Наукові конференції, Научные конференции » ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15 » кандидат історичних наук, Пахолок І. Р. НАРОДНІ ВЕРСІЇ ПОХОДЖЕННЯ ЗЕЛЕНИХ СВЯТ ТА ЕТНОГРАФІЧНА СПЕЦИФІКА ЇХ НАЗВ

кандидат історичних наук, Пахолок І. Р. НАРОДНІ ВЕРСІЇ ПОХОДЖЕННЯ ЗЕЛЕНИХ СВЯТ ТА ЕТНОГРАФІЧНА СПЕЦИФІКА ЇХ НАЗВ

Категорія: ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15, Історія

УДК: 398.332.2(=161.2):81′373.2

 

НАРОДНІ ВЕРСІЇ ПОХОДЖЕННЯ ЗЕЛЕНИХ СВЯТ ТА ЕТНОГРАФІЧНА СПЕЦИФІКА ЇХ НАЗВ

кандидат історичних наук, Пахолок І. Р.

Відокремлений підрозділ “Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв”, Україна, Львів

 

В умовах глобалізації та поширення “масової культури”, що призводить до трансформації народного календаря, особливо актуальним є збереження традиційної троїцької обрядовості, позаяк її звичаї та обряди є свідками історичного минулого. Крім того, дослідження окремих складових троїцької обрядовості є актуальним також з погляду відтворення річного календаря загалом і його літнього циклу зокрема, що, своєю чергою, дає можливість осягнути їх первісну суть, виявити генетичні джерела, етапи еволюції тощо.

Відтак основна мета даної розвідки полягала в тому, щоб проаналізувати усі відомі нам народні версії походження Зелених свят і зʼясувати хронологічні та територіальні відмінності у їх назвах.

На основі етнографічних польових записів, опублікованих джерел і даних наукової літератури у статті систематизовано різні народні версії походження Трійці. Встановлено, що регіональні та локальні назви цього свята мають передовсім хронологічну, аніж територіальну розбіжність. Тим самим доведено, що на переважній більшості території України Зелені свята мали майже однаковий характер та основні елементи.

Ключові слова: Зелені свята, походження Трійці, українські повір’я, народні назви, історико-етнографічні регіони, троїцькі рослини.

 

кандидат исторических наук, Пахолок И. Р. Народные версии происхождения Зелëных праздников и этнографическая специфика их названий / Обособленное подразделение “Львовский филиал Киевского национального университета культуры и искусств”, Украина, Львов

В условиях глобализации и распространения “массовой культуры”, что приводит к трансформации народного календаря, особенно актуальным является сохранение традиционной троицкой обрядности, поскольку ее обычаи и обряды являются свидетелями исторического прошлого. Кроме того, исследования отдельных составляющих троицкой обрядности является актуальным также с точки зрения воспроизведения годового календаря в целом и его летнего цикла в частности, что, в свою очередь, дает возможность понять их первоначальную суть, выявить генетические источники, этапы эволюции и тому подобное.

Поэтому основная цель данной разведки заключалась в том, чтобы проанализировать все известные нам народные версии происхождения Зелëных праздников и выяснить хронологические и территориальные различия в их названиях.

На основе этнографических полевых записей, опубликованных источников и данных научной литературы в статье систематизировано различные народные версии происхождения Троицы. Установлено, что региональные и локальные названия этого праздника имеют прежде хронологическое, чем территориальное расхождение. Тем самым доказано, что на подавляющем большинстве территории Украины Зеленые праздники имели почти одинаковый характер и основные элементы.

Ключевые слова: Зеленые праздники, происхождения Троицы, украинские поверья, народные названия, историко-этнографические регионы, троицкие растения.

 

candidate of historic sciences, Paholok I. R. Folk versions of origin of Green Holidays and ethnographic specificity of their names / “Lviv branch of Kyiv National University of Culture and Arts”,Ukraine, Lviv

In conditions of globalization and the spread of ‘mass culture’ that leads to the transformation of the national calendar, especially important is preservation of the traditional rites of the Trinity, as its customs and rites are witnesses of the historical past. In addition, research of individual components of the rites of the Trinity is also topical in terms of playback calendar year in general and in particular its summer cycle, which, in turn, enables to understand their original essence, to identify genetic resources, stages of evolution, etc.

