Наукові конференції, Научные конференции » ПРОСТІР І ЧАС СУЧАСНОЇ НАУКИ (15-17.04.15р.) » кандидат психологічних наук, Попелюшко Р. П., Качмарська А. І. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ОБМЕЖИНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В РАМКАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

кандидат психологічних наук, Попелюшко Р. П., Качмарська А. І. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ОБМЕЖИНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В РАМКАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Категорія: ПРОСТІР І ЧАС СУЧАСНОЇ НАУКИ (15-17.04.15р.), Психологія

УДК: 371.3

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ОБМЕЖИНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В РАМКАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

кандидат психологічних наук, Попелюшко Р. П.

магістр, Качмарська А. І.

Хмельницький національний університет, Україна, м. Хмельницький

 

У статті аналізуються гострі проблеми з питань соціалізації та навчання дітей-інвалідів, їх адаптаційні можливості й зовнішні впливи суспільства та середовища загалом, розглянуто категоріальні верстви населення, розкрито основні принципи інклюзивної освіти та концептуальні підходи інклюзивного процесу, як найбільш ефективніші шляхи задоволення індивідуальних потреб усіх дітей.

Ключові слова: соціалізація, адаптація, інклюзія, інвалід.

 

Попелюшко Р. П., Качмарская А. И. Проблема социализации детей с ограниченными возможностями в рамках инклюзивного образования / Хмельницкий национальный университет, Украина, г. Хмельницкий

В статье анализируются острые проблемы по социализации и обучения детей-инвалидов, их адаптационные возможности и внешние воздействия общества и среды в целом, рассмотрены категориальные слои населения, раскрыты основные принципы инклюзивного образования и концептуальные подходы инклюзивного процесса, как наиболее эффективные пути удовлетворения индивидуальных потребностей всех детей.

Ключевые слова: социализация, адаптация, инклюзия, инвалид.

 

Popeliushko R. P., Kachmarska A.I. Problems of socialization of children with disabilities within inclusive education / Khmelnitsky National University, Ukraine, Khmelnitsky

This article analyzes the acute problems of socialization and education of children with disabilities, their adaptive capacity and external influences society and the environment in general, considered categorical sections of the population, the basic principles of inclusive education and inclusive process of conceptual approaches as the most effective ways to meet the individual needs of all children.

Key words: socialization, adaptation, inclusion, disabled.

 

Введення

В сучасних умовах перед суспільством, як ніколи, гостро стоїть завдання осмислення та пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу. Сьогодення вносить свої зміни також і у життя освітян.

Йдеться про створення нової освітньої школи України ХХІ ст., школи, яка виховує творчу особистість, створює умови для її повноцінного інтелектуального, духовного, фізичного розвитку, для примноження її культури. Унаслідок посилення демократичних тенденцій у житті суспільства, освітні системи, як його значущі складові, почали переносити акцент у навчанні і вихованні саме на особистість дитини, вивчення можливостей і обставин її індивідуального розвитку, умов саморозкриття й самореалізації на різних етапах її життєдіяльності.

Сьогодні ж для такої категорії населення створено різного виду організації, фонди, центри, реабілітаційні та спеціалізовані заклади, що надають фінансову, психологічну та фізичну допомогу. Але чи є це достатнім фактором для соціалізації, відчуття дитиною себе як повноцінної одиниці суспільства.

Хоча інтерес до процесу соціалізації в представників різних наукових напрямів значний, проблема соціалізації дітей з обмеженими можливостями в рамках сучасної освіти є недостатньо вивченою.

Аналіз джерельної бази. Розробкою питань соціалізації займалися Г.М. Андрєєва, Є.В. Андрієнко, М.Й. Варій, В.П. Вдовиченко, В.І. Войтко, Ю.Г. Волков, В.Г. Городяненко, А.В. Іванченко, І.С. Кон, І.Б. Котова, А.І. Кравченко, Т.В. Кравченко, Н.М. Лавриченко, М.П. Лукашевич, С.Д. Максименко, В.В. Москаленко, І.В. Мостова, А.В. Мудрик, В.Л. Ортинський, О.Є. Панагушина, Б.Д. Паригін, І.П. Рогальська, Ю.О. Самоненко, В.О. Ситаров, Т. Шибутані, Л.М. Шипіцина, О.В. Шорохова та ін. Вони підкреслюють що, соціалізація відноситься до тих процесів, завдяки яким люди навчаються ефективно приймати участь в соціальних групах. Як справедливо відмічає Т. Шибутані, особистість соціалізована, коли вона здатна приймати участь в узгоджених діях на основі конвенціальних норм [1, с. 544].

Широко досліджуються проблеми соціалізації особистості в працях закордонних науковців, таких як: Ф. Гіддінс, Г. Тард, Д. Томпсон, Т. Парсонс, Ч. Кулі, У. Томас, Дж. Мід.

