Наукові конференції, Научные конференции » Простір і час сучасної науки (25-27.04.2014 р.) » Бондарчук Я. Б. ВІЗІЇ «НЕМАТЕРІАЛЬНОГО» У КОНСЮМЕРИСТСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Бондарчук Я. Б. ВІЗІЇ «НЕМАТЕРІАЛЬНОГО» У КОНСЮМЕРИСТСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Категорія: Простір і час сучасної науки (25-27.04.2014 р.), Культурологія

УДК: 366.14

 

ВІЗІЇ «НЕМАТЕРІАЛЬНОГО» У КОНСЮМЕРИСТСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

студентка магістеріуму Бондарчук Я. Б.

Національний університет «Острозька академія», Україна, м. Острог

 

У статті визначаються основні дефініції поняття «нематеріального» на основі ідей «нематеріального» як соціального капіталу (Ф. Фукуями), як символічного капіталу (П. Бурдьє), як знака (Ж. Бодріяра), як «нематеріального труда» (М. Хардт, А. Негрі) та висвітлено основні тенденції споживання «нематеріального» в сучасному суспільстві.

Ключові слова: споживання, «нематеріальне».

Бондарчук Я. Б. ВИДЕНИЯ «НЕМАТЕРИАЛЬНОГО» В КОНСЮМЕРИСТСЬКОМ ОБЩЕСТВЕ / Национальный университет «Острожская академия», Украина, г. Острог

В статье определяются основные дефиниции понятия «нематериального» на основе идей «нематериального» как социального капитала (Ф. Фукуямы), как символического капитала (П. Бурдье), как знака (Ж. Бодрийяра), как «нематериального труда» (М. Хардт , А. Негри) и освещены основные тенденции потребления «нематериального» в современном обществе.

Ключевые слова: потребление, «нематериальное».

Bondarchuk Ya. B. Vision of immaterial in the consumer society / National University «Ostrog Academy», Ukraine, Ostrog

The article defines the basic definition of the term «immaterial» based on the ideas of «intangible» as social capital (F. Fukuyama) as symbolic capital (Bourdieu) as a sign (Jean Baudrillard) as «immaterial labor» (M. Hardt, A. Negri) and analyzes consumption of «immaterial» in today’s society.

Key words: consumption, immaterial

 

Вступ

Споживацтво або консюмеризм – сукупність суспільних відносин, заснованих на принципі індивідуального споживання. В загальному розумінні суспільство споживання характеризується масовим споживанням матеріальних благ і формуванням відповідної системи цінностей і установок. «Спосіб, яким сьогоднішнє суспільство «формує» своїх членів, – пише З. Бауман – диктує, в першу чергу, обов’язок грати роль споживачів» [1, с. 116].

В суспільстві споживання пізнього модерну відбувається перехід до споживання «нематеріальних» благ. Рональд Інглехарт в праці «Постмодерн: мінливі цінності і суспільства, що змінюються» [3] на основі регулярних європейських опитувань зробив висновок про «тиху» революцію, яка відбувається серед населення кількох країн Західної Європи і полягає в тому, що цінності матеріалізму поступово витісняються цінностями постматеріалізму («давати людям право голосу» і «захищати свободу слова»; «підтримувати порядок в країні» і «боротися із зростанням цін»).

Варто зазначити, що питання «нематеріального» є новим у полі досліджень культурології, тому остаточної дефініції ще поки не сформовано. Виокремимо такі значення «нематеріального»: «нематеріальне» як соціальний капітал (Ф. Фукуяма), як символічний капітал (П. Бурдьє), як знак (Ж. Бодріяр), як «нематеріальний труд» (М. Хардт, А. Негрі).

Ф. Фукуяма визначає соціальний капітал як «певний набір неформальних цінностей чи норм, яких дотримуються члени групи, що дає їм змогу співпрацювати один з одним» [7, c. 26]. Соціальний капітал дає змогу різним групам у межах складного суспільства об’єднуватися для захисту тих своїх інтересів, які в іншому випадку могутня держава просто могла б проігнорувати. Соціальний капітал не є, як його часто зображають, рідкісним культурним багатством, що передається від одного покоління до наступного, і у випадку його втрати він не поновлюється. Навпаки, він твориться спонтанно і постійно людьми, які живуть своїм щоденним життям. Він створений традиційними суспільствами і генерується на щоденній основі окремими людьми і групами у сучасному капіталістичному суспільстві.

Ф. Фукуяма наголошує на таких механізмах відтворення соціального капіталу як релігія та традиції і вважає, що «соціальний капітал відрізняється від інших форм людського капіталу тим, що, зазвичай, створюється і передається через такі культурні механізми, як релігія, традиція або історична звичка» [7, c. 27].

