Наукові конференції, Научные конференции » Наука і життя (16-18.05.2016) » Міфтахутдінов В. С. ПРИМІЩЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЯК ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИННОГО ПОСЯГАНННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 162 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Міфтахутдінов В. С. ПРИМІЩЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЯК ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИННОГО ПОСЯГАНННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 162 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Категорія: Наука і життя (16-18.05.2016), Право

УДК: 343.44

 

ПРИМІЩЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЯК ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИННОГО ПОСЯГАНННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 162 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Міфтахутдінов В. С.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Україна, Київ

 

В роботі досліджено проблеми визнання приміщень, що перебувають у власності або володінні юридичних осіб, предметом злочинного посягання, передбаченого статтею 162 Кримінального кодексу України. Проаналізовано сучасний стан наукового та правозастосовного підходів до вказаного питання. Висловлено власну позицію автора щодо можливості внесення змін до чинного вітчизняного законодавства, що регулює вказане питання, з огляду на системний підхід до тлумачення норм кримінального та кримінально-процесуального права.

Ключові слова: злочин, житло, інше володіння особи, недоторканість, предмет злочину, юридична особа, власність.

 

Мифтахутдинов В.С. Помещения юридических лиц как предмет преступления, предусмотренного статьей 162 Уголовного кодекса Украины/ Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко, Украина, Киев.

В работе исследованы проблемы признания помещений, находящихся в собственности или владении юридических лиц, предметом преступления, предусмотренного статьей 162 Уголовного кодекса Украины. Проанализировано современное состояние научного и правоприменительного подходов к указанному вопросу. Высказано собственную позицию автора о возможности внесения изменений в действующее отечественное законодательство, регулирующее указанный вопрос, учитывая системный подход к толкованию норм уголовного и уголовно-процессуального права.

Ключевые слова: преступление, жилье, другое владение лица, неприкосновенность, предмет преступления, юридическое лицо, собственность.

 

Miftakhutdinov V.S. Placements of legal entities as subjet of crime under Article 162 of the Criminal Code of Ukraine/ Taras Shevchenko National University of Kyiv. Ukraine. Kyiv

The author explores the problems of consideration of the placements being the property or other possesion of legal entities the subject of crime unde Article 162 of the Criminal Code of Ukraine. The modern scientific and law enforcement approaches are analysed. The author develops his own position regarding possible changes of the national legislation grounding on the system approach to the interpretation of criminal and criminal procedural law.

Key words: crime, housing, other possesion of the person, inviolability, subject of crime, legal entity, property.

 

Вступ. Статтею 30 Конституції України як невід’ємне право кожної людини та громадянина закріплено право на недоторканість житла. Згідно з Конституцією України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду [1]. Для забезпечення непорушності зазначеного права держава створює дієвий механізм охорони приватного та особистого життя особи, одним із основних аспектів якого власне і є недоторканість її житла. Реалізацію цього права держава забезпечує рядом гарантій, серед яких важливе значення мають і правові, зокрема, кримінально-правові.

Основні результати дослідження. Статтею 162 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за порушення недоторканості житла. Відповідно до диспозиції вказаної статті законодавець криміналізував діяння, що полягають у незаконному проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконному проведенні в них огляду чи обшуку, а також незаконному виселенню чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян [2].

Безперечно закріплення відповідної кримінально-правової заборони свавільного проникнення до житла чи іншого володіння особи, з огляду на проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, основний зміст і спрямованість діяльності якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, є позитивним кроком до, в першу чергу, убезпечення кожного від свавільної діяльності органів, що здійснюють досудове розслідування, яка проявляється в порушенні особистого простору особи, права на недоторканість житла внаслідок проведення несанкціонованих (проведених без ухвали слідчого судді) огляду та обшуку.

Проте попри позитивні моменти криміналізації відповідних діянь, на практиці правозастосування час від часу виникали певні проблеми стосовно сфери регулювання відповідної правової норми, а саме: чи поширюється відповідна кримінально-правова заборона порушення недоторканості житла та іншого володіння особи, окрім фізичних і на юридичні особи, що є власниками та/або володільцями різноманітного роду приміщень, які використовуються ними для задоволення господарських, виробничих тощо потреб.

