Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя: сучасні тенденції (29-31.05.2014) » Дашко Л. Т. ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВА СЕМАНТИКА ПОЗИТИВНО-ЕМОЦІЙНИХ ВОКАТИВІВ У П’ЄСАХ В. ШЕКСПІРА

Дашко Л. Т. ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВА СЕМАНТИКА ПОЗИТИВНО-ЕМОЦІЙНИХ ВОКАТИВІВ У П’ЄСАХ В. ШЕКСПІРА

Категорія: Наука і життя: сучасні тенденції (29-31.05.2014), Філологічні науки

УДК 811.111’373

 

ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВА СЕМАНТИКА ПОЗИТИВНО-ЕМОЦІЙНИХ ВОКАТИВІВ У П’ЄСАХ В. ШЕКСПІРА

старший викладач Дашко Л. Т.

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Франка, Україна, м. Дрогобич

 

У статті досліджено позитивно-емоційні звертання з урахуванням різновидів їх ускладнень у канві текстів п’єс Вільяма Шекспіра. Звертається увага на лексичні, соціолінгвістичні та культурологічні особливості функціонування звертання. Показано, що звертання, виражені лексемами-афектонімами, увиразнюють позитивні емоції, які характеризують комунікативну ситуацію.

Ключові слова: звертання, вокатив, афектонім, Шекспір, комедія, трагедія.

 

Дашко Л. Т. ВНУТРИТЕКСТОВАЯ СЕМАНТИКА ПОЗИТИВНО-ЕМОЦИОНАЛЬНЫХ ВОКАТИВОВ В ПЬЕСАХ У.ШЕКСПІРА / Дрогобычский государственный педагогический университет им. И.Франко, Украина, г. Дрогобыч

В статье исследованы позитивно-емоциональные обращения с учетом разновидностей их осложнений в канве текстов пьес Уильяма Шекспира. Обращается внимание на лексические, социолингвистические и культурологические особенности функционирования обращения. Показано, что обращения, выраженные лексемами-афектонимами, делают более выразительными позитивные эмоции, которые характеризуют коммуникационную ситуацию.

Ключевые слова: обращение, вокатив, афектоним, Шекспир, комедия, трагедия.

 

Dashko L. T. INTERTEXTUAL SEMANTICS OF POSITIVELY-EMOTIONAL ADDRESS FORM IN W.SHAKESPEARE’S PLAYS / Drohobych Teacher Training University, Ukraine, Drohobych

In the article the diversity of positively-emotional address forms in the outline of Shakespeare’s plays is researched. The influence of lexical, sociolinguistic and cultural factors of addressing is analyzed. It is shown that the address form expressed by term of endearment, intensifies the positive emotions that characterize the communicative situation.

Key words: address form, vocative, term of endearment, Shakespeare, comedy, tragedy.

 

Вступ. По своїй суті письменники є фіксаторами різноманітних комунікативних ситуацій, а відтак, і влучними відтворювачами звертання як елементу мовлення. Для дослідження особливостей звертання в мовленні епохи В. Шекспіра важливим стає вивчення текстів його творів, окреслення позитивно-емоційних вокативів та їх аналіз. Ціль даної статті — осмислення різноманітності позитивно-емоційних звертань в творах В. Шекспіра, виділення деяких інваріантних рис та аналіз вокативних різновидів, які можна спостерігати в його п’єсах. Мета дослідження – виявити та охарактеризувати позитивно-емоційні вокативні засоби, якими послуговувався В. Шекспір у текстах комедій і трагедій, описати внутрішньотекстову семантику звертань, враховуючи компонентні моделі, за якими вони утворені. Актуальність дослідження полягає у доцільності простежувати історичні зміни в утворенні, вживанні та семантиці позитивно-емоційних звертань з соціолінгвістичної точки зору, оскільки феномен звертання є динамічним і змінюється під впливом соціальних, культурологічних і мовних чинників. Дослідження проблеми використання форм звертання дає можливість встановити соціальний статус комунікантів, виявити соціальну дистанцію між ними, відносини, у яких перебувають адресант й адресат, їхні вікові, гендерні характеристики та багато інших особливостей.

