Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя (23-25.05.2013) » Боднар В. В. СУСАЛЬНА ПОЗОЛОТА: РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН

Боднар В. В. СУСАЛЬНА ПОЗОЛОТА: РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН

Категорія: Наука і життя (23-25.05.2013), Будівництво та архітектура

студент, Боднар В. В.

Закарпатський художній інститут

СУСАЛЬНА ПОЗОЛОТА: РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН

Золотобійна майстерність – мистецтво отримання тонких золотих листків, дуже давнє і згадується ще Гомером. Золочення було одним з найбільш поширених способів декорування, тому що золото – один з перших металів, які стали відомими людині. Крім того, золото по інтенсивності кольору, м'якості блиску, глибині тону і стійкості декоративних якостей перевершує всі інші метали.

Інформація про технологію позолоти міститься переважно в працях античних та середньовічних авторів. Після перших спроб звернення до даної теми (Пліній Старший, Теофіл, Іраклій, Ченіно Ченіні в своїх манускриптах описували найдавніші техніки золочення) послідувала тривала перерва (за незначними винятками В. М. Моісеівіч, А. В. Флеров, Р. В. Шмідт).

За свідченням Плінія Старшого, давньоримські майстри з однієї римської унції (27,3 г) золота могли отримати 750 квадратних листків шириною «в чотири пальці». Якщо прийняти, що площа такого листка дорівнює 50 см2, то можна розрахувати, якої товщини були листки, описані Плінієм. Виходить трохи менше 4 мкм [4].

Античні скульптори зазвичай золотили мідні статуї. Олімпійські боги, як повідомляє Гомер, користувалися тільки золотим посудом, а грецькі жінки вплітали золоті і срібні нитки в зачіску. У Стародавньому Римі позолочені статуї стали з'являтися близько 181 р. до н. е.

Величезну роль золото відігравало в середньовічному живописі. Золоті фони площин ікон покликані були викликати у тих, хто молився, уявлення про ідеальне, ірреальне середовище. Золото в іконописі було не тільки символом світла, але й, згідно естетики середньовіччя, «абсолютною метафорою Бога».

Одне з найбільш ранніх середньовічних письмових свідчень про використання сусального золота в живописі містить Лузський манускрипт VIII століття. У XIII і XIV главах цієї збірки рецептів докладно розказано про приготування з «тонкого» гіпсу та вірменського болюса з додаванням до них невеликої кількості меду грунту для пергаменту і нанесенню на нього листочків золота.

Про різні склади грунту під позолоту повідомляє третя книга трактату Іраклія (VIII-IX ст.): в одному випадку це вохра, змішана з пергаментним клеєм і збитим яєчним білком, а в іншому - гіпс, біла крейда і кіновар. У 43 розділі цієї книги описаний спосіб письма рідким золотом, 7 розділ першої книги трактату говорить про виготовлення рідкого золота [1].

Про отримання та застосування сусального і рідкого золота пише в декількох главах свого трактату і Теофіл (X-XI ст.). Ним докладно викладений спосіб приготування рідкого (твореного) золота, щоб «прикрашати ним німби навколо голів святих, поділ сукні і облямівку на ньому і все інше, що ти побажаєш» а також і спосіб накладання за допомогою збитого яєчного білка сусального золота в один, два або три шари для кращого його полірування [2].

«Ермінія» Діонісія Фурноаграфіота відноситься до початку XVIII століття, однак в основному вона повторює Ермінію Мануїла Панселіна (кін. XIII - поч. XIV ст.). В «Ермінії» Діонісія описаний спосіб приготування поліменту на основі червоного болюса, змішуваного з константинопольською охрою і суриком.

Подібні настанови можна зустріти в багатьох трактатах і манускриптах. Докладний їх звіт містить трактат Ченніно Ченніні. Перш за все Ченніні присвячує кілька глав процесу золочення сусальним золотом по жорсткій основі – грунту під позолоту, складеному з вірменського болюса, що перетирається зі збитим білком, розведеним водою; цей склад наносили пензлем на гіпсовий грунт до трьох-чотирьох разів з невеликими перервами. Знає, однак, Ченніні і інший спосіб, коли «за прикладом древніх» золото накладають без гіпсового грунту безпосередньо на паволоку, попередньо покриту зеленою землею, стертою «на будь-якій з двох темпер» [5].

У найостанніші роки інтерес до теми проявився в кількох значущих публікаціях (М. В. Наумова, В. М. Моісеівіч, Л. А. Гутов, Г. К. Буркат). Зокрема, В. М. Моісеівіч ділиться зі своїм багаторічним досвідом майстра- позолотника, відкриває деякі особливості позолоти на масляний лак-мордан [3].

Після розпаду СРСР намічається тенденція відродження методу позолоти на полімент, це явище пов’язано з бурхливим розвитком сакрального мистецтва. На жаль, з сумом доводиться констатувати той факт, що наразі майстри по золоченню і реставратори не володіють повними і вичерпними даними щодо як сучасних, так і більш давніх технологій золочення сусальним золотом, що веде до помилок і недоліків в їх роботі.

Тому в даний час виникла потреба відновити традиційні методи позолоти і, незважаючи на дороговизну, використовувати ці призабуті технології декорування у оздобленні інтер’єрів та екстер’єрів храмів: позолоті престолів, аналоїв, олтарних перегородок, а також золоченні куполів та хрестів. Адже золоті покриття, виконані при строгому дотриманні технологій, можуть служити близько 100 років.

Література:

1. Манускрипт Ираклия об искусствах и красках римлян // Сообщения ВЦНИЛКР. М., 1962. Вып. 5. С. 34–128.

2. Манускрипт Теофила. Записка о разных искусствах // Сообщения ВЦНИЛКР. М., 1963. Вып. 7. С. 66–194.

3. Моисеивич В. М. Работа мастера-позолотчика, Л-М.: Госстройиздат, 1957. 32 с.

4. Плиний Старший. Естествознание: Об искусстве. / Пер. Г. А. Тароняна. (Серия «Античная классика»). М.: Ладомир, 1994. 941 с.

5. Ченнино Ченнини. Книга об искусстве или трактат о живописи. Перевод А. Н. Лужецкой, под ред. А. А. Рыбникова. М.: – Изогиз.- 1933. 78 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^