Як видно зі змісту статті 162 Кримінального Кодексу України, законодавцем встановлена кримінально-правова охорона як житла, так і іншого володіння особи від передбачених диспозицією статті дій [2]. Проте зазначена стаття не встановлює змісту відповідних понять у кримінально-правовому значенні.

Для тлумачення категорій «житло» та «інше володіння особи» довгий час правозастосовна практика спиралась на поняттєвий апарат цивільного законодавства (стосовно поняття «житло») та характеристику з точки зору доктрини права (щодо змісту поняття «інше володіння особи»).

Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України під житлом фізичної особи слід розуміти житловий будинок, квартиру, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них [3] . У подальших нормах Цивільного кодексу України (ст. 380, 382) законодавець певною мірою розкриває зміст зазначених понять.

Для потреб правозастосовної практики в межах кримінального процесу Верховним Судом України дано власне тлумачення поняття житла. Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року №10 під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). Також до житла прирівнюються ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо) [4]. Як бачимо, вказане тлумачення не надто відрізняється від легальної дефініції, адже головна ознака (приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей) присутня в обох визначеннях, а відрізняється тільки можливий перелік таких приміщень. Окрім цього слід звернути увагу на специфічне поширення Верховним Судом України змісту поняття житло на його окремі частини, в яких може зберігатись майно. Така позиція суду, на думку автора, може бути пояснена передусім з огляду на особливість суспільних відносин та цінностей, за посягання на які Розділом VI Кримінального кодексу України (з метою однакового та правильного застосування судами норм якого і розроблена відповідна постанова) встановлена кримінальна відповідальність.

Стосовно поняття «інше володіння особи», то довгий час було відсутнє його законодавче визначення.

І.О. Зінченко під іншим володінням особи розумів транспортний засіб, земельну ділянку, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи незалежно від тривалості часу, впродовж якого особа ним володіє [5, 161].

На думку П.С. Матишевського, – це інше приміщення або будівля, яким володіє громадянин на праві власності, за договором оренди чи найму або на інших правових підставах [6, 301].

С. Ільченко розуміє під іншим володінням інші об’єкти людського буття, призначені для постійного проживання людини та в яких не протікає її особисте життя; або об’єкти, які не призначені для постійного проживання, але які фактично або юридично належать людині [7].

С.С. Яценко трактує поняття інше володіння особи як різного роду будови (приміщення) біля житла, призначені для виконання окремих робіт або для ведення господарства (майстерня, склад, повітка, клуня, погріб, гараж, хлів тощо) [6, 300].

На думку М.І. Хавронюка, це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у тому числі виробничого, призначення, відокремлені від жилих будівель, будь-які інші об’єкти, щодо яких людина здійснює право володіння [8, 114].

Наукову дискусію та розбіжні погляди доктрини кримінального права щодо іншого володіння особи як предмету посягання згідно з конструкцією ст. 162 Кримінального кодексу України, на думку автора, можна (і потрібно) припинити з урахуванням прийняття у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України, який у ч. 2 ст. 233 надав законодавче визначення зазначеного поняття. Так, під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи. Окрім цього, відповідним нормативно-правовим актом було також закріплено поняття житла для цілей кримінального процесу. Під житлом особи відповідно до Кримінального процесуального кодексу України слід розуміти будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення [9].

Вважаємо, що саме відповідні дефініції і трактування понять житла та іншого володіння особи повинні бути застосовані як органами досудового розслідування в ході кримінального провадження, так і судами при правозастосуванні. На думку автора, необхідність трактування відповідних понять саме у їх розумінні згідно з чинним КПК України, випливає, по-перше, із повторного (дубльованого) нормативного закріплення зазначених понять у кримінально-процесуальному законодавстві, попри наявність у цивільному законодавстві дефініцій зазначених понять, по-друге, особливим зв’язком кримінальних та кримінально-процесуальних норм, які за своєю суттю та соціальним призначенням мають на меті захист людини, суспільства і держави від передбачених законом кримінально-караних діянь. Також необхідність застосування саме закріплених ст. 233 КПК України дефініцій досліджуваних понять випливає із конструкцій відповідних норм матеріального та процесуального законодавства, відповідно до яких ст. 233 КПК України (а також ст. 13, 234, 237 КПК України) встановлюють певний порядок законного проникнення до житла чи іншого володіння особи, за порушення якого ст. 162 КК України передбачає кримінальну відповідальність.

