Наукові конференції, Научные конференции » ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15 » кандидат психологічних наук, Коновальчук В. І. ГЕНЕЗА КОНЦЕПТУ ТВОРЧОСТІ У СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ

кандидат психологічних наук, Коновальчук В. І. ГЕНЕЗА КОНЦЕПТУ ТВОРЧОСТІ У СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ

Категорія: ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15, Філософія

УДК: 101. 37. 923

ГЕНЕЗА КОНЦЕПТУ ТВОРЧОСТІ У СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКИХ ЗНАНЬ

кандидат психологічних наук, Коновальчук В. І.

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, Україна, м. Черкаси

 

На підставі актуальності проблеми творчості у системі сучасних наукових антропологічних досліджень здійснюється спроба філософської рефлексії сутності творчості від міфологічних уявлень до цілісного розуміння як життєтворчості. Зміщення акцентів на цінність особистості, значущість розкриття її самості зумовило розробку низки проблем, пов’язаних із вивченням процесів саморозвитку, саморегуляції, особистісного зростання людини. Уявлення про життя людини як творчий процес є основою концепції життєтворчості.

Ключові слова: творчість, творча діяльність, творче начало, геній, свобода волі, саморозвиток, життєтворчість.

 

Кандидат психологических наук, Коновальчук В. И. Генезис концепта творчества в системе философских знаний / Черкасский областной институт последипломного образования педагогических работников, Украина, Черкассы

На основании актуальности проблемы творчества в системе современных научных антропологических исследований осуществляется попытка философской рефлексии сущности творчества от мифологических представлений к целостному пониманию его как жизнетворчества. Смещение акцентов на ценность личности, значимость раскрытия ее самости обусловило разработку ряда проблем, связанных с изучением процессов саморазвития, саморегуляции, личностного роста человека. Представление о жизни человека как о творческом процессе является основой концепции жизнетворчества.

Ключевые слова: творчество, творческая деятельность, творческое начало, гений, свобода воли, саморазвитие, жизнетворчество.

 

Doctor of psychology, associate professor, Konovalchuk V. I. Genesis of creativity concept in philosophical knowledge system / Cherkassy Regional Institute of Post-diploma Education for Pedagogical Workers, Psychology Department Chairperson, Ukraine, Cherkasy.

The attempt of philosophical reflection of creativity essence starting from mythological conceptualization to holistic understanding as life creation is made in the paper on the basis of creativity issue topicality in the system of modern scientific anthropological research. Shift of emphasis on personality value, importance of self-revelation caused development of several issues concerning the processes of self-development, self-regulation, personal advancement. Understanding of human life as creative process is the basis for life creation conception.

Key words: creativity, creative activity, creative principle, genius, free will, self-development, life creation.

 

Вступ. Актуальність проблеми вибору життєвих стратегій розвитку людства зумовлена кризовими явищами, з якими світ зіткнувся наприкінці XX століття. Технократичний підхід до розуміння природи та людини, процеси глобалізації та уніфікації у світі, які супроводжуються «цивілізаційними розломами» [1], протистояння детермінізму та функціональної доцільності показало, що зовнішня причинність, примусовість неминуче веде до розпаду структур, до хаосу і до глобальних проблем розвитку. Наприкінці XIX-першій половині XX століття, висвітлюючи кризу культури і суспільства, П. Сорокін писав: «Криза надзвичайна в тому сенсі, що вона як і її попередники, відзначена незвичайним вибухом війн, революцій, анархії і кровопролиття; соціальним, моральним, економічним та інтелектуальним хаосом; відродженням огидної жорстокості, тимчасовим руйнуванням великих і малих цінностей людства; убогістю і стражданням мільйонів - потрясіннями значно більшими, ніж хаос і розпад звичайної кризи». [2, С.432].

Х.Ортега-і-Гассет пов'язує сучасну кризу із появою в індустріальному суспільстві «масової людини» або «людини маси», «пересічної посередності», «середньої людини», яка за відсутності ідей та ідеалів, які зобов'язують до певних життєвих обмежень, загрожує впаданням у варварство, руйнуванням тонкого шару цивілізації. «Людина маси» руйнує ідеали, оголошуючи їх утопічними проектами, а це веде до формування стану невизначеності її буття [3]. У низці досліджень існування та розвиток людини цивілізації ставиться в пряму залежність від наявності у сучасної людини творчого потенціалу. Так, К.Роджерс висловив переконання, із яким неможливо не погодитись, що «розплатою за відсутність творчості буде не лише погане пристосування індивіда і групова напруженість, але і повне знищення всіх народів» [4,с.164].

