Наукові конференції, Научные конференции » ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15 » Павлова А. А. ДО ПИТАННЯ ПРО ТИПИ СИНТАКСЕМ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Павлова А. А. ДО ПИТАННЯ ПРО ТИПИ СИНТАКСЕМ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Категорія: ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15, Філологічні науки

УДК 811.161.2’ 367

 

ДО ПИТАННЯ ПРО ТИПИ СИНТАКСЕМ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Павлова А. А.

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, Україна, м. Глухів

 

У статті досліджено вчення лінгвістів про семантичну структуру речення. Розглянуто погляди зарубіжних та вітчизняних мовознавців на синтаксему як мінімальну семантико-синтаксичну одиницю речення. Визначено й описано різні критерії до класифікації синтаксем в простому елементарному та ускладненому неелементарному реченні. Звернено увагу на основні типи синтаксем, які є традиційними в українському та зарубіжному мовознавстві.

Ключові слова: семантико-синтаксична структура речення, синтаксема, типи синтаксем, предикат, субстанціальна синтаксема.

 

Павлова А. А. К вопросу о типах синтаксем в структуре предложения/

Глуховский национальный педагогический университет имени Александра Довженка, Украина, г .Глухов

В статье исследованы учения лингвистов о семантической структуре предложения. Рассмотрены взгляды зарубежных и отечественных языковедов на синтаксему как минимальную семантико-синтаксическую единицу предложения. Определены и описаны различные критерии классификации синтаксем в простом элементарном и осложненном неэлементарном предложении. Обращено внимание на основные типы синтаксем, которые являются традиционными в украинском и зарубежном языкознании.

Ключевые слова: семантико-синтаксическая структура предложения, синтаксема, типы синтаксем, предикат, субстанциальная синтаксема.

 

Pavlova A. A. The Question about the Types of Syntaxemes in the Sentence Structure / Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv national pedagogical university, Ukraine, Hlukhiv

In the article it was investigated the doctrine of linguists about semantic structure of sentence. It was considered the views of foreign and domestic linguists to syntaxema as the minimum unit of semantic-syntactic sentence. The various criteria for classification syntaxemes in a simple elementary and complicated non-elementary sentence were defined and described. Attention was paid to the basic types of syntaxemes that are traditional in Ukrainian and foreign linguistics.

Key words: semantic and syntactic structure of sentences, syntaxema, types of syntaxemes, predicate, substantial syntaxema.

 

Вступ

У 60-70-х роках ХХ ст. у лінгвістиці з’явився термін «синтаксема». Синтаксема – термін семантичного синтаксису, мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка є одночасно носієм елементарного змісту, конструктивним компонентом речення й має відповідний набір синтаксичних функцій – конструктивних ролей у побудові певних комунікативних одиниць [1, с. 543].

Вивченню семантики речення приділялася значна увага, що пояснюється різноманітністю підходів учення про семантичну структуру речення. Найбільш поширеним є пропозиційний опис семантичної структури речення, де основним поняттям є пропозиція. У центрі уваги дослідників перебуває відображувана в реченні ситуація та її семантична модель – пропозиція. Пропозиція є терміном логіки, уведеним англійським філософом і логіком Б. Расселом із метою логічного структурування атомарних речень, що складаються із предиката й аргументів і є базою наших знань про світ [1, с. 501]. За допомогою поняття пропозиції позначали те спільне, що є в реченнях і їх можливих перефразуваннях у конкретних мовах. Пропозицію витлумачують як модель відображуваної реченням події, ситуації, як об’єктивний зміст речення. Вона є частиною речення, позбавленою супровідних суб’єктивних значень і граматичної своєрідності формальної організації речення [2, с. 119]. У відмінковій граматиці й семантичному синтаксисі пропозиція трактується як мисленнєвий аналог (прообраз) певної ситуації без урахування комунікативних модусів (Ч.Філлмор) або містить два логічних блоки: об’єктивну семантичну константу – диктум, і суб’єктивну змінну – модус, що передає відтінки почуттів і волі, тобто оцінку повідомлення (Ш.Баллі) [1, с. 501]. В описах об’єктивного змісту речення (диктуму) використовують різні поняття. Це пояснюється складною природою змісту речення, в якому можна виділити три рівні його репрезентації – денотативний (пов’язаний з реальними ситуаціями, предметами і відношеннями між ними), логіко-семантичний (пов’язаний з логічними структурами, тобто поняттями і відношеннями між ними), мовно-семантичний (пов’язаний з семантико-синтаксичними структурами, тобто лексичними компонентами і відношеннями між ними) [3, с. 120].

