Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя (23-25.05.2013) » Челноков М. В. СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ГОРИЗОНТІВ РАННЬОРИМСЬКОЇ ДОБИ ПІВДНЯ ЛІСОВОЇ ЗОНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Челноков М. В. СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ГОРИЗОНТІВ РАННЬОРИМСЬКОЇ ДОБИ ПІВДНЯ ЛІСОВОЇ ЗОНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Категорія: Наука і життя (23-25.05.2013), Історія

аспірант, Челноков М. В.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

м. Київ

СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ГОРИЗОНТІВ РАННЬОРИМСЬКОЇ ДОБИ ПІВДНЯ ЛІСОВОЇ ЗОНИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Слід зазначити, що попри досить значні нещодавні успіхи у вивченні ранньоримських горизонтів півдня лісової зони Східної Європи, точні уявлення про перебіг етнокультурних процесів на кордоні лісу та лісостепу на рубежі ер залишаються все ще далекими від остаточного оформлення. Не в останню чергу це пояснюється тим, що такі важливі для подальшого вивчення контактів між культурами лісової та лісостепової зони регіони, як Білоруське Полісся, Верхнє Пооччя та Подесення, продовжують залишатися одними із найменш охоплених археологічними розкопками пам’яток ранньоримського часу ареалами.

Зокрема не виключено, що значний хронологічний та просторовий розрив між типологічно близькими пам’ятками типу Кістені-Чечерськ та пізньозарубинецькою групою типу Грині-Вовки [9, с.297] пояснюється саме відсутністю стаціонарних розкопок на відповідних територіях. Так, чіткого виділення пам’яток типу Грині-Вовки на землях Південної Білорусі, з яких вони гіпотетично «виплескуються» в лісостепове Подніпров’я, поки що не відбулося. Можливо, до подібного кола старожитностей відноситься розташоване, втім, значно північніше, поселення Погост на р. Одров поблизу Орші, де під час археологічних розвідок разом із груболіпною керамікою з розчосами виявлена фібула, близька до типу Альмгрен 84 [7, с.75]. Горщики із поверхнею, орнаментованою штриховкою, характерні за формою як для пізньозарубинецьких пам’яток так і старожитностей типу Абідня, зафіксовані в матеріалах поселення Симоновичі на р. Птич, верхній горизонт якого може датуватись другою половиною ІІ ст. н.е. [5].

Можливо, процес інтеграції зарубинецьких елементів та елементів, пов’язаних із культурою пізньої штрихованої кераміки, відображають досить нечисленні матеріали поселення Курадово І [2] (Пінський район Брестської області). Так, посуд із штриховкою, притаманною кераміці типу Грині-Вовки, за приблизними підрахунками тут становить 3%. Досить цікавим є той факт, що кераміка із гребінчастими розчосами, на відміну від пізньозарубинецьких старожитностей типу Лютіж, Почеп, Картамишево 2- Терновка 2 та Рахни, утворює на поселенні досить виразну групу, зустрічаючись разом із лощеним посудом, який складає 2,5 % керамічного комплексу. За знахідками екземпляру очкової фібули, наближеної до типу Альмгрен-50, уламку пружини арбалетоподібної фібули та декількох намистин, поселення можна датувати в рамках всього ранньоримського часу.

Вірогідно, процес взаємодії зарубинецьких племен та носіїв культури пізньої штрихованої кераміки Білоруського Понімання відображають матеріали стоянки Красносільський-5, де серед інших знахідок зафіксовано уламок диска-сковорідки, типового для зарубинецьких пам’яток. Неподалік від даного пункту знайдена фібула V варіанту, датована пізньозарубинецьким часом [8, с.53-54].

Стан вивченості більшості культур лісової зони Східної Європи, в яких фіксуються зарубинецькі елементи, перебуває на досить низькому рівні. Зокрема, до останнього часу не існувало навіть узагальнюючої роботи, присвяченої юхнівським пам’яткам. Досить приблизно визначена хронологія та територія поширення юхнівських старожитностей. Одна з ключових пам’яток в контексті зарубинецько-юхнівських контактів – городище Полужжя (Красне), розкопане лише невеликою площею [1, c.48]. Якщо А.М. Обломський та Р.В. Терпиловський відносять юхнівсько-зарубинецькі матеріали пам’ятки до середини І ст. н.е., то О.І. Дробушевський вказує на можливість більш широкого їх датування. На думку О.І. Дробушевського, перехід від юхнівської до зарубинецької культури на території Подесення був досить тривалим процесом, на що вказують знахідки посуду, подібного до кераміки верхнього шару Полужжя, ще на 30 юхнівських городищах [4, с.102]. За підсумками аналізу юхнівських матеріалів Подесення О.І. Дробушевським виділяється перехідний горизонт пам’яток типу верхнього шару городища Полужжя [3, с.53].

Досить нечисленними є матеріали, що б дозволили побудувати хронологію юхнівських старожитностей в першій половині І ст. н.е., хоча дані, отримані з розкопок городища Бужанка І [6], можливо, дозволяють говорити про існування юхнівської культури і в пізньолатенський час.