Therefore, the main objective of this exploration was to analyze all the known folk versions of the origin of Green holidays and find out the chronological and territorial differences in their names.

On the basis of ethnographic field recordings, data sources and published scientific literature in the article are systematized different national versions of the origin of the Trinity. It is established that regional and local names of this holiday are primarily chronological rather than territorial disagreement. Thus it is proved that on the vast majority of the territory of Ukraine Green Holidays have almost the same character and the main items.

Key words: Green holidays, the origin of the Trinity, Ukrainian beliefs, folk names, historical and ethnographic regions, trinity plants.

 

Як і будь-яке велике свято календарного року українців, Зелені свята є багаті на народні повір’я, прикмети та пісні, які завжди були невід’ємною складовою троїцького циклу. Через призму їх дослідження можна з впевненістю говорити не лише про існування того чи іншого звичаю чи обряду, а й певною мірою прослідкувати тяглість троїцьких традицій і їх походження. Саме з цієї причини обрядова лексика Зелених свят як важливий об’єкт дослідження неодноразово привертали увагу українських етнологів, фольклористів, лінгвістів.

Відтак зазначене у заголовку питання частково вже було предметом уваги вчених. Зокрема, народну і релігійно-християнську термінологію Трійці вивчали діалектологи Надія Осташ [1] та Олекса Горбач [2]. Натомість, народні версії походження Зелених свят в контексті своїх зацікавлень досліджувала народознавець Марина Гримич [3].

У порівняльному плані наукову цінність мають етнографічні відомості, які свого часу зафіксували Корнелій Кутельмах на Поліссі [4], Агатангел Кримський на Середньому Подніпров’ї [5] та Антін Онищук на Гуцульщині [6]. Окрім цих опублікованих матеріалів, у нашій розвідці використані також польові етнографічні записи, зібрані у різних районах України [7; 8; 9; 10].

Пропонована стаття є спробою охарактеризувати незначний за розміром, але важливий за суттю комплекс українських повір’їв, які містять різні версії походження Трійці. Відтак маємо на меті з’ясувати хронологічне співвідношення народних назв цього свята та їх етнографічну специфіку.

Загальновідомо, що Зелені свята завжди припадають на п’ятдесятий день після Паски, тобто належать до перехідних (без постійної дати). Саме тому за церковним календарем їх найчастіше називають Трійцею, Зішестям Святого Духа, П’ятидесятницею. Поява цього свята і відповідних його назв пов’язані з біблійною подією. Йдеться про Зіслання Святого Духа на апостолів на п’ятдесятий день після Воскресіння Ісуса Христа. Після цієї події вони почали розуміти різні мови й ними розмовляти, переповідаючи людям вчення Божого Сина [11, с. 143]. Щодо назви Трійця, то вона пов’язана з поняттям триєдиного божества – Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого.

Зауважмо, що Зелені свята українці відзначають не лише в Україні, але й за її межами [12, с. 15]. Більше того, Трійця разом з Різдвом, Благовіщенням та Великоднем належить до найбільших та найколоритніших свят нашого народу. Тому очевидно, що крім біблійної версії, українці витворили і власні народні пояснення походження досліджуваного свята. Деякі з них зафіксував В. Скуратівський, а саме “начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята)”, або “буцімто Христос, Петро та Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято” [13, с. 142].

На теренах Середнього Подніпров’я (Черкащина) вважали, що “це свято зветься Зеленим тому, що до цього дня все – найзеленіще, найкраще, соковите, дебеле, а од Зеленого свята сонце білше пече, і буває так, що трава вигорає, листя жовкне, в’яне” [5, с. 351]. Натомість українці Карпат наголошували на тому, що “сорок день по своєму воскресінні наш Ісусик дорогий ходив ще землею. По сороковій днині вознісся на небо. А коли вознісся, то на апостолів Своїх Дух Святий опустив, аби мали вони таку саму силу, як Він. Опускався Дух Святий на апостолів, а у той час землею розливалася превелика благодать. Від тої благодаті очевидячки розбуянювалась усіляка зелень. Ставалося усе те у недільку Божу. І стала тота неділька іменуватися Зеленою” [14, с. 141–142].