Відмінкова граматика Ч.Філлмора ґрунтується на універсально-логічних ознаках змісту речення. У реченні Ч.Філлмор виділяє пропозицію – позачасовий набір відношень між дієсловами та іменами, і модальний комплекс, до якого входять заперечення, час, спосіб і вид. Він аналізує лише структуру пропозиції, що складається з дієслівного предиката і його іменних аргументів. Природу аргументів дослідник визначає за характером їхніх семантичних функцій (ролей), або глибинних відмінків, кількість яких ґрунтується на відображуваних у мові реальних ситуаціях. За визначенням Ч.Філлмора, відмінки – це функції, які формують глибинні, семантико-синтаксичні структури, що притаманні синтаксисові всіх мов і мають у них різне вираження. Мовознавець вказує на лексико-семантичні властивості дієслівних предикатів та їхню роль у виборі відмінків [4, с. 369-495].

Ще одним поняттям, що відбиває об’єктивний зміст речення, є валентність, яке ввів у мовознавство французький лінгвіст Л.Теньєр для позначення сполучуваності дієслова і визначав валентність як кількість актантів, які може приєднувати дієслово [5]. Поняття пропозиції і валентності з різних боків характеризують речення як знак ситуації і є інструментом розмежування елементарних і неелементарних простих речень. Як зазначає І.Р.Вихованець, пропозиція є семантичним інваріантом, спільним для всіх членів парадигми речення і похідних від речення конструкцій (словосполучень, зворотів тощо). Це стабільне семантичне ядро, об’єктивна семантична константа речення, яка відображає структуру ситуації, події. Структуру ж пропозиції визначає предикат, який вказує на характер ситуації (позначає дію, процес, стан або якість предмета) і на відповідні місця для предметів – учасників ситуації (актантів, аргументів), зумовлює їх кількість і семантичні функції (ролі) [3, с. 121 – 122]. У семантично-елементарному реченні І.Р.Вихованець виділяє такі семантичні функції непредикатних знаків: 1) діяч залежить від предиката із значенням дії і позначає семантему активного живого виконавця дії; 2) адресат залежить від предиката із значенням дії або стану і вказує на живий предмет, якого стосується названа предикатом дія або стан, тобто того, кому приписується даний стан, на користь або на шкоду кому відбувається дія; 3) експерієнсив (носій фізіологічного або психічного стану) підпорядковується предикатові із значенням фізіологічного або психічного стану і стосується живої істоти, що перебуває в певному фізіологічному або психічному стані; 4) об’єкт підпорядковується предикатові із значенням дії або стану і позначає семантему істоти або неживого предмета, на які спрямована дія або стан; 5) результатив підпорядковується предикатові із значенням дії і стосується семантеми неживого предмета або істоти, що витупають як результат дії; 6) знаряддя залежить від предиката дії і кваліфікує семантему неживого предмета, за допомогою якого виконується дія; 7) засіб залежить від предиката із значенням дії і кваліфікує семантему неживого предмета, з якого виготовляють щось або який використовують як допоміжний матеріал для виконання дії; 8) носій фізичного стану підпорядковується предикатові із значенням фізичного стану і характеризує семантему неживого предмета або істоти, що перебуває в певному фізичному стані; 9) носій всеохоплюючого фізичного стану стосується семантеми аргумента, який вказує на все оточення, на всю сукупність предметів у навколишньому середовищі, а не на який-небудь окремий предмет в ньому; 10) ідентифікатив залежить від предиката із значенням тотожності або називання і вказує на істоту або неживий предмет, який денотативно ототожнюється з іншою істотою або неживим предметом; 11) компонентив залежить від предиката включення / виключення і кваліфікує семантему неживого предмета або істоти, яка включається або виключається з сукупності предметів; 12) композитив залежить від предиката із значенням включення / виключення і характеризує семантему неживого предмета або істоти, які включають або виключають певні елементи або підкласи; 13) локатив залежить від предиката із локативним значенням і вказує на місцеположення, шлях руху, вихідний і кінцевий пункти руху [6, с. 40 – 42].

