Наукові конференції, Научные конференции » Інновації та традиції в науковій думці 15-17.08.13 » кандидат наук із соціальних комунікацій, Ковпак В. А. ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОБ’ЄДНАНЬ УКРАЇНЦІВ У ДІАСПОРІ У СТАНОВЛЕННІ ЄДИНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

кандидат наук із соціальних комунікацій, Ковпак В. А. ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОБ’ЄДНАНЬ УКРАЇНЦІВ У ДІАСПОРІ У СТАНОВЛЕННІ ЄДИНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

Категорія: Інновації та традиції в науковій думці 15-17.08.13, Соціологія

УДК 070.000.32(71=161.2)«1945/1989»2(043.5)

 

ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОБ’ЄДНАНЬ УКРАЇНЦІВ У ДІАСПОРІ У СТАНОВЛЕННІ ЄДИНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

кандидат наук із соціальних комунікацій, Ковпак В. А.

Класичний приватний університет, м. Запоріжжя

 

Досліджено інформаційну діяльність об’єднаних українців в умовах еміграції в національно-патріотичному дискурсі другої половини ХХ ст. (після Другої світової війни) як формант національної ідентичності.

Ключові слова: інформаційна діяльність, українська діаспора, національний інформаційно-комунікаційний простір.

Ковпак В. А. Информационная деятельность объединений украинцев в диаспоре в становлении единого национального информационно-комуникационного пространства / Классический приватный университет. Украина.

Исследовано информационную деятельность объединений украинцев в условиях эмиграции как формант национальной идентичности.

Ключевые слова: информационная деятельность, украинская диаспора, национальное информационно-комуникационное пространство.

Kovpak V. A. Information activities of ukrainian united in the diaspora in the formation of a unified national information and communication space / Classic Private University. Ukraine.

Researched information activities in a united Ukrainian emigration in the national-patriotic discourse of the second half of the twentieth century (after WWII) as formant national identity.

Key words: information, Ukrainian diaspora, national information and communication space.

 

Інформаційна діяльність історико-просвітницьких, культурно-громадських, суспільно-політичних та інших товариств, об’єднань української еміграційної громади післявоєнного періоду (після Другої світової війни) була спрямована на становлення єдиного національного інформаційно-комунікаційного простору, побудову розвинутого громадянського суспільства, репрезентацію української нації в культурному світі, оскільки підтримка української культури, освіти інформаційними каналами діаспори – це значущий чинник конструювання національної ідентичності, стратегія використання громадсько-політичного, мистецько-літературного, спортивного тощо руху як засобу національної пропаганди та консолідації спільноти. Тож роль громадських організацій, історико-просвітницьких товариств має розглядатися як інформаційно-акумуляційний сегмент соціокомунікаційного простору в контексті формування єдиної української інформаційно-комунікаційної мережі.

Так, після 1945 р. у рамках переселення політичних «втікачів» і переміщених осіб до Канади прибуло близько 35 тис. українців, − це була хвиля еміграції, що внесла пожвавлення в суспільно-політичне та культурне життя українців у Канаді і спричинила появу нових політичних організацій із орієнтацією на політичні партії на еміграції, загально-громадського, економічного, «спортового» характеру. Новим формантом моделі національної ідентичності в умовах еміграції було створення науково-дослідних установ як відділів українознавства в Департаментах славістики в канадських університетах. Після війни з’явилися або відновили свою діяльність молодіжні організації: Організація української молоді «Пласт» та Спілка української молоді (СУМ). Як зауважив М. Боровик, перша зустріч пластунів із торонтським українським громадянством відбулася в залі Українського Народного Дому в червні 1948 р. Всі крайові пластові організації мали власні статути, були самостійні в своїх діях, але об’єднані в Центральному світовому союзі (КУПО), заснованого на з’їзді 1954 р. у Канаді. «Пласт» у Канаді був власником багатьох пластових домів, в яких відбувалися щорічні пластові табори, пластові зустрічі (1955 р, 1961 р., 1966 р. та з нагоди 100-річчя Канади 1967 р., коли пройшов злет всієї української молоді Канади в Оттаві «Український день молоді») [1, с. 158].