У порівняльному плані не менше зацікавлення становить поліське повір’я про те, що “як Бог спускався на землю, то пастухи пасли корови, то не знали чим стелити перед ним, то стелили лепехою” (с. Грудки Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.) [7, арк. 42]. На теренах сусідньої історико-етнографічної Волині селяни вірили, що “Бог, в’їжджаючи до Єрусалиму на віслюкові, обрав собі шлях не по килимах, які розіслали багачі, а по галузках, якими прикрашали дорогу бідняки” [15, с. 77]. Подібну версію походження Трійці пригадували поліщуки Київщини: “Колись, як був Христос, то він їздив на ослах. От одного разу він їхав у чужий город. Там його гарно встрітили і, ламаючи зелені вітви, кидали на дорогу під ноги Христові та його ученикам, що їхали разом з ним. Від того й пішло святкувать” [3, с. 21]. Аналогічно мислили також українці Східних Карпат (Бойківщини), котрі наголошували на тому, що “як Ісус Христос ішов, та й за ним гілки кидали, то так від того й пішло” [8, арк. 15]; “Як Ісус Христос їхав на коні – і йому все підкидували зелені гілки. То через те в нас вішають майину” [8, арк. 45].

Ряд народних повір’їв про походження Трійці у різних місцевостях Поділля і Середнього Подніпров’я виявила свого часу М. Гримич: “Зелені свята святкують тому, що Бог в ці дні обзеленив всі рослини, аби людям було весело жити на світі, і не можна нічого робить в ці дні, бо Бог розсердиться і стане вся рослинність чорна”; “Клечають хати клечанням через те, що Авраам сидів під дубом, то до нього з’явилася Тройця, і саме дуб був зеленим” (м. Лебедин); “Ісус спускався до своїх учеників у цей день, коли усе зелене було уже, розпукле, і потому його і празнують (Черкащина); “Квітчають для того, що колись Ісус ходив і в цей день, коли сів під зеленим деревом, кажиця, під липою, і от в знак пошани і шанують ці дні, і све дерево та зілля” (Білоцерківщина); “Колись, як Ісус Христос ходив по землі, то не було йому де спати, то один дядько пішов та нарвав татарського зілля і постелив йому. А вранці люди як повставали, то в кожного в хаті було застелено зіллям. Ото відтоді і до цього часу стелють зіллям” (Бердичівщина) [3, с. 21]. Притому слід наголосити, що, згідно з біблійним писанням, Ісус Христос справді входив у Єрусалим. Щоправда, ця подія приурочувалась не до Зелених свят, а до Великодня.

У деяких селах Середнього Полісся (Київська обл.) вважали, що долівку клечають тому, що вночі в цю суботу сама Матір Божа перевіряла, наскільки та чи інша сім’я підготувалась до свята. Хати, де було брудно, Матір Божа не відвідувала. А це, як відомо, могло накликати на недбалих господарів певну покару. Повір’я було настільки міцним, що подекуди склався звичай не зачиняти на ніч хатніх дверей, щоб Матір Божа могла особисто пересвідчитися, що в хаті до Трійці чисто прибрано [4, с. 144].

На теренах Надсяння “пойдали (повідали. – І. П.), же як Матір Божа з Ісусом Хрестом була сі сховала від Ірода, за нев шукали. Як ї були вздріли, ті жи їхали, де вона жила, намаїли хату. Тоди до рана так си помаїли всі люди, жеби не впізнали тої хати, де. Рано тиї приїхали, а то помаєна кожда хата, і ю не знали де” [16, с. 211]. Цікаві оповіді стосовно замаювання житлових та господарських споруд донедавна можна було почути на Богородчанщині (Бойківщина). Зокрема, місцеві жителі наголошували на тому, що “лісков, ліщинов Зеленої суботи маят. І поле, і на брамі, і на стайні такі майки з ліщини. То всьо, кажут, шо від грому” [9, арк. 4]; “Ліщинов маїмо, бо Матер Божа, як гриміло, то ставала під лісковий кущ” [9, арк. 6]; “На Зелені свята ліщинов хату маєть сі, більше нічим, бо до ліщини не бере сі грім. Матір Божа з Ісусом малим, як гриміло, вона сі під ліщинов ховала” [9, арк. 51].

