Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя (23-25.05.2013) » канд. економ. наук, Дубик В. Я. ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЯ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

канд. економ. наук, Дубик В. Я. ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЯ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Категорія: Наука і життя (23-25.05.2013), Економіка

кандидат економічних наук, Дубик Вікторія Яківна

Львівська державна фінансова академія

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЯ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Розглядаючи економічні аспекти євроінтеграції, наголосимо, що Україна внаслідок ринкової трансформації і лібералізації зовнішньої торгівлі опинилася в конкурентному середовищі. Сучасні тенденції економічного розвитку засвідчують, що на світовий ринок можуть успішно виходити не тільки потужні транснаціональні компанії, а практично кожен суб’єкт підприємницької діяльності, включаючи окремого громадянина. Щоб успішно вирішити ці завдання, потрібно мати довгострокову національну концепцію і стратегію економічного розвитку країни. Тільки за таких умов Україна може претендувати на включення в глобальні та європейські інтеграційні процеси.

Виходячи з концептуальних положень і основних завдань зовнішньоекономічної політики нашої держави, сьогодні постає стратегічний вектор інтеграції економіки України у світове господарство - курс на повноправне членство в Європейському Союзі (ЄС).

Україна визначила курс на інтеграцію до ЄС як стратегічну мету своєї зовнішньоекономічної політики. Пріоритет європейського вектору економічної інтеграції України обумовлений геополітичними, історично-культурними, суспільно-політичними факторами.

Географічно Україна знаходиться в Європі. Саме тут, у Карпатах, розташований географічний центр Європи. За територією вона майже вдвічі більша за Польщу чи Німеччину, більша за Францію та Іспанію. Крім того це близько 50-ти мільйонів людей, що проживають на цій території. А ще – це культура, що ґрунтується на багатовіковій історії людей, які населяли ці землі впродовж тисячоліть. І саме історичний аналіз існування спільнот на нашій землі доводить правомірність віднесення їх культури до європейського типу, а не до азійського [4, с. 555].

Реалізація “Європейського вибору” України залежить від відповідного “українського вибору” з боку ЄС, тобто від його бажання приймати чи не приймати Україну до свого складу. Тому, якщо припустити, що Україна інтенсифікує курс економічних та політичних реформ і у віддаленому майбутньому відповідатиме всім копенгагенським критеріям вступу до ЄС (створення демократичного, громадянського суспільства, ефективної конкурентноспроможної ринкової економіки), то і в даному випадку може статися так, що деякі внутрішні проблеми, властиві самому ЄС стануть на перешкоді “європейському вибору” України.

Серед незалежних від України факторів, що негативно впливають на її євроінтеграційні перспективи назвемо такі:

- фактор перевантаженості ЄС. Деякі зарубіжні експерти вважають, що із збільшенням кількості членів Євросоюзу зменшуватиметься його ефективність, ускладнюватиметься процес ухвалення рішень. Показовою у цьому плані є думка Маргарет Тетчер. Вона у книзі “Уміння керувати державою” заявляє, що ЄС – це організація яка не піддається реформам і у майбутньому “через відсутність спільних інтересів, ця конструкція розвалиться” [11, с. 44];

- фактор реформування ЄС. Євросоюз сьогодні зіткнувся з великими проблемами. Ще й досі не створено спільного транспортного ринку, єдиного економічного простору, мобільного ринку праці, гальмується розвиток внутрішнього ринку товарів та послуг, сповільнилася реформа податкової і пенсійної систем;

- валютний фактор. Запровадження євро, як єдиної валюти, має свої досягнення і прорахунки. Передбачалося, що єдина валюта забезпечить економічну стабільність і ліквідує наслідки коливання національних курсів валют. Однак, виявилося, що після запровадження євро національні уряди втратили можливість регулювати торговельні і платіжні баланси, заохочувати зростання інвестицій і зайнятості. Велика Британія, Данія та Швеція ще й досі залишаються поза межами Європейського валютного союзу;

- німецький фактор. Розширення Євросоюзу на Схід активно підтримує тільки Німеччина. Це пояснюється тим, що вона намагається частково відновити те спільне геополітичне, цивілізаційне, культурне та економічне поле, яке до першої світової війни розумілося як “Німецька Серединна Європа”. Зрозуміло, що посилення економічних і політичних позицій Німеччини не буде позитивно сприйняте іншими членами ЄС і призведе до нових протиріч.