Слід відзначити, що навіть законодавче визначення зазначених понять не усунуло проблеми визнання предметом вказаного злочинного посягання приміщень, що на праві власності чи іншому правовому титулі належать юридичним особам.

Окрім зазначених вище науковців, які висловлювали свої думки стосовно досліджуваних понять, на позиції неможливості поширення норм ст. 162 КК України на приміщення, що належать юридичним особам, стоїть і О.О. Дудоров [10, 288].

Проте, на думку автора, таке звужувальне тлумачення диспозиції статті 162 КК України не відповідає духу закону та закріпленим у Конституції України гарантіям права власності юридичних осіб.

Якщо ми говоримо, що при порушенні недоторканості житла фізичної особи має місце посягання на певний особистий простір такої особи, на приватне життя тощо, то говорячи про незаконне проникнення до приміщень, які підпадають під категорію іншого володіння особи, такого сказати вже не можна. На думку автора, приміщення службового, господарського, виробничого призначення, що входять відповідно до ст. 233 КПК України до змісту поняття інше володіння особи, ніякого відношення до особистого та приватного життя особи не мають. Зокрема, під приміщеннями господарського призначення слід розуміти приміщення, які використовуються особою в ході підприємницької діяльності. Те ж саме, з певною долею умовності, можна сказати і про приміщення виробничого характеру. Службові приміщення, передусім, пов’язані із реалізацією особою трудової функції, її трудовою діяльністю. З огляду на це виникає раціональне питання: чому правозастосовна практика стоїть на засадах кримінально-правової охорони таких приміщень фізичних осіб та ігнорує порушення недоторканості аналогічних приміщень юридичних осіб.

З огляду на це, на думку автора, слід проаналізувати, окрім ст. 30 Конституції України, і інші положення Основного закону. Так, відповідно до ч. 4 ст. 13 держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом [1]. Вважаємо, що задекларований відповідним положенням Конституції України рівний та однаковий державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання знаходить своє вираження зокрема і в положеннях ст. 162 КК України. Обмеження правового захисту юридичних осіб, приміщення яких зазнали незаконного проникнення, є певним відступом від проголошеної рівності усіх суб’єктів права власності.

Маляренко В.Т. аргументує звужувальний підхід до тлумачення понять житло та інше володіння лише на користь фізичних осіб, зокрема, змістом диспозиції ст. 162 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян. На думку вченого, останній вияв об’єктивної сторони, описаної в зазначеній статті закону, є певним чином узагальнюючим та вказує на те, що відповідною статтею закріплена кримінально-правова охорона саме недоторканості житла фізичної особи, і таке її формулювання виключає поширення норми на приміщення юридичних осіб [11, 6]. Вважаємо, що із наведеною позицією навряд чи можна погодитись хоча б з огляду на законодавчу неточність передбаченого ст. 162 КК формулювання. Використання у досліджуваній статті поняття «громадяни» у разі її буквального тлумачення призводитиме до штучного обмеження іноземців та осіб без громадянства у закріпленому Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які регламентують статус таких осіб, права на недоторканість їхнього житла чи іншого володіння. Проте на практиці, попри навіть невдале формулювання статті 162 КК України, не виникає питань стосовно кримінально-правової охорони непорушності житла осіб, які не є громадянами України, але проживають на її території. З огляду на це, викликає подив однобічне трактування кримінального закону науковцем, який також поширює вказану норму на осіб без громадянства та іноземців, проте невиправдано виводить юридичних осіб із кола правового захисту цієї норми.

