Наукові конференції, Научные конференции » Питання сучасної науки і освіти (18-20.07.2013) » Боднарчук О. В. КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Боднарчук О. В. КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Категорія: Питання сучасної науки і освіти (18-20.07.2013), Політологія

Боднарчук О. В.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

У сучасному світі демократизація політичної системи відбувається в умовах ускладнення простору політичної комунікації та урізноманітнення технологій комунікативної взаємодії. При збільшенні кількості суб’єктів політичного процесу зростає і якість їх взаємозв’язку, що пов’язане як з диверсифікацією джерел інформації так і з удосконаленням технічного спорядження влади і громадян. За цих умов особливої ваги набуває готовність і здатність органів державної влади використовувати ефективні механізми взаємодії з громадськістю, як безпосередньо (з залученням громадських організації) так і опосередковано (через мас-медіа). На сьогоднішній день можна констатувати, що комунікативні технології у сфері взаємовідносин гілок влади в Україні використовуються з метою посилення конфронтації та боротьби за повноваження.

В демократичних країнах сформовано цілу низку нормативно-правових, управлінських, технологічних механізмів цієї взаємодії, серед яких особливої ваги набувають політичні комунікації як важливий засіб підвищення ефективності державного управління. Стратегія урядування має визначальний вплив на процеси демократизації політичної системи країни в цілому, при цьому особливої актуальності набувають механізми демократизації ухвалення урядових рішень, створення чітких, прозорих, зрозумілих процедур їх підготовки, впровадженні ефективних механізмів участі громадян в управлінні державними справами [6, c.137].

Актуальність дослідження полягає в тому, що в сучасному світі зростає прикладна роль комунікативних технологій, які спрямовуються на досягнення конкретних політичних цілей окремих учасників політичної боротьби. Особливо це стосується виборчих кампаній, в яких перевага надається іміджевим технологіям над програмовими засадами, а також механізмів прийняття рішень у державних інституціях, де закритість і небажання прислуховуватись до думки громадськості у ході вироблення програм розвитку залишились у спадок від радянської бюрократичної системи.

Основними ознаками комунікативних технологій є штучне і усвідомлене управління комунікативними ресурсами; наявність соціально значущої мети, цілеспрямованість та доцільність; системність; планомірність; технологічність (структура, номенклатура і послідовність процедур та операцій); формальна організація та функціональний розподіл праці; оптимізація та зворотний зв'язок; дискретність, наявність початку та кінця; креативність та стандартизація; циклічність та можливість тиражування [1, с.244].

Завданням комунікативних технологій (політична реклама, PR, пропаганда та їх різновиди) , які використовують у ході виборчих кампаній у цілому комплексі політичних технологій, є надання можливості політичним діячам, суб’єктам виборчого процесу репрезентувати своє розуміння головних проблем та шляхів їх вирішення, окреслити перед виборцями власний проект політичної реальності.

Пропаганда і політична реклама за методами впливу на громадську думку практично не відрізняються. Однак у них є різні об’єкти впливу та різний рекламний «товар». Пропаганда популяризує та прищеплює масовій свідомості визначені політичні ідеї та ідеали. Політична реклама спонукає прихильників визначених політичних ідей та ідеалів проголосувати на виборах за політичних лідерів або політичні партії, що є носіями цих ідей та ідеалів. Політична реклама не займається переконуванням ідейних політичних супротивників.

РR та рекламу пов’язують не лише спільні цілі і засоби щодо переконування громадян, а й історична близькість. І реклама, і РR виникли у період розвитку індустріальних суспільств. Проте РR виникає як інститут для позначення специфічної реклами: не традиційної реклами товарів та послуг, а самих капіталістичних підприємств, які розвиваються та конкурують між собою. Функціональна відмінність між РR та політичною рекламою полягає в тому, що реклама зазвичай пов’язана з визначеним товаром і функцією його просування на ринку, а РR зорієнтований на просування не товару, а корпорації загалом, і не тільки на ринку, а загалом у суспільстві.

У статті «Політична комунікація: до проблеми теоретичної ідентифікації» російський автор О. Соловйов виділяє ринкові (маркетингові) та неринкові (немаркетингові) комунікативні технології. До перших він відносить політичний піар, політичну рекламу, інформаційний лобізм тощо. Немаркетинговими технологіями називаються політична пропаганда та агітація. У демократичних країнах для поширення певних цінностей використовуються як маркетингові, так і немаркетингові технологій [5, с.15]. В країнах, що переходять до демократії, переважає перший вид комунікації.

