Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя (23-25.05.2013) » Муржак Ю. В., к. ю. н, доцент, Бахновська І. П. АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЙОГО В УКРАЇНІ

Муржак Ю. В., к. ю. н, доцент, Бахновська І. П. АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЙОГО В УКРАЇНІ

Категорія: Наука і життя (23-25.05.2013), Право

Муржак Ю. В.

к. ю. н, доцент Бахновська І. П.

Вінницький торгово-економічний інститут КНТЕУ

АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЙОГО В УКРАЇНІ

Система державного законодавства, яка сформувалася в усіх розвинутих країнах світу, в якості обов’язкового елемента передбачає створення сприятливих умов для розвитку конкурентного середовища на ринку товарів та послуг. В цьому контексті важлива роль належить антимонопольному законодавству. Останнє являє собою цілеспрямовану державну діяльність, яка спрямовується на основі і в межах, що допускаються діючим законодавством, щодо встановлення та ведення правил економічної діяльності на товарних ринках з метою забезпечення ефективності ринкових відносин[5, с.133].

Найбільший вплив на результативність державного антимонопольного регулювання в сфері монополії експерти схильні вважати законодавче забезпечення, дієвість зворотного зв’язку між монополістом і державним регулюючим органом та системність державного впливу[2, с.186].

Вагомий внесок з дослідженням питань, пов’язаних із проблематикою з даної теми, зробили такі науковці, як А.Я. Бутиркін, А. Біндельс, І.В. Князєва, В.Д. Лагутін, А.Ф. Мельник, Р.О. Романів, Н.Л. Станько.

Метою дослідження є вивчення антимонопольного законодавства зарубіжних країн світу та розроблення напрямків підвищення ефективності механізму конкурентної політики держави на основі вивчення передового досвіду розвинутих країн світу.

У країнах з розвиненою ринковою економікою процеси антимонопольного законодавства, а відповідно створення конкурентного ринкового середовища з його регулювання, відбуваються по-різному, з урахуванням накопиченого досвіду.

Антимонопольне законодавство в різних країнах називається по різному. В США - це антистресове законодавство, в Японії – антимонопольне, в більшості країн членів ЄС – боротьба з обмеженою діловою практикою, в Німеччині, Австрії, Швейцарії – картельне законодавство.

Основи створення системи антимонопольного законодавства, яка передбачала методи впливу на стан ринку з метою недопущення обмежень конкуренції, були вперше розроблені в США наприкінці ХІХ ст. – початок ХХ століття. Прийняті закони Шермана (1890 р.), Клейтона (1914р.), Робінсона-Патмана (1936 р.) визначили правила і порядок захисту конкуренції в різних напрямках[3, с.56].

Канадське антимонопольне законодавство співпадає у часі з американським. У Канаді всі справи розглядаються на снові Закону про конкуренцію і відповідних підзаконних актів. Згідно цього Закону, протиправними вважаються такі види дій:

1) недобросовісна конкуренція з боку окремої фірми на основі спотворення реальної ситуації: реклама, яка невірно інформує про властивості свого товару (як правило, завищує його реальні характеристики) або товарів конкуруючих фірм; умови і строки гарантії, які вводять в оману, невірні результати тестів і відгуки споживачів тощо.;

2) анти конкуренті взаємодії фірм, тобто спірні дії фірм, спрямовані на усунення потенційних конкурентів із ринку чи недопущення потенційних конкурентів на ринок, картельні угоди, грабіжницьке ціноутворення, встановлення рівня перепродажної ціни[2, c.187].

У Великобританії законодавство про конкуренцію складається з чотирьох законів – актів парламенту: Акту про добросовісне підприємництво, що регулює процеси монополізації та злиття підприємств; Акту щодо обмежувальних підприємницьких практик , який поширюється на угоди між особами чи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців; Акту про перепродажні ціни, що регулює рівні цін, за якими товари можна перепродавати; Акту про конкуренцію, що стосується анти конкурентної практики[1, с.147].

Японія та Німеччина прийняли антимонопольні закони під політичним тиском США і внесли в них значні корективи. Історичну роль у прийняті цих законів відіграв також політичний чинник – поразка й капітуляція цих країн у Другій світовій війні. Політика переможців передбачала демілітаризацію економік Японії та Німеччини, як наслідок її, демонополізацію.