Крім названих факторів є ще й інші, не менш важливі перешкоди. Це зростання націоналістичних та ізоляційних настроїв серед європейських народів, які гостро проявляються у теперішніх євроінтеграційних процесах. Посилення європейського націоналізму, зокрема у “старих” країнах-членах ЄС потрібно розглядати як реакцію населення цих країн на загрозу обмеження національного суверенітету. Особливо їх лякає посилення міграційних потоків з менш розвинутих країн та країн третього світу.

Підкреслимо, що в кожній з країн ЄС націоналізм має свої характерні особливості та відмінності, однак можна відмітити спільні риси, що об’єднують європейських націоналістів різних країн. До таких рис відносяться:

1. Антиглобалізм та антиамериканізм. Негативне ставлення до діяльності багатонаціональних та транснаціональних американських корпорацій та деяких міжнародних Організацій, що проводять політику глобалізації (СОТ, МВФ).

2. Євроскептицизм. Розглядання Євросоюзу в його нинішньому вигляді як одного із компонентів світового глобалізаційного проекту, спрямованого на знищення національних суверенітетів країн-членів та їх національних культур, на утвердження космополітизму, на подальшу денаціоналізацію та дехристиянізацію європейських народів.

3. Відстоювання концепції “Європи націй”, тобто Європи як співдружності незалежних, рівноправних країн на основі спільних християнських та європейських цивілізаційних цінностей.

4. Різке заперечення можливості подальшого збільшення членів ЄС, яке, на їх думку, планується космополітичною бюрократією та транснаціональними корпораціями заради своїх егоїстичних інтересів. Таке розширення Євросоюзу, вважають націоналісти, може призвести до глибокої економічної кризи у “старих” країнах-членах та до організаційного колапсу в межах Євросоюзу, особливо у зв'язку із можливим вступом до ЄС Туреччини.

5. Націоналісти, здебільшого із “старих” країн - членів ЄС, вимагають зупинити подальше розширення Євросоюзу, визнати східні кордони Польщі, Угорщини, Словаччини і Румунії остаточним східним кордоном Євросоюзу, іншими словами, виступають проти включення до ЄС навіть у віддаленому майбутньому не тільки Туреччини, а й України.

6. Вкрай негативне відношення до мігрантів з країн “інших цивілізацій”, зокрема Азії та Африки.

7. Традиціоналізм. Відстоювання традиційних релігійних, моральних, національних та культурних цінностей європейських народів. Негативне ставлення до модернізму, “мультинаціональної культури”, представників “нетрадиційної” сексуальної орієнтації, порнографії, вживання наркотиків, евтаназії і т.п.

8. Реваншизм. Незадоволення станом сучасних державних кордонів своїх країн та відстоювання права на їх “мирний перегляд” (вимоги, які висувають деякі націоналістичні партії та організації в Німеччині, Румунії, Угорщині) [12, с. 22-23].

У контексті державної безпеки України варто зазначити, що її інтеграція до ЄС можлива за умови досягнення європейських стандартів в обумовлених сферах одночасно із відмовою від частини державного суверенітету і добровільною передачею деяких повноважень державної влади наднаціональним виконавчим органам.