«Звертання» не вперше розглядається вітчизняними та зарубіжними лінгвістами і в структурно-семантичному, комунікативно-функціональному, і в соціолінгвістичному контекстах. Проблемні питання, пов’язані з кваліфікацією цього мовного явища, відображені в його неоднозначному термінологічному визначенні: вокатив, звертання, апелятив, комунікативне звертання, комунікат, еквівалент речення. Неоднозначність у кваліфікації звертання зумовлена складністю його синтаксичної природи, поліфункціональністю, труднощами диференціації домінуючої і варіантної функцій.

Серед небагатьох праць, які розглядають питання семантики та особливостей функцiонування звертання, слiд, у першу чергу, вiдзначити статтi О. Пономарева, В. Сiмовича, В. Кононенка, М. Бiлоус, С. Богдан, О. Миронюк, Р. Возноï, Н. Полiщук. Вокативи, як аспект творчості В. Шекспіра, були предметом дослідження у працях G. L. Brook, V. Saimón, Beatrix Busse, Jonathan Hope, K. M. Wales, J. Mullholand, R. Brown, A. Gilman.

Як зауважує Н.І. Федорук, «Завдання вокативів у мові – виконання апеляційної функції, встановлення і підтримка контакту між учасниками спілкування» [6]. Крім того, у мовленнєвому засобі звертання завжди наявний оцінний фактор, що передбачає позитивну або негативну характеристику адресанта відповідного до мовної ситуації. Зрозуміло, що «на значення позитивної чи негативної оцінки може впливати семантика мотивуючих основ. Зокрема, позитивно-оцінні назви утворюються насамперед від слів з позитивним значенням» [3,с.26].

Серед корпусу звертань у текстах п’єс В.Шекспіра слід виділити групу позитивно-оцінних вокативів-афектонімів, які використовуються у приватній комунікативній ситуації, оскільки виконують емотивну функцію у побутовому мовленні між закоханими або близькими людьми. Для тексту п’єс характерним є використання як ізольованих, так і поширених вокативів для реалізації мовленнєвої стратегії прихильності та закоханості між співрозмовниками. Відомо, що «oцінно-кваліфікаційна семантика звертання витворюється при відповідній інтонації та розміщенні звертання у реченнєвій постпозиції» [4,с.594].

Лексема-афектонім child , яка характерна для звертання до дітей, у п’єсах В. Шекспіра частіше використовується як звертання до жінок чи дівчат. Тому не дивно, що персонажі Шекспіра використовують її по відношенню до своїх доньок. Цімбелін до своєї доньки Імоген: «How now, my flesh, my child!». Синьйора Капулетті до доньки Джульєтти – my child (Romeo and Juliet). My child звучить у звертанні Короля Ліра до доньки Гонерільї. Незвичним є таке звертання до юнаків. Х'юберт де Бург називає племінника короля Артура pretty child (King John). Sweet my child – Дон Адріано де Армадо до пажа Метелика, думаючи, що це юнак (Love's Labour's Lost). Пастор Сер Х'ю Еванс до Вільяма, сина Пейджа – child (Merry Wives of Windsor).

У The Winter's Tale В. Шекспір тричі вдається до найбільш звичного у його час вокативу-афектоніму babe (зменшувальне від baby) у поєднанні з епітетом poor. Антигон звертається до інфанти, доньки Леонта і Герміони, котру йому наказано відвезти «to some remote and desert place»: «Come on, poor babe:/Some powerful spirit instruct the kites and ravens/To be thy nurses!». Лексема infant як синонім baby вжита у комедії Love’s Labour’s Lost, де Дон Адріано де Армадо, дивак іспанець, говорить своєму пажу Метелику: «Define, define, well-educated infant».

Позитивно-емоційна лексема blossom використовується як вокатив-афектонім у звертанні до жінки, означуючи її молодість та красу. Така лексема вперше була використана у звертанні до людини у 15 ст. У В. Шекспіра у комедії The Winter’s Tale Антигон кладе дитя Герміони, яке йому було наказано покинути, з словами: «Blossom, speed thee well!».

