Наукові конференції, Научные конференции » Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р) » Шевченко О. В. ПРАЦЯ О. ТИТА ВОЙНАРОВСЬКОГО НА ОСВІТНІЙ НИВІ

Шевченко О. В. ПРАЦЯ О. ТИТА ВОЙНАРОВСЬКОГО НА ОСВІТНІЙ НИВІ

Категорія: Простір і час сучасної науки (22-24.04.2013р), Історія

Шевченко Ореста Вікторівна

ПРАЦЯ О. ТИТА ВОЙНАРОВСЬКОГО НА ОСВІТНІЙ НИВІ

Стаття присвячена культурно-освітній діяльності о. мітрата Євгена Тита Войнаровського-Столобута. Особливу увагу звернено на активну працю священика над розв’язанням проблем національної школи та допомогу дітям-сиротам.

Відомо, що вкінці ХІХ – на початку ХХ ст. греко-католицьке духовенство відігравало значну роль у поширенні освіти та розвитку культури на Галичині. Серед його представників, які працювали над підняттям інтелектуального рівня українського народу, досить помітною є постать о. Тита Євгена Войнаровського-Столобута (1856 – 1938 рр.) [10, с. 1]. Особливу увагу він приділяв вихованню молодого покоління. Усупереч труднощам, які йому створювала влада, священик засновував україномовні школи, і дбав, щоб у них працювали висококваліфіковані національно-свідомі педагоги. Будучи парохом с. Балинець, він сприяв викоріненню там неграмотності. Окрім цього, багатьох хлопців посилав для продовження навчання до Коломиї, де утримував своїм коштом бурсу [15, с. 86]. Завдяки заходам о. Т.Войнаровського, та вчителя, Василя Барнича, в селі була заснована трьохрічна рільнича школа, що проіснувала до 1-ої світової війни. В зимову студінь через брак теплого одягу чимало дітей не могло виходити з дому, тому вони обидва купували одяг за власні гроші для найбідніших учнів [14, с. 388]. На будівництво нового шкільного приміщення о. Т.Войнаровський позичив мешканцям Балинець гроші. Цікаво, що в листі до священика від 5 січня 1912 р. В.Барнич написав, що заощадив на шкільних видатках згадані 5 000 корон і віддав їх на потреби громади села, а до касової книжки шкільного фонду записав під датою 15 січня 1912 р., що ту суму виплачено о. Т.Войнаровському, як повернення боргу. Для звітності він попросив священика вислати йому квитанцію про отриманя ним грошей. З цього листа випливає, що В.Барнич з попередніх розмов знав, що колишній парох бажав подарувати ці кошти селянам [1, арк. 1 зв].

В часі побуту о. Т.Войнаровського в Балинцях там було також зорганізовано хор, який не тільки був відомий в краї, але й виїжджав з концертами до Америки. Для дітей дошкільного віку парох заснував захоронку, дарувавши сестрам служебницям для цієї цілі дім з трьома моргами городу [9, с. 3].

За сприянням о. Т.Войнаровського було збудовано чотрьохкласну школу в с. Коршеві [6, с. 208]. В 1908 р. філія Руського педагогічного товариства заснувала в Гвіздці, біля Коломиї, приватну народну школу. Відвідувало її приблизно 70 – 80 дітей. На утримання навчального закладу о. Т.Войнаровський передав головній управі товариства одноразову пожертву на суму 1500 корон і пообіцяв, що і надалі буде щомісяця жертвувати на цю ціль свої кошти. Таким чином, Руське педагогічне товариство щомісяця виплачувало на потреби школи з грошей о. Т.Войнаровського 110 корон. Для порівняння варто зауважити, що сума, необхідна для її утримання протягом цілого року, становила 1400 корон. Проіснувала школа до приходу російських військ під час Першої світової війни [15, с. 86 – 87].

Велику увагу о. Т.Войнаровський приділяв також дітям-сиротам, кількість яких значно збільшилася протягом Першої світової війни. Під час війни перший притулок для українських сиріт у Львові заснував “Український єпархіальний комітет опіки над воєнними сиротами”. Спочатку діти жили в приміщенні “Народного дому”, але згодом дорослі дійшли до висновку, що там не було відповідних умов: через брак сонця вони почали хворіти на шкірні недуги. За дозволом о. Т.Войнаровського, який на той час займав посаду генерального адміністратора митрополичих дібр, весною 1916 р. всіх вихованців притулку вивезли до Збоїськ та поселили в будинку з великим парком, що був тоді власністю владики А.Шептицького. Це дуже корисно вплинуло на здоров’я дітей [8, с. 19 – 20]. Коли у вересні 1917 р. митрополит повернувся з неволі, представники всіх українських товариств вручили йому 312.000 корон, як “Фонд ім. митрополита Андрея гр. Шептицького для українських сиріт” [8, с. 3 – 4]. Було засновано товариство “Захист імені митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт у Львові” [2, арк. 26]. Офіційними членами-засновниками товариства стали: митрополит Андрей Шептицький, єпископи Григорій Хомишин і Йосафат Коциловський, о. Климентій Шептицький та о. Т.Войнаровський [8, с. 4]. 24 березня 1918 р. товариство купило маєток Посіч-Майдан в Богородчанському повіті. Для покупки митрополит, крім згаданої пожертви українських товариств, подарував також свої особисті кошти. Рада товариства доручила управління маєтком виключно о. Т.Войнаровському [8, с. 5 – 6]. Щоб отримати гроші для сиріт 4 січня 1920 р. священик дозволив фірмі Лев і Людвік Кальмус вирубувати дерева у лісах маєтку [4, арк. 12] в рамках норм господарської програми, затвердженої Станіславським воєводствм [5, арк. 61]. 30 грудня 1920 р. товариство взяло на утримання львівський сирітський притулок, що існував при монастирі сс. василіанок. (До цього закладом опікувався Український єпархіальний комітет опіки над воєнними сиротами). В серпні 1921 р. виявилося на медогляді, що сімдесят сиріт і одна сестра-василіанка заражені інфекційною хворобою. Міська влада поставила вимогу негайно відокремити недужих. Знайти приміщення для таких дітей було важко, бо хвороба була заразливою, тому о. Т.Войнаровський, відступив дітям декілька кімнат на першому поверсі митрополичої палати (владика тоді був в Америці) [8, с.13]. В 1925 р. священик був обраний заступником голови товариства на сім років (до 1932 р.), в 1932 р. переобраний на цю посаду ще на 2 р. (до 1934 р.) [8, с. 25 – 26].