Моделювання політичної реальності у авторитарних режимах може включати тотальний контроль за інформаційним простором з боку держави, обмеження доступу громадян до інформації, що дозволяє створити єдиний, безальтернативний центр створення та передачі політичної інформації і формування громадської думки. Проте у демократичних країнах задіяні інші механізми – комунікативні технології, які можна розуміти як раціонально організований комплекс дій в інформаційному просторі з цілеспрямованого виробництва і поширення інформації задля впливу на визначену аудиторію, це «запланований вплив на цільові групи» [2].

З розвитком процесів модернізації та індустріалізації суспільства (професор Г. Почепцов вважає, що комунікативні технології у XX ст. стали індустріальними засобами організації комунікативних процесів у суспільстві) комунікативними технологіями стали називати PR і рекламу, пропаганду і агітацію, перфоманс і резонансні технології, а також процес переговорів, для якого визначальною складовою є створення атмосфери довіри [4, с.120].

На думку О. Соловйова, для суспільств, у яких відсутні сталі демократичні традиції, «виникає справді хаотичне переплетення інформаційних потоків, яке знецінює механізми комунікації влади і громадянського суспільства, котре народжується, і в результаті цього суспільство поступово втрачає знаряддя інформаційного впливу на позиції влади» [5, с.10].

В успішних виборних кампаніях використовують найвдаліші методи і ресурси різних комунікативних технологій, і сучасні автори все більше схиляються до ідеї певного «інтегрального» комплексу соціальних комунікативних технологій [4,с. 302]. У ході демократизації політичної системи України дуже важливу роль відіграють комунікативні технології, функція яких полягає у налагодженні прозорих суспільних комунікацій як між органами державної влади , так і інститутами громадянського суспільства.

Центральною для сучасного суспільства є проблема трансформації технологій управління, при цьому суб’єкти управління в умовах демократичного режиму все більше ґрунтуються на уявленні про комунікативну природу влади, яка реалізується у вільних виборах і інститутах представницької демократії.

У перехідному суспільстві впровадження комунікативних технологій у практику політичного управління може бути забезпечено лише за умов подолання у свідомості суб’єктів управління стереотипу про владу як інструмент виключно примусу і насильства. Інформаційне суспільство створює сприятливі умови для становлення та розвитку комунікативних технологій.

У технологій панування в сучасний період одним із головних завдань виступає досягнення максимального впливу на людей при мінімальних витратах, забезпечення їх «добровільної» підпорядкованості. На думку американського футуролога Е. Тоффлера, найбільш ефективним інструментом сучасної влади є знання, що дозволяють «досягти поставленої мети, мінімально витрачаючи ресурси влади; переконати людей в їхній особистій зацікавленості в цих цілях; перетворити противників у прихильників та союзників» [7, с.90].

Масова свідомість у будь-якому суспільстві потребує елементів соціального управління. В інформаційному просторі суспільства використовуються різні комунікативні технології, які покликані створити певну громадську думку, відповідним чином сконструювати сприйняття політичних реалій і забезпечити підтримку тих чи інших політичних рішень, тобто отримати абсолютно конкретний результат.

Державний, адміністративний і будь-який інший силовий примус поступово змінюються на інформаційний і психологічний тиск. Як зазначає Н. Костенко, «Мати важливу інформацію означає мати владу; вміти відрізняти важливу інформацію від неважливої означає володіти ще більшою владою; можливість поширювати важливу інформацію у власній режисурі або замовчувати її означає мати подвійну владу» [3, с.85].

Одна з специфічних особливостей сьогоднішньої соціально-психологічної та політичної ситуації в українському суспільстві полягає в нездатності більшої частини населення країни здійснити раціональний політичний вибір, що ґрунтується на усвідомленні та урахуванні власних реальних інтересів.

Тому значна частина українських громадян визначає своє ставлення до тих чи інших політичних рухів та лідерів достатньою мірою емоційно, на основі сформованих симпатій або антипатій, довіри або недовіри до конкретних осіб і організацій, при цьому практично не звертаючи уваги на їх програми або результати попередньої діяльності. Це пояснюється тим, що образи політичних рухів і партій в очах виборців переважно персоніфіковані.