Метою статті є осмислення феномену творчості на основі філософської рефлексії генези досліджуваного концепту.

Виклад основного матеріалу статті. Історично вихідною формою пізнання макро- та мікросвіту є міф. «Міф викладає сакральну історію,- пише М. Еліаде, - оповідає про подію, що сталася в достопам'ятні часи «на початку всіх початків. Міф розповідає, яким чином реальність, завдяки подвигам надприродних істот, набула свого втілення та здійснення…» [5, с.11-12]. Центральною групою міфів, принаймні, у народів із розвиненими міфологічними системами, є міфи про походження світу, всесвіту (космогонічні міфи) і появу людини (антропогонічні міфи). За звичай, космогонічний міфи описують динаміку послідовних станів універсуму, починаючи від хаотичного недиференційованого стану світу. Очевидно, «найважливіша риса Хаосу - це його потенційна роль лона, у якому зароджується світ та вміст у ньому певної енергії, що призводить до народження». [6, с.581]. Антична концепція Хаосу виявляє найперше творчі та життєдайні його аспекти, що свідчить про те, що за умов відсутності будь-якої структурної організації, регламентів, орієнтирів єдино можливою силою, що призводить до життя є творчість.

Космічне виникає завдяки діяльності бога-деміурга, який створює елементи світобудови, роблячи Космос визначеним, живим і плодоносним. Створену гармонійною владу богів вони ж і оберігають від зазіхань. Надалі відбувається облаштування Космосу, який підпорядкований дії загального закону міри, справедливості, рівноваги космічної структури. Таким чином, міф вказує на початкову спорідненість, нерозривну зв'язаність людини зі світом, їх відповідність як мікро- і макрокосму. Однак, людина створюється для служіння богам в якості виконавця всієї важкої або брудної роботи. Тому дуже часто в антропогонічних міфах люди створюються із глини або землі, тобто з матеріалу, що характеризується невизначеністю, однак може набути унікальної форми. Як результат попередньої космогонічної дії людина спочатку існує в стані симбіозу із божественною сферою. Вона перебуває у добрих стосунках із богами, рівності між людьми і богами. Поступово простежується моральне псування, зростання гордині, що призводить до втрати рівності із богами і, отже, до втрати безсмертя.

Особливістю античної філософії був тісний зв'язок із античною міфологією, оскільки витоками філософських досліджень були міфологічні сюжети. Філософське осмислення космологічної сутності творчості вирізняє те, що на місце богів-деміургів у якості головної творчої сили визначається саме буття, вірніше логос. Логос і буття в античності не «розрізнені» і, не протилежні одне одному, вони розглядаються в єдності: логос тлумачиться як закон, що визначає буття. Відповідно до уявлень античних натурфілософів творчим началом Космосу є, «архе» - першооснова, що породжує і панує над усім сущим.

