Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя (23-25.05.2013) » Філімонова А. С. ДІЯЛЬНІСТЬ В. ОРЛОВСЬКОГО НА ТЛІ МИСТЕЦЬКИХ ПОДІЙ 70-90-Х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

Філімонова А. С. ДІЯЛЬНІСТЬ В. ОРЛОВСЬКОГО НА ТЛІ МИСТЕЦЬКИХ ПОДІЙ 70-90-Х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

Категорія: Наука і життя (23-25.05.2013), Мистецтво

Здобувач Філімонова Аліса Сергіївна

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

ДІЯЛЬНІСТЬ В. ОРЛОВСЬКОГО НА ТЛІ МИСТЕЦЬКИХ ПОДІЙ 70-90-Х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

Метою даного дослідження є розгляд діяльності В. Орловського в період його найбільшого злету, який відбувався на тлі активного протистояння Товариства пересувних виставок і Академії, а саме у 70-90-х роках ХІХ століття.

Перша ж виставка 1872 року Товариства пересувних виставок кардинально змінила розстановку сил на мистецькому Олімпі. «На поверхні художнього життя Росії 1860-1880-х років передвижники та академісти – означення двох антагоністичних позицій, що ведуть між собою маневрену боротьбу за право представництва від імені російського суспільства, його естетичних потреб та життєвих інтересів» [1, с.25]. Мистецьке життя, мабуть, ніколи раніше не було настільки напруженим, наелектризованим. І таке розділення на реакційне мистецтво та демократичне, що мало місце у радянські часи, на сьогодні зазнало глибокої трансформації.

Така жорстка конкуренція з появою нового мистецького угрупування – Товариства – мобілізувала творчі сили як передвижників так і академістів. В результаті митцями цього періоду було створено справді непересічні художні твори. Це бурхливе двадцятиліття – 1870-1890-ті роки – ознаменовано небаченою раніше конкурентною боротьбою у мистецькому житті. Щоправда, коли митцям прийшлось боротися не за свої переконання, а за публіку, та гостра різниця між академістами та передвижниками була втрачена і вже не сприймалась як принципова. Але на початку практичне її вираження спостерігалось насамперед у виставковій діяльності. Саме через неї була реалізована колосальна просвітницька програма передвижників. Та у цьому, як не дивно, неабияку роль зіграла і Академія, оскільки виставки передвижників у 1872 – 1875 році експонувались у її стінах. Цьому сприяло бажання князя Володимира Олександровича відновити авторитет Академії після «бунту 14-ти» та знайти діалог з бунтівниками. Та «не тільки Академія намагалась знайти шляхи зближення з передвижниками …, але й передвижники, в кінці кінців, в обличчі найкрупніших майстрів, увійшли до неї … та зайняли відповідальні та почесні пости…» [2, с.42]. Зокрема, К. Гун, М. Клодт, звання професора отримав І. Шишкін. За пропозицією конферец-секретаря П. Ісеєва був запроваджений новий «національно зорієнтований» курс, котрий мав на меті змінити ситуацію. «Здавалось, Ісеєв врахував позиції тієї частини інтелігенції, котра відкрито (В. В. Стасов та інші) засуджувала Академію за відрив від сучасності, від вітчизняної тематики» [3, с.15].

Таким чином, саме зі сторони Академії робилися спроби врахувати вимоги часу. «Все зростаючі успіхи Товариства пересувних виставок, його явна перевага у сенсі впливу на сучасне російське суспільство заставляють Академію зробити такий рішучий крок, як запропонувати злиття пересувних виставок з академічними… Навіть Крамський не міг не признати позитивних для Товариства моментів, що містяться в даній пропозиції, але разом з цим він дуже гостро реагував на можливу втрату передвижниками власного обличчя, їхнього бойового духу» [4, с.26]. Таким чином політика зближення Академії та Товариства завершилась у 1876 році, коли передвижники категорично відмовились проводити спільну виставкову діяльність з представниками Академії. З двох сторін посилюється конфронтація – передвижникам, звичайно ж, було важче, оскільки вони не мали державної підтримки. В той же час, широка виставкова діяльність Товариства «поставила академічне мистецтво перед загрозою ізоляції, і весь подальший час воно намагається різноманітними способами розширити свої прямі контакти із глядачем» [1, с.27]. Один із засобів – організація виставок «передвижницького типу» і саме таким методом представники академічного живопису намагалися завоювати прихильність публіки. Так, у 1873 році Академією було створено Товариство виставок художніх творів. Головні завдання нового угрупування були сформульовані в його статуті: «а) розширення способів реалізації художніх творів; б) підтримка, в матеріальному відношенні, виконання художніх робіт; в) поєднання художніх творів на одній загальній виставці; г) розповсюдження творів російського мистецтва виданням гравюр, літографій, фотографій та ін…» [5, с.135]. Всього було організовано сім виставок і у 1883 році академічне товариство «завершило своє існування, в сутності, не виконавши своєї головної задачі – протистояти передвижникам, відтягнути від них творчі сили» [3, с.19]. Та на цьому спроби перетягнути на себе увагу мистецької публіки з боку академічних кіл не завершились: в середині 80-х років були організовані Академічні пересувні виставки в Одесі, Єкатеринбурзі, Києві тощо. Але все таки, перше десятиліття цього мистецького протистояння було й справді дуже продуктивним, оскільки мобілізувала творчий потенціал митців із діаметрально протилежними поглядами на мистецтво.

