Наукові конференції, Научные конференции » Науковий потенціал 2017 (20-22.03.2017) » доктор психологічних наук, доцент, Шандрук С.К. ЕТАПИ ІГРОВОГО ВЧИНЕННЯ ЯК ПСИХОДИДАКТИЧНА ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

доктор психологічних наук, доцент, Шандрук С.К. ЕТАПИ ІГРОВОГО ВЧИНЕННЯ ЯК ПСИХОДИДАКТИЧНА ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Категорія: Науковий потенціал 2017 (20-22.03.2017), Психологія

УДК: 159.923 : 378.4

 

ЕТАПИ ІГРОВОГО ВЧИНЕННЯ ЯК ПСИХОДИДАКТИЧНА ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

доктор психологічних наук, доцент, Шандрук С.К.

Тернопільський національний економічний університет, Україна, Тернопіль

 

Обґрунтовано етапи ігрового вчинення та особливості застосування ігрової діяльності в системі підготовки висококваліфікованих фахівців, у тому числі психологічні основи розвитку креативної особистості та творчих здібностей професіонала, здатного до вчинення творчості у професійній діяльності. Проаналізовано психодіагностичну технологію розвитку творчої особистості фахівця як психодидактичної умови формування його професійних творчих здібностей. Виділено особливості та специфіку ігрової діяльності у підготовці фахівців в умовах ВНЗ.

Ключові слова: креативність, творчий потенціал, професійні творчі здібності, творча особистість, організаційно-діяльнісна гра.

 

доктор психологических наук, доцент, Шандрук С. К. Этапы игровой поступковости как психодидактическая технология развития креативности личности / Тернопольский национальный экономический университет, Украина, Тернополь

Обосновано этапы игрового поступка и особенности применения игровой деятельности в системе подготовки высококвалифицированных специалистов, в том числе психологические основы креативной личности и творческих способностей специалиста, способного к совершению творчества в профессиональной деятельности. Проанализирована психодиагностическая технология развития творческой личности специалиста как психодидактического условия формирования его профессиональных творческих способностей. Выделены особенности и специфика игровой деятельности в подготовке специалистов в условиях вуза.

Ключевые слова: креативность, творческий потенциал, профессиональные творческие способности, творческая личность, организационно-деятельностная игра.

 

Doctor of psychological sciences, associate professor, Shandruk S.K. Stages of playfulness as a psychodidactical technology for the development of personal creativity / Ternopil National Economic University, Ukraine, Ternopil

The stages of the game act and the features of the use of game activity in the system of training highly qualified specialists are grounded, including the psychological foundations of the creative personality and creative abilities of a specialist capable of performing creative work. The psychodiagnostic technology of development of the creative personality of a specialist as a psychodidactical condition for the formation of his professional creative abilities has been analyzed. The peculiarities and specificity of gaming activity in the training of specialists in the conditions of the university are singled out.

Key words: creativity, creative potential, professional creative abilities, creative personality, organizational and activity game.

 

Вступ. Серед номенклатури форм і методів навчально-пошукової співдіяльності викладачів і студентів, які максимально активізують розвитковий перебіг професійних творчих здібностей усіх учасників освітнього процесу у вищій школі, є імітаційно-ігрові формоспособи і похідні від них техніки і процедури мисле комунікативної взаємодії. Примітною особливістю зреалізовуваного нами упродовж десяти останніх років дослідницько-психологічного практикування було те, що колективне ігрове мислевчинення здійснювалося як окрема інноваційна технологія розвитку креативності особистості, після завершення якого кожний учасник здійснював свій особистісний учинок ігрового самотворення.

Формулювання мети статті та завдань. Метою є обґрунтування етапів ігрового вчинення як психодидактичної технології розвитку креативності особистості.

Виклад основного матеріалу статті. Методологічну основу оргдіяльнісної побудови гри як творчого вчинення склали два засновки: концепція логіко-канонічної структури вчинку В.А. Роменця у взаємодоповненні ситуаційного, мотиваційного, діяльного й післядіяльного (рефлексивного) компонентів [3] і принципи та закономірності циклічно-вчинкової динаміки розвитку соціогуманітарного знання [5], що у взаємодоповнення виначають чотири етапи технологічної схеми будь-якої повноцінної гри як творчого учинення : 1. Ситуаційний етап ігрового творчого вчинення – виникнення пристрасного ігрового відношення; 2. Мотиваційний етап ігрового творчого вчинення – формування поля або часопростору гри, у тому числі й організаційно-діяльнісної; 3. Дійовий етап ігрового творчого вчинення – замикання гри на самій собі, постання світу ігрової діяльності та його екзистенційно-подієве уреальнення; 4. Післядіяльний етап ігрового творчого вчинення – рефлексія успішності/неуспішності гри та внутрішнє прийняття чи неприйняття гравцями її продуктів.

