Наукові конференції, Научные конференции » ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15 » кандидат педагогічних наук, Оліяр М. П. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

кандидат педагогічних наук, Оліяр М. П. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Категорія: ІННОВАЦІЇ ТА ТРАДИЦІЇ В НАУКОВІЙ ДУМЦІ 17-19.08.15, Педагогіка

УДК 378.147:372.4

 

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-СТРАТЕГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

кандидат педагогічних наук, Оліяр М. П.

Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, Україна, Івано-Франківськ

 

У статті розкрито науково-теоретичні засади формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Комунікативна підготовка майбутніх учителів визначається як пріоритетний напрям вищої педагогічної освіти. Важливість сучасних досліджень проблеми підтверджується діючими нормативними документами.

У статті проаналізовано найбільш актуальні дослідження і публікації з даної проблеми. Схарактеризовано різні підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників до визначення понять «комунікаційна стратегія" і "стратегічна компетенція".

Ключові слова: майбутній учитель початкових класів, комунікативна компетентність, комунікативно-стратегічна компетентність.

 

кандидат педагогических наук, Олияр М. П. Научно-теоретические основы проблемы формирования коммуникативно-стратегической компетентности будущих учителей начальных классов / Прикарпатский национальный университет имени В.Стефаника, Украина, Ивано-Франковск

В статье раскрыты научно-теоретические основы формирования коммуникативно-стратегической компетентности будущих учителей начальних классов. Коммуникативная підготовка будущих учителей определяется как приоритетное направление высшего педагогического образования. Важность современных исследований проблемы подтверждается действующими нормативними документами. В статье проанализированы наиболее актуальне исследования и публикации по данной проблеме. Охарактеризованы различные подходы отечественных и зарубежных исследователей к определению понятий «коммуникативная стратегия» и «коммуникативная компетенція».

Ключевые слова: будущий учитель начальных классов, коммуникативная компетентность, коммуникативно-стратегическая компетентность.

 

PhD in Pedagogical Sciences, Oliyar М. P. Scientific problems theoretical foundations of communicative and strategic competence of primary school teachers /Precarpathian National University named after Vasyl Stefanyk, Ukraine, Ivano-Frankivsk

The article depicts the scientific and theoretical bases of development of communicative-strategic competence of future elementary school teachers. The communication related education of future teachers is defined as a priority aspect of higher pedagogical education. The importance of current research is supported by current normative documentation. The article analyzes the most relevant research and publications on the problem under consideration. It also discovers the different approaches of home and foreign researchers to the definition of concepts of "communication strategy" and "strategic competence".

The article characterizes changes in perception of the above mentioned concepts throughout several decades. It is defined that the problem is still not well studied yet. The article concludes by outlining the perspectives of future scientific studies of the problem under consideration.

Key words: future elementary school teacher, communicative competence, communicative-strategic competence.

 

Вступ. У сучасному суспільстві дедалі глибшим стає усвідомлення того, що процеси демократизації, міжкультурної інтеграції, розширення інформаційного простору зумовлюють зростаючу потребу в спілкуванні. У цих умовах суттєво змінюються вимоги до професійної підготовки майбутніх спеціалістів. Системні зміни в підготовці майбутніх фахівців відображені в Указах Президента України «Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні», «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)» та ін.

Основні положення цих та інших документів відповідають міжнародним пріоритетам, проголошеним у резолюціях та рекомендаціях ЮНЕСКО з питань освіти, а саме: Міжнародній стандартній класифікації освіти (1997), Всесвітній програмі дій у галузі освіти з прав людини та демократії (1993), Інтегрованих рамках дій у галузі освіти в дусі миру, прав людини та демократії (1995) та ін.