Також Маляренко В.Т. як аргумент обмеження кола осіб, що підлягають правовому захисту згідно зі статтею 162 КК України, вказує на назву Розділу V, в межах якого розміщена зазначена норма, а саме: «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» [11, 8]. Таким чином з боку науковця простежується відсилка до родового об’єкту злочинів, передбачених цим розділом. Проте необхідно відзначити, що в межах зазначеного розділу виділяються склади кримінальних правопорушень, потерпілими від яких можуть і бути юридичні особи (зокрема статті 176 та 177 Кримінального кодексу України), тому вказаний аргумент також не може претендувати на абсолютну неоспорюваність.

З огляду на це, на думку автора, стаття 162 Кримінального кодексу України як предмет злочинного посягання охоплює також приміщення юридичних осіб.

Слід відзначити, що такої думки дотримується і Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.03.2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». Відповідно до абз. 2 п 11 зазначеної постанови: «згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення» [12].

Аналіз судової практики ЄСПЛ щодо порушення ст. 8 Конвенції, дає можливість говорити про доволі широке тлумачення поняття «житло», яке на думку ЄСПЛ включає не лише домівку, але й інші об’єкти, які відповідно до законодавства України входять до обсягу поняття «інше володіння особи». Зокрема, до житла ЄСПЛ відносить:

- власне житлові приміщення, в яких проживає заявник (справа Бук проти Німеччини);

- переважно місце, де особа мешкає, навіть якщо воно облаштоване нею під житло з порушенням норм національного законодавства (справа Баклі проти Сполученого Королівства);

- приміщення особи, в якому вона здійснює професійну діяльність, наприклад, офіс адвоката, нотаріуса тощо (справа Пантелеєнко проти України);

- житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії (справа Чеппел проти Сполученого Королівства);

- офіційний офіс компаній, їх філій або службових приміщень (фактично приміщення, що належать юридичним особам) (справа «Кола Ест» та інші проти Франції; справа Ромен і Шміт проти Люксембургу) [13, 161].

Таким чином, ЄСПЛ у своїй практиці поширює зміст закріпленого у ст. 8 Конвенції поняття житло особи на приміщення юридичних осіб. Проте тут слід вказати, що на відміну від положень Конвенції, Конституція України закріпила не лише недоторканість житла, але й іншого володіння особи, а тому з огляду на юридичну доцільність, на думку автора, при аналізі поняття житло та інше володіння особи слід відштовхуватись від закріплених КПК України їх легальних дефініцій, включаючи приміщення юридичних осіб до змісту поняття саме «інше володіння особи».

Окрім цього, запропоноване автором визнання приміщень юридичних осіб предметом посягання кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, узгоджується з кримінально-процесуальним законодавством та надає змогу юридичній особі бути потерпілим в межах вказаного кримінального провадження. З огляду на законодавчу конструкцію ст. 162 КК України, юридична особа може бути визнана потерпілою, виходячи із норм чинного КПК України, лише у разі завдання їй внаслідок такого кримінального правопорушення майнової шкоди. Така шкода може, наприклад, у пошкодженні та знищенні майна такої юридичної особи (виламування дверей, вибивання вікон тощо), що за розміром не буде відповідати великим розмірам, передбаченим статтею 194 КК України. Тобто визнання приміщень юридичних осіб предметом відповідного злочинного посягання за певних умов дозволить юридичній особі брати участь в досудовому розслідуванні, активно впливати на його хід з метою захисту своїх порушених прав власника або володільця приміщення.

Окрім цього, поширення норми ст. 162 КК України на приміщення юридичних осіб дозволить уникнути правових колізій, які виникатимуть у разі перебування певного приміщення, що на праві приватної власності належить фізичній особі, на правах оренди у користуванні та володінні юридичної особи і навпаки. Не вдаючись у детальний аналіз кримінально-процесуального права, слід все ж вказати, що потерпілим від вказаного кримінального правопорушення слід вважати саме особу, у володінні якої на момент вчинення злочину перебувало вказане приміщення.

З огляду на проведений аналіз та з метою уникнення можливості різнобічного трактування правозастосовними органами положень ст. 162 КК України різними авторами пропонувалось своє бачення змісту відповідної статті.

