Наукові конференції, Научные конференции » Сучасна наука ХХІ століття (17-19.06.2013) » Кикіньова Л. М. АСПЕКТИ ХУДОЖНЬОГО ПОКАЗУ ВИКЛАДАЧА У НАВЧАННІ ГРИ НА ФОРТЕПІАНО

Кикіньова Л. М. АСПЕКТИ ХУДОЖНЬОГО ПОКАЗУ ВИКЛАДАЧА У НАВЧАННІ ГРИ НА ФОРТЕПІАНО

Категорія: Сучасна наука ХХІ століття (17-19.06.2013), Мистецтво

Кикіньова Л. М.

Луцький педагогічний коледж

АСПЕКТИ ХУДОЖНЬОГО ПОКАЗУ ВИКЛАДАЧА У НАВЧАННІ ГРИ НА ФОРТЕПІАНО

Свою головну ціль педагог Г.Г. Нейгауз трактує дуже коротко: “Я вчитель музики“. Зміст цих слів широкий і вкладає все багатство і багатогранність педагогічних принципів і прийомів.

Починаючи працювати над новим твором, викладач повинен зацікавити учня, змусити пережити нову для нього музику. Виконання педагогом цілого музичного полотна, являється початком підготовки учня до сприйняття нової музики, розвитку його ініціативи, багатої уяви і інтересу до її змісту.

“ Художній образ музичного твору – це сама музика, жива звукова матерія, музична мова із її закономірностями і складовими частинами, що називаються мелодією, гармонією, поліфонією і т. д., з певною побудовою, емоційним і поетичним змістом”. ( Г.Г. Нейгауз ).

Використовуючи на уроці власне виконання, педагог виявляє реакцію учня на почуте і доповнює музику яскравим і образним словесним поясненням, нерідко прибігаючи до доступних життєвих асоціацій студента. Чим складніший музичний твір, чим менш конкретно виражено у музичній мові його образний зміст, тим повніше педагог повинен розповісти про художнє багатство твору і окремі засоби виразності його музичної мови.

У ході заняття покази і пояснення не можуть бути відірвані один від одного. Попри яскравих образних зауважень, розповідей про твір, точних словесних вказівок, які торкаються тих чи інших деталей, педагогу завжди потрібно вміти показати учневі у “живому виконанні” все те, про що він розповідає. Але високо - художній рівень його гри, не повинен вести до того, щоб учень бачив у ній недоступний ідеал. Своє виконання у всіх випадках вчителю потрібно пов’язувати з конкретним поясненням того чи іншого прийому, деталей, нюансировки, педалізації і т. д., що допомагають і учневі досягти своєї цілі.

Використовуючи на уроці власне виконання, педагог дає своїм тлумаченням велику переконливість і збагачує його. Іноді словесні пояснення будуть лише доповненням показаному і зіграному. І чим важливіший для учня зміст вказівок, тим частіше вони зв’язуються з показом на фортепіано. Саме таким прийомом педагог конкретизує роботу, рельєфніше виявляє художні наміри, які сам учень ще недостатньо усвідомлює. Але ціллю самого показу повинно бути не сліпе копіювання викладача, а розуміння своїх недоліків, чітка уява про напрямок роботи, розвиток ініціативи.

Особливо специфічна підготовка до сприйняття і засвоєння музики на ранніх періодах навчання із учнями без музичної підготовки або з недостатньо підготовленими. Робота починається з показу нового твору, так як студент сам ще не може скласти про п’єсу вірну уяву. Поняття нового на цьому етапі досить об’ємне. Так, при розучуванні одноголосних мелодій з’являються перші виконавські труднощі – грамотне читання нотного тексту ( висотність і тривалість ), орієнтація у аплікатурі і прийомах звукодобування, в музичній побудові, в артикуляційних штрихах і динаміці. В таких випадках безліч

задач, які стоять перед учнем часто гальмує головне – сприйняття музики і її осмислене виконання. Тому, на початковому етапі, можна полегшити сприйняття музики тимчасово фіксуючи увагу студента на одних завданнях і допускати при цьому приблизне виконання інших. Наприклад : при точному виконанні звуковисотності і аплікатури, можна лише слухом контролювати метрику, або зберігати точність і осмислювати виконання всіх трьох названих компонентів, поступово підключаючи нові ( відчуття фрази, динаміки, штрихів і т. д. ).