Центральною ідеєю концепції П. Бурдьє є символічний капітал, що розуміється як престиж, репутація, ім’я, авторитет. У сучасному суспільстві панівний клас домінує не тільки завдяки економічному капіталу, а й завдяки символічному. На думку Бурдьє, до пануючого класу поряд з підприємцями належать і інтелектуали. Знаки відмінності (наприклад, титули, одяг, мова) за допомогою понятійного об’єднання «відзначених» подібним чином створюють в той же час відмінності між групами. Дня панівних символічний капітал являє собою капітал довіри, кредит. Символічний капітал, так само як економічний, дає владу: «Влада для здійснення визнання влади» [2, с. 58].

У главі «Символічний капітал» своєї книги «Практичний сенс» П. Бурдьє пише: «Символічний капітал і є цим капіталом, визнаним легітимним, тобто невизнаним як капітал (визнання в розумінні вдячності, викликаної добрими справами, може бути однією з основ такого визнання); він, без сумнівів, складає разом із релігійним капіталом, єдино можливу форму накопичення у випадках, коли економічний капітал не визнається» [2, с. 208].

«Нематеріальне» можна визначити як знак. У своїх роботах Ж. Бодрійяр багаторазово використовує поняття симулякр, тобто образ, позбавлений подібності з ідеєю. Це свого роду «копія копій», «знак знаків», образ, який не має глибинних смислів, що не має підстав ні в якій реальності, крім своєї власної. Бодрійяр до симулякрів відносить суспільство споживання, сутність якого полягає в тому, що воно є споживання знаків. У суспільстві споживання всякий товар виробляється як знак, а знаки – як товари.

Бодрійяр приходить до висновку, що ідеології більше немає – є лише симуляція. До кінця XX ст. знаки транслюють смисли, що неадекватно відтворюють події, що відбуваються, і факти, що не піддаються однозначній оцінці. Труд, подібно іншим речам, виявляється тільки знаком серед знаків. Він виробляється і споживається, як і все інше.

Систему нематеріальної праці розробили теоретики М. Хардт та А. Негрі. «Нематеріальна праця, – пишуть вчені – опинилася сьогодні в положенні, яке 150 років тому займала промислова, коли на її частку припадала лише невелика частина світового виробництва, і вона була зосереджена в обмеженій частині світу, але проте була переважаючою над усіма іншими виробничими формами». Раніше всі форми праці і саме суспільство повинні були піддатися індустріалізації, тепер же праця і суспільство змушені бути інформатизованими, ставати інтелектуальними, комунікативними і афективними» [6, с.141].

Ця нематеріальна праця поділяється на дві групи: інтелектуальна (символічна) праця (виробництво ідей, кодів, текстів, програм, цифр: райтери, програмісти...) та афективна праця (ті, хто має справу з тілесними афектами: від лікарів до доглядальниць за дітьми і стюардес).

У нематеріальному виробництві продуктами є не матеріальні об’єкти, а самі суспільні (міжособистісні) відносини – коротко мовлячи, нематеріальне виробництво є безпосередньо біополітичним, виробництвом суспільного життя. Нематеріальна праця, на думку М. Хардта і А. Негрі, має принципово інший вплив на суспільство. Якщо промислова або сільськогосподарська продукція при капіталізмі мала чисто товарне значення (так вважають автори), то ідеї, інформація, афекти і все інше, вироблене нематеріальною працею – не тільки і навіть не стільки товар, скільки засіб маніпулювання населенням. Нематеріальна праця тим самим створює «не просто товари в матеріальному сенсі, а соціальні взаємини і життєві форми як такі» [6, с. 125].

Звернемося до теми споживання «нематеріального» в сучасному суспільстві. Стверджуємо, що сучасне суспільство споживає, крім матеріальних речей, ідеї світу «нематеріального». Розглянемо «нематеріальне» на прикладі релігії та національної ідеї, ідеї демократії та гуманізму.

Важливою є думка, що глобалізаційний процес, що набрав темп у результаті безпрецедентного розвитку світової економіки в другій половині ХХ століття, суттєво змінює світ і породжує нові виклики перед суспільствами. Ідея об’єднання світу пропонує в своїй основі консюмеризм (як класичний так і посткласичний). Глобалізація – є більш загальною тенденцією, однією з можливих форм якої виступає демократизація. Демократія в свою чергу виступає брендом, під яким продаються та споживаються ідеї гуманізму та рівноправ’я.