Ніжні почуття закоханості В. Шекспір передає лексемою-афектонімом love у звертанні до коханої чи коханого. В The Taming of the Shrew, для прикладу: love, gentle love, my honey love; у інших комедіях: sweet love, my dearest love, my love. Поширеним вокативом-повторенням Лізандр звертається до Гелени, закоханої в Деметрія, у комедії A Midsummer Night’s Dream: «My love, my life, my soul, fair Helena!». Зрозумілим є звертання Лізандра, закоханого в Гермію, «Keep promise, love.», «Fair love, you faint with wandering in the wood...». Не відстає у висловленнях ніжності і Деметрій, також закоханий в Гермію: «O Helena, goddess, nymph, perfect, divine! /To what, my love, shall I compare thine eyne?». Ця комедія налічує значну кількість лексем-афектонімів тієї історичної епохи, які часом відображають ніжну образу. Розалінда, в яку закохується з першого погляду юний дворянин Орландо, говорить звертаючись до нього: «Alas, dear love, I cannot lack thee two hours!» ( As You Like It).

Позитивну оцінку передає лексема heart, яка використовується у текстах п’єс як елемент ускладнених звертань господарів до гостей та у спілкуванні між друзями, коханцями : good heart (Love's Labour's Lost), sweet heart; dear heart (Tempest), my profound heart, dear heart (Twelfth Night). Ніжні почуття до дружини передані оцінним звертанням my life у п’єсі Cymbeline: «O Imogen! My Queen, my life, my wife!». «Stay, gentle Helena», говорить Лізандр у Шекспірівській комедії A Midsummer Night’s Dream, «hear my excuse;/My love, my life, my soul, fair Helena!» My soul у такому контексті має чітко виражену позитивно-образну семантику пристрасного афектоніму. Серед небагатьох вокативних сполук з цією лексемою фіксуємо невелику різноманітність епітетів: fair soul (All's Well That Ends Well), poor distressed soul (Comedy of Errors), O dearest soul, my soul (Cymbeline), sweet soul (Othello), my soul, poor soul (Romeo and Juliet).

У комунікативному акті між двома персонажами комедії Love’s Labour’s Lost зустрічаємо добре відомий Шекспірівський вокатив. Це – поширене звертання, ускладнене особовим займенником та епітетом-прикметнком, – my tender juvenal. Армадо спочатку називає свого пажа boy, потім dear imp, пізніше my tender juvenal, де остання лексема є варіантом juvenile. Метелик називає свого господаря sir, але протиставляє my tender juvenal звертанню my tough signior. «Why tough signior?» запитує Армадо. «Why tender juvenal?» запитує у відповідь Метелик. Армадо відповідає: «I spoke it, tender juvenal, as a congruent epitheton appertaining to thy young days, which we may nominate tender». «And I, tough signior,’ говорить Метелик, ‘as an appertinent title to your old time, which we may name tough.’ У комедії Merry Wives of Windsor Сер Джон Фальстаф звертається до Місіс Форд: «Have I caught thee, my heavenly jewel?».

«Слова з оцінним значенням надають мові образності, експресивності, емоційної насиченості, [...] національного колориту, посилюють вплив поетичного слова на читача» [3,с.27]. У В. Шекспіра Фердінанд звертається до Міранди у комедії The Tempest precious creature. Антоній називає Клеопатру my precious queen, прирівнюючи цей вислів до my dearest queen, most sweet queen (Antony and Cleopatra).

Лексема-архаїзм wench, яка в даний час вживається рідко та в гумористичному контексті, до 18 ст. використовувалася у звертанні як лексема-афектонім до дружини, доньки чи коханої. У В. Шекспіра частіше фіксуємо таке звертання до сільських дівчат та служниць, ніж до знатних дівчат. У Henry VIII Queen Katharine звертається у такий спосіб до своєї служниці Patience. У Love's Labour's Lost Бірон Лонгвіль – до Розаліни, придворної дами принцеси. У Two Gentlemen of Verona Джулія, дама з Верони, – до своєї служниці Лючетти. У Romeo and Juliet годувальниця і няня Джульєтти звертається так до Джульєтти, маючи на увазі дівчатко. У Taming of the Shrew веронець Петруччо – до наречної Катеріни (sweet wench).

