Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя: сучасні тенденції (14-16.05.2015) » Прядко Ю. С. ХАРАКТЕРИСТИКА, ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ВИКОНАВЦЯ ЗЛОЧИНУ

Прядко Ю. С. ХАРАКТЕРИСТИКА, ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ВИКОНАВЦЯ ЗЛОЧИНУ

Категорія: Наука і життя: сучасні тенденції (14-16.05.2015), Право

УДК: 343.237

 

ХАРАКТЕРИСТИКА, ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ВИКОНАВЦЯ ЗЛОЧИНУ

Прядко Ю. С.

Інститут права ім. В. Сташиса, класичного приватного університету, Чернігів

 

Дослідження характеристики поняття виконавця злочину та визначення виконавця злочину вчиненого у співучасті надасть змогу правильно кваліфікувати дії таких осіб та ступеню їх провини за вчинення суспільно небезпечних дій.

Ключові слова: виконавець, злочин, співучасть.

 

Прядко Ю. С. Характеристика, понятие и признаки исполнителя преступления / Институт права им. В. Сташиса, классического частного университета, Украина, Чернигов.

Исследование характеристики понятия исполнителя преступления и определения исполнителя преступления совершенного в соисполнительстве даст возможность правильно квалифицировать действия таких лиц и меры их вины в совершенном общественно опасном деянии.

Ключевые слова: исполнитель, преступление, соучастие.

 

Priadko Y. S. Feature, concept and characteristics of the perpetrator / Institute of law named after. V. Stasis, classic private University, Ukraine, Chernigov.

Studies of the characteristics of the concept by the crime and identify the perpetrator of the crime committed in complicity will allow you to properly qualify the actions of such persons and the extent of their guilt for committing socially dangerous actions

Key words: the perpetrator, the crime, accomplice.

 

У злочинах, вчинених у співучасті, виконавець – центральна фігура, так як така особа своїми діями безпосередньо чи опосередковано виконує склад того злочину, який інкримінується всім співучасникам, оскільки дії інших співучасників трансформуються через його суспільно небезпечну діяльність.

Саме поняття «виконавець злочину» є відносним, оскільки стосується лише злочинів, вчинених у співучасті. Виконавець може бути тільки в тих випадках, коли поряд з ним діють інші особи, що виконують функції співвиконавця, організатора, підбурювача чи пособника. Таким чином характеристика поняття та ознак «виконавця» злочину, має важливе значення як для теорії кримінального права так і для вірної кваліфікації діяння.

В загальному питанням співучасті в злочині за кримінальним законодавством увагу приділяли як науковці радянського періоду, так і сучасні дослідники, зокрема: Ю. М. Слободкін, П. Ф. Тельнов, Н. Ф. Кузнєцова, Б. С. Нікіфоров, Ф. М. Рєшетніков, Н. Є. Крилова, В. Н. Єрьомін, І. Д. Козочкін, А. В. Савченко, М. І. Хавронюк та ін. Проте комплексного вивчення ознак виконавця та співвиконавця злочину не проводилося, що й визначає актуальність теми даної роботи.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Кримінального кодексу (далі – КК) України виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин [1].

Незважаючи на певні неточності, що стосуються юридичних аспектів і чіткості викладу, дане визначення відображає головні ознаки виконавця злочину.

По-перше, виконавець – особа, яка, насамперед, виконала об’єктивні й суб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого законом, а інші співучасники – особи, діяльність яких не пов’язана безпосередньо з виконанням об’єктивної сторони складу злочину, якою б інтенсивною вона не була за своїм характером.

По-друге, використовуючи термін «безпосередньо… вчинила злочин», законодавець тим самим відмежовує сферу виконання вчиненням діяння, яким: а) починається виконання об’єктивної сторони і б) здійснюється об’єктивна сторона.

По-третє, із законодавчого визначення виконавця випливає, що такими визнаються три категорії суб’єктів: а) особа, яка безпосередньо вчиняє злочин; б) особа, яка спільно з іншими безпосередньо бере участь у вчиненні злочину; в) особа, яка використовує для вчинення злочину інших осіб, які згідно із законом не підлягають кримінальній відповідальності.

Слід відзначити, що останні дві категорії вперше закріплені в КК України, хоча як на практиці, так і в теорії кримінального права співвиконавці та опосередковані виконавці визнавалися виконавцями злочину. Важливе роз’яснення з приводу даного питання міститься у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 року «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини». Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатись як співвиконавці у цьому злочині (п. 14 постанови) [2].

Отже, виконавець – це особа, яка безпосередньо вчиняє злочин або бере участь в його безпосередньому вчиненні разом з іншими особами. Відповідно дана особа повинна бути наділена як загальними ознаками суб’єкта злочину (бути осудною і досягти віку, з якого настає кримінальна відповідальність), так і спеціальними ознаками в тих випадках, коли конкретна стаття, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, містить вказівку на спеціальний суб’єкт.