Існують численні розходження між різними дослідниками щодо інтерпретації пам’яток з юхнівськими елементами початку І ст. н.е., виявлених в басейні р. Беседь на Могильовщині [4]. На думку В.І. Шадира, городища даної території відображають симбіоз юхнівської та зарубинецької традицій, що в підсумку призвело до формування старожитностей типу Почеп І-ІІ ст. н.е. [14, с.89]. Аналогічні матеріали городища Федорівка А.О. Метельським зіставлені з середнім шаром Тушемлянського городища, тоді як С.Є. Рассадін розглядає їх в зарубинецькому контексті [10; 11].

Дослідження юхнівських пам’яток на гомельському лівобережжі Сожа перебувають лише на початкових етапах. На даній території проведено розкопки лише на городищах Нісімковичі Чечерського району на р. Покоть та Підгір’я Добрушського району на р. Іпуть. Вони дозволили отримати досить строкатий в культурному відношенні матеріал, який включає зарубинецькі, милоградські та юхнівські риси. Юхнівські матеріали в Брянському Посожжі відомі тільки за результатами розвідок, проведених в різні роки на місцевих городищах. Обсяг даних матеріалів є недостатнім для формулювання будь-яких чітких висновків [4, с. 100].

Дослідженість пам’яток верхньоокської культури також є невисокою. Питання хронології та територіальної поширеності верхньоокських пам’яток, як і юхнівських, все ще залишається відкритим [12, с. 30]. Втім, певним прогресом у вивченні контактів «зарубинців» з верхньоокськими племенами можна вважати виділення Є.В. Столяровим специфічної групи пам’яток типу Упа 2, абсолютно не пов’язаної з власне верхньоокською культурою, що переважно займає території Оксько-Донського вододілу. Зокрема одним із основних компонентів даної групи виступають культурні традиції типу верхнього шару городища Полужжя, що на думку багатьох дослідників відображають початковий етап контактів носіїв юхнівської та зарубинецької культур в Подесенні. Вірогідно, одним із наслідків зустрічі двох різнокультурних масивів стала міграція значної групи пізньоюхнівського населення, що вже відчуло значний зарубинецький вплив, на північний схід. Основною «зарубиноїдною» рисою керамічного комплексу старожитностей типу Упа 2 виступає орнаментація вінець посудин пальцевими вдавленнями, насічками та защипами. Згодом, з появою в верхньоокському ареалі поселень типу Ново-Клеймьоново, «упинське» населення мігрує найвірогідніше далі на північний схід, не залишаючи в матеріальній культурі регіону жодних суттєвих елементів [13, с.88-89].

Згідно із концепцією Є.В. Столярова, старожитності типу Упа 2 представляють собою явище того ж рівня, що й матеріали верхнього горизонту дніпро-двінського городища Мокрядино, відображаючи процес «зарубинізації» лісових спільностей на рубежі ер.

Література:

1. Археологическая карта России: Брянская область.—М., 1993.

2. Белявец В.Г., Вяргей В.С. Матэрыялы перыяду рымскіх уплываў з паселішча Курадава-І // ГАЗ.—2005.—№ 20.— С. 87-106.

3. Дробушевский А.И. К типологическому соотношению городищ эпохи раннего железа Восточной Беларуси и Брянщины // Русский сборник.— 2009.—Вып.5.—С.45-55.

4. Дробушевский А.И. О верхней дате юхновской культуры // Деснинские древности.— 2008. —Вып. 5.— С. 96-104.

5. Дубицкая Н. Н. Раннеславянское селище Симоновичи на р. Птичь // Старажытнасцi Бабруйшчыны. —Вып. 1. —Бобруйск, 1998 . — С. 5-17.

6. Каравайко Д.В. Раскопки юхновского городища Бужанка І // Археологічні дослідження в Україні в 2009 році. —К., 2009. —С.182-183.

7. Колосовский Ю.В., Куропаткин А.С. Памятники киевской культуры в Оршанском Поднепровье // Верхнее Поднепровье и Подвинье в ІІІ-V ст. н.э.—М., 2002. — С. 75-82.

8. Медведев А.М. Белоруское Понеманье в раннем железном веке (І тысячелетие до н.э.—V в. н.э.).—Минск,1996.

9. Мядзведзеў А.М. Кіеўская культура // Археалогія Беларусі. Т. 2. Жалезны век і ранняе сярэднявечча. —Мінск, 1999. — С. 290-298.

10. Мяцельскі А. А. Гарадзішчы жалезнага веку ў міжрэччы Сожа і Іпуці (па матэрыялах Магілёўшчыны) // ГАЗ. –2006. —№21. –С.53-60.

11. Рассадин С.Е. Юхновская культура в Белорусско–Российском Посожье // МАБ. —2007. —№ 14. — С.37-53.

12. Столяров Е. В. К вопросу о преемственности культур бассейна верхней Оки эпохи раннего железа и римского времени // Лесная и лесостепная зоны Восточной Европы в эпохи римских влияний и Великого переселения народов: конференция 2. Ч. 1. —Тула, 2010. — С. 30–48.

13. Столяров Е. В. Памятники типа Упа 2// Лесная и лесостепная зоны Восточной Европы в епохи римских влияний и Великого переселения народов. Конференция 3.—Тула, 2012.—С. 79-119.

14. Шадыра В.І. Аб паўднёвай мяжы днепра-дзвінскай культуры на Беларусі // ГАЗ. — 1998. —№ 13. —С.88-97.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^