Наукові конференції, Научные конференции » Питання сучасної науки і освіти (18-20.07.2013) » Маляр Д. В. МОТИВ ОЧІКУВАННЯ У П’ЄСІ ҐАО СІНЦЗЯНЯ “АВТОБУСНА ЗУПИНКА” ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ АБСУРД

Маляр Д. В. МОТИВ ОЧІКУВАННЯ У П’ЄСІ ҐАО СІНЦЗЯНЯ “АВТОБУСНА ЗУПИНКА” ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ АБСУРД

Категорія: Питання сучасної науки і освіти (18-20.07.2013), Філологічні науки

Маляр Дарія Вячеславівна

КНУ імені Тараса Шевченка

 

МОТИВ ОЧІКУВАННЯ У П’ЄСІ ҐАО СІНЦЗЯНЯ “АВТОБУСНА ЗУПИНКА” ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ АБСУРД

 

Сюжетний рівень у драмі абсурду взагалі поняття особливе. Якщо брати до уваги стандартні вимоги до сюжету (пролог, епілог, зав’язка, кульмінація тощо), то більшістю з них у “Автобусній зупинці” знехтувано. Адже, сюжет в першу чергу передбачає дію, а у п’єсі її немає. “Драматична діяльність і бездіяльність” (термін перекладено з англійської мови “dramatic action and inaction” і слово “діяльність” використано для збереження гри слів, яка була задумана автором) – так зазначено у поясненні до “Автобусної зупинки” самим автором. Всі сторінки пройняті чеканням, що час від часу або стихає і ніби “притупляється”, то досягає своєї неймовірної кульмінації.

Очікування – символічне розуміння шляхом власного дослідження дії часу, який постійно змінюється [2, с. 32]. Через відсутність важливих подій, що можуть запам’ятатися, хід часу стає всього лише ілюзією. Один день схожий на інший, і ми вмираємо, ніби ніколи і не народжувалися – існування беззмістовне, воно механічне, але таке природне для людини.

Об’єкт чекання символізує надію на втручання надприродних сил, або логіку буття, за якої у кожної людини прописана доля, а отже є план і сенс, який буде притаманний життю і поза будь-яких дій зі сторони самої людини. Тут навіть можна говорити про мотив відсутності чогось важливого (долі, фатуму) у житті персонажів п’єс, однак у “Автобусній зупинці” примарний і такий жданий автобус час від часу таки з’являється. Тут можна розгледіти алюзію на широковикористовувану у китайській літературі “волю неба”:

“(Звук автобуса наближається, усі піднімаються).

Дівчина (кричить). Стійте! Автобус!

Мати. Ми вже рік чекаємо! <...>

(Уся юрба переміщується на авансцену і блокує дорогу. <…> Автобус сигналить і не збирається зупинятися)” [3].

Однак не зважаючи на те, як сильно прикута увага до об’єкта чекання (як самих персонажів, так і реципієнтів), у будь-якому разі його роль другорядна. Адже тема п’єси не автобус, а сам процес очікування як метафора на беззмістовність людської віри у надприродне та невидимий сенс і план буття. Якщо людина пасивна, то час відкривається для нас у іншому вимірі – він приречено і повільно рахує свої хвилини, але у його масштабі людина не помічає навіть десятиріччя. В “Автобусній зупинці” автор полегшує читачеві задачу і відкрито зауважає таку надреальну гіперболізацію часу (тут можна говорити і про неспівпадіння із законами природи, коли роки йдуть як секунди, однак це відповідає стандартній психології людини жалітися по закінченню життя, що її роки пробігли дуже швидко і непомітно):

“ (Юрба, оточивши його, дивиться на годинник).

Людина в окулярах. Шість років, сім років, вісім років, дев’ять років, ось уже всі десять років!

Майстер. Ти не помиляєшся? (Бере Людину в окулярах за зап’ястя, трясе, дивиться)” [3].