Уявлення про суто людську творчість з'являється вперше в античності і ототожнюється, насамперед, з творчістю художньою. Під творчістю античні мислителі розуміють єдність словесних, музичних і сценічних форм. За словами О.Лосєва «принципово не може бути у греків філософії, яка не була б естетикою» [7, с.84]. У цьому сенсі всі види діяльності людини є мистецтвом: і ремесло, і наука (artis-мистецтво, ремесло, наука), оскільки справжня наука і справжнє ремесло (людська діяльність) мисляться відповідними закону гармонії. Між тим, саме від античності походить погляд на генія як на категорію ірраціонального натхнення, «божественного натхнення». В античності геніальність - це не людська властивість, а геній не людина. Це не земна за походженням здатність, а геній (від лат. Genius - «дух» - в давньоримській міфології добрий чи злий) - дух внутрішньої присутності, передавач божественної сили. Здійснюючи покровительство над людиною, він вселяє в неї творчу міць, надихаючи її на створення прекрасного і великого. Геній розглядається своєрідним посередником між світом справжнього, божественного буття і світом мінливого людського існування, провідником високих та досконалих ідей зі світу богів у світ людей, Сократ так говорить про поетів: «Не мудрістю можуть вони творити те, що творять, а якоюсь вродженою здатністю і в нестямі, подібно до провидців і віщунів» [8, с.75]. Обранцем богів, а тому і пророком визнавався античний майстер, що створював прекрасні поетичні твори. Вважалося, що не від власного потенціалу творчості в самому суб’єктові з’являлося натхнення, а виключно від наслідування у своїй діяльності гармонії і красі Космосу. Мислителі цього часу розвивають вчення про своєрідну спрямованість людини до досягнення вищого споглядання світу. Зразок творіння не є щось зовнішнє творцеві, але таке, що йому надане буде для внутрішнього споглядання, тому вищим і є саме це споглядання (глибинне осягнення ідеї, сутності (ноумен), а здатність творити підпорядкована йому і є лише прояв тієї повноти досконалості.

У «Бенкеті» Платон формулює визначення творчості загалом: «... Творчість - поняття широке. Все, що викликає перехід з небуття в буття - творчість» [9, с.115]. Продовжуючи розвивати цю думку, Платон зауважує: «Творче мистецтво - є всяка здатність, яка є причиною виникнення того, чого раніше не було». Важливо відзначити, що творчість має значення лише в тому випадку, коли вона допомагає душі спрямуватися до вищого світу. Потенційно всі смисли вже є, тобто знання вже існує, залишилося тільки визначити суб'єкт цього знання: в одних теоріях - це Бог, в інших - індивідуальна або світова душа.

У системі Арістотеля ремесло, мистецтво, техніка, наслідувальні за своєю природою. Мислитель пише: «наслідувати притаманно людям із дитинства: люди саме тим і відрізняються від інших істот, що схильні більше за всіх до наслідування, і навіть перше пізнання відбувається шляхом наслідування» [10,с.648]. Арістотель пише: «потрібно поетові якомога менше говорити самому, бо не в цьому полягає його наслідування» [10, с.674]. Таким чином, під творчою діяльністю людини Арістотель розумів не створення чогось оригінального, нового, а лише реалізацію вже наявного в душі людини.

Однією із фундаментальних підвалин християнства виступає богословський догмат про створення Богом світу - креаціонізм (від лат. Creation - творіння). «Фома Аквінський підкреслює момент творчої дієвості буття, повною мірою представлений у самому бутті (ipsum esse)» [11, с.67.], тобто в Бозі, як чистий акт. Початком буття в християнській традиції виступає творча воля Першоособи. Тому творчість утверджується в якості основи істинного буття. Одна з головних ідей християнства полягає в тому, що Бог створив світ із нічого. Світ саме «створений» Богом, а не «зроблений» Ним і не «породжений». За такого викладу суб'єктом творчості є Бог. Визначальним моментом для нашої розвідки є те, що абсолютна воля Бога нічим не обмежена, ні матерією, ні ідеями. До прояву цієї волі нічого немає. Суб'єкт творчості абсолютно вільний, він діє із себе, світ є продуктом творчості. Згідно із християнською традицією людина створена за «образом і подобою» Божою. Людина є одухотвореним божественним духом, на відміну від усіх інших творінь. За божественною настановою людина виявляється над світом. Вона тілесна як і все в світі, але має дух Божий, що піднімає її над усім іншим.

В епоху Відродження розширюються межі творчості. Творчою визнається будь-яка діяльність, спрямована на «обробіток» природи, світу і людини, на розкриття справжнього сенсу, закладеного в них Богом, в тому числі людська діяльність із саморозвитку, самовдосконалення. Утвердження у статусі найвищої цінності людини її розуму і творчості - найважливіше досягнення епохи Відродження Мова йде про творення світу і самої себе; утверджується думка «про самоцінність новизни» [12, с.58.]. Однак саме така особистість через властивості нескінченності і потенційності своєї природи залишилася позбавленою унікальності, тобто своєї основної якості.

