Наукові конференції, Научные конференции » Сучасна наука ХХІ століття (17-19.06.2013) » Бривко М. В. ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ У СПОГАДАХ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧАЄС

Бривко М. В. ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ У СПОГАДАХ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧАЄС

Категорія: Сучасна наука ХХІ століття (17-19.06.2013), Історія

Бривко Микола Вікторович

ЗОШ І-ІІІ ст. № 11

м. Сніжне, Донецька обл..

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ У СПОГАДАХ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧАЄС

Чорнобильська катастрофа – це трагічна сторінка історії України ХХ століття. Вона є однією з найбільших техногенних аварій світу, відлуння якої людство буде відчувати не одне століття.

Вивчення питань пов’язаних з аварією на ЧАЄС у 1986 році, ліквідації наслідків та вплив на подальшу долю людства в цілому та кожної людини окремо є дуже важливою. І потребує більш детального вивчення.

Тривалий час історія розглядалася як наука про суспільство, що впливало на дослідження окремих тем історії, у тому числі й Чорнобильської катастрофи 1986 року. У той же час на Заході історія – це в першу чергу наука про людину.

Тому, стає все більш актуальною збереження пам’яті про кожну людину, збереження спогадів очевидця історичної події, у тому числі й Чорнобильської аварії та ліквідації її наслідків як історичних джерел.

Дослідження та вивчення спогадів ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЄС на сучасному етапи в Україні проводилося в обмеженій кількості. В історичному ракурсі Чорнобильську катастрофу досліджують декілька науковців. Це в-першу чергу доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України м. Київ Наталія Барановська, яка займається дослідженням історії Чорнобильської катастрофи. Серед її праць є видана в 2011 році монографія «Чорнобильська трагедія: нариси з історії» (-Київ). А також, «Чорнобильська катастрофа в публікаціях» (-Київ, 2004) та статті «Фахова періодика та засоби масової інформації як важливе джерело Чорнобильської проблеми» (2006), «Інформація про Чорнобильську катастрофу та ліквідацію її наслідків у всесвітній інформаційній мережі «Internet» (2002) тощо і це лише незначна кількість її праць з даної теми.

Слід окремо назвати статтю «Мемуарна література про Чорнобиль як засіб формування моральної особистості» Дьяченко І.С., в якій йдеться про історичну та культурологічну значимість мемуарної літератури про Чорнобиль, зазначаючи що усні спогади учасників є важливим джерелом.

Важливу складову у збереженні усної історії спогадів ліквідаторів про аварію на ЧАЄС відігрівають інтернет-сайти, прикладом є сайт всеукраїнської газети «Пост Чорнобиль», який вміщує спогади ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЄС з різних куточків України та інші.

На Донеччині питанню Чорнобильської аварії, а саме вивчення спогадів як історичному джерелу також не дуже поширено, хоча слід зазначити, що запис самих спогадів та вивчення чорнобильського руху й біографії ліквідаторів відбувалося постійно, а особливо почалося з початком видання у 2006 році «Книги пам’яті ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильської АЄС: Донецька область», якої вийшло 6 томів. Ініціатором її видання є самі чорнобильці, а саме Донецька обласна організація Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України». На жаль, в цьому виданні, тільки з 3-го тому почали значну увагу приділяти саме спогадам учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС.

Крім того, в окремих містах почали виходити книги зі спогадами чорнобильців. Це, наприклад книга Миколи Хапланова «Смерті став на шляху» (Донецьк, 2006), книга Бривко М.В. та О.І. «Дзвони Чорнобиля: Чорнобиль в долях сніжнянців» (Донецьк, 2011) [1] в яких значну увагу приділяють саме спогадам самих ліквідаторів як історичному джерелу.

Записуючи та вивчаючи спогади про події з ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС стає можливим під новим кутом побачити увесь героїзм та трагізм радянських людей, які приймали участь в ліквідації наслідків аварії.

Наприклад, в спогадах Гавриловича Віктора Ілліча з м. Сніжне, описуються праця й життя ліквідаторів у 1987 році. Він пише «… на даху 3-го реактору ЧАЄС працювали без вихідних по 10-15 хвилин, займаючись прибиранням залишків графіту тощо. Приїхав на зміну, форму здавали отримуючи взамін «робу». Відпрацювавши зміну й проходячи контроль, кожний отримував по ящику мінеральної води, яку використовували для умивання та приготування їжі. Харчування добре» [1 c. 23].

Матяш Микола Васильович, описуючи свій приїзд до міста Прип’ять згадує: «Це було рано вранці, була пахмурна погода. У місті повна тиша залишеного міста. Але саме місто було дуже красиве, з різнокольоровими дев’ятиповерховими будинками. Перші поверхи були опломбовані та закручені проволокою, а місто патрулювали міліціонери" [1 c. 24].

В спогадах лікарів й інших медичних працівників, до того ж описуються ті медичні засоби та методи які вони використовували у практиці, про труднощі та героїзм простих людей. Лікарі одними з перших перебували на найбільш небезпечними об’єктами Чорнобильської станції. Прикладом є лікар Шашков Володимир Сергійович, який у 1988 році був призваний спеціальним збором, пройшовши спеціальне навчання перебував на посаді головного радіолога 25-ї бригади хімічного захисту щоденно з начальником хімічного захисту їздив на усі об’єкти ЧАЄС для заміру рівня радіації, встановлення тривалості робочого дня та рівня облучення людей. Усього Володимир Сергіович мав 91 виїзд на ЧАЄС і 64 на 4-й енергоблок. [2 с. 167]

Цікавими є спогади лікаря Ніколюка Олега Івановича, який згадує те спорядження, методи якими вони, прості медики користувалися щоб найбільше зберегти життя та здоров’я людей – ліквідаторів. Він згадує: «Засоби захисти для ліквідаторів були: лепісток Р-200, противогаз, респіратори та «кропітка» з х/б тканини, яка не могла захистити від радіації. Препарати від радіації фактично не видавалися, а самі норми доз облучення визначалися Міністерством оборони СРСР без врахуванням справжнього стану» [1 с. 91-92].

Спогади ліквідаторів відрізняються переважно тільки від специфіку виконання роботи ними в 30-км зоні, але вони всі зазначали що працюючи фактично в дуже небезпечних умовах, ризикуючи своїм життям та здоров’ям не вважали не вийти на роботу і розуміли що «не вони, то хто».

Таким чином, ми бачимо, що свідчення ліквідаторів можуть досить вагомо доповнити інформацію до повної картини в історії Чорнобильської катастрофи, яка не висвітлюється офіційними джерелами та окремими дослідниками. До того ж вони стають більш важливішими й в аспекті патріотичного виховання молоді в навчальних закладах України, бо саме живий виступ очевидця чи самого учасника тієї чи іншої події дає більш вагомий ефект для молодого підростаючого покоління. Даючи грунт виховувати громадянина нашої країни на прикладі їх батьків, дідів, які своїми вчинками завжди захищали свій народ, свою Батьківщину від усіх загроз.

Література:

1. Бривко О.І., Бривко М.В. Дзвони Чорнобиля. Чорнобиль в долях сніжнянців. / Вступне слово Доронін О.О. –Донецьк: «Юго-Восток», 2011. -154 с.

2. Книга Памяти ликвидаторов последствий аварии на Чернобыльськой АЭС: Донецкая область. Том 6. / Голова редкол. Стружко Е.П. – Донецк: Типография «Цифровая типография», 2012. -236 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^