Як уже зазначалось, КК України вказує на ще одну важливу ознаку, що характеризує особу виконавця, а саме, виконавцем злочину визнається особа, яка вчинила злочин шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності. В теорії кримінального права такого виду виконавство прийнято називати «посередніми виконавцями», «опосередкованими виконавцями». Тобто це особи, які використали для вчинення злочину тих, хто по закону суб’єктом злочину бути не можуть, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність за даний злочин, чи є неосудними. Та обставина, що конкретні виконавці суспільно небезпечних діянь не є суб’єктами злочину і тому (через відсутність складу злочину) до кримінальної відповідальності не притягуються, не може бути підставою для звільнення від такої відповідальності осіб, що стоять за спиною і умисно направляють дії як тих, хто зовсім не може бути суб’єктом злочину, так і тих хто діє невинно чи з необережності. Ці особи повинні розглядатися як виконавці злочину і притягуватися до відповідальності безпосередньо за статтями Особливої частини КК [3, с. 149].

У працях деяких науковців проблема посереднього спричинення дещо спрощується. В більшості випадків посереднє спричинення розглядається ними лише як втягнення в злочин неповнолітніх, неосудної особи, що діє неумисно. Так, Харко Д. М., даючи визначення виконавця злочину, зазначає: «Виконавцем злочину визнається особа, яка повністю або частково, посередньо або шляхом умисного використання іншої невинної чи необережно діючої особи виконала діяння, передбачене статтею Особливої частини КК» [4, с. 5].

Людина може бути засобом злочину в руках іншої особи лише тоді, коли вона діє внаслідок слабкої волі чи інтелектуальних похибок. Посереднє виконавство, на нашу думку, можна пояснити наступним чином: а) причинами закладеними в самому виконавцеві (неосудність, недосягнення віку кримінальної відповідальності); б) помилкою в основних елементах, що утворюють об’єктивну сторону злочину, якщо помилка викликана посереднім виконавцем або останній нею скористався; в) фізичним чи психічним насильством, що змусило діяти виконавця всупереч його волі і бажанню; г) особливими відносинами між посереднім виконавцем і виконавцем, в силу яких перший має можливість здійснювати вплив на волю іншого, тобто відносини влади (виконання наказу і ін.).

У даних випадках, коли у «виконавця» відсутні ознаки суб’єктивної сторони, він не може підлягати кримінальній відповідальності, посередній виконавець є виконавцем злочину і повинен нести відповідальність як виконавець.

Випадки, що розглядаються нами з приводу посереднього виконавства завжди передбачають наявність з суб’єктивної сторони умислу на вчинення злочину шляхом використання неосудної особи чи особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності.

У зв’язку з посереднім вчиненням злочину шляхом використання неповнолітніх осіб виникає ще одна проблема. Як відомо, згідно із ст. 304 КК України передбачається кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Згідно із загальним правилом, при колізії загальної і спеціальної норми перевага при кваліфікації повинна віддаватися спеціальній нормі, тому всі випадки втягнення в злочинну діяльність неповнолітніх мала б кваліфікуватися тільки за ст. 304 КК України.

Цікавою є думка М.І. Ковальова щодо посереднього виконавства, що підпадає під ст. 304 КК України, він вважає, що такі випадки повинні кваліфікуватися по вказаній статті лише тоді, коли в результаті посереднього вчинення вчинено злочин менш суспільно небезпечний, чим це передбачено ст. 304 КК України. Якщо ж вчиняється більш суспільно небезпечний злочин, то дії посереднього виконавця повинні кваліфікуватись уже по даній статті Особливої частини без всякої сукупності [5, с. 101-102].

На нашу думку, таке вирішення питання заслуговує на увагу. Об’єктивна сторона ст. 304 КК України передбачає 4 види дій, за які настає кримінальна відповідальність. Це втягнення: 1) у злочинну діяльність; 2) у пияцтво; 3) у заняття жебрацтвом; 4) у заняття азартними іграми. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність є найбільш суспільно небезпечною дією порівняно з іншими трьома видами. Адже доросла особа у такий спосіб викликає у неповнолітнього бажання займатися злочинною діяльністю, але санкція ст. 304 КК України передбачає однакове покарання за будь-яку із вказаних дій. Вирішення даного питання саме таким чином, як це пропонує М.І. Ковальов, дало б змогу диференціювати види і міру покарання за різні види діянь, передбачених диспозицією даної статті, відобразивши таким чинним його підвищену суспільну небезпеку та ступінь тяжкості злочину, до якого було втягнуто неповнолітнього.

Теорія кримінального права визнає посереднє виконавство в тих випадках, коли по відношенню до особи, що безпосередньо спричинила злочинний результат (при цьому сам безпосередній виконавець може нести кримінальну відповідальність, тобто він володіє всіма ознаками суб’єкта), було застосовано фізичне чи психологічне насильство. Як відомо, підбурювання теж може виражатись у вчиненні фізичного чи психологічного насильства. Але посередньому виконавцю властиве дещо інше психічне ставлення до своїх дій і до їх наслідків.