Л.П.Іванова у праці “Структурно-функциональный анализ простого предложения” характеризує 10 семантичних компонентів: 1) агент; 2) пацієнт; 3) експерієнцер; 4) бенефіціант; 5) інструмент; 6) додаток (комплемент); 7) місцеположення; 8) медіатив (кваліфікує аргумент як засіб); 9)ономасиатив (кваліфікує аргумент як назву, прізвисько, кличку істоти чи неістоти); 10) бенецифіатив (істота, що виражає того, на користь чи не на користь кого відбувається дія) [7, с. 118 – 120].

М.В. Всеволодова поділяє денотативні ролі на предикати і партиципанти – учасники типової ситуації, які представлені актантами і сирконстантами. Вона подає поширену класифікацію актантів: 1) протагоніст (екзисцієнс, агенс, коагенс, адресант, донатор, відправник, номінатор, функтив, стихія, релянти, компаранти, комплексив тощо); 2) пацієнс (пацієнтив, об’єктив, креатив, еврикатив, елімінатив, номінал тщо); 3) адресат (реципієнт, бенефіцієнс, дестинатив); 4) інструмент (інструментив, медіатив, контролер, засіб тощо); 5) ситуант (посередник, каузатор, авторизатор, ономасиатив, композитив, ком плетив та інші) [8, с. 132 – 183].

Незважаючи на таку різноманітність кількості основних типів аргументів, можна виокремити ті основні, які виділяє кожен мовознавець: діяч, носій стану, об’єкт, адресат, локатив, знаряддя та засіб дії. Не завжди доцільним є більш детальна типологія, оскільки окремі типи можна об’єднати в один. Так, наприклад, такі аргументи, як носій фізичного стану, експерієнсив (носій фізіологічного чи психічного стану), носій всеохопного фізичного стану, ідентифікатив, можна об’єднати в синтаксему носія стану і вважати їх різновидами останньої. Засіб і знаряддя дії є різновидами інструментальної синтаксеми. Часовий конкретизатор (темпоратив) не варто виділяти в семантично елементарному простому реченні. Наявність його свідчить про семантичне ускладнення простого речення. Він утворюється внаслідок об’єднання двох елементарних простих речень в одне просте ускладнене і виступає показником часових семантико – синтаксичних відношень між ними [9, с. 24 – 25; 3, с. 272].

У російському мовознавстві чітко виділяються три групи синтаксем: 1) синтаксема незалежно від контексту має самостійний смисловий зміст, тобто є виконавцем певної денотативної ролі – вільна синтаксема; 2) синтаксема виявляє свій зміст, свою роль у структурі речення – (конструктивно) зумовлена синтаксема; 3) синтаксема не має ніякого самостійного значення, але виявляє його в складі словосполучення, у позиції при тому чи іншому слові – зв’язана синтаксема.

Терміни «вільний», «зумовлений», «зв’язаний» були вперше вжиті В.В.Виноградовим у 1953 під час класифікації лексичних значень слова.

Г.О.Золотова у своїх ранніх доробках використовувала термін «синтаксична форма слова» як первинна одиниця синтаксису, то вже з 1980 року вона вживає поняття «синтаксема», визначаючи її як мінімальну, далі неподільну семантико – синтаксичну одиницю мови, що виступає одночасно як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент більш складних синтаксичних побудов, і характеризується, відповідно, певним набором синтаксичних функцій [10, с. 4]. Лінгвіст початковою базою дослідження вважає засоби вираження синтаксем. Відповідно, Г. О. Золотова виділяє такі основні ознаки синтаксем: 1) категоріально – семантична значення слова, від якого утворена синтаксема; 2) відповідна морфологічна форма; 3) здатність синтаксично реалізовуватися у певних позиціях.

