Наукові конференції, Научные конференции » Сучасна наука ХХІ століття (17-19.06.2013) » кандидат педагогічних наук, Радул О. С. ГРОМАДСЬКИЙ ДІМ ЯК ОДНА ІЗ ФОРМ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СХІДНИХ СЛОВ’ЯН VІ–ХІІІ СТ.

кандидат педагогічних наук, Радул О. С. ГРОМАДСЬКИЙ ДІМ ЯК ОДНА ІЗ ФОРМ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СХІДНИХ СЛОВ’ЯН VІ–ХІІІ СТ.

Категорія: Сучасна наука ХХІ століття (17-19.06.2013), Педагогіка

кандидат педагогічних наук, Радул О. С.

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

ГРОМАДСЬКИЙ ДІМ ЯК ОДНА ІЗ ФОРМ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СХІДНИХ СЛОВ’ЯН VІ–ХІІІ СТ.

З часу свого зародження виховання містило в собі притаманні риси соціалізації. Воно було покликане до життя об’єктивною необхідністю у керівництві розвитком індивіда, засвоєнням ним соціального досвіду.

Осередком різного роду соціальних комунікацій, своєрідним соціальним інститутом у давніх східних слов’ян, як і в інших народів світу, був громадський дім. Він існував у всі історичні епохи, починаючи з розвиненого первісного суспільства. У первісному суспільстві громадські будинки були місцями зібрань чоловічих і жіночих союзів та близьких до них організацій. Відповідно до різного роду союзів та їх цілей є й інші назви первісних будинків: чоловічий дім, дім холостяків, жіночий дім, дім дівчат, дім для зборів, дім для роботи, дім для розваг тощо. Громадські будинки були широко розповсюджені й траплялися всюди, крім Австралії, Східної Азії і Америки. Переважно вони здіймалися над іншими житлами поселення, виділяючись своєю архітектурою чи декором [4, с. 49–50].

Притаманною рисою традиційного виховання, є його статевовікова диференціація. Хлопчиків переважно виховували чоловіки, а дівчаток – жінки. Ця традиція збереглася і за часів панування великих патріархальних родин, так і малих сімей, у східних слов’ян існувала до ХІХ–ХХ ст., тобто у часи панування аграрного суспільства. Виховання дітей по суті поділялося на два окремі процеси – процес виховання хлопчиків і процес виховання дівчаток. Кожний з них мав свої цілі, свій зміст, існували суттєві відмінності у виховних методах і засобах, у відповідних вимогах до їх організації. Відповідно, громадські будинки, поділяючись на чоловічі та жіночі, були однією із форм соціального виховання хлопчиків і дівчаток підліткового та юнацького віку.

Більш поширеними були чоловічі будинки, які зазвичай виникали на стадії пізньої первісної общини і продовжували своє існування в епоху розпаду первісного суспільства та виникнення сусідської общини. Більша поширеність саме чоловічих будинків пояснюється тим, що жінки, які займалися доглядом за малими дітьми, уособлювали сімейне начало, а чоловіки, значення яких в житті колективу було більш вагомим, – общинне [1]. Чоловічі будинки були місцем, де обговорювалися громадські справи, виконувалися художні роботи, відбувалися релігійні церемонії, відзначалися великі свята, приймалися гості. Тут зберігали зброю, музичні інструменти, предмети культу.

Російський дослідник В.Я. Пропп [2] звертає увагу на те, що згадки про такі будинки містяться у казках східних слов’ян: це були великі огороджені будинки, що стояли на стовпах, вхід до яких був по приставній драбині або стовпу, вхід та інші отвори завішувалися або зачинялися, в таких будинках було кілька приміщень. На накритому столі знаходилося 12 приборів, 12 хлібів, тобто всі мешканці їли разом, однак кожний мав свою частку. Подібне відбувається і в дівочому домі, як у казці № 84 із збірки «Народные русские сказки А. Н. Афанасьева» (1983). Всі інші види робіт також виконувалися спільно. Група новачків повинна була готувати їжу для всього будинку і підтримувати в ньому порядок.

Існування чоловічих і жіночих будинків у східних слов’ян підтверджується археологічними матеріалами. Зокрема, довгі будинки громадського призначення знайдені й досліджені у Прикарпатті біля сіл Ржавинці, Добринівці, Городниці, Ревного [6]. В цих будинках проводилися збори общинників, жертвенні пири-братчини, здійснювався суд. Довгі будинки суспільного користування були символом згуртованості общинників. Розкопки Березняківського городища біля м. Рибінська (Ярославська обл.) засвідчили існування поряд із житловими помешканнями як чоловічих, так і жіночих будинків [3]. У жіночому знайдена велика кількість веретенних пряслиць, голок і точилок для них, що говорить про посиділки дівчат і жінок із прядінням та шитвом.

У слов’ян протягом багатьох століть у таких будинках відбувалися спільні роботи, що переривалися піснями, іграми, розвагами, розповідями старих людей. Згідно етнографічних матеріалів спільні роботи дівчат у східних слов’ян називалися «супрядками» (спільно прясти), «поседками» (разом сидіти), «засидками, посиделками, вечерками, игрищами», вечорницями, досвітками, грищами, більш давнім терміном є «беседы».

У посиділках зазвичай брали участь дівчата, починаючи з 10–14 років. Розпочиналися вони після завершення землеробських робіт. Український історик ХІХ ст. М. Ф. Сумцов наголошував, що обов’язково на посиділках для нагляду за дівчатами були присутні старі жінки – матері, бабусі [5]. Такі посиділки з роботою були справжньою школою соціального виховання. З одного боку, дівчата нібито змагалися у трудових уміннях, а з іншого – під час спільних робіт набували соціального досвіду: тут співалися пісні, розказувалися казки, загадували загадки, оповідалися перекази, билини; під час посиділок молодші від старших навчалися пісням різного призначення, зберігали у пам’яті розповіді про минуле.

Література:

Корнетов Г.Б. От первобытного воспитания к гуманистическому образованию: Учебное пособие / Г.Б. Корнетов. – М.: Изд-во УРАО, 2003. – 216 с.

Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки / В.Я.Пропп. – Л.: Наука, 1986.

Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси / Б.А. Рыбаков. – М.: АН СССР, 1948. – 792 с.

Свод этнографических понятий и терминов. Социально-экономические отношения и соционормативная культура. – М.: Наука, 1986. – 239 с.

Сумцов Н.Ф. Досветки и посиделки / Н.Ф.Сумцов // Киевская Старина. – 1886. - № 3. – С. 421–444.

Тимощук Б.А. Славянские святилища на Среднем Днестре и в бассейне Прута / Б.А.Тимощук, И.П.Русанова // Советская археология.–1983. –№4. – С.170–172.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^