До слова ж скажемо, що сучасні репрезентанти інформації переважно вже не пам’ятають нічого про походження Трійці та клечального звичаю. Спорадично можна зафіксувати лише такі пояснення: “Прибирають хати, бо так Бог дав” [7, арк. 10]; “Бо так годиться, на славу”(с. Грудки Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.) [7, арк. 18]. На теренах історико-етнографічної Волині селяни наголошували на тому, що “прибирали, бо такий, як сказати, обичай такий, шо треба прибирати. То здавен-давен ше наші діди-прадіди прибирали”(с. Звиняче Горохівського р-ну Волинської обл.) [10, арк. 17]; “Ну так було здавна-давен. Так люди в нас робили і так всі робили”(с. Галичани Горохівського р-ну) [10, арк. 20].

Так чи інакше, але досліджуване свято (його назви, звичаї та обряди) є досить давніми. Мабуть, неспроста український дослідник С. Килимник зробив висновок про те, що “…сама назва Зелені свята дуже стародавня, далеко передхристиянська, яка не затьмарилась у мороці віків” [17, с. 348]. До речі, в наукових колах це твердження ніхто не спростовує, більше того, з ним погоджуються всі без винятку автори досліджуваної проблеми.

Відомо, що на українських землях найдавніші писемні згадки про П’ятидесятницю зафіксовані в Остромировому Євангелії та Збірнику Святослава 1073 р. [18, с. 1798]. З наступного століття відома й інша назва свята – Зішестя Духа Божого. Зокрема, Аг. Кримський, подаючи приклади з писемних пам’яток української мови ХІІ ст., умістив уривок з переліком християнських свят, які були виявлені на ремінних чернечих поясах у Звіринецьких печерах під Києвом. Серед інших – назва “Шествіє Духа Божого” [19, с. 150], яка виявлена й у пізніших пам’ятках української мови: в українській грамоті 1352 р., діловій документації Гетьманщини ХVІІІ ст., Євангеліях, словниках, етнографічних працях дослідників [1, с. 249]. Наприкінці ХІХ ст. про “Духове” та “Сошествіє” ще згадували жителі Перемишлянського району Львівської області (Опілля) [2, с. 138].

Стосовно назви “Трійця”, то вона фігурує у пам’ятках XVI – першої половини XVII ст. у вигляді двокомпонентного атрибутивного словосполучення “Свята Тройца”. Відповідні найменування присутні в етнографічних працях XIX–XX ст. Наприклад, П’ятидесятницю, Духів день згадує Маркевич М. [20, с. 56]. Трійчанські святки виявляємо також у праці В. Скуратівського [21, с.61]. Назва Трійця наявна й у словнику Б. Грінченка [22, с. 284]. До речі, у народнорозмовній мові хрононімом “Трійця” найчастіше означали три дні свят: неділю, понеділок і вівторок. Спорадично відповідна назва стосувалася одного дня – неділі чи понеділка, а також усього троїцького тижня. Скажімо, на Львівщині Трійцею означували другий день, тобто понеділок [1, с. 261]. Поліщуки Чернігівщини (с. Дніпровське) наголошували на тому, що “субота – Клен, неділя – Трійця, понеділок – Дух [23, с. 250]. У сусідньому населеному пункті Плехів “Дух – у неділю, а Трійця – у понеділок” [23, с. 250].

У контексті порушеної проблеми доцільно ще зазначити, що в окремих історико-етнографічних регіонах України, передовсім на Поліссі, слово “Трійця” поряд з іншими найменуваннями досліджуваного свята домінувало. Зокрема, за інформацією репрезентантів Чорнобильської зони, Зелені свята “…це на Україні уже на большеї, а у Денісовічах, Троїца, Троїца…” [24, с. 30]. Населення Західного Полісся (Любешівський р-н Волинської обл.) констатувало, що “Зелене свято святкували на Трійцю” [25, с. 34].

До речі, відповідна лексема із різними фонетичними та словотвірними модифікаціями характерна також для наддністрянської та волинської говірок [2, с. 132–133,138–139]. Скажімо, у с. Ощів Горохівського р-ну Волинської обл. зазначали: “Я знаю – Трійця на сьомій неділі (після Паски. – І. П.)” [10, арк.14]; “Трійцею” називають Зелені свята” [4, арк. 11]. Крім цього, назву “Трійця” спорадично можна почути серед українців інших історико-етнографічних районів Південно-Західного історико-етнографічного регіону [2, с. 132–133, 138–139]. Водночас у багатьох говорах української мови (як пересвідчимось згодом) відома також двокомпонентна народна назва Зелені свята (святки). На думку Н. Осташ, обидва слова походять із праслов’янської мови і вказують “на велику шану наших предків до землі як животворної сили” [1, с. 251].

