Наукові конференції, Научные конференции » Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р) » Даниленко М. П. ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА РЕЛІГІЙНИХ ПОГЛЯДІВ Т. ШЕВЧЕНКА ТА ЇЇ МЕНТАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ

Даниленко М. П. ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА РЕЛІГІЙНИХ ПОГЛЯДІВ Т. ШЕВЧЕНКА ТА ЇЇ МЕНТАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ

Категорія: Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р), Філософія

аспірант кафедри релігігієзнавства Національного університету «Острозька академія»

Даниленко Мирослава Платонівна

Дубенська філія ВНЗ ВМУРоЛ «Україна»

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА РЕЛІГІЙНИХ ПОГЛЯДІВ Т. ШЕВЧЕНКА ТА ЇЇ МЕНТАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ

Будь-яка особистість не може існувати ізольовано від інших індивідів чи спільноти. Вона прагне до об’єднання з ними, включення до певної суспільної групи на основі спільних поглядів, світоглядних позицій, цінностей. Однак, у реальному житті важко зустріти їхнє гармонійне співвідношення, і це нерідко призводить до виникнення конфліктних ситуацій як міжособистісного, так і суспільного характеру, що у більшості випадків відзначаються деструктивними явищами. Важливим соціально-психологічним феноменом, котрий допомагає усунути різні суспільні суперечності, є толерантність. Вона постає у багатьох іпостасях: гендерна, політична, вікова, расова, географічна, маргінальна, етнічна тощо. Варто підкреслити, що провідну роль у духовній інтеграції індивідів відіграє релігійна віротерпимість, завдяки якій кожна особистість зокрема та суспільство в цілому ціннісно взаємозбагачуються у внутрішньому плані, забезпечуючи собі подальший високий розвиток.

Звернувшись до наукових студій вітчизняних дослідників щодо релігійного світогляду українців, можна стверджувати, що визнання цінності будь-якої людської особистості та її різних проявів свободи, в тому числі в напрямі релігії, породило в народу повагу та відкритість до духовних осягнень кожного індивіда, які, у свою чергу, постають модусами толерантності.

Розуміння українцями віри як вільного духовного вибору особистості сформувалось ще в архаїчних культурних пластах етносу, однак з приходом християнства воно набуло особливого значення. Варто підкреслити, що безперешкодне право індивіда на те чи інше віросповідання, толерантність стали принципами українського православ’я. З прийняттям християнства наші пращури не сприйняли візантійської ортодоксії, вони, як стверджував М. Грушевський, «зісталися на завсігда при певній духовній і релігійній свободі в поглядах на віру і мораль» [1, с. 13]. На відміну від візантійського та російського православ’я, представники його українського типу ніколи не трактували будь-яке інакомислення у руслі релігії як єресь. Вони не вважали свої релігійні погляди єдино правильними та істинними та не обмежували себе в контактах з іновірцями.

Українське православ’я відзначалось надзвичайною толерантністю і це, як зазначав у своїх наукових розвідках Д. Степовик, зумовлювало його неприйняття з боку частини ортодоксальних християн Сходу. Так, дослідник наводить свідчення українського письменника-мандрівника ХVІІІ століття В. Григоровича-Барського про те, що останні часто докоряли українським православним за надмірну доброту до католиків та мусульман, любов до освіти та написання ікон на західний взірець [2].

Звертаючись до постаті Т. Шевченка, потрібно сказати, що він вважається виразником українства у багатьох напрямках. Ментальна близькість поета з українським народом простежується в релігійному світогляді. Точкою дотику в цьому плані, окрім багатьох інших ознак, виступає толерантність. Аналізуючи цю рису релігійності Кобзаря, можна простежити, що вона у всій своїй палітрі цілком відповідає аналогічній характеристиці релігійного світобачення українців.

У світогляді та творчості Т. Шевченка провідне місце займає антропоцентрична позиція. Згідно з поетовим баченням, людина є внутрішньо багатою та самодостатньою. Це постать, що здатна сама знайти вихід у складних духовних потугах. Вона – вільна у всіх вчинках, має право виражати свої почуття і не залежати ні від кого. Окрім того, Кобзар також утверджує рівність кожної людини перед Богом, незалежно від соціального становища. Такі погляди не тільки відображають ментальну специфіку української релігійності, а й виступають благодатним ґрунтом для релігійної толерантності поета. Досліджуючи його творчу спадщину, слід відзначити, що в ній немає жодних слідів будь-яких конфесійних упереджень. Ряд творів (наприклад, поеми «Неофіти», «Єретик»), навпаки, вказують на віротерпимість Кобзаря. Відомо, що серед його друзів були люди різних віросповідань, і Т. Шевченко доволі прихильно до них ставився, у тому числі й до представників етнічно чужих для українців та конфліктуючих з ними конфесій, зокрема, католицизму, ісламу, іудаїзму. Звичайно, деякі гострі моменти простежуються (особливо в ранній творчості), однак вони були пов’язані з національними особливостями релігійного світобачення і визначались українськими політичними гетеростереотипами щодо цих етносів. До того ж католицьке духовенство (як і православне) поет гнівно звинувачував за недотримання християнських чеснот та зовнішній формалізм. Вони, на думку Т. Шевченка, знищували прекрасну ідею християнського «братолюбства», розпалюючи релігійну ворожнечу між народами.

Неприйнятним для Кобзаря було нетерпиме ставлення до іудеїв, що підтверджується його підписом у листопаді 1858 року під колективним листом, який був спрямований проти антиєврейських публікацій часопису «Ілюстрація».

Залишились свідчення, що під час свого перебування у Петербурзі Т. Шевченко встановив також теплі контакти з представниками протестантських течій. До їх числа належали, зокрема, улюблений учитель митця в Академії мистецтв професор Карл Брюллов та найкращий петербурзький друг – В. Штернберг, талановитий жанрист-пейзажист. Саме цей товариш познайомив Тараса Григоровича з німецькими протестантськими родинами Шмідтів, Фіцтумів та Йоахімів, і згодом останній став частим гостем у їхніх домах.

Отож, у питаннях релігії Т. Шевченко був досить толерантною людиною. Основою цього виступають не лише його особисті риси характеру, а й ментальні детермінанти. Демократизм, свободолюбство, антропоцентризм – провідні ціннісні орієнтації духовного життя українців – відігравали важливу роль у формуванні релігійності Кобзаря. Вона ж, у свою чергу, була наскрізно позначена «людинолюбством» та його вихідним принципом – толерантністю. Нетерпимість до релігійних вірувань та поглядів інших народів чи членів суспільства засуджувалась поетом. Особливо різким було його ставлення до духовних осіб та владної верхівки, які, переслідуючи власні корисливі цілі, розпалювали суспільну та міжнаціональну ворожнечу, при цьому прикривались винятковою «істинністю» та «чистотою» окремого віросповідання. Будь-яка релігія є самоцінною і вимагає поваги до себе, адже вона фіксує духовний досвід суспільства, отриманий впродовж століть та тисячоліть. Толерантність допомагає кожному, хто бажає зануритись у її глибинні ціннісні пласти (релігії), та осягаючи усю закладену в них сакральність, досягти вищого щабля власного внутрішнього розвитку, вступаючи в плідну духовну комунікацію з іншими.

Література:

1. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні / М. Грушевський. – К. : Освіта, 1992 – 192 с.

2. Степовик Д. Тарас Шевченко і українське православ’я [Електронний ресурс] / Д. Степовик. – Режим доступу : http: // www.eureka.ucoz.ua (10.03.2009)

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^