У зв’язку з цим однією з пріоритетних складових вищої педагогічної освіти є комунікативно-стратегічна компетентність учителя, яка не лише забезпечує його ефективну комунікацію в будь-якій професійній ситуації, але й сприяє формуванню відповідних умінь в учнів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми, її актуальність. Сучасні вітчизняні та зарубіжні вчені приділяють чимало уваги дослідженню проблем спілкування, аналізові структурних компонентів техніки спілкування (Л. Божович, Л. Виготський, Т.Драгунова, І.Дубровіна, Д. Ельконін, Е. Еріксон, Ю.Ємельянов, Ю.Жуков, М.Заброцький, В.Мухіна, Л.Петровська, С.Максименко, А.Панфілова, С.Руденський та ін.). Мовні стратегії й тактики вивчали О.Іссерс, А.Гриценко, М.Жулинський, Л.Мацько, А.Міщенко, В.Німчук, Ю.Романенко, В.Яременко. Чимало зарубіжних науковців у своїх дослідженнях розробляли поняття та зміст стратегічної компетентності (Hymes (1972), Canale and Swain (1980), Taylor (1988), van Ek (1986), Bialystok (1990, 1991), Little (1996) та ін.).

Слід зазначити, що як українські, так і зарубіжні вчені надають великого значення формуванню стратегічної компетентності майбутніх учителів іноземних мов, фахівців галузей туризму, менеджменту тощо. Однак проблемі формування стратегічної складової комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів досі не приділялося належної уваги.

Таким чином, зростаюча необхідність стратегічного забезпечення процесу комунікативної підготовки майбутніх учителів початкових класів до професійної діяльності та недостатній стан вивчення проблеми зумовлює актуальність даного дослідження.

Формулювання мети статті (постановка завдання). Метою статті є розкриття основних етапів становлення науково-теоретичних засад проблеми формування комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Сучасний учитель початкових класів повинен забезпечити виконання вимог Державного стандарту початкової загальної освіти щодо гуманізації та демократизації навчання і виховання молодших школярів, здійснення компетентнісного підходу шляхом формування основних компетентностей молодших школярів. Зокрема, в пояснювальній записці до навчальної програми з української мови для 1-4 класів зазначено, що «основна мета цього курсу полягає у формуванні ключової комунікативної компетентності молодшого школяра, яка виявляється у здатності успішно користуватися мовою (всіма видами мовленнєвої діяльності) у процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, вирішення життєво важливих завдань» [ 1 ].

Таким чином, стратегічний компонент комунікативної компетентності учнів, який відповідає сучасним соціальним запитам, чітко відображений у вимогах до шкільного навчання мови і відповідає єдиним стандартам, висунутим у Загальноєвропейських Рекомендаціях з питань вивчення, викладання та оцінювання мови. Успішне здійснення завдань формування всіх складових комунікативної компетентності молодших школярів залежить від рівня професійної підготовки вчителя початкових класів. Тому комунікативність педагога, зокрема сформованість комунікативно-стратегічної компетентності, є однією з найбільш необхідних та універсальних рис, що забезпечують його успішну професійну діяльність.

У суспільній свідомості сьогодні перенесено акценти на комунікативну сферу як одну з найбільш значущих у соціумі. Комунікативна компетентність та її складові сприймаються як інтегрована нормативна характеристика випускника вузу. Здійснено впровадження компетентності в галузь освіти, продовжується розробка термінологічного апарата. Інтерес дослідників викликають такі проблеми, безпосередньо пов’язані з процесом розвитку комунікативної сфери вчителя, як формування його комунікативних умінь і навичок (А.Добрович, В. Кан-Калик, О. Коропецька та ін.); розробка системи комунікативного тренінгу (Л. Овсянецька, Л. Петровська, Т.С. Яценко та ін.); вивчення комунікативних здібностей педагогів (Н.Кузьміна, Н.Левітов, Л.Орбан та ін.) тощо.