Паралельно розгортається бурхлива полеміка між І. Крамським – ідейним натхненником передвижників – та конференц-секретарем Академії П. Ісєєвим. Мабуть, точкою відліку для неї стали три загальновідомі статті І. Крамського, що були опубліковані у 1877 році в газеті «Новий час» та мали вагомий резонанс у мистецьких колах. Природно, що критика І. Крамського була направлена проти Академії, яка «деградує, гальмує і затримує розвиток російського мистецтва, огороджує мистецтво від зв’язку з життям» [6, с.51]. Зі своєї сторони конференц-секретар наголошує, що «лише класична школа веде прямо і твердо до мети, тільки у цій школі студенти можуть правильно розвинути свій художній смак і естетичне відчуття, навчитися розумінню краси форм і вдосконалити себе у техніці наслідування живої природи, керуючись найкращими взірцями мистецтва класичного» [6, с.55]. Небажання прийняти нове, відома від нового погляду на мистецтво та його призначення не дали можливості академічній освіті повноцінно реалізувати свою функцію у перші десятиліття конфлікту. Хоча і Товариство передвижників також мало свої недоліки, як-то різна якість робіт художників, небажання знаходити компроміс з Академією, відсутність художньої школи, де б представники Товариства могли б передати свій досвід тощо. Лишень із зміною поколінь та мистецьких напрямів, що відбулося у 90-х роках ХІХ століття, це протистояння закінчилось реформуванням Академії мистецтв, до складу якої у якості викладачів увійшли передвижники.

Як відомо, для В. Орловського Академія стала другою домівкою і щоб потрапити до її рядів він пройшов тернистий шлях. З цього логічно випливає, що він мав стати таким же палким противником нового мистецького об’єднання – Товариства пересувних виставок.

В. Орловський не залишився осторонь мистецьких процесів, які відбувались в цей час. 1870-1890-х роки для нього стали періодом найактивнішої діяльності і за цей час він досяг значних творчих успіхів. У 1873 він отримав медаль за участь на Лондонській виставці. Через рік на академічній виставці експонує п’ять італійських краєвидів та дві роботи із зображенням російської природи, за що отримує звання академіка. У 1878 році за картину «На покосі», яка експонувалась на Всесвітній виставці в Парижі, він отримав звання професора, трохи пізніше став членом Ради Академії мистецтв. У 1881 році за дорученням Президента Академії працював у Гатчині, де створив п’ять робіт для царського палацу. Вісім років – з 1878 по 1886 – керував пейзажною майстернею разом із М. Клодтом. Він повністю підтримував діяльність Академії і створення «іншого» мистецького угрупування, як-то Товариство пересувних виставок, сприйняв дуже негативно та намагався всіма силами зупинити його поступальний хід. Про це свідчить його лист до конференц-секретаря П. Ісеєва від березня 1875 року: «Ми говоримо про Крамського та Ге. Я казав, що можна вибрати одного з них не в тому сенсі, щоби цілком віддатися йому, а тільки-но тимчасово, аби поставити його в невизначене положення. Що допоможе роз’єднанню їхнього товариства та розладу у ньому. І тоді вже, коли воно почне остаточно руйнуватися, можливо відверто казати про свої умови та вимоги. Якщо ж одразу круто обійтися з ними, кажучи на чистоту, то це лишень згуртує їх. Тому, мені здається, їх варто обнадіяти та залишити в непорозумінні» [2, с.44]. Судячи з цього фрагменту, В. Орловський, а з ним й інші представники Академії, намагалися всіма способами протидіяти росту популярності Товариства пересувних виставок.

Так як В. Орловський брав діяльну участь у мистецьких процесах цього часу, то й відношення до нього самого та його творчості було неоднозначне через його незламну вірність академічній системі. Отримавши звання академіка, а потім і професора він був залучений у різноманітні проекти під егідою Академії. Як приклад, разом із К. Венінгом та М. Боткіним В. Орловський був у складі журі Академічної виставки 1886 року [7]. Але діяльність цих постатей визивала досить таки специфічну реакцію. Так П. Чистяков у листі до А. Резанова від 1882 року пише: «у нас, у живописців, є з певного часу члени Ради зі сторони, як-то Боткін, Якобі, Орловський та ін. Ці члени Ради постійно в Раду запрошуються, хоча учнів вони не вчать і не знають» [8, с.546]. Щодо цього коментаря П. Чистякова варто зробити певні пояснення. Річ у тім, що Радою Академії мистецтв у 80-х роках ХІХ століття практично повністю керував конференц-секретар П. Ісеєв. «У цей час в академічній Раді не було авторитетних художників, які б могли професійно вплинути на художню молодь. Видатного педагога П. П. Чистякова в Раду не допустили. Не було нікого, хто міг би хоча трохи протидіяти владі Ісеєва» [3, с.18].