Мета статті: окреслення кола засвоєння дітьми з обмеженими можливостями соціального досвіду, включення їх до наявної системи суспільних відносин.

Виклад основного матеріалу. Ставлення до людей з певними відхиленнями протягом усього історичного розвитку людства було неоднозначним. У часи Древньої Греції та Риму їх скидали зі скелі, позбавляли прав і свободи. Термін «соціалізація», незважаючи на його широку розповсюдженість, не має однозначного тлумачення серед різних представників психологічної науки. В системі психології вживаються ще два терміни, які іноді розглядаються як синоніми слова «соціалізація»: «розвиток особистості» і «виховання».

Соціальність індивіда - це завжди конкретно-історичне явище, бо його основою є діяльності, які пред’являють свої вимоги до змісту і спрямованості якостей і властивостей індивідів. У самому широкому змісті поняття соціалізації трактується як процес і результат соціального розвитку людини [2, с. 186].

Зокрема, О. Безпалько зазначає, що соціалізація – це процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, що супроводжується засвоєнням та відтворенням культури суспільства, внаслідок взаємодії людини з стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах. Соціалізація неможлива без активної участі самої людини у процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять та навичок, на ґрунті яких складається її повсякденне життя. Але інвалідність обмежує дитину фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють інтегрувати в суспільство та брати участь у житті сім’ї та держави в рівноправних умовах з іншими членами суспільства [3, с. 23].

Соціалізація, що здійснюється через сім’ю, освіту й виховання, необхідна не лише для підготовки до дорослого життя чи здобуття професії. Тільки ефективна, соціально прийнятна соціалізація зможе забезпечити так званий процес «олюднення» людини, надасть їй можливість повноцінно існувати в сучасному світі [4].

Зовнішньому впливові на індивіда протистоїть його «активність» [5, с. 194]. Слід зазначити, що успішною соціалізація може вважатися тільки тоді, коли людина одночасно здатна як адаптуватися до суспільства, так і певною мірою протистояти тим його проявам, які заважають її саморозвитку і самоствердженню. Таким чином, на це особливо звертає увагу В.В. Москаленко, в самому процесі соціалізації закладено внутрішній конфлікт між мірою ідентифікації людини з суспільством і мірою уособлення її в суспільстві. Разом з тим, на думку автора, засвоєння соціального досвіду неможливе без індивідуальної активності самої людини в різних сферах діяльності.

Процес входження дитини в соціальне середовище під керівництвом дорослого називають вихованням – це комплекс впливів, що забезпечує соціалізацію індивіда. Головним завданням дорослого є передача дитині тих моральних якостей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства. Відсутність здатності засвоювати знання призводить до порушення процесу соціалізації.

До сьогодні в Україні не існує єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні та психічні відхилення у здоров’ї. Так у засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід, особи з обмеженими функціональними можливостями, люди з обмеженою дієздатністю, люди з особливими потребами, особи з вадами розвитку, неповоносправні. У законодавчих документах, як правило, домінує термін «інвалід». Інвалід – особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, зумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту [3, c. 87].

Входження України в простори Європейського Союзу вимагає підвищення рівня освітніх послуг для осіб з обмеженими можливостями, а також покращення досить низького стану методичного та наукового забезпечення такої категорії населення.

За підтримку рівних можливостей для людей-інвалідів виступає ЮНЕСКО. Прийняті 1994 р. обов'язки визначають чіткі напрями інклюзивних підходів до людей з обмеженими можливостями (Іспанія, Саламанська декларація, 1994). Поширення інклюзивного навчання відбуватиметься в рамках проекту «Всі разом: громадянське суспільство означає інклюзію та вибір» упродовж 2007-2012 рр. [5].

Англійське дієслово «inclusion» перекладається, як «утримувати, включати, мати місце в своєму складі». Тому «inclusion» є терміном, що відображає нові погляди не лише на освіту, але й місце людини в суспільстві. Поняття «inclusion» за кордоном (США, Канада, Великобританія), де існує 50-річний досвід соціальної інтеграції так званих «нетипових» дітей, приходить на зміну поняттю «інтеграція». Адже механічне поєднання (інтеграція) в одному класі дітей з особливими потребами і зі звичайним розвитком не означає повноцінної участі перших в житті класу. Мета ж інклюзивної школи - дати всім учням можливість найбільш повноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства [6]. При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія - це процес. Важливо зазначити, що інклюзія має розглядатись як постійний пошук найбільш ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності розглядаються як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих. Інклюзія пов’язана з визначенням перешкод та їх подоланням.

Відповідно, вона включає проведення комплексної оцінки, збір інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та реалізації його на практиці. Інклюзія передбачає такі складові, як присутність, участь та досягнення. «Присутність» цьому контексті розглядається як надання можливості навчатися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» - як позитивний досвід, який набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» - як комплексний результат навчання упродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.