Сказаним, на наш погляд, проблема «опосередкованого виконавця» не вичерпується. Це насамперед стосується спеціальних суб’єктів злочину.

Специфіка злочинів зі спеціальним суб’єктом полягає у тому, що їх можуть вчинити лише ті особи, що наділені ознаками спеціального суб’єкту. У зв’язку з цим і виникає питання, хто може бути виконавцем у таких злочинах, а конкретніше – чи можуть ними виступати особи, які не мають ознак спеціального суб’єкта [6, с. 301-304].

Відповідь на дане питання дає О. Ус «при кваліфікації злочину зі спеціальним суб’єктом, вчиненого у співучасті крім ознак співучасті мають місце додаткові умови, відповідно до яких співучасники усвідомлюють, що: а) злочин, про вчинення якого відбулася змова, може бути вчинений лише спеціальним суб’єктом; б) виконавець має ознаки такого суб’єкта» [7, с. 149-159].

Висновки. Таким чином із вищесказаного можна зробити наступний висновок: виконавець – центральна фігура, ключова ланка в ланцюжку співучасті і головне – обов’язкова. Якщо без будь-якого іншого виду співучасників злочин може бути вчинено, то фізична відсутність виконавця означає неможливість вчинення злочину взагалі; виконавцем злочину повинна визнаватися не тільки особа, яка безпосередньо виконує об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини КК, а й особа, що спричиняє суспільно небезпечні наслідки через посередництво осіб, які не можуть бути суб’єктами злочину чи діють невинно або з необережності.

 

Література:

1. Кримінальний кодекс України : Кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // (поточна редакція від 08.02.2015) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

2. Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03. 92 р. № 4 // (постанова втратила чинність на підставі Постанови Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-92

3. Кримінальне право України. Загальна частина [Текст]: навч. посіб. / І. П. Васильківська; Держ. вищ. навч. закл. «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана». – К.: КНЕУ, 2013. – 295 с.

4. Харко Д. М. Виконавець злочину: кримінально-правова характеристика та відповідальність [Текст]: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Харко Дмитро Михайлович; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – Київ, 2014. – 17 с.

5. Ковалев М. И. Соучастие в преступлении. – Екатеринбург, Уральская гос. юр. академия, 2009. – С.101-102.

6. Кваша О. О. Поняття рольового розподілу відповідальності за співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом [Електронний ресурс] / О. О. Кваша, Д. М. Горбачов // Часопис Київського університету права. – 2013. – № 3. – С. 301-304. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2013_3_73.pdf

7. Ус О. Правила кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті [Електронний ресурс] / О. Ус // Вісник Національної академії правових наук України. – 2014. – № 1. – С. 149-159. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vapny_2014_1_17.pdf

 

References:

1. Kryminaljnyj kodeks Ukrajiny: Kodeks Ukrajiny vid 05.04.2001 № 2341-III // (potochna redakcija vid 08.02.2015) [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

2. Pro sudovu praktyku u spravakh pro zgvaltuvannja ta inshi statevi zlochyny: Postanova Plenumu Verkhovnogho Sudu Ukrajiny vid 27.03. 92 r. № 4 // (postanova vtratyla chynnistj na pidstavi Postanovy Verkhovnogho Sudu Ukrajiny № 5 vid 30.05.2008) [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-92

3. Kryminaljne pravo Ukrajiny. Zaghaljna chastyna [Tekst]: navch. posib. / I. P. Vasyljkivsjka; Derzh. vyshh. navch. zakl. «Kyjiv. nac. ekon. un-t im. Vadyma Ghetjmana». – K.: KNEU, 2013. – 295 s.

4. Kharko D. M. Vykonavecj zlochynu: kryminaljno-pravova kharakterystyka ta vidpovidaljnistj [Tekst]: avtoref. dys. ... kand. juryd. nauk: 12.00.08 / Kharko Dmytro Mykhajlovych; NAN Ukrajiny, In-t derzhavy i prava im. V. M. Korecjkogho. – Kyjiv, 2014. – 17 s.

5. Kovalev M.Y. Souchastye v prestuplenyy. – Ekaterynburgh, Uraljskaja ghos. jur. akademyja, 2009. – S.101-102.

6. Kvasha O. O. Ponjattja roljovogho rozpodilu vidpovidaljnosti za spivuchastj u zlochynakh zi specialjnym sub'jektom [Elektronnyj resurs] / O. O. Kvasha, D. M. Ghorbachov // Chasopys Kyjivsjkogho universytetu prava. – 2013. – № 3. – S. 301-304. – Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chkup_2013_3_73.pdf

7. Us O. Pravyla kvalifikaciji zlochyniv, vchynenykh u spivuchasti [Elektronnyj resurs] / O. Us // Visnyk Nacionaljnoji akademiji pravovykh nauk Ukrajiny. – 2014. – № 1. – S. 149-159. – Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vapny_2014_1_17.pdf

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^