Персонажі Ґао Сінцзяня один за одним у стані суцільної паніки розуміють, що вони пропустили і чого стали позбавлені за цей період очікування на зупинці:

“Людина в окулярах (сердито). Ти не знаєш горя, тобі усе байдуже! Ми випали із нормального перебігу життя, про нас забули усі на світі, життя просто проходить повз нас, ти розумієш? Ти не розумієш! Може тобі і можна тинятися без діла, але мені – ні...

Майстер (важко). Я не можу повернутися, а я ж займаюся філігранною роботою по дереву, по справжньому дереву! І я їду в місто не тільки для того, аби заробити трохи грошей, щоб було, що витрачати. <…> Усі в моєму роді були майстрами, чому ж у мене нічого не виходить?” [3].

Активно використовуються прийоми метатеатру – театр є життям. Тканина п’єси все більше до фіналу вкривається дірами реальності, щоб довести: неможна розділити театральний фарс і власне життя, у обох випадках все по-справжньому.

У Ґао Сінцзяня епізод розвінчання театральності застає читача зненацька – тільки-но зі сцени до них говорили персонажі, а тепер абсолютно реальні люди, що можуть пройти повз них на вулиці або бути частиною їх життя – це просто актори без своїх амплуа:

“Кожен пильно вдивляється уперед, деякі виходять до глядачів, а інші і далі просто стоять на сцені. Актори починають виходити із своїх ролей. <…>

Третій. У цьому очікуванні немає сенсу. Але люди чекають, тому що їм завжди є чого чекати.

Четвертий. А мати сину і каже: “Підемо ж!”

П’ятий. Грати у п’єсі дуже важко. Трагедія, однак, виконується вона так, що глядачі навіть не плачуть” [3].

Варто зазначити, що за своєю загальною тональністю “Автобусна зупинка” доволі мажорна – у ній присутні різкіші перепади від світських розмов і до шалених нападів паніки і відчаю, однак останні сторінки п’єси дають хоча б якусь надію на зміну ситуації: персонажі збираються йти у місто, і хоча результат їх намагань нам відомий не буде, можна сподіватися, що він хоча б взагалі можливий:

“Людина в окулярах (дивиться на дівчину і ласкаво говорить). Так ми йдемо?

Дівчина (киває головою). Так. <...>

Мати (до дідуся). Ви дивіться під ноги. (Йде, підтримуючи його).

Дідусь. Велике тобі спасибі.

(Усі в юрбі розгубленні, дивляться один на одного, щоб разом відправитися в дорогу. Начальник Ма: „Ой, зачекайте, зачекайте, заждіть, я тільки шнурки зав’яжу!”)” [3].

Відкритий фінал вводить у п’єсу момент власної творчості читача, поряд із усією метафоричністю, яку кожен реципієнт сприймає в залежності від власних асоціацій, моральних пріоритетів, смаків, рівня освіти тощо, колажує для себе те, що вважає необхідним для підтвердження тієї чи іншої думки. Твори наповнені кодами, і реципієнт, спираючись на власне сприйняття, може побачити навіть те, чого там немає, адже філософське підґрунття твору провокує безліч його інтерпретацій. Завдяки відкритому фіналу автори ще більше “затягують” читача у тонке і вишукане мереживо абсурдності – з одного боку вони ніби наголошують на тому, що чекання буде вічним і всі залишаться на місці.

Література:

1. Новейший философский словарь. Постмодернизм / [Главный научный редактор и составитель А.А.Грицанов]. – М.: Современный литератор, 2007. – 816 с.

2. Эсслин М. Сэмюэль Беккет. В поисках себя / Мартин Эсслин // Эсслин М. Театр абсурда/ Пер. с англ. Г. Коваленко. - СПб.: Балтийские сезоны, 2010. – С. 31-94.

3. Gao Xingjian Chezhan (Ґао Сінцзянь Автобусна зупинка) [Електронний ресурс] / Gao Xingjian – 1982. – Режим доступу до книги: www.whitecollar.net/wenxueshijie

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^