Г.О.Золотова, виділяючи три функціональні типи синтаксем (вільні, зумовлені та зв’язані), виокремлює і три основні можливості (функції) синтаксем: 1) самостійне, ізольоване вживання одиниці; 2) вживання одинці у якості компонента речення; 3) вживання одиниці у якості компонента словосполучення (або групи слів). [10, с. 3 − 21]. Мовознавець створює словник синтаксем російської мови під час функціонального аналізу елементарних компонентів речення, де описано морфологічні показники, синтаксичні функції та позиції кожної мінімальної семантико-синтаксичної одиниці [10].

В українському мовознавстві сучасні дослідники, такі як І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, М. Я. Плющ, Т. Є. Масицька, А. П. Загнітко, М. В. Мірченко, Н. Л. Іваницька, В. Д. Шинкарук тощо, вивчають речення з опорою на поняття семантико-синтаксичної валентності яка є категорією міжрівневого, семантико-синтаксичного характеру, тому що вона пов’язана з трьома рівнями мови – лексичним, синтаксичним та морфологічним. Семантико-синтаксична валентність предиката (ознакового слова) означає здатність його сполучатися з іншими (як правило, неознаковими) словами, мати певне число відкритих позицій, які можуть або мають заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи [3, с. 123].

У працях І.Р.Вихованця широко представлена класифікація синтаксем з урахуванням того, до складу семантично елементарних чи семантично неелементарних речень вони входять, за функціональною ознакою та за характером відношень. Семантично елементарне просте речення містить тільки один предикат (предикатну синтаксему, ознакове слово) і зумовлені його валентністю субстанціальні (іменникові) синтаксеми. Семантично неелементарне просте речення формують два або більше вихідних елементарних простих речень. Тому у простому ускладненому реченні наявні базові синтаксеми, або синтаксема предикатна і зумовлені семантико-синтаксичною валентністю цієї предикатної синтаксеми субстанціальні синтаксеми, а також синтаксеми невалентного характеру, які утворено внаслідок різноманітних перетворень вихідних речень. Субстанціональні синтаксеми виділяються на основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень, які вказують на стосунок субстанціальних синтаксем до відповідного класу предикатів. Субстанціальні відношення як найбільш абстраговані семантико-синтаксичні відношення членуються на відношення суб’єктні, об’єктні, адресатні, інструментальні та локативні. Відповідно до цих різновидів субстанціальних відношень виділяємо синтаксеми: 1) суб’єктивні, які позначають діяча або носія процесу, стану, якості, кількісної ознаки, наприклад: Марла дописала листівку і хвилини зо три вагалася, котрій із подруг її відіслати (І.Карпа); Барліг цей був наслідком їхньої копіткої праці (Ю.Покальчук); Цей чоловік був схожий на доісторичного лицаря з малюнка у шкільному підручнику (П.Загребельний); 2) об’єктивні, що позначають предмет, на який спрямовано дію, процес або стан, наприклад: Дисертацію вони склепали мені за півроку… (П.Загребельний); Сили покидали мене наодинці з болем (Л.Дереш); Аґра нагадувала розламаний стиглий гранат (І.Карпа); 3) адресатні синтаксеми вказують на особу або іншу істоту, на користь або на шкоду якої відбувається дія, наприклад: Вона ще щось йому кричала навздогін, але він того уже не чув (Ю.Покальчук); Капітана йому справді дали і майорську посаду теж, але квартиру дали мені (П.Загребельний); Поет присвятив вірш дітям; 4) інструментальні, що позначають знаряддя або засіб, за допомогою яких виконують дію, наприклад: Ми везли вантаж машиною; Дівчина грає на скрипці; Марла, наприклад, уже могла їздити на мопеді, не вдягаючи карбонову маску (І.Карпа); 5) локативні, які виражають місце, напрямок руху і шлях руху, наприклад: По ситному обіді полежав трохи на канапі (Л.Дереш); Потім завів машину і подався додому (Ю.Покальчук); Так любив жартувати Марлин тато, зриваючи щоразу відпущену дозу родинних аплодисментів за столом (І.Карпа) [3, с. 134 – 139, с. 245 – 264]. Отже, елементарне з семантико-синтаксичного погляду речення формує один предикат та залежні від нього не предикатні компоненти, тобто субстанціальні синтаксеми, які позначають явища реальної предметності і виражаються власне-іменниками, тобто іменниковими словами, що позначають реальні предмети, а не опредмечені дії, стани, ознаки. Звідси випливає, що предикатність означає властивість предикатного слова передавати сукупність значень власне-ознаки (дії, процесу, стану, якості, кількості) і в типових виявах функціонувати в ролі центрального компонента семантико-синтаксичної структури речення. А субстанціальність – це здатність семантико-синтаксичних одиниць речення виражати значення власне-предметності (реальної, а не граматичної предметності), властивість власне-іменникового слова передавати сукупність функціональних значень власне-предметності (суб’єкта, об’єкта, адресата, інструмента ля, локатива) і в типових виявах виступати в ролі залежної від предиката іменникової синтаксеми [11, с. 132, с. 152].