На відміну від українських учених, які розробляють окремі аспекти досліджуваної нами проблеми впродовж останніх 20-ти років, зарубіжні дослідники з 70-х років ХХ століття почали активно використовувати поняття стратегічної складової комунікативної компетентності (Bachman (1991), Hymes (1972), Canale and Swain (1980), Taylor (1988), van Ek (1986), van Ek and Trim (1990), Bialystok (1990, 1991), Little (1996), S. Rich (2004) та ін.). Починаючи з 80-х років, учені зосередили увагу на розробці системної моделі комунікативної компетентності (M.Canale, G.Caspar, R.Clifford, K.Faersh, M.Halliday, G.Manby, S.Savignon, M.Swain, G.Widowson, О.Іванова, К.Гром, І.Бім, В.Рижов, Р.Мілбруд, І.Максимова та ін.). У класичній роботі Canale and Swain (1980) було запропоновано структуру комунікативної компетенції, яка включає граматичну (пов’язана з синтаксисом), соціолінгвістичну (стосується соціальної доречності), дискурсивну, стратегічну ( орієнтована на прагматичну функцію комунікації) компетенції [2, с. 9]. Зокрема, стратегічна компетенція характеризується як уміння доречно використовувати комунікативні стратегії.

Робота над створенням моделей комунікації здійснювалася на основі двох загальнотеоретичних підходів – інформаційного та комунікаційного (Mokros (1996); Harris (1991) та ін.). Основним у першій теорії є визнання інформації як змістової частини комунікації. Прихильники другого підходу надавали перевагу комунікації як різновиду людської діяльності, завдяки якій інформація стає життєвою цінністю (Андерсон (2001); Гуревич (1997); Єрасов (1996); Бурдье (1993); Карасик (1992); Кіріліна (1999); Ломов (1984); Харитонов (1988); Lincoln (1989); Leeds-Hurwitz (1989; 1993); Benhabib (1992); Mokros (1996) та ін.). Саме до діяльнісної сторони комунікативної компетентності названі вчені відносять стратегічну компетенцію/компетентність.

Надалі перелік компонентів комунікативної компетентності поступово розширювався. Зокрема, у працях van Ek (1986), van Ek and Trim (1990) визначено шість складових комунікативної компетенції (лінгвістична, соціолінгвістична, дискурсивна, соціокультурна, соціальна, стратегічна). Більшість науковців, незважаючи на певний різнобій у термінологічних позначеннях, вказують на наявність стратегічної складової, поряд з іншими: мовна, соціокультурна, стратегічна, учбова компетенції [3]; мовна, мовленнєва, соціокультурна, компенсаторна (стратегічна), учбово-пізнавальна компетенції [4]; лінгвістична, соціолінгвістична, соціокультурна, стратегічна, дискурсивна, соціальна компетенції [5]; лінгвістична, соціолінгвістична, дискурсивна, стратегічна, соціокультурна, соціальна, психологічна компетенції [6]; мовна, мовленнєва, соціокультурна і діяльнісна (стратегічна) [7] та ін.

Однак, ретроспективно аналізуючи наукові досягнення в галузі вивчення проблем комунікації, ми змушені констатувати, що цілісна теорія освітньої комунікації досі не сформувалася. Значна кількість трактувань структури комунікативної компетентності, на наш погляд, свідчить не лише про активну роботу науковців у даному напрямі, але й про те, що вчені досі не дійшли згоди щодо розуміння сутності поняття комунікативної компетентності та її складових, а це, в свою чергу, пояснюється складністю та багатоаспектністю даної категорії.

Слід зазначити, що вчені тривалий час досить вузько трактували зміст стратегічної компетенції, вбачаючи в ній лише стратегії, спрямовані на виправлення порушень у комунікації, викликані недостатніми знаннями та вміннями (Canale and Swain (1980), і такі, що більше стосуються соціокультурних проблем, ніж освітніх та психолінгвістичних (S.Rich (2004).