Науково-технічні і політичні революції Нового часу призвели до зміни пануючого в культурі ціннісного авторитету. На зміну авторитету соціальної традиції остаточно прийшов авторитет особистого творчого, раціонального і експериментально обґрунтованого досвіду, прийнятого кожним членом суспільства, і через його посередництво суспільством загалом. Особистість стала базовою цінністю західної цивілізації. Причім, утвердилося «уявлення, що цінність особистості в її самості» [13, с.214.]. Розвиток сучасного бачення творчості ґрунтується на ідеї, що творчий потенціал притаманний кожній людині. Природа творчості базується на природі людини.

Думка про людину як творця власного життя виникла у екзистенційній філософії Ж.-П. Сартра: «Людина є нічим іншим, ніж тим, чим вона робить себе сама» [14, с.15]. Пізніше така ідея розвивається у гуманістичній та екзистенційній психології (А. Маслоу, Ф. Перлз, К. Роджерс, В. Франкл), де існувало переконання, що створення власної реальності починається зсередини, із внутрішнього світу особистості.

Розвитком ідеї життєтворчості передбачається виявлення всіх життєвих стосунків особистості в найрізноманітніших аспектах самоствердження та самореалізації. Вітчизняні філософи В.Шинкарук, Л.Сохань, Н.Шульга, І.Бекишина, П.Соболь схильні розглядати творчу діяльність людини як “її самодіяльність, самозміни, саморозвиток”[15].

У філософському значенні життєтворчість – це загальний спосіб людського буття, який відрізняє існування людини від існування тварин. Суть життєтворчості в тому, що людина може займати певну позицію щодо теоретичного і практичного ставлення до власного життя, в той час як тварина тотожна своїй життєдіяльності [16, с.29–98]. Життєтворчість передбачає включеність людини у власне творення життя, її активність, направлену назовні, творчий підхід до організації власного життя.

Висновки. Творчість визначає початкову спорідненість, нерозривну зв'язаність людини зі світом, їх відповідність як мікро- і макрокосму. У християнській традиції виступає творча воля Першоособи, тому творчість утверджується в якості основи істинного буття. З часом, творчою визнається будь-яка діяльність, спрямована на світ, людину, в тому числі людська діяльність із саморозвитку, самовдосконалення. Результат творчості може бути індивідуально значущим, виступаючи спонукою своєрідного унікального особистісного розвитку творця. Тому при обґрунтуванні феномену творчості необхідно враховувати весь спектр індивідуальних проявів особистості, не обмежуючись виключно критерієм соціальної цінності. Розуміння людини як творця власного життя сприяло розвитку ідеї життєтворчості. Результати аналізу науково-психологічної літератури переконливо свідчать, що вивчення проблем життєтворчості є актуальним та перспективним напрямком для сучасних досліджень, у цьому руслі використовуються нові підходи, досліджуються окремі аспекти життєтворчості. Однак у концепціях життєтворчості, що були запропоновані у вітчизняній науці, недостатньо вивченою залишається природа особистості як рушійна сила життєтворчості, що і визначає перспективний напрямок подальших досліджень проблеми.

 

Література:

1. Скотна Н. Особа в розколотій цивілізації: освіта, світогляд, дії. – Львів: Українські технології, 2005. – 384с.

2.Сорокин П. Социокультурная динамика // Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат, 1992. – 542с.

3.Ортега-и-Гассет X. Восстание масс; Вокруг Галилея (схема кризисов); Идеи и верования; Человек и люди; Размышления о технике //Избранные труды /Пер. с испан. - М.: Весь мир, 1997. – 704с.

4. Роджерс К. Творчество как усиление себя // Вопр. психол.— 1990, 1.—С.164-168.

5. Элиаде М. Аспекты мифа / Пер. с фр. - М.: Академический Проект, 2000. – 222с

6. Мифы народов мира: Энциклопедия. В 2-х томах. Т.2:К-Я / Гл.ред. С.А.Токарев. 2-е изд.-М.:Рос.энциклопедия,1997. – 719с.

7. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии /– Москва : Мысль, 1993– 959 с.

8. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. Т.1. – М.: Мысль., 1990. - 860с.

