Наукові конференції, Научные конференции » Науковий потенціал 2014 (25-27.03.2014р.) » кандидат педагогічних наук, Шаргун Т.О. БАЗОВІ ПОЛОЖЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ У 20-30-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

кандидат педагогічних наук, Шаргун Т.О. БАЗОВІ ПОЛОЖЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ У 20-30-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

Категорія: Науковий потенціал 2014 (25-27.03.2014р.), Педагогіка

УДК 377.3:625.1

 

БАЗОВІ ПОЛОЖЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ У 20-30-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

кандидат педагогічних наук, Шаргун Т. О.

Львівська філія Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. В. А. Лазаряна, Україна, м. Львів

 

Стаття присвячена аналізу стану та способів підготовки інженерів залізничного транспорту України на етапі 20–30–х рр. ХХ ст., виявленню та узагальненню у базових положеннях особливостей підготовки фахівців, позитивного і негативного історичного досвіду, які можна врахувати при вирішенні сучасних завдань реформування системи вищої залізничної освіти в Україні.

Ключові слова: система освіти в Україні в період 20–30–х рр. ХХ ст., залізничний транспорт, фахівець залізничного профілю, професійна підготовка, історичний досвід, базові положення.

 

Шаргун Т. А. Базовые положения подготовки специалистов железнодорожного транспорта на украине в 20-30-х годах хх столетия / Львовский филиал Днепропетровского национального университета железнодорожного транспорта им. В. А. Лазаряна, Украина, г. Львов

Статья посвящена анализу состояния и способов подготовки инженеров железнодорожного транспорта Украины на этапе 20-30-х г.г. ХХ ст., выявлению и обобщению в базовых положениях особенностей подготовки специалистов, позитивного и негативного исторического опыта, которые можно учесть при решении современных задач реформирования системы высшего железнодорожного образования на Украине.

Ключевые слова: система образования на Украине в период 20-30-х годов ХХ ст., железнодорожный транспорт, специалист железнодорожного профиля, профессиональная подготовка, исторический опыт, базовые положения.

 

Shargun T. O. Base positions of railway transport specialists' training in ukraine in the 20s – 30s of xx century / Lviv branch of the Dnipropetrovsk national university of the railway transport named after V. A. Lazaryan, Ukraine, Lviv

The article is dedicated to analysis of the conditions and methods of railway transport engineers' training in Ukraine in period of the 20s – 30s of XX century, to exposing and generalization in the base positions of the specialists' training particularities, of positive and negative historical experience which are possible to take into account by decision of modern problems in reformation system of the higher railway education in Ukraine.

Keywords: the system of education in Ukraine in period of the 20s – 30s of XX century, railway transport, specialist of the railway profile, professional training, positive and negative historical experience, base positions.

 

Вступ. Важливим з точки зору подальшого розвитку найбільш стабільного виду транспорту – залізничного – є вивчення та використання історичного досвіду епохи його найбільш стрімкого розвитку, який припадає на 20-30-ті роки минулого століття. Саме цей період характеризується зростанням швидкостей рухомого складу та об’ємом вантажоперевезень, переходом на використання тепловозів і локомотивів на електричній тязі. Успішна реалізація нововведень у залізничній галузі у 20-30-х роках вимагала підготовки фахівців відповідної кваліфікації та організації низки навчальних закладів, де така підготовка проводилася.

Ситуація, що мала місце в 20-30-х роках минулого століття нагадує сучасний стан залізничного транспорту, коли в багатьох розвинутих країнах, а останнім часом і в Україні, починають впроваджуватися якісно нові види транспортних перевезень, включаючи пасажирські.

Аналіз низки наукових праць свідчить про те, що вони містять певний фактичний матеріал і можуть бути джерелом для нашого дослідження. Зокрема, це роботи таких учених як Г. Гринько, А. Куліш, Ю. Курносов, А. Бондар, В. Липинський, В. Лук’янова, М. Мірошниченко, Я. Ряппо, О. Глаустерн, О. Хамуляк, І. Толокньов, О. Шаригіна та ін. Водночас, опубліковані в них дані стосуються фахівців інших спеціальностей у контексті історичного розвитку їх професійної підготовки, а проблема підготовки фахівців залізничного транспорту в означений період не була предметом спеціального дослідження, що і зумовило вибір даної тематики.

Мета дослідження – виявити особливості підготовки фахівців залізничного транспорту у 20-30-х роках ХХ століття та узагальнити її досвід у базових положеннях для використання на сучасному етапі.