З метою унаочнити вищевикладене і воднораз зосередити дослідницькі зусилля на сутнісних моментах циклічного розгортання гри як творчого учинення і як інтегральної умови розвитку професійних творчих здібностей майбутніх практичних психологів нами побудована теоретична модель гри як онтофеноменальної данності, що у чіткій логіко-змістовій наступності і взаємодоповненні чотирьох періодів і синхронно відповідних їм восьми фаз процесного становлення, точніше – динамічно екзистенційного стану постійного оновлення, відображає логіко-структурний цикл довершеного вчинку.

По-перше, грі як онтофеноменальній данності притаманні щонайменше тринадцять розрізнювальних ознак, а саме – це (1) такий різновид фізичної, інтелектуальної та особистісної діяльності і відповідно (2) спосіб учинення, що (3) позбавлені практичної доцільності та життєвої прагматики, (4) вимагають суворого дотримання системи правил, які (5) створюють специфічний ігровий часопростір, (6) пов’язані з гострими емоційними переживаннями гравців і спостерігачів, (7) спричиняють досягнення ними збуджено-екстатичного стану задоволення чи розчарування від гри, (8) надають граючій особі можливість самореалізувати власні сутнісні сили і можливості (9) за рамками актуальних соціальних ролей, де (10) її вищу цінність становить не результат, а сам процес ігрового діяння, (11) його безпосередня вчинкова подієвість, (12) екзистенція самовідданості і самозабуття гравця як (13) особистості та індивідуальності.

По-друге, гра – один із значущих для людини способів вираження діяльності та її універсального і єдиного осередку – вчинку (В.А. Роменець).

По-третє, новостворена модель гри як учинення дозволяє уникнути типової омани людського розуміннєвого споглядання, коли епіфеномени гри плутаються із її суттю. Як зауважує С.А. Смирнов, воєдино «злиті концепт і денотат, знак і значення, ім’я і річ. Для нас воно певне утворення, а не поняття, не філософська категорія. Воно стало ім’ям, тобто словом, котре говорить само за себе. Це той випадок, коли сила феномену (гри) до того розмита в нашому житті, в культурі, що нема, здавалось би, потреби здійснювати його розпредметнення, оскільки з ним постійно зіштовхуєшся» [4, с. 26]. З іншого боку, Ф. Шиллер любив повторювати: «Людина буває повно людиною тільки тоді, коли грає». У цьому аналітичному контексті Е.Еріксон висновує, що «гра – це пограничний феномен стосовно цілої низки занять людини; і чи варто дивуватися, що вона у своїй власній ігровій манері прагне уникнути визначення» [1].

По-четверте, істотним новаційним кроком авторів у пізнанні природи гри є те, що вона розглядається не лише як культурний феномен, поліпроцесне соціальне утворення та як окремий вид людської діяльності, а й як логічно і структурно повновагомий учинок, а відтак і як спосіб реалізації буттєвих визначень людини. І це закономірно, адже, за В.А. Роменцем, «з’ясувати, які вчинки за формою і змістом здійснює людина, – це сказати про неї найістотніше». Тому в цьому випадку вчинок, точніше – ігровий цикл учинення, також становить «канон психологічного знання, адже у самому вчинку, в самому вчинковому осередку перебуває канон» [3, с. 29-28]. Смисл гри у вимірі її циклічно-вчинкової організованості полягає у проживанні і переживанні особою повноти буття, у практикуванні свого Я над розширенням горизонтів емпірично заданого повсякдення (саме у цьому рефлексивному форматі гра витлумачується як «функція его, спроба синхронізувати соматичні і соціальні процеси із самістю» [6, с. 199], у породженні нових (суб’єктних, інтелектуальних, смислових, екзистенційних тощо) світів.

По-п’яте, пропонована модель також фіксує основні новоутворення, що мають місце на кожному із восьми етапів ігрового вчинення: від психологічної готовності до гри та ігрового ставлення через мотиваційне поле гри і внутрішню вмотивованість особи грати до самовідданості у побудові нею власної моделі гри і самозабуття під впливом ігрового азарту чи навіть екстазу й аж до оцінки успішності (неуспішності) результатів гри і самозвітування як до особистісного підсумовування зіграного, минущого.