У Німеччині були прийняті Правила про скасування картелів, установлені країнами-союзниками як захід проти висококонцентрованої й мілітаризованої економіки. Спочатку антистресове законодавство Німеччини мало на меті запобігання зловживанням панівним становищем на ринку з боку великих виробничих компаній. Однак у 1965 р. було дозволене створення картелю з невеликих фірм, далі - з великих, потужних фірм виробників для досягнення конкретних переваг на міжнародних ринках за умови недопущення домінування на внутрішньому ринку щодо дрібних фірм[3, с.56-57].

Антимонопольне законодавство Європейського Союзу складається з двох рівнів: основою є національні законодавства, а інший рівень – це конкурентне право ЄС. Національний рівень передбачає систему державного захисту та конкурентну політику кожного національного ринку з врахуванням тенденцій розвитку конкуренції в різних країнах.

Таким чином, на основі цієї законодавчої бази конкурентна політика Європейського Союзу спрямована на:

- запобігання реалізації угод, які обмежують конкуренцію та спрямовані на зловживання домінуючим становищем на ринку;

- контроль за рівнем економічної концентрації суб’єктів господарювання; лібералізацію монополістичних секторів економіки ЄС;

- забезпечення моніторингу надання державної допомоги суб’єктам господарювання в країнах-членах ЄС.

Антимонопольне законодавство Європейського Союзу не заперечує наявності монополій, а лише запобігає їхньому зловживанню домінуючим положенням на ринку. Крім цього, воно спрямоване не лише на обмеження діяльності підприємств, а й на підтримку всіх суб’єктів господарювання, для яких вона необхідна з метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності[1, с.147-148].

Антимонопольне законодавство в Україні регулюється такими нормативними актами: Конституцію України, Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Кримінальним Кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільним Кодексом України, Господарським Кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до Закону України створений Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель[ 4].

Нині, коли конкуренція в Україні стає реальністю, головним завданням антимонопольного законодавства має бути не лише усунення монополізму, а й створення високоефективного конкурентного середовища. При цьому доцільно застосовувати широкий спектр заходів для боротьби з монополіями, який пропонує світова практика. Сучасне конкурентне середовище розвинутих країн є надзвичайно динамічним і різко відрізняється від вітчизняного, тому при використанні зарубіжного досвіду слід враховувати національні особливості.

Для створення високоефективного конкурентного середовища потрібно дослідити такі напрямки діяльності: реорганізацію адміністративної системи управління, що генерує монопольні відносини; розділення та роздрібнення виробників - монополістів; розвиток малого і середнього бізнесу та створення сектору малого бізнесу; створення і розробку, впровадження таких організаційних, правових механізмів для попереднього виявлення монополістичних тенденцій. Слід застосовувати антимонопольні засоби, враховуючи особливості різних галузей чи окремих ринків. Вважаю, що з метою запобігання корупції в Україні необхідно створити незалежні органи контролю за використанням законодавства про конкуренцію[1, с.150].

Отже, проаналізувавши практику антимонопольної діяльності в таких країнах, як США , Канада, Великобританія, Німеччина, Японія, а також у країн Європейського союзу можна сказати, що застосування їх досвіду сприятиме розвитку антимонопольного законодавства в Україні. На основі досвіду розвинених країн світу можна запропонувати вдосконалити в Україні законодавчу базу й організаційні засади здійснення, щодо ефективності державного антимонопольного регулювання, значну увагу слід приділити питанням обмеження монополізму.

Література:

1. Зелінська О.М., Державне регулювання розвитку конкурентного середовища на основі вивчення зарубіжного досвіду/ О.М. Зелінська// Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ. - 2011. - №8 - 32. - С. 144 - 153.

2. Зелінська О.М., Удосконалення механізму антимонопольного регулювання в Україні на основі Європейських інтеграційних процесів / О.М. Зелінська // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія»: Збірник наукових праць ЛНТУ. - 2010. - №7 - 28. - С.183 - 193.

3. Мисліцька, Н. С., Формування і розвиток законодавчо-нормативного забезпечення державного антимонопольного регулювання / Н.С. Мисліцька // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 4. - С. 55 – 61.

4. Офіційний сайт Антимонопольного комітету України [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.amc.gov.ua.

5. Филюк Г.М., Світовий досвід антимонопольного регулювання та можливості його застосування в Україні/ Г. М. Филюк// Наукові праці ДонНТУ. Серія. Економічна. - 2007. - № 31 - 3.- С. 133-137.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^