На історичному етапі 20-30-х років минулого століття розроблялися процеси становлення галузі технічної освіти. У дослідженнях В. Лук’янової [3] проведено аналіз в історичному аспекті мети, завдання і принципів підготовки інженерів в Україні в цей період. Основна увага звернена до становлення на цьому історичному етапі освітніх процесів і досвід їх впровадження у галузі вищої технічної освіти.

Слід зазначити, що соціально-економічні умови в Україні на початку 1920 р. визначалися в першу чергу руйнівними наслідками війни, які в повній мірі проектувалися і на залізничну галузь. Питома вага залізничного транспорту в 20-30-х роках минулого століття займала значно більшу частку ніж сьогодні (нині на нього припадає 50—60 % всього вантажообігу). На той час інші види транспорту такі як трубопровідний, авіаційний, автомобільний були розвинуті значно менше і основна увага та подальші перспективи розвитку пов’язувалися саме із залізничним. За рівнем розвитку залізничного транспорту виділялися два регіони — Донбас і Західна Україна, де мережа транспортних магістралей склалася історично.

Намагаючись подолати у стислі терміни наслідки руйнувань та налагодити виробництво, Наркомос України ініціював розробку власної концепції та моделі освіти. Процес реформування системи освіти в Україні крім об'єктивних причин характеризувався і сугубо суб'єктивними факторами. Нове керівництво Наркомосу України в особі наркома Г. Ф. Гринька [1] та його заступника Я. П. Ряппо [5], перебувало під впливом так званої "американської" моделі освіти, в її основу була покладена концептуальна складова наскрізної професійної освіти. З однієї сторони використання такої моделі суттєво збіднювало якість навчання, з іншого – дозволяло мобілізувати ресурси і в стислі терміни досягти конкретного практичного результату. Прийнята замість політехнічної на той час модель пропагувала вузькопрофільну підготовку спеціалістів, що позитивно вплинуло на підготовку спеціалістів конкретних галузей народного господарства, зокрема, на розвиток залізничного транспорту.

Як зазначає В. Липинський [2], концептуально професійна спрямованість надавалась усій системі підготовки фахівців вищої кваліфікації. Задля цього керівництво Наркомосу розгорнуло перебудову системи вищої освіти на зразок професійно-технічних навчальних закладів. Одним з ключових завдань цієї перебудови було досягнення синтезу між професійною і загальною освітою.

Найбільш вдалою формою цього поєднання вважалися технікуми та інститути. Заступник наркома освіти Я. Ряппо писав з цього приводу, що глобального перегляду потребують організаційні форми і уся система вищої освіти. Тому Укрголовпрофос поставив у порядок денний не реформу, а революцію – ліквідацію університетів і реорганізацію спеціальних вищих навчальних закладів [5]. Ліквідація у 1921 р. українських університетів безсумнівно нанесла велику шкоду освітньому процесу і негативні наслідки таких дій відчувалися протягом тривалого часу. Однак в цьому плані можна згадати досвід французької революції, яка декретом 1792 р. ліквідувала усі 22 університети, які існували на той час у Франції. Наявність негативного досвіду також дозволяє вибрати на сучасному етапі розвитку залізничного транспорту найбільш ефективні шляхи формування системи освіти та забезпечення його висококваліфікованими спеціалістами.

Вже наприкінці 20-х рр. українська вузівська періодика друкувала матеріали з різким засудженням цієї акції і закликала негайно відродити університетську систему, що було зроблено тільки на початку 30-х років [6]. В цей же час фактично розпочався процес переходу до політехнічної освіти, який невдовзі був оголошений стратегічною метою.

На етапі соціалістичної індустріалізації, що було закладено в суть політики 20-30 рр. ХХ ст., постала проблема невідповідності між темпами підготовки кваліфікованих кадрів залізничної галузі, яка вимагала становлення і розвитку та її потребами. Ця проблема стала особливо актуальною після утворення СРСР, що принциповим чином змінювало як завдання галузі, так і шляхи реалізації, коли розвернулося масштабне промислове будівництво. Новозбудовані заводи та фабрики потребували доставки сировини, причому кардинальним чином зросли відстані, на які вироблена продукція повинна була транспортуватися. Зріс і об’єм пасажироперевезень.

Нестача кваліфікованих технічних і керівних кадрів, що відчувалася протягом цього часу, особливо загострилася у вирішальний період індустріалізації. В роки першої п’ятирічки лише промисловість потребувала 435 тис. інженерів та техніків, а в 1930 р. їх було всього 51,5 тис. [4].

