Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя (23-25.05.2013) » Онопрієнко О. М., Онопрієнко О. В. ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Онопрієнко О. М., Онопрієнко О. В. ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Категорія: Наука і життя (23-25.05.2013), Фізична культура та спорт

Онопрієнко О. М., КПН, доцент, кафедри фізичного виховання

Онопрієнко О. В., КПН, доцент, кафедри фізичного виховання

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Питання ефективності підготовки педагогічних кадрів завжди були в центрі уваги на всіх етапах розвитку суспільства. Сьогодні, в час перебудови системи освіти, і, зокрема, перебудови напрямків підготовки вчителів дана проблема стала особливо актуальною.

В основних напрямках перебудови вищої освіти відзначається, що для здійснення рішучого повороту від масового валового навчання до посилення індивідуального підходу, розвитку творчих здібностей майбутніх фахівців необхідно зменшити завантаженість студентів обов’язковими аудиторними заняттями, вдосконалювати організацію самостійної роботи, забезпечуючи методичну допомогу та контроль з боку викладачів.

У системі професійної освіти виділяють допрофесійний, професійний та післяпрофесійний етапи. Допрофесійний етап характеризується виникненням професійних намірів, вибором професії, базовим навчанням. Професійний етап пов’язаний з формуванням професійної готовності в процесі навчання і виховання, який складається з фундаментальної, загальноосвітньої, соціально-професійної, моделюючої підготовки. Післяпрофесійний етап включає адаптаційний період та підвищення кваліфікації.

Побудова системи професійної підготовки фахівців ґрунтується на принципах безперервності освіти, її поступальності, плавності, інтегративності, наступності, самоосвіти. Головною ознакою соціально-ефективної системи освіти, що визначає сутність принципу безперервності є злиття базової і подальшої підготовки людини до трудової та суспільної діяльності у єдиний, цілісний освітній процес. Наступні принципи поетапно конкретизують її зміст і розкривають в ієрархічній послідовності основні сторони проблеми [3].

Сучасна концепція вищої освіти тісно пов’язує результати навчання у вузі з рівнем самостійної роботи студентів. Це обумовлено об’єктивними причинами. Нинішній студент вже живе, а майбутній вчитель неминуче буде жити в інших умовах. Терміни слугування отриманого у вузі загальноосвітнього «капіталу» значно знижуються, відчутно скорочується «тривалість життя» професійних знань. Одночасно збільшується обсяг нової наукової інформації. За даними періодичної преси 70 % всіх знань, які стануть необхідними майбутнім фахівцям протягом їхньої трудової діяльності, ще невідомі. Однак вже сьогодні вчитель фізично не може охопити, опрацювати й застосувати у своїй діяльності весь обсяг наукової інформації. Природно, що частина її залишається нереалізованою. За таких умов самостійна робота стає визначальною. При цьому її роль і значення зростають.

У визначенні змісту поняття «самостійна робота» існують різні точки зору. Б.П.Єсипов відзначає, що самостійна робота передбачає неодмінне поєднання самостійності мислення з самостійним виконанням розумових і фізичних дій. І.Є.Унт розглядає самостійну роботу як засіб навчальної діяльності, де: 1) учням пропонуються навчальні завдання та настанови для їх виконання; 2) робота виконується без безпосередньої участі вчителя, але під його керівництвом; 3) виконання роботи вимагає від учнів розумового напруження. Т.А.Ільїна визначає це поняття як особливий вид фронтальної, групової та індивідуальної навчальної діяльності учнів, який здійснюється під керівництвом, але без особистої участі вчителя[1;4].

Аналізуючи дослідження педагогів і психологів, можна зробити висновок, що сутність поняття «самостійна робота студентів» (СРС), специфіка її організації, стимули, що спонукають студентів до самостійної роботи ще мало вивчені.

СРС повинна забезпечити послідовний перехід від навчальних форм оволодіння професією до самостійного виконання майбутньої професійної діяльності, від виконання навчально-дослідницької роботи до самостійного наукового дослідження.

Сутність СРС проявляється в активному ставленні до її мети. В одних випадках мета усвідомлюється і «привласнюється» студентом, що є необхідним, тому що у меті проектуються очікувані результати. У других — студент приєднується до визначення мети на основі аналізу конкретної ситуації. У третіх — він самостійно визначає мету та відповідно до неї регулює свою діяльність. Головне при виконанні самостійної роботи, за твердженням, є те, що мета діяльності студента включає в себе одночасно і функцію управління цією діяльністю.

Дидактична сутність СРС, її структура з одного боку зумовлена самостійною навчальною діяльністю. З іншого — вона є особливою системою умов навчання, яка організовується викладачем і є одним із важливих аспектів його діяльності. Тому в загальному, як зазначає, структуру СРС можна представити як тотожну до будь-якої педагогічної системи, що включає цілі навчання, зміст освіти, процес навчання та ін.

Специфіка розгляду організації СРС як функціонуючої системи виражається у тому, що процеси організаційної навчальної діяльності викладача і самостійної навчальної діяльності студентів розглядаються насамперед з позицій вимог підготовки майбутнього фахівця.

У структурі самостійної роботи студентів факультетів фізичного виховання виділяють такі її основні елементи:

1) постановку мети та проблемних завдань;

2) визначення об’єкта діяльності;

3) вибір засобів пізнавальної діяльності;

4) вирішення проблемного завдання;

5) перевірку правильності вирішення завдання.

Розглядаючи представлені елементи та їх взаємозв’язок, відзначається, що за таких умов самостійна робота дозволяє застосовувати вже набуті знання, міцно й глибоко закріплювати їх у практичній діяльності, а також формувати важливі вміння, що складають основу самостійної діяльності і характеризують педагогічну майстерність майбутніх фахівців.

Крім системного підходу, сутність СРС можна розглядати, з позицій діяльнісного підходу.

Діяльність відзначається активною взаємодією людини з довкіллям, у якому вона досягає свідомо поставленої мети. Будь-яка творча діяльність кожного фахівця, а особливо такого, як учитель фізичної культури, є проявом самостійності. У діяльнісному підході самостійність виступає не стільки засобом досягнення мети, скільки рисою особистості. Оскільки самостійність є рисою особистості, а особистість формується у діяльності, що для розвитку самостійності необхідно створити адекватні умови діяльності. Тому СРС визначають як специфічну форму навчальної діяльності. ЇЇ специфічність полягає у тому, що СРС притаманна двоєдина мета: формування самостійності студента (спеціальна мета навчання) та розвиток здібностей, засвоєння знань, формування вмінь і навичок студента (основна мета навчання).

Література:

1. Есипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. М., 1961.

2. Дидактика / Под ред. Б. П. Есипова. — М., 1967. Дидактика современной школы: Пособие для учителей / Под ред. В. А. Онищука. — К.: Рад. шк., 1987. — 351 с.

3. Сущенко Л. П. Професійна підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту (теоретико-методологічний аспект): [монографія] / Сущенко Л. П. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – 442 с.

4. Унт И. Индивидуализация и дифференциация обучения. – М.: Педагогика, 1990. – 192 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^