Французькі філософи ХІХ ст. А. Сен-Сімон і О. Конт оголосили релігію пройденою стадією розвитку людства, яка втратила значення в століття науки і раціоналізму. У 30-х роках ХХ ст. в романі О. Хакслі «О дивний новий світ» йдеться про технічне суспільство, в якому перспектива відродження релігії дійсно виглядає утопічною. Справді релігія в сучасному суспільстві перетворюється більше на засіб заробити гроші та спосіб спонукати до споживання їхніх ідей. Засновник церкви саєнтології Л. Р. Хаббард заявив «Коли хтось дійсно хоче заробити мільйон доларів, то кращий шлях – заснувати власну релігію» [5].

Релігія також є визнаний спосіб продажу. В ХХІ ст. визначальним фактором економічного розвитку є «корпоративна релігія». Цей термін ввів маркетолог з Данії Й. Кунде в однойменній праці. Орієнтуючись, перш за все, на духовні цінності, даний менеджмент передбачає створення і культивування в корпорації таких запозичених з релігійної сфери інститутів, як віра, догматика, ритуали. Ключове значення тут набуває феномен бренду – торгової марки, впровадженої корпорацією в свідомість споживачів за допомогою реклами. Згідно Й. Кунде, бренд досягає найвищого успіху тоді, коли він перетворюється на «бренд-релігію». Тут «бренд стає для покупця необхідністю, чимось на зразок віри». В якості типового прикладу бренд-релігії автор називає торгову марку Coca-Cola: «Coca-Cola Company продовжує транслювати свою бренд-релігію, вона отримує все більш потужну опору. Кожен божий день нові «віруючі» стають на бік Coca-Cola. Віруючі, які допомагають відбиватися від конкурентів і перемагати в битві культур» [4, с. 54].

Ще однією відомою ідеологією просування суспільства споживання є національна ідея. Це ідея, яку поділяє переважна більшість населення країни. Національна ідея – це не тільки зовнішнє вираження характеру держави для всього світу, а й головний інструмент об’єднання людей, культур, думок в одній країні. Це прилучення особистого інтересу до загальнонародних цінностей, алгоритмів поведінки для кожного громадянина. Елементом національної ідеї є національний символ. Символ – це річ, яка в процесі становлення свідомості нації стала символом національної приналежності і гордості.

Велика кількість вчених-соціологів та філософів західних країн висловлюється, що національною ідеєю сучасного світу є споживання. Національні символи, у свою чергу, штовхають до масового споживання. Постає проблема в тому, що національні символи перетворюються на розкручений бренд. Це є важливою стратегією продажу товарів. Прикладом може слугувати та ж марка «Coca-Cola». «Через п’ятдесят років після винаходу «Coca-Cola» стала для американців чимось на зразок національного символу» – пише Wikipedia.

Висновок:

Отже, ми виділили такі визначення «нематеріального» як соціальний капітал (Ф. Фукуяма), як символічний капітал (П. Бурдьє), як знак (Ж. Бодріяр) та як «нематеріальний труд» (М. Хардт, А. Негрі).

 

Література:

1. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества. – М.: Издательство «Весь Мир», 2004. – 188 с.

2. Бурдьє П. Практичний глузд / Пер. з фр. О. Йосипенко, С. Йосипенка, А. Дондюка. За ред. С. Йосипенка. – К.: Український Центр духовної культури, 2003. – 503с.

3. Инглехарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.sociology.mephi.ru/docs/polit/html/ingl.htm

4. Кунде Йеспер. Корпоративна релігія. – Спб.: Стокгольмська школа економіки, 2004. – 268 с.

5. Лубський В. Релігієзнавство / В. Лубський, М. Лубська, В. Теремко. – К.: Академвидав, 2003. – 431 с.

6. Хардт М., Негри А. Множество: война и демократия в эпоху империи. – М.: Культурная революция, 2006. – 599 с.

7. Fukuyama F. Trust: Social Virtues and creation of Prosperity. – London, 1995. – 480 p.

 

References:

1. Bauman Z. Globalization: The Human Consequences. – Columbia University Press, 1998. – 136 p.

2. Bourdieu P. Practical Reason. - Stanford: Stanford University Press, 1998

3. Ynhlekhart R. Postmodern: menyayushchyesya tsennosty y yzmenyayushchyesya obshchestva [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu: http://www.sociology.mephi.ru/docs/polit/html/ingl.htm

4. Kunde Yesper. Korporatyvna relihiya. – Spb.: Stok•hol'ms'ka shkola ekonomiky, 2004. – 268 s.

5. Lubs'kyy V. Relihiyeznavstvo / V. Lubs'kyy, M. Lubs'ka, V. Teremko. – K.: Akademvydav, 2003. – 431 s.

6. Khardt M., Nehry A. Mnozhestvo: voyna y demokratyya v эpokhu ymperyy. – M.: Kul'turnaya revolyutsyya, 2006. – 599 s.

7. Fukuyama F. Trust: Social Virtues and creation of Prosperity. – London, 1995. – 480 p.

 

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^