Інклюзія спрямована на ті групи учнів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості участі в освітньому процесі.

Не зважаючи на те, що інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише з боку вчителів та персоналу школи, але й ровесників, батьків, членів родин.

Основні принципи інклюзивної школи:

- всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

- школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;

- забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв'язків зі своїми громадами;

- діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу, полягає в тому, що школи мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. До належать як діти з проблемами у розвитку, так і обдаровані діти, безпритульні та діти, які працюють, діти, які належать до мовних, етнічних чи культурних меншин і т.д. Школам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, у тому числі дітей, які мають проблеми фізичного чи розумового розвитку [1].

Одним із головних завдань, що стоять перед педагогами та адміністрацією інклюзивної школи є створення загальної позитивної атмосфери. Адже негативний вплив на загальний розвиток неповносправної дитини можуть справити значні перерви у навчанні.

Тільки комплексний підхід забезпечить ефективність процесу соціалізації дитини-інваліда. Відомо, що залучення неповносправної дитини до всіх видів діяльності є одним з ефективних корекційних методів. За допомогою різноманітних занять у сфері спорту, туризму, а також культурно-масових заходів можна досягнути високих результатів.

Для успішної реалізації інклюзивних програм надзвичайно важливою є ефективна співпраця педагогів і родин дітей з особливими освітніми потребами. Готовність школи співпрацювати надає батькам моральної стійкості для виховання дитини з певними психофізичними вадами. Якщо дитина підготовлена у сім’ї та школі, правильно сприймає свою хворобу, саму себе, пройшла всі етапи соціалізації, то вона буде відчувати себе корисним та цінним членом суспільства.

На жаль, існує непереборний страх здорових людей перед чимось іншим. Це дійсно перепона, яку потрібно подолати. Необхідно не тільки підготувати дитину-інваліда до життя в суспільстві здорових людей, але й підготувати суспільну домку до того, що інвалід - такий же повноцінний член суспільства, як і здорові люди.

Висновки. Процес інтеграції в життя неповносправної дитини повинен здійснюватися з ранніх років життя. З одного боку спільне перебування в освітньому закладі разом із здоровими дітьми має велике значення для соціалізації дитини з певними вадами. З іншого – у однолітків з раннього віку буде сформовано установку на толерантне відношення і розуміння інвалідності як певного способу життя.

Таким чином, створення та впровадження комплексних інклюзивних програм на загальному освітньому рівні, формування ставлення людей до інвалідів як до рівноправного суб’єкта суспільної ланки, яка в той же час потребує підтримки, допоможе їм оволодіти соціальним досвідом у повній мірі відповідно до соціально-економічної структури, ідеології, культури та освіти.

 

Література:

1. Шибутани Т. Социальная психология. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - 544 с.

2. Москаленко В.В. Социализация личности. - К.: Вища школа, 1986. - 200 с.

3. Безпалько О. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник - К.: Центр навчальної культури, 2003. - 134 с.

4. Савченко С.В. Социализация студенческой молодежи в условиях регионального образовательного пространства [Текст] / С.В. Савченко. - Луганск: Альма Матер, 2003. - 406 с.

5. Сабат Н. Соціально-педагогічний аспект інклюзивного навчання // Соціальний педагог. - 2008 - №3. - С. 42-46.

6. Мігалуш А.О. Інклюзивна освіта - шлях до всебічного розвитку дітей [Текст] / А.О. Мігалуш // Соціальний захист. - 2009. - № 1. - С. 15.

References:

1. Shybutany T. Sotsyalnaia psykholohyia. - Rostov-na-Donu: Fenyks, 1999. - 544 s.

2. Moskalenko V.V. Sotsyalyzatsyia lychnosty. - K.: Vyshcha shkola, 1986. - 200 s.

3. Bezpalko O. Sotsialna pedahohika v skhemakh i tablytsiakh. Navchalnyi posibnyk - K.: Tsentr navchalnoi kultury, 2003. - 134 s.

4. Savchenko S.V. Sotsyalyzatsyia studencheskoi molodezhy v uslovyiakh rehyonalnoho obrazovatelnoho prostranstva [Tekst] / S.V. Savchenko. - Luhansk: Alma Mater, 2003. - 406 s.

5. Sabat N. Sotsialno-pedahohichnyi aspekt inkliuzyvnoho navchannia // Sotsialnyi pedahoh. - 2008 - #3. - S. 42-46.

6. Mihalush A.O. Inkliuzyvna osvita - shliakh do vsebichnoho rozvytku ditei [Tekst] / A.O. Mihalush // Sotsialnyi zakhyst. - 2009. - # 1. - S. 15.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^