Зокрема, Ю. М. Жмур пропонує законодавцю ст. 162 КК України викласти в такій редакції:

«Порушення недоторканності права на житло.

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, а так само відмова на законну вимогу його залишити, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені ч.1 цієї статті, вчинені службовою особою з використанням влади чи службового становища, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

3. Дії, передбачені частиною першого або другою цієї статті, вчинені із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років зі штрафом від п’ятисот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян» [14, 152].

Також вчений зазначає про необхідність закріплення примітки до цієї статті та формулювання її в такому вигляді: Житлом у статтях 36, 167, 185-187, 270-1 та 444 цього Кодексу необхідно визнавати будівлі, призначені для постійного та тимчасового проживання (квартири, кімнати в квартирах, чи одноквартирних житлових будинках), незалежно від правових підстав їх надання, форми власності, спеціального призначення та від того, чи користується мешканець одноосібно, чи це місце проживання декількох людей» [14, 154].

П. І. Салій пропонує своє формулювання зазначеної статті КК України:

«Стаття 162. Порушення недоторканності житла та іншого володіння особи.

1. Незаконне проникнення, вселення до житла чи іншого володіння особи, відмова їх залишити на законну вимогу, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою внаслідок перевищення влади або службових повноважень, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені із застосуванням насильства або погрозою його застосування, –караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років та штрафом від ста до восьми років та штрафом від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

4. Дії, передбачені ч. 2 чи ч. 3 цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років та штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Примітка: 1) Поняття «житло», «житловий будинок», «садиба», «квартира» визначені в статтях 282, 378, 381 Цивільного кодексу України. 2) Іншим володінням особи слід вважати приміщення, призначені для постій-ного або тимчасового проживання людей: дача, кімната в готелі, садовий будинок, транспортний засіб, придатний для проживання в ньому протягом певного часу, офісні приміщення для службової діяльності, всі господарсько-побутові та виробничі приміщення, всі майнові об’єкти, які входять або не входять в один комплекс з житлом особи, але знаходяться в постійному чи тимчасовому правовому зв’язку з цією особою» [15,74].

Не вдаючись у критичний аналіз запропонованих змін до кримінального законодавства України, слід відзначити, що чинна редакція норми статті 162 Кримінального кодексу України все ж потребує значного удосконалення в контексті:

- зазначення в частині першій статті «незаконне проникнення до житла фізичної особи чи до іншого володіння фізичної або юридичної особи» без посилання на громадянство особи;

- формулювання примітки статті у вигляді відсилки на кримінально-процесуальні норми, якими закріплені визначення відповідних понять (з метою приведення кримінального та кримінально-процесуального законодавства у відповідність між собою);

- формулювання назви статті у вигляді «порушення недоторканості житла та іншого володіння особи».

Висновки. Сучасний стан правозастосовної практики судів та практичної діяльності органів досудового розслідування засвідчує невизнання приміщень юридичних осіб предметом злочинного посягання, передбаченого ст. 162 КК України, що зумовлено рядом законодавчих неточностей у формулюваннях окремих понять та норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Проте з огляду на усталену практику ЄСПЛ з цього питання необхідним видається приведення національного законодавства до визначених Європейським судом орієнтирів або ж посилання на відповідні позиції Суду при ухваленні рішень судами України в контексті забезпечення права юридичних осіб на недоторканість їхніх приміщень.

 

Література:

1. Конституція України: Закон від 28.06.1996 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

3. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

4. Про судову практику у справах про злочини проти власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 р./ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09.

5. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х т. / За заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – 5-те вид., доп. – Х.: Право, 2013. – 1440 с.

6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доп. / Відп. ред. С. С. Яценко. – К.: А.С.К., 2006. – 848.

7. Ільченко С. Визначення поняття житла/ С. Ільченко/ Підприємництво, господарство та право. - 2002. - № 6. – С. 69.

8. Рабінович П. М. Права людини і громадянина: навчальний посібник / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2004 – 464 с.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон від 13.04.2012 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

10. Кримінальне право (Особлива частина): підручник/ за ред. О.О. Дудорова, Є. О. Письменського. Т. 1 – Луганськ: видавництво «Елтон-2», 2012. – 780 с.