Крім неускладнених вокативів у п’єсах наявні багатокомпонентні, ускладнені звертання, де опорні слова-вокативи найчастіше доповнюються різноманітними означеннями, вираженими прикметниками і присвійними займенниками, внаслідок чого і набувають здебільшого позитивно-оцінного характеру. Подібні вокативи виконують не тільки номінативну функцію, а й передають емоційно-оцінне ставлення мовця до адресата, певною мірою характеризують названого адресата. Чим більше компонентів містить такий ускладнений вокатив, тим більше він насичений інформативно.

Лексема kind як елемент поширеного емотивного звертання має в комедіях Шекспіра сучасне трактування «великодушний». Вокативи kind maid, most kind maid, kind master, my kind Antonio, фігурують переважно у текстах комедій.

Елементом звертання найчастіше виступає епітет fair, який відображає передусім типологічні ознаки мовного етикету цього історичного періоду. Герої В. Шекспіра неодноразово звертаються один до одного словами fair/fairest lady, fair sir/lord, fair Queen, fair prince, fair Princess, fair one, fair son, fair cousin, інколи в поєднанні з епітетом sweetest та присвійним займенником my. В інших випадках лексема передує власному імені – fair Diomed, my fair Bianka.

Майже у всіх п’єсах В. Шекспіра персонажі послуговуються звичними позитивно-оцінними звертаннями з епітетом good: good cousin, good madam, my good lady, good captain, good mother, good sir, good my liege, good old man, good people. Однак не завжди такий елемент шанобливо-ввічливого звертання стосується знатності роду та доброчесних якостей персонажів. Ускладнюючи звертання lord до варіанту my good lord Richard додає своїму звертанню до Henry саркастичні емоції, відтак поєднує лестощі з негативним потенціалом епітета (Henry VI, Part III). Різноманітність текстової семантики лексеми актуалізує твердження David Crystal: «the naming practice performs a variety of expressive functions, shading from courtesy through endearment into sarcasm and insult, and the exact nuance can be deduced only by taking note of who the personalities are and the context in which they are speaking» [10, с.8].

Лексема-епітет noble має частотне вокативне використання в комедіях В. Шекспіра, означуючи високий соціальний статус, шляхетне походження, великодушний характер. Лексема вжита у словосполученнях: noble mistress, noble heroes, noble captain, noble fool, noble prince, my noble and well-warranted cousin, noble judge, my noble lord. Майже однакові за наповненням – у трагедіях: most noble sir, noble lord, my noble girls, noble Charmian, noble fellow, noble consul, noble friend, noble tribunes, noble woman, noble lady, my noble mistress, my noble masters, thou noble youth, my noble father, noble signior.

Епітет gentle фіксуємо переважно як елемент ввічливого звертання зі значенням «знатного роду, ніжнй, добрий, лагідного норову» у більшості комедій: All's Well That Ends Well (gentle madam), в As You Like It (gentle cousin, gentle master, gentle sir, gentle friend), в Comedy of Errors (gentle brother, gentle husband, gentle master, gentle mistress ), в Love's Labour's Lost (gentle lady, gentle beast, gentle wife, fair gentle sweet ), в Measure for Measure (gentle my lord, gentle daughter, gentle my liege). У Winter's Tale лексема gentle зустрічається як субстантивований іменник у функції інтимного звертання між закоханими. У формі множини лексема функціонує в ролі формально-ввічливого звертання для позначення групи шанованих людей, незалежно від їх статусу чи знатності.

У текстах досліджуваних п’єс часто використовується лексема honest як елемент позитивно-оцінного звертання зі значенням дружнього ставлення: honest neighbours, honest gentleman, honest master, honest Launcelot, my honest lads, honest company, honest lord.