По-шосте, гіпотетично є підстави онтофеноменальний зріз гри тлумачити й у термінах монадології (Г.В.Ляйбніц), щонайперше розуміючи під поняттям «монада» (від грецьк. – одиничне, єдине) той зміст, що фіксує її як «вихідну одиницю буття» (Ф.М. ван Гельмонт), «фундаментальний елемент буття» (Г.В. Ляйбніц, М.А. Можейко), «індивідуальну духовну сутність» (Р.Г. Лотце), «тільки певне число подієвих сингулярностей, а саме тих, в околі яких окрема монада задана» (Ж. Дельоз) та ін. Гра – своєрідний потік трансформацій, тому що наділена (власним суб’єктним) прагненням до самореалізації (appetitio) і внутрішнім імпульсом до вдосконалення та до абсолютизації свого існування (conatus), котрі, проте, можливі лише за посередництва її розвитку у зв’язку зі всіма іншими «монадами» (іграми)…», пульсація «згортання» і розгортання узмістовлень гри також забезпечує не тільки нескінченність життя, а й якісний безмір його оприявнень [2, с. 644, 645]. Вочевидь, що ця гіпотеза потребує окремої методологічної перевірки.

По-сьоме, ситуаційний і мотиваційний періоди ігрового вчинення спричинюють входження особи в ігрову роль та у становлення її готовності маніпулювати з матеріалом позаігрового світу (речами, предметами, засобами, знаками), який перетворюється в ігровому метапроцесі на його носії, іграшки, репрезентанти.

По-восьме, окремо звертаємо увагу на те, що запропонована авторами модель гри є теоретичною, тобто задає гру-вчинення як ідеальний об’єкт для розуміння її онтофеноменальної данності.

Гра як канонізований учинок – це канал розвитку буття в суспільстві, завдяки якому людська буттєвість здійснює більшою чи меншою мірою помітний крок власного розвитку-окультурення.

Висновки та перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Отже, ігри у вищій школі здебільшого проводяться у формі дискусій з окремих питань теми; «професійних змагань», що потребує вивчення додаткового матеріалу; захисту рефератів, що активізує увагу всіх студентів і сприяє розвитку доказовості їхнього мислення; вирішення конкретних професійних ситуаційних завдань (наукових проблем), під час якого розвиваються вміння формулювати і вирішувати проблеми, застосовувати на практиці теоретичні знання; ділових комунікативних ігор та ін. Перспективу подальших розвідок убачаємо в поглибленому аналізі застосування оргдіяльнісних технологій для розвитку креативної особистості, а також у додаткових дослідженнях проблеми використання даної технології у підготовці фахівців.

 

Література:

1. Дурай-Новакова К. М. Формирование профессиональной готовности студентов к педагогической деятельности : дис… д-ра психол. наук / К. М. Дурай-Новакова. – Минск, 1983. – 356 с.

2. Можейко М. А. Монада / М. А. Можейко // Новейший философский словар / сост. и гл. науч. ред. А.А. Грицанов. –[3-е изд., исправл.]. – Мн. : Книжный Дом, 2003. – С. 643-645.

3. Роменець В. А. Вчинкова організація канонічної психології / Володимир Роменець / Психологія і суспільство. – 2000. – №2. – С. 25–56.

4. Сластенин В. А. Педагогика: инновационная деятельность / В. А. Сластенин, Л. С. Подылова. – М. : Магистр, 1997. – 224 с.

5. Фурман А. В. Методологічне обґрунтування циклічно-вчинкової типології ігор / А. В. Фурман // Вітакультурний млин. – 2014. – Модуль 16. – С. 4–14.

6. Шиллер И.-Ф. О грации и достоинстве / И.-Ф. Шиллер // Собрание сочинений : в 7 т. – 1957. – Т. 6. – С. 139-156.

 

References:

1. Duraj-Novakova K. M. Formirovanije profjessional'noj gotovnosti studjentov k pjedagogichjeskoj djejatjel'nosti : dis… d-ra psihol. nauk / K. M. Duraj-Novakova. – Minsk, 1983. – 356 s.

2. Mozhjejko M. A. Monada / M. A. Mozhjejko // Novjejshij filosofskij slovar / sost. i gl. nauch. rjed. A.A. Gricanov. –[3-je izd., ispravl.]. – Mn. : Knizhnyj Dom, 2003. – S. 643-645.

3. Romenets V. A. Vchynkova orhanizatsiia kanonichnoi psykholohii / Volodymyr Romenets / Psykholohiia i suspilstvo. – 2000. – №2. – S. 25–56.

4. Slastjenin V. A. Pjedagogika: innovacionnaja djejatjel'nost' / V. A. Slastjenin, L. S. Podylova. – M. : Magistr, 1997. – 224 s.

5. Furman A. V. Metodolohichne obgruntuvannia tsyklichno-vchynkovoi typolohii ihor / A. V. Furman // Vitakulturnyi mlyn. – 2014. – Modul 16. – S. 4–14.

6. Shilljer I.-F. O gracii i dostoinstvje / I.-F. Shilljer // Sobranije sochinjenij : v 7 t. – 1957. – T. 6. – S. 139-156.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^