Спостерігалося також трактування комунікативних стратегій як таких, що використовуються, коли виникають певні труднощі в процесі комунікації (Г.Каспер, Е.Келлерман). Крім цього, проблема формування стратегічної компетентності в основному стосувалася питань вивчення та використання іноземної мови. Поряд з цим, багатьма зарубіжними вченими комунікативні стратегії були визнані однією з основних категорій навчального процесу (Дж. Рубін, Г. Стерн, Н. Нейман, Р. Оксфорд, Дж. О’Меллі, А. Шамо, Д. Ньюнен, Г. Стерн, Г. Каспер, Е. Келлерман та ін.).

Упродовж кількох десятиліть поняття комунікативної стратегії наповнювалося новим змістом, учені виявляли та аналізували все нові й нові його сторони. Результатом цієї роботи є трактування, прийняте в Загальноєвропейських Рекомендаціях, де комунікативні стратегії є ключовим поняттям і характеризуються як "зв'язок між ресурсами того, хто навчається (компетенціями), і тим, що він / вона може з ними робити (види комунікативної діяльності)" [8, с. 25]. Позитивні зрушення у вивченні та використанні мови у ЗЄР пов’язуються не лише зі здатністю виконувати безпосередньо мовленнєву діяльність, але й з умінням оперувати комунікативними стратегіями.

Російська дослідниця О.Іссерс пише, що кінцевим результатом стратегії є вплив на слухача, який являє собою трансформацію його моделі світу в бажаному для мовця напрямі. Кінцевий результат (мета) стратегії досягається шляхом вирішення сукупності часткових завдань, або тактик [9].

Дослідження багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців у галузях філософії, психології, когнітивної та комунікативної лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики (К.Апель, Ф.Бацевич, М.Брандес, О.Воробйова, Ю.Габермас, О.Галапчук, О.Гойхман, Г.Грайс, С.Дацюк, Т.А. ван Дейк, Н.-Е.Енквіст, Х.Ийм, О.Іссерс, М.Койт, Є. Клюєв, В.Кульман, Л.Лузіна, Л.Мацько, В.Моляко, Т.Надєїна, Радзієвська, О.Селіванова, Н.Трошина, І.Труфанова, Т.Янко та ін.) значно розширили межі розуміння поняття «комунікативна стратегія», що повинно одержати відповідне відображення і в трактуванні поняття «комунікативно-стратегічна компетентність». Однак слід зазначити, що проблемі формування стратегічної компетенції приділяли увагу переважно зарубіжні науковці, які вивчали процеси міжкультурного спілкування і, поряд з цим, вказували, що саме ця компетенція довго залишалася найменш дослідженою порівняно з іншими. Досі твердження про те, що стратегічна компетенція/компетентність дає змогу справитися з проблемами під час непідготовленого мовлення, коли немає можливості скористатися готовими рішеннями, запобігти зриву у спілкуванні, є найбільш поширеним. Зокрема, М.Canale та М.Swain вважали, що сутність стратегічної компетенції полягає «у досконалому володінні стратегіями вербального та невербального спілкування, які можуть бути задіяними, щоб компенсувати зрив у ньому, викликаний наявними умовами ситуації спілкування, що його обмежують, або недосконалою компетентністю співрозмовників в одній або декількох сферах комунікативної компетентності, і щоб підвищити ефективність процесу спілкування» [10, с 16]. У цій же праці M. Canale і M. Swain визначили вербальні і невербальні комунікативні стратегії.

Зарубіжні вчені зазначають, що стратегічна компетентність як компонент комунікативної компетентності являє собою сукупність умінь і навичок, які дають змогу вибирати і корегувати ситуації міжкультурного спілкування відповідно до комунікативних намірів автора і запланованого змісту [11; 12]. В.М.Топалова пише, що «стратегічна компетенція – здатність ефективно брати участь у спілкуванні, обираючи для цього вірну стратегію дискурсу, якщо комунікації загрожує розрив через шум, недостатню компетенцію та ін., а також адекватну стратегію для підвищення ефективності комунікації» [13, с. 39]. Більш широке трактування подають Kasper K., Kellerman Е., які вважають, що стратегічна компетенція зумовлює вміння відбирати й використовувати найефективніші способи та прийоми вирішення комунікативних завдань [14]. А.К.Маркова характеризує стратегічну комунікативну компетентність як «здатність користуватися мовою залежно від ситуації». Учена зазначає, що це особлива якість мовленнєвої особистості, набута в процесі спілкування або спеціально організованого навчання [15, с. 70].