Важливо й те, що у комедіях В. Шекспіра не фіксуємо в ролі звертань субстантивований прикметник darling, оскільки у цій функції лексема почала функціонувати лише у 18 ст. Індивідуально-стильовою домінантою спілкування персонажів є субстантиви. Афектонім dear, найчастотніше англійське звертання з 13 ст., вживається у В. Шекспіра в більшості випадків як самостійне звертання (my dear) або як вокативний елемент (lover dear/dear love/dear sir). Підсилення відбувається за рахунок найвищого ступеня порівняння або повтору. У комедії В. Шекспіра є принаймі один випадок вживання індивідуального вокативу my dearest – Leontes звертається в такий спосіб до своєї дружини у The Winter’s Tale: «Hermione, my dearest, thou never spokеst/To better purpose». Як елемент звертання лексема підсилює словосполуки: my dearest madam, my dearest master, my dearest father.

The Oxford English Dictionary вказує, що лексема pretty вживається як заспокійливе чи лагідне звертання, особливо до дітей, ще з 15 століття. Матері звертаються до своїх дітей my pretty one, чи скороченою формою my pretty. Множинне звертання my pretties може стосуватися і чоловіків, і жінок. В текстах п’єс фіксуємо загалом поширені звертання: pretty youth, my pretty little coz (As You Like It), pretty mistresses (Love's Labour's Lost), o pretty Isabella (Measure for Measure), pretty lady, pretty Ophelia (Hamlet), my pretty knave (King Lear), my pretty cousin (Macbeth), pretty one (Pericles), my pretty York (Richard III), pretty fool (Romeo and Juliet).

Мовну поведінку В. Шекспіра, яка відповідає мовній парадигмі кінця ХІХ-поч. ХХ ст., вирізняє також функціонування епітетів sweet (у значенні дорогий, любий, добрий), що має емоційне забарвлення. В. Шекспір часто використовує лексему вокативно у поєднанні з іменем (sweet Phebe, my sweet Rose ), або як елемент звертальних словосполучень (most sweet queen, sweet my coz, o my sweet master, sweet love, my sweet wife, sweet son, my sweet lord/sweet lord, sweet lady, sweet youth, good sweet husband, sweet one, sweet prince, sweet playfellow, sweet friend). Лексема sweet функціонує у В. Шекспіра як звертання між подружжям, закоханими чи добрими подругами. Дане звертання є синонімом лексем-афектонімів, серед яких good, gentle, dear, які демонструють позитивні емоції пристрасті, прихильності та теплих почуттів між членами родини. Сучасна лексема-афектонім sweetie, зрозуміло, відсутня. Натомість фіксуємо sweeting, котра, навпаки, була у вжитку два чи три століття до В. Шекспіра, користувалися нею ще принаймі сто років, але до нашого часу не збереглася. «How fares my Kate? What, sweeting, all amort?» говорить Петруччо у The Taming of the Shrew. Отелло також звертається до Дездемони: «All's well now, sweeting; come away to bed.»

Лексема-афектонім sweetheart є еквівалентом darling від кінця 13 ст. У В. Шекспіра лексема вживається як експресивне звертання у шести п’єсах. У Королі Лірі це назва собаки, Пістоль (Henry IV, Part II) звертається так до свого меча, демонструючи жартівливе обожнювання. У своєму прямому значенні лексема вжита у звертанні коханих один до одного, батьками до дітей (зазвичай до доньок), між добрими друзями. Для прикладу, у The Merry Wives of Windsor Mistress Ford називає так свою подругу Mistress Page: «How now, sweetheart!», але і до Фальстафа вона звертається так само: «Mistress Page is come with me, sweetheart». Різноманітність позитивно-емотивних лексем-афектонімів зрозуміло присутня у драмі Romeo and Juliet. Закохані звертаються один до одного: dear saint, love, my soul, my love, sweet dear love, sweet.

Експресивність комунікації створюється і через повтори звертальних одиниць, що засвідчують виразну повагову дистанцію та підкреслено шанобливе ставлення, на зразок: my fair, sweet, honey monarch, my honey love. За посередництвом субстантивів створюється особливе комунікативне поле довіри й ніжності між комунікантами. Такі одиниці виступають своєрідними індикаторами дружніх і прихильних взаємин.