Істотну особливість простих ускладнених речень відбивають ускладнюючі семантико-синтаксичні компоненти, тобто синтаксеми, що функціонують лише в простому ускладненому реченні. Це передусім вторинні предикатні синтаксеми, а також предикатно-субстанціальні і складні субстанціальні синтаксеми. Серед семантично неелементарних простих речень найчисленнішу групу становлять речення, де функціонують вторинні синтаксеми, які є репрезентантами синтаксем невалентного характеру, що утворені внаслідок різноманітних перетворень вихідних семантично елементарних простих речень. У трансформаційному плані вони тісно пов’язані зі структурою складного речення і переважно зберігають тип семантико-синтаксичного відношення між елементарними простими реченнями. І.Р.Вихованець виділяє такі вторинні предикатні синтаксеми: 1) адвербіальні (часові, причинові, цільові, допустові, умовні), наприклад: Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану (Л.Костенко); 2) модальні (із значенням впевненості, припущення, джерела повідомлення, виділення основного в повідомленні, емоційної оцінки повідомлюваного, інтимізуючо-контактуючим), наприклад: Пізнати й оцінити Довженка один чоловік, мабуть, не в змозі (Д.Павличко); 3) атрибутивні (означальні), наприклад: І невидимі в пущах солов’ї Жагу солодку в звуки наливають (М.Рильський). Вторинні субстанціальні синтаксеми, або складні синтаксеми, об’єднують у собі дві елементарні синтаксеми. Наприклад, у реченні Ми побачили його втомленого поєднуючись із дієслівним предикатом дії, знахідний відмінок указує на об’єкт дії (Ми побачили його), а щодо прикметникового чи дієприкметникового предиката стану – на суб’єкт стану (Він був втомленим) [3, с. 139 – 141, с. 264 – 278].

Висновок

Синтаксеми виконують певні семантико-синтаксичні функції у реченні, у формально-граматичному аспекті можуть виступати будь-яким членом речення, а в комунікативному займати позицію теми або реми. Для синтаксем характерні диференційні семантико-синтаксичні ознаки, серед яких можемо назвати такі: предикатність (ознаковість) / непредикатність (предметність), активність / пасивність, валентна зв’язаність / валентна незв’язаність, обов’язковість (облігаторність) / необов’язковість (факультативність), доцільність / недоцільність, передбачуваність / непередбачуваність, сильна позиція / слабка позиція тощо. Синтаксема в основних виявах є синтаксичним інваріантом, що є сукупністю семантико-синтаксичних ознак, які є спільними для всіх її варіантів. Будь-яка синтаксема може виступати у семантичних, морфологічних та позиційних варіантах.

За семантико-синтаксичними властивостями синтаксеми є неоднорідними. Частина з них функціонує в семантично елементарному простому реченні (семантично елементарні синтаксеми), решта визначаються як мінімальні семантико-синтаксичні одиниці, утворені внаслідок різних дериваційних синтаксичних процесів у межах семантично неелементарного простого речення (неелементарні синтаксеми, які складаються з двох елементарних, між якими встановлюються відповідні семантичні відношення).