Щодо торгівлі, то останніми роками на частку ЄС припадало 22,5% зовнішньоторговельного обороту України. Структура українського товарного експорту до ЄС складається переважно з напівфабрикатів: відсоткове співвідношення виглядає таким чином: неблагородні метали та вироби з них – 33,9%; текстиль – 16,6% (такий відсоток маємо в основному за рахунок так званих “давальницьких схем”); хімічна продукція – 11,6%; машини, устаткування й механізми – 5,1 %; решта – на інші товари та послуги. Водночас частка України в зовнішньоторговельному обороті ЄС незначна: на неї припадає менше 1% загальної торгівлі ЄС. Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі, порівняно як з іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і з врахуванням потреб України в капіталовкладеннях, і не мають істотного значення для національної економіки [3, с. 588].

Однак, перелічені вище перешкоди не повинні відлякувати Україну від її євроінтеграційних прагнень. Багато країн-членів ЄС (Польща, Литва) лобіюють інтереси нашої держави. Вони популяризують думку, що Україна повинна стати невід’ємною частиною Європи, і що процес її об’єднання без України не буде завершеним. Сьогодні Європа вже не відхрещується від нас, не акцентує на політичній нестабільності та великій залежності від Росії. Тому потрібно використати цей історичний шанс.

На саміті “Україна – ЄС” 25 лютого 2013 року у Брюсселі українська делегація підтвердила свій стратегічний євроінтеграційний курс. Зі свого боку Євросоюз готовий підписати угоду про асоціацію Україна – ЄС, включаючи поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі (ЗВТ+) в листопаді цього року під час саміту “Східного партнерства” у Вільнюсі. Зокрема, 15.05.2013 року Єврокомісія ухвалила проект пропозиції Угоди про асоціацію з Україною, щоб вчасно пройти всі процедури до листопадового саміту. Однак, як заявляють єврочиновники, такий крок потрібно розглядати як технічну підготовку. Для остаточного підписання Угоди про асоціацію з ЄС Україна повинна зробити поступ у трьох сферах: виправити недоліки у виборчому законодавстві; припинити вибіркове правосуддя та реформувати судочинство; виконати попередні домовленості двостороннього саміту 2011 року і Ради ЄС із закордонних справ від 10 грудня 2012 року щодо розвитку економіки.

Література:

1. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України / О. Білорус. – К.: Батьківщина, 2001. – 465 с.

2. Губський Б. Європейський вектор інтеграційної політики України / Б. Губський // Економіка України. – 2003. – №5. – С. 19-28.

3. Економічна безпека: Навч. посіб. / За ред. З.С. Варналія. – К.: Знання, 2009. – 647 с.

4. Крисаченко В.С. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / [авт. кол.: В.С. Крисаченко, М.Т. Степико, О.С. Власик та ін.]; за ред. В.С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2003. – 632 с.

5. Лук’яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності: навч. посібн. / Д.Г. Лук’яненко. – К.: КНЕУ, 2005. – 204 с.

6. Мунтіян В. Глобалізація: витоки і перспективи / В. Мунтіян // Світ фінансів. – 2012. – Вип 2. – С. 28-35.

7. Сиденко В.Р. Глобализация и экономическое развитие: монография / В.Р. Сиденко. – К.: Феникс, 2008. – 376 с.

8. Смірнов І.Г. Соціальні виклики глобалізації: український контекст / І.Г. Смірнов // Зовнішня торгівля, економіка, фінанси, право. – 2012. – №1. – С. 61-70.

9. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) “Шляхом європейської інтеграції” / [авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін]. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

10. Філіпенко А.С. Інтеграційні перспективи України: бігравітаційна модель / А.С. Філіпенко // Економіка України. – 2005. – №6. – С. 11-22.

11. Фомін С. Інтеграційні процеси та пошук зовнішньоекономічних пріоритетів України / С. Фомін // Євроекономічний вимір інтеграції. – 2004 . – №2. – с.42-58.

12. Фомін С. Європейський дім: труднощі розширення / С. Фомін // Політика і час . – 2004. – №11. – с. 21-26.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^