Серед позитивно-емотивних звертань фіксуємо ті, котрі виражені лексемами-зоонімами. Жартівливий афектонім mouse, котрий був у вжитку від початку 16ст. і аж до кінця 18ст., використовувався переважно у грайливому звертанні до жінок. Так, Розаліна у комедії Love’s Labour’s Lost звертається до своєї подруги Катаріни: «What’s your dark meaning, mouse, of this light word?», а блазень Фест – до своєї графині Олівії good my mouse of virtue у Twelfth Night. Також зауважуємо таке звертання між королівським подружжям Клавдієм та Гертрудою (Hamlet).

Принаймі з 17 століття популярності набула лексема-афектонім duck, ducky. В. Шекспір не оминув її своєю увагою, коли Nick Bottom звернувся до Thisbe в Midsummer Night's Dream з знаменитим: «O dainty duck! O dear!». Фіксуємо цє лексему у Henry V (my duck),у Troilus and Cressida (sweet ducks) та у Winter's Tale (My dainty duck, my dear-a). Вокатив-афектонім з оцінною семантикою chuck вжитий у В. Шекспіра як варіант chick or chicken у трагедії Othello між подружжям. У комедії Love’s Labour’s Lost лексема функціонує з епітетом sweet у звертанні аристократа Дон Адріано де-Армадо до шкільного вчителя Олоферна. Аристократ сер Тобіо у Twelfth Night до свого слуги вживає звертання chuck та його синонім biddy. Няня двічі звертається до тринадцятирічної Джульєти називаючи її lamb, а Бойє називає Марію sweet lamb у Love's Labour's Lost. «God help thee, poor monkey», – говорить Леді Макбет до свого сина, використовуючи типове звертання до дитини чи молодої людини. Позитивне відношення до співрозмовника підтримується жартівливим звертанням-афектонімом bird. Так, Гамлет звертється до Марцелля: «Come, bird, come» ( Hamlet), Просперо до Аріеля: «This was well done, my bird» (Tempest), Леді Макдуф називає сина рoor bird (Macbeth).

Важливо відмітити, що в п’єсах В. Шекспіра використано як емотивні субстантивовані прикметники (dear, love, sweet-heart, my sweet), так і поширені ускладнені звертання, які мають експресивно-образне навантаження (good creature, sweet mermaid, poor distressed soul, good Monsieur Melancholy, good Signior Love, my fair, sweet, honey monarch, sweet royalty, fair gentle sweet, sweet hearts, sweet lovers, good lover), що може бути непрямим аргументом їхнього активного входження в мовну систему. Частина лексем-вокативів стали архаїзмами, більшість вживається у мовленні і надалі. У деяких випадках звертання містить елемент О як формальний маркер неіснуючого вокативного відмінку в англійській мові, що характерне для екзальтованої мови поезії.

Висновки. Бачимо, що головною семантичною ознакою звертань, за якою формується значна частина позитивної емотивної оцінки, є прихильне ставлення до співрозмовника. Вибір позитивно-емоційного звертання великою мірою обумовлений комунікативною ситуацією, рівнем її емотивності, стосунками співрозмовників, шляхетністю їх походження та їх особистими якостями як об’єкта оцінки. Звертання, виражені лексемами-афектонімами, увиразнюють позитивні емоції, які характеризують мовленнєвий акт. Це, в основному, емоція поваги, схвалення, дружніх почуттів, близьких взаємин, ласки, ніжності, а часом іронії чи сарказму. Реєстр звертальних виразів у п’єсах В. Шекспіра відтворює типові для англійського мовного простору кінця ХІХ – поч. ХХ ст. апелятиви та засвідчує виразну орієнтацію на мовну парадигму Великої Британії. Крім того, система звертальних формул з позитивно-емотивною семантикою охоплює значну кількість одиниць, які є елементами класичного драматургічного ідіостилю В. Шекспіра.

 

Література:

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. – 344 с.

