків. Найбільш радикальний стиль індустріальної музики, з'явився в Японії. Музика відрізняється особливою концептуальністю і найбільш важка для сприйняття. Композиції представляють собою чистий шум, зациклений або відносно хаотичний. Апаратура для його вилучення і перетворення часто створюється власноруч, і музиканти, як правило, обмежують себе у виборі джерел шуму, що є частиною концепції. Основоположником стилю вважається японець Масамі Акіта [6].

У 70-х роках ХХ століття також традиційні електронні техніки адаптуються до андеграундової танцювальної музики; народжується традиція семплування, що використовує в своїй музиці відтворення здійснених попередньо записів гри інших виконавців-інструменталістів. Часто під електронною музикою розуміють так звану електронну клубну музику (електронну танцювальну музику), піджанрами якої є «техно», «хаус», «драм-н-бейс», «хардкор», «брейкбіт»,

В жанрі «даб», що розвивався на Ямайці, отримані звуки в такий спосіб звуків складають суцільну ритмічну основу композицій. Народжений в США «хіп-хоп» використовує для творення ритмічної основи склеєні разом або закільцьовані короткі барабанні фрагменти.

Під кінець 70-х років в рамках рокового напрямку «Нова хвиля» починають з'являтися перші альбоми електронної популярної музики. До найзначніших творців цього напрямку належать DEVO, Ultravox, Gary Numan, Japan, Yellow Magic Orchestra, a також експерементатори Kraftwerk. Можливості електорніки відкривали також музиканти, які працювали у стилі диско. Найвище оцінений з них – Giorgio Moroder, його композиція I Feel Love, виконана Donnę Summer, часто вважається першою композицією в стилі техно. «Техно» (з англ. Techno) – напрямок електронної музики, що зародився в середині 1980-х років у Детройті та його околицях і згодом був підхоплений європейськими продюсерами. Він характеризується штучністю звуку, механічними ритмами, багаторазовими повтореннями структурних елементів музичного твору. Іноді термін «техно» вживають стосовно всієї електронної танцювальної музики, однак це не зовсім коректно – остання включає також напрямки «хауз», «транс» (музика), а також підстилі, такі як «хардкор» та «техно» [6].

На зламі 70-х-80-х років, електронна музика продовжує розвиватись як академічне мистецтво. В ряді міст Європи над вивченням електронного звуку працюють потужні інститути, такі як Elektron-musik-studion (Стокгольм, з 1964 р.), STEIM (Амстердам, з 1969 р.), IRCAM (Париж, з 1970 р.). У цей час наступає стрімкий розвиток технологій в галузі електроінструментів. З'являються перші масово вироблені секвенцери, а пізніше – програмувачі барабанів. В 1983 році впроваджується стандарт MIDI. Розвиток мікрокомп'ютерів на початку 1980-х років уможливив їх використання як програмних синтезаторів і секвенцерів [10].

З приходом 80-х років електронне звучання назавжди улаштовується в популярній музиці. Представники таких напрямків, як «електропоп», «new romantic», «синті-поп» i «італо-диско» створює цілу низку хітів, а їх музика стане пізніше символом цілого десятиліття. Розвиток таких напрямків як «техно», «хауз» спочатку в Чікаго, а потім і по всій Європі, відкриває епоху популярності танцювальної електронної музики. У електронній танцювальній музиці використовуються ритми, значно швидші і точніші ніж можуть бути виконані на традиційних ударних інструментах. Переважно така музика орієнтувалася на танцювальні клуби, а людина, що вмикала такого роду музику на танцмайданчиках отримала назву Ді-джея. Серед найвідоміших авторів танцювальної електронної музики – Tiesto, Paul van Dyk, BT, Paul Oakenfold, Armin van Buuren і Above and Beyond.

На початку 1990-х років танцювальна електронна музика остаточно утверджується як провідний напрямок ("мейнстрім"). Крім того розвиваються нові течії, які спиралися на поєднання традиційних напрямків популярної музики з електронною, такі як «ню-джаз» чи «індастріал-метал», «рейв» [3].

На сьогодні існує велика кількість різних напрямів електронної музики, зокрема: IDM, EBM, еlectro-industrial, аggrotech, рower noise, power tlectronics, death industrial, noise, japan noise, бігбіт, брейкс, нью-скул-брейкс, герідж, спід-герідж, тустеп-герідж, фор-фор-герідж, брейкстеп, дабстеп, грайм, бейслайн, глітч, дарквейв, даунтемпо, лаунж, лоу-фай, тріп-хоп, хард-тріп, драм-н-бейс, даркстеп, джаз-степ, джамп-ап, драмфанк, інтеліджент, ліквід фанк, нейрофанк, рага-джангл, текстеп, хардстеп, електростеп, євроденс, інді-електроніка, new rave, dance-punk, psychical 5 (DRM), dark-psychical, killed-psychical, нью-ейдж, психоделіка, симфонічна електроніка, синті-поп, електропоп, електроклеш, futurepop, тек-хаус, мікро-хаус, детройт-техно, дип-техно, даб-техно, мінімал-техно, ейсід-техно, псі-тек, хард-техно, шранц, електро-техно, трайбл, транс, гоа-транс, психоделічний транс, фулл-он, дарк-псай-транс, ембіент-псай-транс, суомісаунді, прогресив-транс, мелодик-транс, вокал-транс, хардстайл. джампстайл, євротранс, хардкор, рагакор, хеппі-хардкор, габбер, терроркор, спідкор, френчкор, брейккор, електро-хаус, bassline хаус, клуб-хаус, чикаго-хаус, гараж, ейсід-хаус, діп-хаус, прогресив-хаус, диско-хаус, пампин-хаус, скаус-хаус, мінімал-хаус, фанкі-хаус, fidget house, чіптюн , 8 біт, 16 біт, детройт-електро, нью-електро, IDM-електро, електроклеш, дарк-ембієнт, дрон-ембієнт, спейсінг та ін. Проте даний обсяг матеріалу потребує детального аналізу у наступних наукових доробках.