Інженер стає ключовою фігурою глобальних перетворень у всіх галузях промисловості і на транспорті. Прийом на навчання і випуск фахівців у навчальних закладах контролюється державою і партійними органами так само жорстко, як і хід будівництва найважливіших гігантів індустрії. Роль ініціатора й організатора цього процесу належала Всесоюзній Комуністичній партії (більшовиків). З'їзди ВКП(б) мали доленосне для країни значення, оскільки визначали тактику і стратегію "битви за соціалістичне майбутнє", а рішення партійних конференцій і пленумів мали силу державних документів. Рішення липневого (1928 р.) Пленуму ЦК ВКП(б), що розглянув питання про поліпшення підготовки нових фахівців, які мали прийти в навчальні аудиторії від верстата і плуга, стали перетворюватися в життя. [7, С. 129]

На хвилі неухильного виконання рішення партійних з'їздів створюються нові вузи. У 1929 році – Ростовський інститут інженерів залізничного транспорту, у 1930 році – інститути інженерів залізничного транспорту в Харкові, Дніпропетровську, Тифлісі (цей інститут спочатку іменувався Закавказьким), Київський, Уральський та Іркутський транспортні вузи. У 1931 році створено Середньоазіатський (з 1937 року - Ташкентський) інститут інженерів транспорту. У 1939 році відкрився Хабаровський інститут інженерів залізничного транспорту. Усього у системі Міністерства Шляхів Сполучення СРСР до розпаду Радянського Союзу існувало 15 вузів, що випускали інженерів - фахівців залізничної галузі. [7, С. 130]

Важливу роль в освітньому процесі відіграли постанови, спрямовані на подальший розвиток та вдосконалення роботи вищої школи, такі, як постанова від 11 вересня 1929 р. "Об установлении единой системы индустриально-технического образования", від 13 січня 1930 р. "О подготовке технических кадров для народного хозяйства Союза ССР" та від 23 червня 1930 р. "О реорганизации высших учебных заведений, техникумов и рабочих факультетов".

Перебудова загальної системи вищої, середньої та професійної освіти породила стрімкий розвиток на початку 30-х років навчальних закладів, в першу чергу професійного спрямування, росту числа учнів та студентів. В 1932/33 навчальному році число вищих навчальних закладів перевищило рівень 1925/26 навчального року в 5,7 рази, а мережа середніх спеціальних закладів — в 3,6 рази; число тих, хто навчався зросло відповідно в 3 і 4 рази.

Таким чином, аналіз історичного досвіду періоду, дозволив узагальнити нам такі базові положення підготовки фахівців залізничного транспорту на досліджуваному історичному етапі (20-30-ті роки минулого століття):

- період 20-30-х років ХХ століття у залізничній галузі нагадує сучасний стан залізничного транспорту, коли відбувається новий віток технічного розвитку, починають впроваджуватися якісно нові види транспортних та пасажирських перевезень;

- у цей період актуалізувалась проблема підготовки фахівців, здатних забезпечити ефективну роботу складного інноваційного обладнання та його обслуговування;

- деякі уроки можна отримати на основі аналізу американської моделі освіти 20-30-х років минулого століття, яка базувалася на матеріальному концептуальному підході й ідеях прагматизму, однак дозволяла мобілізувати ресурси і в стислі терміни досягти конкретного практичного результату;

- аналогічними до деякої міри в сучасному та досліджуваному періодах є домінування вузькопрофільної підготовки спеціалістів, однак нині цій тенденції протидіють могутні інтеграційні процеси у професійній освіті;

- досвід 20-30-х років ХХ століття показує, що ліквідація університетів і реорганізація спеціальних вищих навчальних закладів нанесли велику шкоду освітньому процесу і негативні наслідки таких дій відчувалися протягом тривалого часу, тому доцільно ґрунтовно переглянути шляхи реорганізації вищої освіти сьогодні з урахуванням досвіду досліджуваного періоду;

- аналогії у чинниках зовнішнього впливу на професійну підготовку фахівців залізничного транспорту простежуються ще й в одному аспекті: етап реформування залізничної галузі у 1922 р., коли Україна увійшла до складу СРСР і наявність єдиної держави передбачала і єдину мережу залізничного сполучення, що було пов’язане із уніфікацією системи шляхів сполучення, підготовкою кадрів, засобів комунікації. У 1991 році ситуація повторилася, але у зворотному порядку, оскільки єдина система союзної галузі розпалася і Україні довелося реорганізувати власну систему залізничних сполучень;

- актуальною на сучасному етапі, як і у 20-30-х роках минулого століття, є проблема невідповідності між вимогами підготовки кваліфікованих кадрів залізничної галузі до її розвитку, та реальним станом підготовки фахівців у навчальних закладах;

- історичні освітні паралелі спостерігаються внаслідок перебудови загальної системи освіти, коли стрімкий розвиток навчальних закладів привів до значного зростання кількості учнів та студентів, як і в досліджуваний період, нині ця проблема вимагає ретельного вивчення для ефективного планування професійної освіти та прогнозування розподілу кадрів;

- аналогії у розвитку самої залізничної галузі зумовлюють аналогії і у професійній підготовці майбутніх залізничників: це передусім створення навчальних закладів нових профілів.