Початок 21 століття ознаменувався утвердженням в суспільстві розуміння того, що в глобалізованому світі необхідна якомога більш повна адаптація людини в суспільстві, а відповідно потрібна нова парадигма освіти. Тому кардинально змінилися погляди і на цілі освіти та її результат, який має бути більш інтегрованим та особистісно значущим. Саме такий результат став сприйматися як компетентність, що розвивається на основі життєвого досвіду, особистісних цінностей та здібностей в освітньому процесі. Разом з тим, слід зазначити, що формування стратегічного компонента комунікативної компетентності продовжує досліджуватися вченими в основному стосовно вивчення іноземної мови.

У сучасних західних наукових працях комунікації надається важливе значення. Досліджуються такі проблеми, як: роль комунікації в сучасному світі; комунікативні якості сучасного спеціаліста як ресурс на ринку праці; організація комунікативної освіти в 21 ст.; структура і зміст навчальних програм з комунікації; критерії їх ефективності та ін. [16]. Дослідники-професіонали та практичні працівники системи освіти зарубіжжя стверджують, що комунікативна освіта – критична необхідність 21 століття, а тому комунікативна складова повинна займати центральне місце в системі вищої освіти, розширюватися та утверджуватися [17].

Слід зазначити, що ще в 50-х роках 20 ст. у США та Швеції реалізовувалася концепція «плану Трампа», яка сьогодні в Західній Європі має назву «комунікативної педагогіки» або «педагогіки діалогу», в межах яких чітко визначені уміння школярів у сфері усної комунікації. Зокрема, такі стратегічні компоненти, як уміння говорити аргументовано, відстоювати свою позицію, виділяти головні думки в повідомленні тощо, визначаються як основні в рекомендаціях щодо розвитку у школярів комунікативних умінь і навичок.

Національною комунікативною асоціацією США в кінці 90-х років минулого століття на основі аналізу наукових праць, присвячених проблемам комунікації, було встановлено, що вивчення цих проблем необхідне, як мінімум, з 4 причин: для повноцінного розвитку особистості; для підвищення ефективності освіти, включаючи організацію та управління освітнім процесом з використанням сучасних форм колективно-групового співробітництва; для успішної професійної діяльності та кар’єри; для формування громадянина світу, його відповідальної позиції в соціальному та культурному плані [18].

Численні дослідження зарубіжних учених підтверджують, що комунікативні якості сучасного професіонала є ключовими в його діяльності та кар’єрі на всіх її етапах, незважаючи на галузь, у якій він працює, а також важливим фактором розвитку особистості людини, її позитивної самооцінки, психічного і фізичного здоров’я [19; 20; 21].

Однак досі програми і курси комунікативного змісту у вітчизняній системі професійної освіти є швидше результатом творчих зусиль окремих педагогічних колективів і університетів, ніж проявом єдиної освітньої політики. Більшість педагогів мало знайомі зі змістом та методичним наповненням комунікативних дисциплін, які існують у зарубіжній практиці підготовки фахівців різних профілів, у тому числі й педагогів [22].