СУМ відновив свою діяльність на еміграції в 1946 р. (Німеччина), у Канаді – у 1948 р. з ініціативи діячів Закординних Частин ОУН (ініціатори виходили з традицій СУМ в Україні) з метою охоплення молоді неорганізованої в інших молодіжних організаціях. Найвищим органом Спілки був Конгрес СУМ, який обирав Центральний Комітет (ЦК), осередками керівних органів при цьому були: Мюнхен, Лондон, Брюссель. Як дорадчий орган у 1949 р. при ЦК було створено Виховну Раду. В осередках СУМ проводив курси українознавства або виступав їх «опікуном» [1, с. 159]. Ідейно-програмний напрям і зміст виховної та суспільної діяльності СУМ сформовано на основі ідеалістичного світогляду. християнської релігії та націоналістичної ідеології. Значна увага приділялася політичній освіті та «практично анґажується до підтримки боротьби українського народу за визволення й утворення самостійної демократичної держави» [1, с. 159]. Багато уваги присвячувалося питанням українознавства, плеканню української культури, зокрема мистецької самодіяльності (хорових, інструментальних, танцювальних ансамблів, театральних гуртків, спортивних ланок). Сумівці брали активну участь у загальнонаціональних святкуваннях, відзначеннях національних річниць та різних політичних маніфестаціях, демонстраціях, організації масових акцій на захист українських політичних та релігійних в’язнів. З 1972 р. СУМ влаштовує світові олімпійські злети.)

Як організацію молоді демократичного переконання на еміграційному просторі в 1950 р. у Нью-Йорці було засновано Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ), крайові організації якої функціонували в Європі, США, Канаді. Юнацтво ОДУМ відбувало «вишкіл» у спеціальних таборах, брало участь у виховних радах.

Після Другої світової війни виникали нові студентські товариства: «Канадська федерація українських студентів-католиків “Обнова”», «Товариство Українських православних студентів “Іларіон”», «Українське академічне товариство “Зарево”», «Товариство української студіюючої солоді ім. Міхновського» та українські студентські клуби й громади при університетах. З 1953 р., за свідченням М. Боровика, студентські організації були об’єднані в Союз українських студентів Канади (СУСК) [1, с. 160].

Підтримували військові традиції, товариські взаємини між ветеранами, організовували і керували відділами кадетів, допомагали новій українській еміграції учасники Союзу українських канадійських ветеранів (СУКВ) (Вінніпег, 1945 р.) – організації колишніх вояків-українців канадійського війська. Заходами СУКВ засновано в Лондоні Українське допомогове бюро, Канадійську допомогову місію українцям – жертвам війни. При створенні Фонду допомоги українців Канади співпрацював з Комітетом українців Канади, членом якого були учасники СУКВ, з загальною канадською організацією – Королівським канадійським легіоном для підтримки розвитку українського життя в Канаді, сприяння боротьбі поневолених народів, зокрема українському, за політичне визволення. З 1946 р. до Союзу могли належати колишні українські вояки УГА, армії УНР та інших українських армій, члени всіх ветеранських організацій: Братства карпатських січовиків, Братства колишніх вояків 1-ої, Української дивізії УНА, Товариства колишніх вояків УПА з 1951 р., Об’єднання станиць вояків УПА та ін.