Висновок. Таким чином, як і у досліджуваний період, на сучасному етапі постає завдання корінної перебудови організації діяльності залізничної галузі та, відповідно, реформування професійної підготовки фахівців. На нашу думку, аналіз та використання досвіду досліджуваного періоду може сприяти оптимізації та ефективному розвитку системи професійної підготовки майбутніх фахівців залізничного профілю. До подальших напрямів дослідження відносимо порівняльний аналіз протягом ХХ століття вимог та еволюції моделі інженера, зокрема залізничного транспорту.

 

Література:

1. Гринько Г. Ф. Очерки советской просветительной политики / Г. Ф. Гринько. – Харьков, 1923. – 78 с.

2. Липинський В. В. Концепція та модель освіти в УСРР у 20-ті рр. / В. В. Липинський // Історичний науковий журнал. – К.: Наукова думка, 1999. – № 5 (428). – С. 3–15.

3. Лук’янова В. А. Мета, завдання і принципи інженерної підготовки в Україні (20-30 рр. ХХ ст.) / В. А. Лук’янова // Гуманізація навчально-виховного процесу: Збірник наукових праць. Випуск ХХХІІІ. / За загальною редакцією В. І. Сипченка – Слов’янськ: Видавничий центр СДПУ, 2006. – С. 164–169.

4. Мірошниченко М. І. Вища школа Радянської України в 1920–1928 рр.: Проблеми розвитку, досвід, уроки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 "Історія України" / М. І Мірошниченко. – К., 1993. – 16 с.

5. Ряппо Я. П. Реформа высшей школы на Украине в годы революции (1920-1924 гг.) / Я. П. Ряппо // Сборник статей и докладов. – Харьков, 1925. – С. 5.

6. Глаустерн О. Університет чи інститут / О. Глаустерн // Наука і освіта. – 1929. – 10 березня.

Агієнко І. В. Історичні віхи формування інженерного потенціалу вітчизняної залізничної галузі // Вісник ДНУ. Історія і філософія науки і техніки. Вип. 15. – 2008. – c. 125-130.

 

References:

1. Hryn'ko H. F. Ocherky sovetskoy prosvetytel'noy polytyky / H. F. Hryn'ko. – Khar'kov, 1923. – 78 s.

2. Lypyns'ky V. V. Kontseptsiya ta model' osvity v USRR u 20-ti rr. / V. V. Lypyns'ky // Istorychny naukovy zhurnal. – K.: Naukova dumka, 1999. – 5 (428). – S. 3–15.

3. Lukyanova V. A. Meta, zavdannya i pryntsypy inzhenernoyi pidhotovky v Ukrayini (20-30 rr. XX st.) / V. A. Lukyanova // Humanizatsiya navchal'no-vykhovnoho protsesu: Zbirnyk naukovykh prats'. Vypusk XXXIII. / Za zahal'noyu redaktsiyeyu V. I. Sypchenka – Slovyansk: Vydavnychyy tsentr SDPU, 2006. – S. 164–169.

4. Miroshnychenko M. I. Vyshcha shkola Radyans'koyi Ukrayiny v 1920–1928 rr.: Problemy rozvytku, dosvid, uroky: avtoref. dys. na zdobuttya nauk. stupenya kand. ist. nauk: spets. 07.00.01 "Istoriya Ukrayiny" / M. I Miroshnychenko. – K., 1993. – 16 s.

5. Ryappo Ya. P. Reforma vysshey shkoly na Ukraine v hody revolyutsii (1920-1924h.h.) / Ya. P. Ryappo // Sbornik statey i dokladov. – Khar'kov, 1925. – S. 5.

6. Hlaustern O. Universytet chy instytut / O. Hlaustern // Nauka i osvita. – 1929. – 10 bereznya.

7. Ahiyenko I. V. Istorychni vikhy formuvannya inzhenernoho potentsialu vitchyznyanoyi zaliznychnoyi haluzi // Visnyk DNU. Istoriya i filosofiya nauky i tekhniky. Vyp. 15. – 2008. – c. 125-130.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^