На Бойківщині, Гуцульщині, Покутті, Буковині та рівнинній частині Закарпаття на означення Зелених свят надавали перевагу словосполученню “Свята неділя” [2, с. 132–133, 138–139]. З цього приводу А. Онищук зазначив: “Зеленці звуть се свято “свитою ниґілею”, бо то більша ниґільи, як другі […]” [6, с. 48]. У контексті сказаного доцільно звернути увагу і на те, що відповідна атрибутивна назва може позначати і перший день свята, і свято загалом, і цілий тиждень, який наступає після святкового недільного дня.

Подекуди, як синонім до Трійці, вживали також такі словосполучення, як Квічальна неділя, Квітна неділя чи Гряна неділя [1, с. 260–261]. На початку ХХ ст. на позначення Зелених свят І. Верхратський зафіксував лексему “русаля” [26, с. 463]. Аналогічна назва (“русаля”, “русалле”, “русальне”) побутувала у лемківських говірках [27, с. 52; 8, с.138]. До слова: словосполучення Русальна неділя згадується на українських землях ще з ХІ ст., зокрема в Іпатіївському літописі [28, с. 197].

Отже, на основі викладеного фактажу можемо з упевненістю констатувати:

Серед усіх відомих нам версій походження П’ятидесятниці найдавнішою (найраніше зафіксованою) є біблійна. Натомість народні легенди і перекази про появу Зелених свят є переважно християнської тематики, позаяк їх витворив український народ на основі давніх апокрифічних оповідей про Божу Матір та Ісуса Христа з його учнями. Тому вони обґрунтовують і дають християнське тлумачення багатьох реалій, які, вочевидь, перейшли з дохристиянських “русалій” у православну традицію Трійці.

З’ясовано, що різні найменування Зелених свят уперше почали фіксуватися ще у документах періоду Київської Русі. Це стосувалося передовсім таких церковних назв, як “П’ятидесятниця”, “Зішестя Духа Божого” та “Трійця”. Натомість народні лексеми та словосполучення на позначення свята загалом (“Зелені свята”, “Русаля”, “Свята неділя”) й окремих його днів зокрема (“Клен”, “Дух”) згадуються в українських пам’ятках значно пізніше. Стосовно територіального співвідношення відповідних назв, то майже скрізь в Україні в їх вживанні простежується повна одноманітність. Лише поліщуки надавали перевагу лексемі “Трійця”, лемки – назві “Русаля”, а бойки, гуцули і покутяни – словосполученню “Свята неділя”.

 

Література:

1. Осташ Н. Про назви літніх християнських свят українців: Зелені свята / Надія Осташ // Діалектологічні студії. 1: Мова в часі і просторі. – Львів: ІН НАН України, 2003. – С. 248–268.

2. Горбач О. Українська народня реліґійно-християнська термінологія й лексика / Олекса Горбач // Збірник мовознавчої комісії Наукового Конгресу в тисячоліття хрещення Руси-України. – Мюнхен, 1988. – Т. 1. – С. 99–145.

3. Гримич М. Зелені свята / Марина Гримич // Родовід. – 1993. – № 5. – С. 21–29.

4. Кутельмах К. Русалки в повір’ях поліщуків / Корнелій Кутельмах // Записки Наукового товариства імені Шевченка / ред. Р. Кирчів, О. Купчинський, М. Глушко. – Львів, 2001. – Т. CCXLII: Праці секції етнографії і фольклористики. – С. 87–152.

5. Кримський А. Ю. Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного: відтворення з авторського макету 1930 р. / Аг. Кримський; авт. передмови А. Ю. Чабан. – Черкаси: “Вертикаль”, видавець ПП Кандич С. Г., 2009. – ХVІ+438+10*с.; іл.

6. Онищук А. Народний калєндар. Звичаї й вірування прив[’]язані до поодиноких днів у році, записав у 1907–1910 р. в с. Зеленици, Надвірнянського пов. / Антін Онищук // Матеріяли до української етнолоґії. – Львів, 1912. – Т. ХV. – С. 1–61

7. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. – Ф. 119. Львівський національний університет імені Івана Франка. – Оп. 17. – Спр. 72-Е. Польові етнографічні матеріали до теми “Календарна обрядовість літнього циклу”, зафіксовані Парій (Пахолок) Інною Ростиславівною у Камінь-Каширському р-ні Волинської обл. – 49 арк.