Висновки

Отже, якщо проаналізувати активний розвиток стилістики електронної музики ХХ століття, то можна зазначити наступне, що у майбутньому її чекають нові експерименти поєднання різноманітних музичних напрямків, адже вона постійно розвивається. А різновекторність її художньої мови та стилістики спричинятиме до виникнення нових мистецьких концепцій.

 

Література:

1. Бондаренко В., Дороздов Ю. Энциклопедия популярной музики / В.Бондаренко, Ю.Дроздов. – Минск : Экономпресс, 2006. – 480с.

2. Верещака А.О. Стилі та напрямки естрадної музики / А. Верещака // Культура України. – Випуск 33. – 2011. – С. 15-23.

3. Горохов А. Музпросвет: история современной электронной музыки / А.Горохов. – М.: Ad Marginem, 2003. – 334 с.

4. Денисов Э. Современная музыка и проблемы эволюции композиторской техники / Э.Денисов. – М.: Советский композитор, 1986. – 207 с.

5. Електронна музика [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://znaimo.com.ua

6. Жанры електронной музыки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.emf.org

7. Загайкевич А. Українська електронна музика: практика дослідження / А.Загайкевич // Музика в інформаційному суспільстві: збірник наукових статей / [упорядник І.Б. Пясковський] – К., 2008 – С.39-62.

8. Камінський В. Електронна та комп'ютерна музика: Навчальний посібник / В.Камінський. – Львів: «Сполом», 2001. – 212 с.

9. Мещанинов П., Холопов Ю. Электронная музыка // Музыкальная энциклопедия: В 6 т. – М., 1982. – Т.6. – С.514-517.

10. Назайкинский Е. Стиль и жанр в музыке: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр Владос, 2003. – 248с.: ноти.

11. Шип С.В. Музична форма від звуку до стилю: Навчальний посібник / С.В. Шип. – К.: Заповіт, 1998. – 368 с.

12. Юцевич Ю. Музика: Словник-довідник / Ю.Юцевич. – Тернопіль: Навчальна книга «Богдан», 2003. – 326 с.

 

References:

1. Bondarenko V., Dorozdov Yu. Entsyklopedyya populyarnoy muzyky / V. Bondarenko, Yu. Drozdov. – Mynsk : Эkonompress, 2006. – 480 s.

2. Vereshchaka A.O. Styli ta napryamky estradnoyi muzyky / A. Vereshchaka // Kul'tura Ukrayiny. – Vypusk 33. – 2011. – S. 15-23.

3. Horokhov A. Muzprosvet: ystoryya sovremennoy эlektronnoy muziky / A. Horokhov. – M.: Ad Marginem, 2003. – 334 s.

4. Denysov E. Sovremennaya muzyka y problemy evolyutsyy kompozytorskoy tekhnyky / E.Denysov. – M.: Sovetskyy kompozytor, 1986. – 207 s.

5. Elektronna muzyka [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu: http://znaimo.com.ua

6. Zhanrі elektronnoy muzyky [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu: http://www.emf.org

7. Zahaykevych A. Ukrayins'ka elektronna muzyka: praktyka doslidzhennya / A.Zahaykevych // Muzyka v informatsiynomu suspil'stvi: zbirnyk naukovykh statey / [uporyadnyk I.B. Pyaskovs'kyy] – K., 2008 – S.39-62.

8. Kamins'kyy V. Elektronna ta komp"yuterna muzyka: Navchal'nyy posibnyk / V.Kamins'kyy. – L'viv: «Spolom», 2001. – 212 s.

9. Meshchanynov P., Kholopov Yu. Elektronnaya muzyka // Muzykal'naya entsyklopedyya: V 6 t. – M., 1982. – T.6. – S.514-517.

10. Nazaykynskyy E. Styl' y zhanr v muzyke: Ucheb. posobye dlya stud. vyssh. ucheb. zavedenyy. – M.: Humanyt. yzd. tsentr Vlados, 2003. – 248s.: noty.

11. Shyp S. V. Muzychna forma vid zvuku do stylyu: Navchal'nyy posibnyk / S.V. Shyp. – K.: Zapovit, 1998. – 368 s.

12. Yutsevych Yu. Muzyka: Slovnyk-dovidnyk / Yu.Yutsevych. – Ternopil': Navchal'na knyha «Bohdan», 2003. – 326 s.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^