2. Бессонова О. Л. Оцінка як семантичний компонент лексичного значення слова (на матер. іменників – назв особи в англійській, французькій і українській мовах): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.19/ О. Л. Бессонова //Донецьк. держ. ун-т. – Донецьк, 1995. – 22с.

3. Вільчинська Т. П. Оцінні назви осіб у "Лісовій пісні" Лесі Українки: естетичний аспект / Т. П. Вільчинська // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту. – 2001. - № 7. – С. 25-27.

4. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: монографія [Текст] / Анатолій Панасович Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.

5. Скаб М. С. Вокатив на тлі взаємодії рівнів мови /М. С. Скаб// Мовознавство. – 1990. - №5. – С. 30-33.

6. Федорук Н. І. Апелятив та його роль у структурі мови. / Матеріали міжнародної інтернет конференції [«Соціум. Наука. Культура»] (24-26 січня 2011р.) // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://intkonf.org/fedoruk-n-i-apelyativ-ta-yogo-rol-u-strukturi-movi/

7. Sylvia Adamson . Reading Shakespeare's Dramatic Language: A Guide. Arden Shakespeare; 1 edition . – 2001. – 321 p.

8. Brook G. L. The Language of Shakespeare. Andre Deutsch, London, 1976. –240р.

9. Busse, Beatrix. Vocative Constructions in the Language of Shakespeare. Pragmatics & Beyond New Series 150. Amsterdam: John Benjamins, 2006. – 525р.

10. David Crystal , Ben Crystal .Shakespeare's Words: A Glossary and Language Companion. Penguin Books Ltd (United Kingdom), 2004. – 676р.

11. Open Source Shakespeare. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.opensourceshakespeare.org/

 

References:

1. Bacevyč F. S. Osnovy komunikatyvnoji linhvistyky / F. S.Bacevyč – K.: Vydavnyčyj centr “Akademija”, 2004. – 344 s.

2. Bessonova O. L. Ocinka jak semantyčnyj komponent leksyčnoho značennja slova (na mater. imennykiv – nazv osoby v anhlijsʹkij, francuzʹkij i ukrajinsʹkij movax): avtoref. dys. na zdobuttja nauk. stupenja kand. filol. nauk: spec. 10.02.19/ O. L. Bessonova //Donecʹk. derž. un-t. – Donecʹk, 1995. – 22s.

3. Vilʹčynsʹka T. P. Ocinni nazvy osib u "Lisovij pisni" Lesi Ukrajinky: estetyčnyj aspekt / T. P. Vilʹčynsʹka // Visn. Žytomyr. derž. ped. un-tu, 2001. – № 7. – S. 25-27.

4. Zahnitko A. P. Teoretyčna hramatyka ukrajinsʹkoji movy : Syntaksys : monohrafija [Tekst] / Anatolij Panasovyč Zahnitko. – Donecʹk : DonNU, 2001. – 662 s.

5. Skab M. S. Vokatyv na tli vzajemodiji rivniv movy /M. S. Skab// Movoznavstvo. – 1990. - № 5. – S. 30-33.

6. Fedoruk N. I. Apeljatyv ta joho rolʹ u strukturi movy. / Materialy mižnarodnoji internet konferenciji [«Socium. Nauka. Kulʹtura»] (24-26 sičnja 2011r.) // [Elektronnyj resurs]. Režym dostupu: http://intkonf.org/fedoruk-n-i-apelyativ-ta-yogo-rol-u-strukturi-movi/

7. Sylvia Adamson . Reading Shakespeare's Dramatic Language: A Guide. Arden Shakespeare; 1 edition , 2001. – 321 p.

8. Brook G. L. The Language of Shakespeare. Andre Deutsch, London, 1976. –240р.

9. Busse, Beatrix. Vocative Constructions in the Language of Shakespeare. Pragmatics & Beyond New Series 150. Amsterdam: John Benjamins, 2006. –525р.

10. David Crystal, Ben Crystal.Shakespeare's Words: A Glossary and Language Companion. Penguin Books Ltd (United Kingdom), 2004. – 676р.

11. Open Source Shakespeare. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.opensourceshakespeare.org/

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^