8. Там само. – Спр. 256-Е. Польові етнографічні матеріали до теми “Літня календарна обрядовість”, зафіксовані Рогашко Іриною Леонідівною у Богородчанському р-ні Івано-Франківської обл. – 64 арк.

9. Там само. – Спр. 327-Е. Польові етнографічні матеріали до теми “Календарна обрядовість і демонологія”, зафіксовані Галайчуком Володимиром Васильовичем у Богородчанському р-ні Івано-Франківської обл. – 60 арк.

10. Там само. – Спр. 346-Е. Польові етнографічні матеріали до теми “Зелені свята в українців: традиційні звичаї та обряди”, зафіксовані Пахолок Інною Ростиславівною у Горохівському р-ні Волинської обл., 26 арк.

11. Біблія. Діяння – Святе письмо старого та нового завіту. – К.: United Bible Societies, 1991. – 296 c.

12. Сінельнікова В. В. Традиційна культура та побут українців Нижнього Поволжя (кінець ХVІІ –початок ХХІ століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.05 “Етнологія” / Сінельнікова В. В. – К., 2011. – 20 с.

13. Скуратівський В. Дідух: свята українського народу / Василь Скуратівський. – К.: Освіта, 1995. – 272 с.

14. Маковій Г. П. Затоптаний цвіт: народознавчі оповідки / Гарафима Маковій. – К. : Укр. письменник, 1993. – 205 с.

15. Тишкевич Р. К. “Зелені святки” на Волинському Поліссі / Р. К. Тишкевич // Тези регіонал. наук. конф. “Велика Волинь: минуле і сучасне”, (Рівне, 14–16 листоп. 1991 року). – Рівне, 1991. – С. 76–79.

16. Коваль-Фучило І. До проблеми: гріх і кара в українській народній традиції (на матеріалі фольклорних текстів, записаних у с. Мокряни Мостиського р-ну Львівської обл.) / Ірина Коваль-Фучило // Діалектологічні студії 2: Мова і культура. – Львів : Ін-т українозн. ім. І. Крип’якевича, 2003. – С. 201–222.

17. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – факс. вид. / Степан Килимник. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – Кн. ІІ. – Т. 3–4. – 528 с.

18. Срезневский И. И. Матеріалы для словаря древнерусскаго языка по письменнымъ памятникамъ / И. И. Срезневский. – СПб.: Изданія Русскаго языка и словесности Императорской академіи наукъ, 1895. – Т. ІІ: (Л–П). – 1803 с.

19. Шахматов О. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини ХІ–ХVІІ вв. / Ол. Шахматов, Аг. Кримський // Збірник Історично-Філологічного Відділу. – К.: Українська Академія Наук, 1924. – № 12. – 210 с.

20. Маркевич Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян / Н. А. Маркевич // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія; упоряд., прим. та біографічні нариси А. П. Пономарьова, Т. В. Косміної, О. О. Боряк. – К.: Либідь, 1991. – С. 52–169. – (Пам’ятки історичної думки України).

21. Скуратівський В. Святки / Василь Скуратівський. – К.: Українознавство, 1994. – 120 с.; іл.

22. Грінченко Б. Словарь української мови: у 4 т. / Борис Грінченко. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. 4: (Р–Я). – 563 + ІІІ + ХХХV с. – репринт. вид. за 1907-1909 рр.

23. Толстая С. М. Полесский народный календар / С. М. Толстая. – М.: Индрик, 2005. – 600 с. – (Традиционная духовная культура славян. Современные исследования).

24. Говірки Чорнобильської зони: тексти / [упоряд. П. Ю. Гриценко та ін.]. – К.: Довіра, 1996. – 359 с.

25. Поліська дома. – Луцьк: ПВД “Твердиня”, 2008. – Вип. ІІІ: Літо / Зібрав, упорядкував і прокоментував В. Давидюк. – 404 с.

26. Верхратський І. Про говор галицьких лемків / Іван Верхратский // Збірник фільольогічної секції наукового товариства імени Шевченка. – Львів, 1902. – Т. V. – 492 с.

27. Похоронні звичаї й обряди // Етноґрафічний збірник / Зібрав Володимир Гнатюк. – Львів, 1912. – Т. ХХХІ–ХХХІІ. – С. 139–424.