11. Маляренко В.Т. Про недоторканість житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства/ В. Т. Маляренко// Вісник Верховного Суду України – 2004 р. - № 9. – С. 2-13.

12. Про деякі питання застосування судами України законодавства при наданні дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і судового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 р. № 2 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-08.

13. Кваша О. О. Захист права на повагу до житла у практиці Європейського суду з прав людини /О. О. Кваша, Г. Ю. Рунов // Правова держава. – Випуск 18. – Київський інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – С. 382.

14. Жмур Ю. М. Кримінально-правовий захист права особи на недоторканність житла в Україні: Монографія. – К.: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2013. – 243 с.

15. Салій П. І. Порівняльно-правова характеристика складу злочину порушення недоторканності житла чи іншого володіння особи за законодавством України та законодавством деяких зарубіжних держав / П. І. Салій // Юридична наука, 2012. – № 9. – С. 70-76.

References:

1. Konstytutsiia Ukrainy: Zakon vid 28.06.1996 r. / [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

2. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 roku / [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

3. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 16 sichnia 2003r. / [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

4. Pro sudovu praktyku u spravakh pro zlochyny proty vlasnosti: Postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy # 10 vid 6 lystopada 2009 r./ [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09.

5. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Naukovo-praktychnyi komentar: U 2-kh t. / Za zah. red. V.Ya. Tatsiia, V.P. Pshonky, V.I. Borysova, V.I. Tiutiuhina. – 5-te vyd., dop. – Kh. :Pravo, 2013. – 1440 s.

6. Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy. – 4-te vyd., pererobl. ta dop. / Vidp. red. S.S. Yatsenko. – K. : A.S.K., 2006. – 848.

7. Ilchenko S. Vyznachennia poniattia zhytla/ S. Ilchenko/ Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ta pravo. -2002. - № 6. – S. 69.

8. Rabinovych P.M. Prava liudyny i hromadianyna: navchalnyi posibnyk / P.M. Rabinovych, M.I. Khavroniuk. – K.: Atika, 2004 – 464 s.

9. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: Zakon vid 13.04.2012 r. / [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

10. Kryminalne pravo (Osoblyva chastyna): pidruchnyk/ za red. O.O. Dudorova, Ye.O. Pysmenskoho. T. 1 – Luhansk: vydavnytstvo «Elton-2», 2012. – 780 s.

11. Maliarenko V.T. Pro nedotorkanist zhytla ta inshoho volodinnia osoby yak zasadu kryminalnoho sudochynstva/ V.T. Maliarenko// Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy – 2004 r. - № 9. – S. 2-13.

12. Pro deiaki pytannia zastosuvannia sudamy Ukrainy zakonodavstva pry nadanni dozvoliv na tymchasove obmezhennia okremykh konstytutsiinykh prav i svobod liudyny i hromadianyna pid chas zdiisnennia operatyvno-rozshukovoi diialnosti, diznannia i sudovoho slidstva: Postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy vid 28 bereznia 2008 r. № 2 / [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-08.

13. Kvasha O. O. Zakhyst prava na povahu do zhytla u praktytsi Yevropeiskoho sudu z prav liudyny /O. O. Kvasha, H. Yu. Runov // Pravova derzhava. – Vypusk 18. – Kyivskyi instytut derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy, 2007. – S. 382.

14. Zhmur Yu.M. Kryminalno-pravovyi zakhyst prava osoby na nedotorkannist zhytla v Ukraini: Monohrafiia. – K. : Natsionalnyi pedahohichnyi universytet imeni M.P. Drahomanova, 2013. – 243 s.

15. Salii P.I. Porivnialno-pravova kharakterystyka skladu zlochynu porushennia nedotorkannosti zhytla chy inshoho volodinnia osoby za zakonodavstvom Ukrainy ta zakonodavstvom deiakykh zarubizhnykh derzhav / P.I. Salii // Yurydychna nauka, 2012. – № 9. – S. 70-76.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^