Відповідно до того, які критерії взято лінгвістами, існують різні класифікації синтаксем. Як бачимо, традиційні системи мінімальних семантико-синтаксичних одиниць речення в українському та зарубіжному мовознавстві різняться.

 

Література:

1. Селіванова Олена Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. – Полтава : Довкілля – К, 2006. – 716 с.

2. Шинкарук В. Д. Категорії модусу і диктуму у структурі речення: Монографія / В. Д. Шинкарук. – Чернівці : Рута, 2002. – 272 с.

3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

4. Филлмор Ч. Дело о падеже / Ч. Филлмор // Новое в зарубежной лингвистике. Выпуск Х. Лингвистическая семантика / Общая ред. В. А. Звегинцева. – М. : Прогресс, 1981. – С. 369 – 495.

5. Теньер Люсьен Основы структурного синтаксиса: Пер.с франц. / Л. Теньер. Редкол.: Г.В.Степанов (пред.) и др.; Вступ.ст. и общ. ред. В.Г.Гака. – М. : Прогресс, 1988. – 656с.

6. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1983. – 220 с.

7. Иванова Л. П. Структурно-функциональный анализ простого предложения / Л. П. Иванова. – К. : Вища школа, 1991. – 168 с.

8. Всеволодова М. В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса: Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка: Учебник / М. В. Всеволодова. – М. : Изд-во МГУ, 2000. – 502 с.

9. Межов О. Г. Суб’єктні синтаксеми у структурі простого речення: дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / О. Г. Межов. – Луцьк, 1998. – 208 с.

10. Золотова Г. А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса / Г. А. Золотова. – М. : Наука, 1989. – 440 с.

11. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій / М. В. Мірченко. – Вид. 2-ге, переробл. – Луцьк : Ред.-вид. відділ „Вежа” Волинського держ. університету ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.

 

References:

1. Selivanova Olena Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopediia / O. Selivanova. – Poltava : Dovkillia – K, 2006. – 716 s.

2. Shynkaruk V. D. Katehorii modusu i dyktumu u strukturi rechennia: Monohrafiia / V. D. Shynkaruk. – Chernivtsi : Ruta, 2002. – 272 s.

3. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys / I. R. Vykhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.

4. Fillmor Ch. Delo o padezhe / Ch. Fillmor // Novoe v zarubezhnoy lingvistike. Vypusk Kh. Lingvisticheskaya semantika / Obshchaya red. V. A. Zvegintseva. – M. : Progress, 1981. – S. 369 – 495.

5. Tener Lyusen Osnovy strukturnogo sintaksisa: Per.s frants. / L. Tener. Redkol.: G.V.Stepanov (pred.) i dr.; Vstup.st. i obshch. red. V.G.Gaka. – M. : Progress, 1988. – 656s.

6. Vykhovanets I. R. Semantyko-syntaksychna struktura rechennia / I. R. Vykhovanets, K. H. Horodenska, V. M. Rusanivskyi. – K. : Nauk. dumka, 1983. – 220 s.

7. Ivanova L. P. Strukturno-funktsionalnyy analiz prostogo predlozheniya L. P. Ivanova. – K. : Vishcha shkola, 1991. – 168 s.

8. Vsevolodova M. V. Teoriya funktsionalno-kommunikativnogo sintaksisa: Fragment prikladnoy (pedagogicheskoy) modeli yazyka: Uchebnik / M. V. Vsevolodova. – M. : Izd-vo MGU, 2000. – 502 s.

9. Mezhov O. H. Subiektni syntaksemy u strukturi prostoho rechennia: dys. ... kand. filol. nauk : 10.02.01 / O. H. Mezhov. – Lutsk, 1998. – 208 s.

10. Zolotova G. A. Sintaksicheskiy slovar: Repertuar elementarnykh edinits russkogo sintaksisa / G. A. Zolotova. – M. : Nauka, 1989. – 440 s.

11. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii / M. V. Mirchenko. – Vyd. 2-he, pererobl. – Lutsk : Red.-vyd. viddil „Vezha” Volynskoho derzh. universytetu im. Lesi Ukrainky, 2004. – 393 s.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^