Наукові конференції, Научные конференции » Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р) » Дикан О. В., Боднарюк Л. Л. ПРОБЛЕМА МОВОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ (З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ)

Дикан О. В., Боднарюк Л. Л. ПРОБЛЕМА МОВОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ (З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ)

Категорія: Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р), Філологічні науки

Дикан Ольга Василівна, Боднарюк Лідія Леонідівна

Івано-Франківський національний медичний університет

ПРОБЛЕМА МОВОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ (З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ)

В наш час, коли ведеться безліч мовознавчих досліджень на матеріалі художніх творів, у нікого вже не виникає сумніву щодо доцільності та науковості таких лінгвістичних праць. Хоча довший час існували суперечки про об’єктивність таких досліджень, а також про зв’язок історії мови та історії літератури, зв’язок між наукою про мову і наукою про літературу, місця об'єкта літературознавства – літератури у мовознавчих дослідженнях, і, навпаки.

До відкриття спорідненості мов і порівняльно-історичного методу на початку ХІХ століття майже ніхто не сумнівався у єдності філології, в тому, що історія національних літератур перебуває у нерозривному зв’язку з історією національних мов. Звичайно, цей зв’язок розуміли досить поверхнево і не обґрунтовували ні теоретично, ні практично, але його існування не піддавалося сумнівам. Відкриття порівняльно-історичного мовознавства і спорідненості мов кардинально змінило цю ситуацію: «Фонетичні та морфологічні відповідності між спорідненими мовами створювали ілюзію, наче такі відповідності існують в мовах абстрактно, абсолютно незалежно від того, наскільки вони підтверджуються або не підтверджуються текстами, тим більше – текстами художньої літератури» [2; 133]. Пізніше, певний час аксіоматичною була теза Ф. Де Сосюра про вивчення мови в самій собі і для себе [4]. А деякі його послідовники пішли ще далі, намагаючись довести, що слово являє замкнуту в собі систему, тому не має ніякого відношення ні до культури, ні до літератури народу. На основі цього утвердилася думка про вторинність мови художніх творів, як об’єкта мовознавчих досліджень.

 

Сьогодні, коли вже аксіоматичним стало твердження про глибоко антропоцентричну сутність мови, вже ні в кого не виникає сумнівів про належність мовознавства до гуманітарних наук. Проте в минулому існували думки, що між мовознавством і літературознавством немає тісного взаємозв’язку, оскільки мовознавство – природнича наука [5 ], тому взаємодія між вказаними науками, обмежується віддаленими контактами, які існують між науками різних сфер – гуманітарної і природничої.

З часом виникло нове розуміння художньої літератури і її зв'язків з мовою. Художня література не мислиться поза мовою, а отже, стає очевидним те, що мова художніх творів впевнено набуває статусу об’єкта лінгвістичних досліджень. Завдання і принципи дослідження мови художніх творів були розроблені В.В.Виноградовим, Г.О.Винокуром, Л.А.Булаховським, І.К. Білодідом та ін.

Кожен із вчених, які досліджували природу художньої творчості з лінгвістичного боку, наголошував на окремих важливих питаннях або намагався охопити усі чинники, підійти комплексно до справи. Але так чи інакше, художня література розглядалася як особлива сфера реалізації виражальних можливостей мовних елементів.

Основною категорією у сфері лінгвістичного вивчення художньої літератури зазвичай визначається поняття індивідуального стилю, тобто своєрідної, історично обумовленої складної системи засобів і форми словесного вираження. «Бо, – як зазначав В.В.Виноградов, – у стилі письменника, відповідно до його художніх задумів об'єднані, внутрішньо пов'язані та естетично виправдані усі використовувані художником мовні засоби [3].

Разом з тим, у системі індивідуальної творчості виразно виступають елементи національно-літературної мови. Письменник, користуючись загальнонародною мовою, відбирає, комбінує, і, відповідно до свого творчого задуму, об’єднує різні засоби словникового складу і граматичної будови рідної мови, тому мовознавчі дослідження мови художніх творів можуть і повинні досліджуватися на всіх рівнях мовної системи: фонетичному, морфолого-граматичному, лексико-семантичному.

Важливо також наголосити на специфіці співвідношення загальнонародної мови і мови художніх творів. В цьому аспекті є справедливою заувага Ш.Баллі: «Між мовленнєвою практикою людини в побутових обставинах, спільних для всіх членів цієї мовної групи, і тим, як використовує мову поет, романіст або оратор, лежить непрохідна прірва [1].

Таким чином, не можна ототожнювати розмовну мову та мову художньої літератури як об’єкт мовознавчих досліджень, адже, в спонтанному мовленні відсутнє те, що становить суть і постійну мету літературної творчості, а саме свідоме прагнення викликати почуття прекрасного, і свідоме прагнення отримати естетичну насолоду від творчості інших. Але це положення не можна трактувати як доказ необ’єктивності лінгвістичних досліджень на матеріалі художніх творів. Адже мова письменника не виходить за межі загальнонародної мови на певному історичному етапі; однак містить і елементи індивідуального стилю письменника, який є особливим для кожного митця способом реалізації, вираження того, що він хотів сказати читачам.

Література:

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш. Балли. – М.: Издательство иностранной литературы, 1955. – 416 с.

2. Взаимодействие наук при изучении литературы. – Л.: Художественная литература. Ленинградское отделение, 1981. – 275 с.

3. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове) /В.В. Виноградов. – М.: Высшая школа, 1986. – 640 с.

4. Сосюр де Ф. Курс загальної лінгвістики / Ф. де Сосюр – К.: Основи, 1998. – 324с.

5. Эйхенбаум Б. М. О прозе. О поэзии : Сборник статей / Эйхенбаум Б. М. –Л.: Художественная литература. Ленинградское отделение, 1986. – 453 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^