Піклуючись про сиріт, о. Т.Войнаровський паралельно працював заради підняття освітнього рівня учнів дітей, які жили в сім’ях. З цією метою він став членом Руського товариства педагогічного. Ця організація була створена в 1881 р. у Львові заради заснування нових українських шкіл і вирішення різноманітних проблем вже існуючих, сприяння тому, щоб діти в навчальних закладах і вдома розмовляли українською мовою, а також для надання потребуючим членам товариства матеріальної та моральної допомоги [12, с. 2518]. Руське товариство педагогічне (РТП) було також покликане протистояти полонізації українського шкільництва та забезпечувати соціальний захист учительства [13, с. 11 – 12]. У 1911 р. о. Т.Войнаровського обрали головою РТП. [11, с. 350]. В часі його головування (1912 р.) в товаристві проведено реформи. На підставі нового статуту організацію було переіменовано на Українське педагогічне товариство (УПТ). Його філії названо гуртками, що об’єднувалися на певній території в союзи гуртків. Таким чином, УПТ стало автономно-федеральною організацією [12, с. 25 – 18].

Дбаючи про освіту й виховання підростаючого покоління, священик добре розумів, що не менш важливим є фізичний стан українських дітей. Щоб покращити їхнє здоров’я, він брав участь у роботі “Товариства вакаційних осель”. Воно було засноване в квітні 1905 р. за сприяння митрополита, щоб опікуватися дітьми бідних українських робітників, які жили в містах. Помешкання їх були убогі, зазвичай, у підвалі, повітря там було вологим та шкідливим для здоров’я. За таких обставин діти не могли добре розвинутися, а про вигоди навіть не мали поняття. Тому засновники товариства вирішили дати їм можливість хоча б літні канікули проводити в селі. Для цього, відразу в першому році існування товариства, митрополит віддав у його розпорядження свій двір у с. Милованю. Користь була очевидною: перед виїздом діти, за словами очевидців, виглядали дуже нужденно, а поверталися веселі та здорові. А оскільки деякі діти були учнями польських шкіл, де не розмовляли українською, то майже всі вони в оселі вивчали свою рідну мову та народні пісні [7, с. 368 – 369]. Влітку 1931 р. вдячні діти навіть організували на честь о. Т.Войнаровського святковий вечір [3, с. 29 – 30].

Підсумовуючи, можемо сказати, що, незважаючи на важкі часи української бездержавності, о. Т.Войнаровський активно працював на культурно-освітній ниві, докладав зусиль для розвитку україномовного шкільництва та покращення здоров’я підростаючого покоління.

Література:

1. Національний музей ім. А. Шептицького у Львові. – Рк 3542.

2. Центральний державний історичний архів України (м. Львів), (далі – ЦДІАЛ). ¬– Ф. 572. – Оп. 1. – Спр. 13.

3. ЦДІАУЛ. Ф. 682. – Оп. 1. – Спр. 1.

4. ЦДІАУЛ. ¬– Ф. 682. – Оп. 1. – Спр. 15.

5. ЦДІАУЛ. – Ф. 682. – Оп. 1. – Спр. 30.

6. Войнаровський Тит, син Петра // Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 3. – Коломия, 2000. “Вік”. С. 208 – 209.

7. Ґерусінський С. Основанє і розвій рускої оселї вакаційної / С. Ґерусінський // Нива. 1910. – Ч. 12. – С. 368 – 369.

8. Звіт з діяльності ради товариства “Захист ім. митроп. Андрея гр. Шептицького для сиріт” у Львові. ¬– Львів, 1938. – 28 с.

9. О. Мітрат Євген Тит Войнаровський // Мета. 19 квітня 1931. Ч. 6. С. 3.

10. О. Мітрат Євген Тит Столобут Войнаровський // Діло. – 1938. ¬– Ч. 39. ¬– С. 1.

11. Рева-Радіонова Л. Українське товариство “Сільський господар” (1899 – 1944), – Тернопіль, 2000. “Підручники & посібники”. 368 с.

12. Рідна школа // Енциклопедія українознавства. – Т. 7. – Львів, 1998. – С. 2518.

13. Савчук Б. Просвітницька та соціально-економічна діяльність українських громадських товариств у Галичині. – Івано-Франківськ. – 1999. – С. 11 – 12.

14. Микитюк І. Співпраця кружка т-ва “Сільський господар” із районною молочарнею в Балинцях, повіт Коломия / І. Микитюк // Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові. 1899 – 1944. – Нью-Йорк, 1970. – С. 388 – 391.

15. Шевченко О. Громадська діяльність Тита Войнаровського / О. Шевченко // Український історичний журнал.  2008.  № 2.  С. 86 – 91.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^