Але варто відмітити і педагогічну діяльність В. Орловського, який також зміг зробити свій внесок у розвиток пейзажу. Особливо цікавою в біографії митця є сторінка пов’язана із його викладацькою діяльністю у Санкт-Петербурзі, що продовжувалась з 1878 до 1886 року. Керував пейзажною майстернею М. Клодт, але через хворобу В. Орловський часто заміняв його. Способи викладання митців відрізнялися, так само як і їхня творчість. «Від своїх учнів в Академії М. К. Клодт вимагав великої кількості етюдів зі старанно проробленими деталями [9, с.7]. Інші акценти робить В. Орловський: «із безлічі того, що бачите перед собою візьміть для картини тільки вкрай необхідне, розташуйте так, щоб приємно було дивитися, і все це спишіть з натури. Пишіть сміливіше, соковитіше... Натура – це не лише етюди. Картини також треба писати з натури, але з розумом!» [10, с.88].

Щодо спогадів студентів про В. Орловського, то тут переважають коментарі про його неабиякий талант, доброзичливість та відкритість. Ось як про нього відгукувався у своїх спогадах М. Самокиш: «Видатний пейзажист. На виставках його картини привертали загальну увагу і швидко розкуповувалися любителями та колекціонерами. …До мене та до С. І. Васильківського він відносився дуже добре, і коли ми бували у нього в майстерні академічній, завжди люб'язно нас зустрічав і, спілкуючись з нами, давав нам досить цінні настанови по мистецтву і у практичному житті, чим ми багатьом йому зобов'язані. У Раді завжди стояв за нас і відстоював наші інтереси» [11, с. 51]. Працюючи у пейзажному класі В. Орловський зміг досягти значних успіхів. Про це свідчить перелік його талановитих учнів: С. Васильківський, П. Левченко, М. Ткаченко, К. Крижицький, Г. Ладиженський, М. Пимоненко та інші. Розробляючи у своїй творчості «українську тему» В. Орловський зробив значний внесок в український пейзажний живопис. Своїм студентам він зміг передати новий погляд на пейзажне мистецтво, зміг виховати нове мистецьке покоління.

Література:

1. Русская художественная культура второй половины ХІХ века: Диалог с Эпохой. – М.: Наука, 1996. – 336 с.

2. Савинов А.Н. Академия художеств и Товарищество передвижных художественных выставок // Проблемы развития русского искусства. Институт живописи, скульптуры и архитектуры им. И. Е. Репина. – Л. 1972. – Вып. 2. – С. 42 – 51.

3. Верещагина А. Академия художеств и Товарищество передвижников // ДИ. – М., 2007. - №2. С. 14 – 19.

4. Молева Н., Белютин Э. Русская художественная школа второй половины ХІХ – начала ХХ века. – М.: Искусство, 1967. – 391 с.

5. Товарищество передвижных художественных выставок. 1869 – 1899: Письма, документы: [в 2-х кн.] – М.: Искусство, 1987. – Кн. 1 – 384 с.: илл.

6. Лебедев А.К. Манифест реакционного академизма / А.К. Лебедев // Проблемы развития русского искусства / Ин. живописи, скульптуры и архитектуры им. И. Е. Репина. – Л., 1975. – Вып. 7. – С. 50 – 83.

7. Иллюстрированный обзор Выставки Академии художеств 1886 г. /сост. Ф.И.Булгаков. – СПБ.,М.: Товарищество М.О.Вольф, 1886. – с.: ил.

8. Чистяков П.П. Письма, записне книжки, воспоминания (1832 – 1919) / П.П.Чистяков. – М.: Искусство, 1953. –590 с.

9. Сергій Васильківський (1854 – 1917): [альбом]. – Хмельницький : Галерея, 2006. – 144 с.: іл.

10. Безхутрий М.М. Сергій Васильківський. Біографічна повість. / М. М. Безхутрий. / Серія біографічних творів «Уславлені імена» - Вип. 46 – К.: Молодь, 1979. – 256 с.: іл..

11. Николай Семенович Самокиш: мемуары /Харьк. худ. муз., корп «Консалтинговая группа «Рубаненко и партнеры», общ. орг. клуб. тип. «Гостинная на Дворянской» / сост. Л. Абраменко. – Харьков: золотые страницы, 2010. – 184 с.: илл.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^