28. Срезневский И. И. Матеріалы для словаря древнерусскаго языка по письменнымъ памятникамъ / И. И. Срезневский. – СПб.: Изданія Русскаго языка и словесности Императорской академіи наукъ, 1903. – Т. ІІІ: (Р–W). – 1684 с.

 

References:

1. Ostash N. Pro nazvy litnikh khrystyyanskykh svyat ukrayintsiv: Zeleni svyata / Nadiya Ostash // Dialektolohichni studiyi. 1: Mova v chasi i prostori. – Lviv: IN NAN Ukrayiny, 2003. – S. 248–268.

2. Horbach O. Ukrayinska narodnya religiyno-khrystyyanska terminolohiya y leksyka / Oleksa Horbach // Zbirnyk movoznavchoyi komisiyi Naukovoho Konhresu v tysyacholittya khreshchennya Rusy-Ukrayiny. – Myunkhen, 1988. – T. 1. – S. 99–145.

3. Hrymych M. Zeleni svyata / Maryna Hrymych // Rodovid. – 1993. – № 5. – S. 21–29.

4. Kutelmakh K. Rusalky v povir"yakh polishchukiv / Korneliy Kutelmakh // Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka / red. R. Kyrchiv, O. Kupchynskyy, M. Hlushko. – Lviv, 2001. – T. ССXLII : Pratsi sektsiyi etnohrafiyi i folklorystyky. – S. 87–152.

5. Krymskyy A. Yu. Zvenyhorodshchyna. Shevchenkova batkivshchyna z pohlyadu etnohrafichnoho ta dialektolohichnoho: vidtvorennya z avtorskoho maketu 1930 r. / Ah. Krymskyy; avt. peredmovy A. Yu. Chaban. – Cherkasy: “Vertykal”, vydavets PP Kandych S. H., 2009. – ХVI +438 +10*s.; il.

6. Onyshchuk A. Narodnyy kalyendar. Zvychayi y viruvannya pryv["]yazani do poodynokykh dniv u rotsi, zapysav u 1907–1910 r. v s. Zelenytsy, Nadvirnyanskoho pov. / Antin Onyshchuk // Materiyaly do ukrayinskoyi etnologiyi. – Lviv, 1912. – T. ХV. – S. 1–61

7. Arkhiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Franka. – F. 119. Lvivskyy natsionalnyy universytet imeni Ivana Franka. – Op. 17. – Spr. 72-E. Polovi etnohrafichni materialy do temy “Kalendarna obryadovist litnoho tsyklu”, zafiksovani Pariy (Pakholok) Innoyu Rostyslavivnoyu u Kamin-Kashyrskomu r-ni Volynskoyi obl. – 49 ark.

8. Tam samo. – Spr. 256-E. Polovi etnohrafichni materialy do temy “Litnya kalendarna obryadovist”, zafiksovani Rohashko Irynoyu Leonidivnoyu u Bohorodchanskomu r-ni Ivano-Frankivskoyi obl. – 64 ark.

9. Tam samo. – Spr. 327-E. Polovi etnohrafichni materialy do temy “Kalendarna obryadovist i demonolohiya”, zafiksovani Halaychukom Volodymyrom Vasylovychem u Bohorodchanskomu r-ni Ivano-Frankivskoyi obl. – 60 ark.

10. Tam samo. – Spr. 346-E. Polovi etnohrafichni materialy do temy “Zeleni svyata v ukrayintsiv: tradytsiyni zvychayi ta obryady”, zafiksovani Pakholok Innoyu Rostyslavivnoyu u Horokhivskomu r-ni Volynskoyi obl., 26 ark.

11. Bibliya. Diyannya – Svyate pysmo staroho ta novoho zavitu. – K.: United Bible Sotsieties, 1991. – 296 ts.

12. Sinelnikova V. V. Tradytsiyna kultura ta pobut ukrayintsiv Nyzhnoho Povolzhya (kinets ХVII –pochatok ХХI stolittya): avtoref. dys. na zdobuttya nauk. stupenya kand. ist. nauk : spets. 07.00.05 “Etnolohiya” / Sinelnikova V. V. – K., 2011. – 20 s.