Саме музичний “союз“ учня, інструмента і педагога сприяє створенню на заняттях творчої атмосфери, бажанню працювати і долати труднощі, які зустрічаються під час роботи над твором.

Ми знаємо, який могутній вплив на учня має майстерно виконаний педагогом музичний твір. Але необхідно розуміти, що виконання викладачем вивчаючих творів в класі не завжди корисно. Буває, що часте виконання або обов’язкове програвання кожної нової п’єси може гальмувати розвиток

ініціативи студента. Тому потрібно враховувати можливості учня, коли і в який період роботи корисно її грати.

Щоб успішно продемонструвати студенту твір навіть середньої складності, педагог повинен систематично працювати над вдосконаленням своєї виконавської майстерності. Доцільно включати до репертуару учнів такі

твори, що їх педагог не тільки знає, але й з успіхом виконував колись сам.

На жаль, доводиться констатувати, що частіше виконання педагога є на недостатньому високому рівні. З’ являється недбалість, неточність у показів творів. Деякі вчителі дозволяють собі не готуватись до занять, враховуючи, що їх авторитет дає їм право показувати все в “загальних рисах“. В деяких випадках педагоги свідомо показують окремі місця, форсуючи недоліки учнівського виконання. Потрібно, в першу чергу, вчити на позитивних зразках, а не на негативних.

Незнання або недостатнє виконавське володіння твором призводить до посилення “ словесних “ методів проведення занять і одразу ж негативно позначається на розвиткові учня. У таких випадках процес роботи над твором занадто розтягується, вказівки педагога мало конкретизуються, піаністичні прийоми не випливають з художньо – звукових завдань. Не до кінця впевен у своїх виконавських настанов, педагог ніби ковзає по поверхні твору, часто – густо змінює свої вимоги, чим іноді дизорієнтує й учня в його підготовчій домашній роботі.

Проте відомо, що деякі педагоги ( особливо з великим стажем ) працюють без застосування активного виконавського показу. Тут діє свого роду інерція, сталий стереотип, в основі якого лежать давні відчуття застосовуваного в минулому виконавського показу, частково втраченого в даний час, але компенсованого нагромадженим досвідом опрацювання з учнями великої кількості творів. Щодо таких творів педагог відчуває себе у всеозброєнні. Перевірені на практиці власні методичні знахідки дають плодотворні результати у викладанні. Успішність в учнів добра.

Слід зазначити, що жоден педагог не може обійтись без періодичної саморевізії, перевірки власних досягнень нагромаджених в його практиці. Справжнє професійне задоволення приходить тоді, коли в хвилини роздумів з приводу своїх удач і прорахунків або під час роботи з інструментом, внаслідок додаткового глибокого аналізу прочитаної цікавої теоретичної літератури або корисних зустрічей з іншими педагогами та спостережень їх роботи, з’являється бажання переступити через звичайні норми викладання, знайти щось нове для своєї подальшої діяльності.

Якщо педагог, вибираючи навчальний репертуар, виконавськи досконало продемонструє учневі ряд творів з числа намічених для нього за індивідуальним планом, він не тільки виявить ставлення і схильність учня до тієї чи іншої музики, а й прокладе початкові стежинки для творчого зближення з ним.

Усе викладене щодо виконавської готовності педагога до занять можна підсумувати словами визначного педагога – музиканта Л. Ніколаєва :

“Для педагога важливою та відповідальною “естрадою“ є клас. Не слід забувати правило, за яким кожен може вчити інших того, що він сам знає і вміє“.

Література:

1. Кременштейн Б. Педагогика Г. Г. Нейгауза / Москва, 1984.

2. Любомудрова Н. Методика навчання гри на фортепіано / Москва, 1982.

3. Мильштейн Я. И. Вопроси теории и истории исполнительства / Москва, 1983.

4. Милич Б. Воспитание ученика – пианиста / Києв, 1982.

5. Міліч Б. Про формування і вдосконалення викладацької майстерності педагогів – піаністів / Київ, 1971.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^