9. Платон. Собрание сочинений.В 4 т. Т. 2. / Общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф.Асмуса, А.А.Тахо-Годи; Примеч. А.Ф.Лосева и А.А.Тахо-Годи;РАН. Ин-т философии. – М.: Мысль, 1993– 527с.

10. Аристотель.Сочинения:В4-х т.Т.4/Пер.с лревнегреч., Общ.ред.А.И.Доватура. – М.:Мысль, 1983. – 830с.

11. Словарь философских терминов / науч. ред. проф. В.Г. Кузнецова. - М. : Инфра-М, 2005. – 729 с.

13. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности.— М.: Наука, 1989. – 272 с

14 Лотман Ю.М. Беседы о русской культуре: Быт и традиции русского дворянства (XVIII-начало XIX века). -СПб., 1999.

14. Sartre, J.-P. ExistentialismandHumanEmotions. – N.Y.:CitadelPress, 1984. – 96 р.

15. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч.-метод, посібник / Ред. рада: В. М. Доній (голова), Г. М. Несен (заст. голови), Л. В. Сохань, Ермаков (наук, ред.) та ін. - К, 1996. - 792 с.

16. Иванов В. П. Мировоззренческие проблемы эволюции природы и становления человеческого мира // Человек и мир. – Киев: Наук. думка,1977.

 

References:

1. Skotna N. Osoba v rozkolotіy tsivіlіzatsії:osvіta, svіtoglyad, dії. – Lvіv: Ukraїnskі tekhnologії, 2005. – 384s.

2.Sorokin P. Sotsiokulturnaya dinamika // Chelovek. Tsivilizatsiya. Obshchestvo. M.: Politizdat, 1992. – 542s.

3.Ortega-i-Gasset X. Vosstanie mass; Vokrug Galileya (skhema krizisov); Idei i verovaniya; Chelovek i lyudi; Razmyshleniya o tekhnike //Izbrannye trudy /Per. s ispan. - M.: Ves mir, 1997. – 704s.

4. Rodzhers K. Tvorchestvo kak usilenie sebya // Vopr. psikhol.— 1990, 1.—S. 164-168.

5. Eliade M. Aspekty mifa / Per. s fr. - M.: Akademicheskiy Proekt, 2000. – 222s

6. Mify narodov mira: Entsiklopediya. V 2-kh tomakh. T.2:K-Ya / Gl.red. S.A.Tokarev. 2-e izd.-M.:Ros.entsiklopediya,1997. – 719s.

7. Losev A.F. Ocherki antichnogo simvolizma i mifologii /.– Moskva : Mysl, 1993 . – 959 s.

8. Platon. Sobranie sochineniy: v 4 t. T.1. – M.: Mysl., 1990. - 860s.

9. Platon. Sobranie sochineniy. V 4 t. T. 2. / Obshch. red. A.F. Loseva, V.F.Asmusa, A.A.Takho-Godi; Primech. A.F.Loseva i A.A.Takho-Godi; RAN. In-t filosofii. – M.: Mysl, 1993. – 527 s.

10. Aristotel.Sochineniya:V4-kh t.T.4/Per.s lrevnegrech., Obshch.red.A.I.Dovatura. – M.:Mysl, 1983. – 830s.

11. Slovar filosofskikh terminov / nauch. red. prof. V.G. Kuznetsova. - M. : Infra-M, 2005. – 729 s.

12. Batkin L. M. Italyanskoe Vozrozhdenie v poiskakh individualnosti.— M.: Nauka, 1989. – 272 s

13 Lotman Yu.M. Besedy o russkoy kulture: Byt i traditsii russkogo dvoryanstva (XVIII-nachalo XIX veka). -SPb., 1999.

14. Sartre, J.-P.ExistentialismandHumanEmotions. – N.Y.: CitadelPress, 1984. – 96 р.

15. Psikhologіya і pedagogіka zhittєtvorchostі: Navch.-metod, posіbnik / Red. rada: V. M. Donіy (golova), G. M. Nesen (zast. golovi), L. V. Sokhan, Yermakov (nauk, red.) ta іn. - K, 1996. - 792 s.

16. Ivanov V. P. Mirovozzrencheskie problemy evolyutsii prirody i stanovleniya chelovecheskogo mira // Chelovek i mir. – Kiev: Nauk. dumka,1977.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^