13. Skurativskyy V. Didukh: svyata ukrayinskoho narodu / Vasyl Skurativskyy. – K.: Osvita, 1995. – 272 s.

14. Makoviy H. P. Zatoptanyy tsvit: narodoznavchi opovidky / Harafyma Makoviy. – K. : Ukr. pysmennyk, 1993. – 205 s.

15. Tyshkevych R. K. “Zeleni svyatky” na Volynskomu Polissi / R. K. Tyshkevych // Tezy rehional. nauk. konf. “Velyka Volyn: mynule i suchasne”, (Rivne, 14–16 lystop. 1991 roku). – Rivne, 1991. – S. 76–79.

16. Koval-Fuchylo I. Do problemy: hrikh i kara v ukrayinskiy narodniy tradytsiyi (na materiali folklornykh tekstiv, zapysanykh u s. Mokryany Mostyskoho r-nu Lvivskoyi obl.) / Iryna Koval-Fuchylo // Dialektolohichni studiyi 2: Mova i kultura. – Lviv: In-t ukrayinozn. im. I. Kryp"yakevycha, 2003. – S. 201–222.

17. Kylymnyk S. Ukrayinskyy rik u narodnykh zvychayakh v istorychnomu osvitlenni. – faks. vyd. / Stepan Kylymnyk. – K. : AT “Oberehy”, 1994. – Kn. II. – T. 3–4. – 528 s.

18. Sreznevskyi Y. Y. Materialы dlia slovaria drevnerusskaho yazыka po pysmennыmъ pamiatnykamъ / Y. Y. Sreznevskyi. – SPb.: Yzdaniia Russkaho yazыka y slovesnosty Ymperatorskoi akademiy naukъ, 1895. – T. II: (L–P). – 1803 s.

19. Shakhmatov O. Narysy z istoriyi ukrayinskoyi movy ta khrestomatiya z pam"yatnykiv pysmenskoyi staro-ukrayinshchyny ХI–ХVII vv. / Ol. Shakhmatov, Ah. Krymskyy // Zbirnyk Istorychno-Filolohichnoho Viddilu. – K.: Ukrayinska Akademiya Nauk, 1924. – № 12. – 210 s.

20. Markevych N. A. Obыchay, poveria, kukhnia y napytky malorossyian / N. A. Markevych // Ukraintsi: narodni viruvannia, poviria, demonolohiia; uporiad., prym. ta biohrafichni narysy A. P. Ponomarova, T. V. Kosminoi, O. O. Boriak. – K.: Lybid, 1991. – S. 52–169. – (Pamiatky istorychnoi dumky Ukrainy).

21. Skurativskyy V. Svyatky / Vasyl Skurativskyy. – K.: Ukrayinoznavstvo, 1994. – 120 s. ; il.

22. Hrinchenko B. Slovar ukrayinskoyi movy: u 4 t. / Borys Hrinchenko. – K.: Naukova dumka, 1997. – T. 4 : (R–Ya). – 563+III+ХХХV s. – reprynt. vyd. za 1907-1909 rr.

23. Tolstaia S. M. Polesskyi narodnyi kalendar / S. M. Tolstaia. – M.: Yndryk, 2005. – 600 s. – (Tradytsyonnaia dukhovnaia kultura slavian. Sovremennye yssledovanyia).

24. Hovirky Chornobylskoyi zony: teksty / [uporyad. P. Yu. Hrytsenko ta in.]. – K.: Dovira, 1996. – 359 s.

25. Poliska doma. – Lutsk: PVD “Tverdynya”, 2008. – Vyp. III: Lito / Zibrav, uporyadkuvav i prokomentuvav V. Davydyuk. – 404 s.

26. Verkhratskyy I. Pro hovor halytskykh lemkiv / Ivan Verkhratskyy // Zbirnyk filolohichnoyi sektsiyi naukovoho tovarystva imeny Shevchenka. – Lviv, 1902. – T. V. – 492 s.

27. Pokhoronni zvychayi y obryady // Etnografichnyy zbirnyk / Zibrav Volodymyr Hnatyuk. – Lviv, 1912. – T. ХХХI–ХХХII. – S. 139–424.

28. Sreznevskyi Y. Y. Materialy dlia slovaria drevnerusskaho yazyka po pysmennym pamiatnykam / Y. Y. Sreznevskyi. – SPb.: Yzdaniia Russkaho yazyka y slovesnosty Ymperatorskoi akademiy nauk, 1903. – T. III: (R–W). – 1684 s.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^