Засадничим елементом продукування національної ідентичності діаспори в повоєнний період була видавнича діяльність, результатом якої була і періодика, і літературний рух. «Після приїзду найновішої еміґрації (1947) до Канади, українська література змінилася, стала вільною від державної контролі, чи цензури. Проявляються всі літературні жанри... Вплив свободи та думки слова виявляє себе в українській літературі» [1, с. 160]. Серед визначних імен, які усвідомлювали важливість преси, літератури як елементів комплексної національної роботи, їх взаємопов’язаність з іншими чинниками національного усвідомлення, які прибули до Канади після Другої світової війни, слід згадати такі: В. Білинський (письменник, засновник літературного місячника «Звено» в Австрії; псевдонім: В. Кримський), Л. Білецький (літературознавець), П. Волиняк (журналіст, письменник, редактор, видавець – відновив видавництво «Нові дні», під цєю ж назвою видава журнал-місячник – літературну трибуну, «літературний інтепретатор канадських українських буднів» [1, с. 165]), О. Гай-Головко (поет, письменник, літературознавець), О. Гец (Мак) (письменниця, 1958 р. – номінантка Нобелівської премії в галузі літератури), О. Мох (публіцист, журналіст, поет, засновник видавництва «Добра книжка»), Б. Гошовський (письменник, редактор, засновник видавництва «Нашим дітям» (1945), «Євшан-зілля» з бібліотекою юного читатча (1950); ПСЕВДОНІМИ: Богдан Данилович, Дідусь Данилович, Б. Гармаш, М. Сухий), С. Ковальський (письменник; псевдонім: Левко Ромен), А. Курдидик (редактор – редагував календарі й альманахи, журналіст, письменник, поет), В. Левицький (письменник, журналіст – автор репортажних нарисів, редактор – редагував «Вільне слово», «Новий шлях»; псевдоніми: Софронів Василь, Софронів-Левицький), Г. Мандрика (журналістка, учасник організованого українського жіноцтва), Ф. Одрач (письменник, журналіст), Б. Олександрів (поет, письменник, друкувався в українськомовній пресі; псевдонім: Свирид Ломачка), М. Подворняк (проповідник, редактор «Християнського вісника», перекладач, основоположник видавництва «Дорога правди»), М. Приходько (письменник, публіцист – автор памфлетів та есеїв в англійських й українських періодиках), Нестор Ріпецький (поет, письменник, журналіст; псевдонім: Всеволод Листвич), Улас Самчук (активний у громадському й культурному житті письменник-прозаїк), В. Скорупський (поет, редактор газети «Новий шлях»), Яр Славутич (поет, мовознавець, літератор), Ю. Тарнович (письменник, журналіст, публіцист, дослідник Лемківщини; псевдонім: Бескид, Юрій Зельман, Осип Зубрид), Богдан Боніфатій Федчук (письменник журналіст дитячих відділів «Українського голосу», «Канадійського фермера»), Літературна, публіцистична спадщина післявоєнних українських емігрантів, за словами М. Боровика, надзвичайно різноманітна – патріотична героїка, ностальгійна лірика, політична сатира, мемуаристика, остання розвинулася саме після Другої світової війни «у формі “регіональних збірників” особливо із зЗахідної України, а опісля з таборів скитальців у Європі. Деякі мають меншу літературну вартість а більше буйної фантазії автора, а деякі базовані на фактах та даних із місцевогшо побуту. Усі вони мають вартість для збирача матеріялів до історії і як спомини лишаються в пам’яті пережитих» [1, с. 168]. Літературознавців і письменників усієї діаспори об’єднувало «Слово» − Об’єднання українських письменників на еміграції, засноване в червні 1954 р. у Нью-Йорку як продовжувач творчо-організаційних та ідейних настанов свого європейського попередника – МУРу. Біля витоків цього руху стояли такі митці: І. Багряний, В. Барка, Б. Бойчук, С. Гординський, Г. Журба, Г. Костюк, Н. Лівицька-Холодна, Є. Маланюк, Т. Осьмачка, У. Самчук та ін. «Слово» організовувало загальні з’їзди, мало свій однойменний пресовий орган, збірник літератури, мистецтва і критики під цією ж назвою. А у 1956 р. в Торонто розпочав роботу літературно-мистецький клуб «Козуб» з консолідуючою метою об’єднання літераторів, аматорів українського мистецтва та сцени.

До того ж, повоєнна генерація українських митців у діаспорі організовувалася в товариства, зокрема в 1956 р. – «Українська Спілка Образотворчих Мистців» (УСОМ) у Торонто, 1957 р. – УСОМ у Едмонтоні. Спілка організовувала мистецькі виставки, відкривала мистецькі галереї (наприклад, «Ми і світ», 1958, Торонто). Пізніше в Торонто виникла Канадсько-українська мистецька фундація, де відбуваються виставки та доповіді на мистецькі теми.

Отже, інформаційна діяльність об’єднаних українців в умовах еміграції в національно-патріотичному дискурсі другої половини ХХ ст. (після Другої світової війни) проявляється як маркер національної ідентичності, атрибут, що засвідчує наявність українського громадського життя, фактор, що сприяє концентрації національних сил.

 

Література:

1. Боровик М. Століття українського поселення в Канаді (1891−1991 рр.) / М. Боровик. − Канада, Монтреаль ; Оттава : УММАН, 1991. − 485 с.

References:

1. Borowyk M. Centennial of the Ukrainian settlement in Canada (1891−1991) / M. Borowyk. – Canada, Montreal ; Ottava : Ukrainian Mohylo-Mazepian Academy of Sciences, 1991. – 485 p.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^