Наукові конференції, Научные конференции » Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р) » Локтіонова Д. А. ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Локтіонова Д. А. ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Категорія: Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р), Політологія

старший лаборант кафедри політичних наук, Локтіонова Д. А.

МНУ імені В. О. Сухомлинського

ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Від часу проголошення незалежності України відбуваються постійні електоральні змагання, формується політичний ринок, на якому конкурують політичні сили, ідеї, пропозиції у відповідь на попит населення. Вибори ‑ є одним із головних елементів сучасної політики. Їх результати ‑ завжди барометр рівня демократизації політичного процесу в країні. Загальні особливості проведення виборів в Україні дозволяють виділити основні тенденції електоральної поведінки громадян.

По-перше, це відсутність сталої партійної ідентифікації виборців. Вітчизняний вчений О. Вишняк з цього приводу зауважував, що «…в країнах, де демократія тільки утверджується, а партії виникають і зникають, нема партійних уподобань, які сформувались в період ранньої соціалізації, а отже, які передаються від покоління до покоління в сім’ї » [1, c. 23]. Погоджуючись із думкою соціолога, слід зазначити, що вплив радянської системи з її монопартійністю зумовив те, що для переважної більшості українських виборців характерна ідеологічна еклектика: синтез соціалістичних, а точніше державно-патерналістських, націоналістичних і ліберально-демократичних цінностей.

По-друге, така ідеологічна еклектика, на наш погляд, сприяє визначенню ряду інших тенденцій електоральної поведінки громадян, які полягають у: персоніфікованості у сприйнятті влади; потребі в посереднику у відносинах між індивідом і владою; патронаті держави. Відтак у ціннісних орієнтаціях українців домінує ставлення до політики як до недоступної всім діяльності. Наприклад, самовисування на виборні посади не властиво нашим співвітчизникам і може розцінюватися багатьма як порушення культурних норм спільнот; чи укоріненість в народній свідомості, в першу чергу, верховної, а не місцевої влади, впевненість, обумовлена життєвим досвідом, в тому, що тільки «перша особа» на вершині піраміди влади здатна вирішити їх локальні проблеми. Як наслідок, сучасний електорат доволі стриманий навіть в реалізації свого права голосу. Він не виявляє певної активності під час виборів.

По-третє, попри застосування різних типів виборчої системи, практика проведення виборів в Україні засвідчила схильність громадян до проявів абсентеїзму. На наш погляд, можна виокремити такі причини, що впливають на виникнення цього явища:

‑ незадоволення власним становищем та недовіра до владних інституцій. Переконання українців, що від них нічого не залежить, тому що влада не враховує їхні побажання та інтереси, сприяє політичній пасивності, абсентеїзму. Результати соціологічних досліджень свідчать, що абсолютна більшість громадян України вважають, що вони зовсім не впливають на владу. Зокрема 72,4% гадає, що не впливає на центральну владу, а 62,8% стверджує, що не має жодних важелів впливу не лише на центральні, а й на місцеві органи влади [4];

‑ непрозорість та неодноразове реформування виборчої системи. Громадяни втрачають довіру до чесності підрахунку голосів, коли бачать регулярну трансформацію виборчого законодавства, розуміють, що перед кожною виборчою кампанією змінюються саме ті правила та норми, які суттєво впливають на хід та результати виборів: порядок висунення кандидатів, формування виборчих комісій, роботу спостерігачів, процедуру підрахунку голосів тощо. Постійна зміна правил гри створює враження, що щоразу влада змінює закони, задовольняючи власні інтереси та з метою полегшення маніпуляцій голосами виборців [2];

‑ знецінення інституту виборів. Відомо, що інститут демократичних виборів був перенесений в Україну порівняно недавно, і його освоєння вітчизняною політичною культурою є тривалим процесом. Проте результати останніх опитувань свідчать про те, що цінність цього інституту в очах українських громадян не зростає, а, навпаки, відчутно знижується. Згідно з останніми дослідженнями виокремлюються 17,3% опитаних респондентів, які не бажають брати участь у виборах, а 18,7% не довіряють інституту виборів [5]. Порівнюючи із соціологічним опитуванням, проведеним перед президентськими виборами 2010 року, за яким 13,5 % опитаних респондентів не бажають брати участь у виборах, а 14,7% не довіряють інституту виборів, можна з упевненістю стверджувати, що рівень абсентеїзму в країні не значною мірою, але все таки зростає [6].