Комунікативні технології агітаційно-пропагандистського типу в цілому спрямовані на контроль за розумом і поведінкою людей. Застосовані при цьому прийоми і техніки інформування та комунікації з громадською думкою в кінцевому рахунку орієнтовані на штучне конструювання як політичних реакцій, так і запитів населення. У цьому сенсі найбільш типовими прийомами інформування, що відповідають таким цілям і характеру агітації та пропаганди, є дезінформація і фальсифікація відомостей, а також маніпулювання свідомістю реціпієнтів.

Однією з найважливіших РR-технологій є створення позитивних образів (іміджів) політичних об’єктів. Такими об’єктами можуть бути як окремі особи, так і корпораційні структури (партії, рухи) і навіть держави в цілому. Створення іміджу – це свідоме конструювання тих чи інших властивостей та якостей суб’єкта, які роблять його привабливим для загальної громадськості та дозволяють вирішити конкретне політичне завдання за його участю.

Найважливішим способом формування іміджу є політична реклама. Вона являє собою таку форму спрямованого безособистісного звернення до людини, яка в умовах вільного і конкурентного вибору інформації націлена на створення у нього позитивного образу політичного товару (кандидата, інституту, символу), що припускає і мобілізує його на відповідну підтримку.

Кінцева мета політичною реклами полягає в тому, щоб в емоційній та лаконічній формі донести до людини суть політичної платформи партії, образ кандидата чи іншого політичного об’єкта і тим самим не тільки сформувати позитивне ставлення до них з боку якомога більшого кола громадян, але й спонукати їх до реальних дій, спрямованих на їх підтримку.

Поряд з суспільно визнаними, етично витриманими методами рекламістики, у її політичному арсеналі існують і так звані «чорні», або «брудні» технології, які порушують загальновизнані норми моралі, правила гри і нерідко допускають порушення навіть правового характеру. Наприклад, крім відвертої брехні та дезінформації окремі політичні сили розповсюджують матеріали, підривають традиції і пануючі цінності населення; публікують відомості від імені конкурента, які компрометують його в очах аудиторії; реєструють на виборах «двійників» для кандидатів-конкурентів, в бажанні скомпрометувати конкурентів переходять від політичних оцінок до звинувачень, що торкаються особистої гідності суперника, його родинні зв'язки; влаштовують провокації тощо.

Будь-яка виборча кампанія ведеться її ініціаторами в умовах жорсткої боротьби з політичними опонентами. Адже виборчий процес за своєю суттю є конкурентним процесом, в ході якого йде гостре суперництво між його учасниками за право володіти престижними позиціями в політичній ієрархії, за можливість впливати на маси, за доступ до вагомих ресурсів. Сукупність способів впливу на маси з метою вплинути на їх електоральне поводження і спонукати їх віддати свої голоси за визначеного кандидата називається виборчою технологією. Головна особливість виборчих технологій – націленість їх на включення соціально-психологічних механізмів, що регулюють поведінку виборців, звернення до переконаннями громадян, їх ціннісних орієнтацій, інтересів, настроїв, прагнень і сподівань. Виборчі технології в руках професіоналів стають досить сильною зброєю, що дозволяє залучати на свій бік значні верстви населення, змінювати їх електоральні уподобання.

У ході демократизації політичної системи України дуже важливу роль відіграють комунікативні технології, функція яких полягає у налагодженні прозорих суспільних комунікацій як між органами державної влади так і інститутами громадянського суспільства, зокрема, під час виборчих кампаній.

Література:

1. Климанська Л. Д. Соціально-комунікативні технології в політиці: Таємниці політичної «кухні»: [Монографія] / Л. Д. Климанська. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2007. – 332 с.

2. Климанська Л. Д. Комунікативні технології моделювання політичного простору в демократичному суспільстві // III міжнародна конференція «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні», 2005. – Режим доступу: www.democracy.kiev.ua/publications/collections

3. Костенко Н. Метаморфози новин: від довільного знання до політичного факту / Н. Костенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – № 3. – С. 80–93.

4. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации / Г. Г. Почепцов – М.: Рефл-бук: Ваклер, 2002. – 656 с.

5. Соловьев А. И. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации / А. И. Соловьев // Политические исследования. – 2002. – № 3. – С. 5-18.

6. Стоцький В.В. Роль та функції комунікативних технологій у процесі демократизації політичної системи // Вісник СевНТУ. Вип. 100: Політологія: зб. наук. пр. — Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2009. С. 137-139.

7. Тоффлер Э. Метаморфозы власти / Э. Тоффлер; пер. с англ. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 669 с.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^