На наш погляд, громадяни ігнорують вибори через розчарування у цьому інституті як правочинному органі, починають сприймати його як непотрібний, адже результати виборів не змінюють життя людей на краще, кандидати і партії не дотримуються виконання своїх обіцянок, а більшою мірою – лобіюють власні інтереси. Відтак виникає парадоксальне явище: такі умови повинні були б навпаки сприяти активізації виборчої свідомості громадян, однак, повсякденність продемонструвала зовсім іншу картину ‑ відбувається зниження електоральної активності виборців.

Разом з тим слід також зазначити, що для громадян України є характерною спільна точка зору відносно найбільш впливових факторів політичного успіху, які повністю здатні визначати особливості формування основного вектору розвитку демократичної електоральної системи. Перше місце в цьому рейтингу займають великі адміністративні можливості. Друге місце посідають широкі фінансові можливості. На третьому місці – доступ до засобів масової інформації. Отже, можна констатувати, що найбільш вагомі чинники політичного успіху з точки зору наших співвітчизників пов’язані із маніпулятивними процедурами (доступ до засобів масової інформації) та можливостями їх здійснення (широкі адміністративні та фінансові можливості).

На думку українського соціолога Н. Паніної, всі вищенаведені фактори поєднуються в один (вирішальний) фактор «адміністративно – медійно ‑ фінансовий потенціал». Дослідниця зазначає, що єдність цих факторів в свідомості людей дозволяє зробити висновок про те, що корумпованість в Україні більшістю населення сприймається як норма політичного життя [3 c.  61].

Присутність великих адміністративних можливостей як визначального фактору політичного успіху характеризує поворотний вектор розвитку. Сутність поворотного вектору розвитку в умовах посткомуністичної трансформації полягає в розширенні можливостей адміністративного втручання в електоральний процес, внаслідок чого встановлюється повне адміністративне управління процесом виборів. Відтак цей вектор спрямовує розвиток політичної системи протилежно до раціональної демократичної моделі. Вірогідність домінування цього вектору визначається кількістю громадян, чиї інтереси співвідносяться із патерналістською політикою держави. Неопосередкований вплив на розвиток цього вектору здійснює ступінь соціально-політичної невизначеності масової свідомості – політична аномія. Для політичної аномії характерні: високий відсоток громадян, які не ідентифікували свої довготривалі економічні інтереси; ступінь невизначеності політичної позиції кандидатів. Відтак політична аномія руйнує інституалізовані, нормативні взаємодії та здатна призвести до паралічу політико-владних відносин [3, c. 42, 61].

Враховуючи вищевисловлене, можна констатувати, що загальні тенденції електоральної поведінки громадян України полягають в їх суперечливому ставленні до суспільно-політичних процесів. Відтак непрозорість та недоступність виборчого процесу повинна сприяти активізації протестних настроїв громадян. Натомість ці настрої приймають форму абсентеїзму, яка ще більш зумовлює відсторонення виборця від дій, пов’язаних з формуванням представницьких органів влади. Разом з тим недовіра виборців до об’єктів виборчого процесу (кандидатів/партій/блоків/об’єднань) повинна ліквідувати персоніфікований підхід при виборі кандидата. Однак цей підхід залишається в основі електорального вибору громадян при голосуванні. Таким чином, відсутність конструктивного та рівноправного діалогу між суб’єктами та об’єктами політики призводить до знецінення прав реалізації волевиявлення громадян та політичної аномії в суспільстві.

Література:

1.  Вишняк О. Електоральна соціологія: історія, теорія, методи : [монографія] / О.  Вишняк. – К. : Ін-т соціології НАНУ, 2000. – 310 с.

2. Мовчан Д. Динаміка соціальної напруги в Україні (2005‑2011 рр.) [Електронний ресурс] / Д. Мовчан. ‑ Режим доступу : http://naub.oa.edu.ua/2012/

3. Панина Н. Структура факторов политического успеха как показатель политической направленности развития электоральной системы / Н. Панина // Социология : теория, методы, маркетинг. – 2002. ‑ № 4. – С. 39‑62.

4.  Центр Разумкова. Соціологічні опитування [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://razumkov.org.ua/ukr/index.php

5.  Чи збираєтеся Ви взяти участь у виборах до Верховної Ради, які мають відбутися 28 жовтня 2012 року?  [Електронний ресурс] / Центр ім. О. Разумкова соціологічні опитування. – Режим доступу :  http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=601

6. Чи маєте Ви намір взяти участь у виборах Президента України та Верховної Ради України? [Електронний ресурс] / Центр ім. О. Разумкова соціологічні опитування. – Режим доступу : http://www.uceps.org/ukr/index

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^