Не дано однозначної відповіді і на багато актуальних питань, які стосуються комунікативної сфери. Зокрема, не до кінця з’ясовано сутність комунікативного підходу і його відмінність від традиційних підходів у лінгвістиці, психології, педагогіці, соціології та ін. Не існує єдиної дефініції термінів «компетенція» і «компетентність», немає чіткості у визначенні співвідношення між поняттями «комунікація» і «спілкування». Значно різняться підходи вчених до визначення змісту компетентнісної підготовки, необхідного для організації навчального процесу. Не до кінця з’ясовано, що нового вносить компетентнісний підхід у вивчення природи людини в нових соціальних умовах. Далеко не всі сторони самого поняття «комунікація» належним чином розкриті, зокрема це стосується комунікативно-стратегічної компетентності, хоча необхідні соціальні передумови для цього вже існують. Таким чином, дана галузь наукового знання значно відстає як від розвитку суспільних процесів, так і від вимог практики навчання.

Незважаючи на те, що комунікативна освіта, суспільна значущість якої цілком очевидна, є однією з обов’язкових складових підготовки сучасного спеціаліста у світовій педагогічній практиці, про що свідчать, зокрема, матеріали Болонського процесу, в українській системі підготовки майбутніх педагогів вона ще не зайняла належного місця. Це наслідок того, що процеси гуманізації як в українському суспільстві загалом, так і в освітній галузі не набули ще такого розвитку, щоб здатність користуватися мовою в контексті використання адекватних стратегій і тактик комунікативної взаємодії була визнана одним з найважливіших і необхідних компонентів щоденного співіснування. Про це свідчить і посилена увага вітчизняних науковців до такої проблеми, як конфлікти в комунікативній сфері, що є прямим наслідком відсутності належного рівня комунікативно-стратегічної культури в суспільстві і спостерігаються у всіх галузях суспільного життя, починаючи з політики та бізнесу і закінчуючи міжособистісними відносинами.

Потреба педагога в оволодінні комунікативною компетентністю пов’язана і з впровадженням таких нових освітніх напрямів роботи, як дистанційне навчання, яке дозволяє працювати з учнями, використовуючи сучасні інформаційні засоби, не лише на території нашої держави, але й за її межами. Все це ще раз засвідчує актуальність формування всіх складових комунікативної компетентності, особливо такої малодослідженої, як комунікативно-стратегічна.

Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Аналіз сучасної педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що стан вивчення даної проблеми є недостатнім, незважаючи на визнання її важливості на загальноєвропейському та міжнародному рівні. Досі немає комплексного дослідження змісту та основних характеристик поняття «комунікативно-стратегічна компетентність майбутнього вчителя початкових класів». Існуючі стандарти, програми, наукові підходи до професійної підготовки майбутніх педагогів спрямовані лише на певний розвиток природних особистісних якостей студентів, які мають здібності до комунікативної діяльності, і жодним чином не на формування цих якостей у тих, хто такими здібностями не володіє.

Тому перспективним напрямом подальших наукових розвідок вважаємо дослідження комунікативно-стратегічної компетентності майбутніх учителів початкових класів як складової їх особистісно-професійного розвитку.

 

Література:

1. Державний стандарт початкової загальної освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/doc/files/news/87/8793/01_ukr.pdf

2. Canale M. and Swain M. (1980). Theoretical bases of communicative approaches to second language teaching and testing. Applied Linguistics 1, 1 – 47.

3. Ломакина О. Е. Теория и практика проектирования методической системы обучения иностранным языкам (на материале становления будущего учителя иностранных языков): Автореф. дисс…. докт. пед. наук / О. Е. Ломакина. – Волгоград, 2002. – 36 с.

4. Бим И. Л. Всегда ли инновации в области терминологии – следствие развития научного знания? / И. Л. Бим // Иностранные языки в школе. – 2004. – № 3. – С. 30 – 33.

5. Соловова Е. Н. Методика обучения иностранным языкам. Базовый курс лекций / Е. Н. Соловова. – М., 2002. – 239 с.

6. Рыжов В. В. Иноязычные способности: Учебное пособие / В. В. Рыжов. – Нижний Новгород, 2001. – 192 с.

7. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/24-2004-п

8. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Наук. ред. укр. видання д-р пед. наук, проф. С. Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.

9. Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / О.С. Иссерс. - Омск, 1999. - 288 с.

10. Canale M. and Swain M. (1980). Theoretical bases of communicative approaches to second language teaching and testing. Applied Linguistics 1, 1 – 47.

11. Savignon S. Evaluation of Communicative Competence : The ACTFL Provisional Proficiency Guidelines / S. Savignon // Те Modern Language Journal. - 1985. - Vol. 59. - P. 129-134.

12. Wagner J., Firth A. Communication Strategies at Work /J. Wagner, A Firth // Communication Strategies. - London : Longman, 1997. - P. 304-322.

13. Топалова В. М. Формирование социокультурной компетенции студентов технического вуза (на материале английского языка): дис. … канд. пед. наук / В. М. Топалова. – К., 1998. – 168 с.

14. Kasper K., Kellerman Е. Introduction: Approaches to Communication Strategies / K. Kasper, E. Kellerman // Communication Strategies. - London : Longman, 1997.-P. 1-13.

15. Маркова А. К. Психология профессионализма / А. К. Маркова. – М.: Теис, 1996. – 308 с.

16. Emanuel, R. (2005). The Case for Fundamentals of Oral Communication, Community College Journal of Research and Practice, 29 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/index.asp?bid=11001

17. National Communication Association. (2004). Communication in the General Education Curriculum: A Critical Necessity for the 21st Century. Washington, D.C.: National Communication Association.

18. Morreale, S., Osborn, M., & Pearson, J. (2000). Why Communication is Important: A Rationale for the Centrality of the Study of Communication. Journal of the Association for Communication Administration, 29, 1-25 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/NCA/files/ccLibraryFiles/

19. Emanuel, R. (2005). The Case for Fundamentals of Oral Communication, Community College Journal of Research and Practice, 29 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/index.asp?bid=11001

20. Morreale, S., Osborn, M., & Pearson, J. (2000). Why Communication is Important: A Rationale for the Centrality of the Study of Communication. Journal of the Association for Communication Administration, 29, 1-25 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/NCA/files/ccLibraryFiles/

21. National Communication Association. (2004). Communication in the General Education Curriculum: A Critical Necessity for the 21st Century. Washington, D.C.: National Communication Association.

22. Матьяш О. Коммуникативное образование / О. Матьяш [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://polit.ru/article/2011/08/10/communication/

References:

1. Derzhavnyj standart pochatkovoyi zagalnoyi osvity [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://osvita.ua/doc/files/news/87/8793/01_ukr.pdf

2. Canale M. and Swain M. (1980). Theoretical bases of communicative approaches to second language teaching and testing. Applied Linguistics 1, 1 – 47.

3. Lomakyna O. E. Teoryya y praktyka proektyrovanyjya metodycheskoj systemy obuchenyjya ynostrannym yazikam (na materyale stanovlenyjya budushhego uchytelya ynostrannyx yazykov): Avtoref. dyss…. dokt. ped. nauk / O. E. Lomakyna. – Volgograd, 2002. – 36 s.

4. Bym Y. L. Vsegda ly ynnovacyy v oblasty termynologyjy – sledstvye razvytyjya nauchnogo znanyjya? / Y. L. Bym // Ynostranniye yaziky v shkole. – 2004. – № 3. – S. 30 – 33.

5. Solovova E.N. Metodyka obuchenyjya ynostrannym yazykam. Bazovyj kurs lekcyj / E. N. Solovova. – M., 2002. – 239 s.

6. Ryzhov V. V. Ynoyazychnye sposobnosty: Uchebnoe posobye / V. V. Ryzhov. – Nyzhnyj Novgorod, 2001. – 192 s.

7. Derzhavnyj standart bazovoyi i povnoyi zagalnoyi serednoyi osvity [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/24-2004-p

8. Zagalnoyevropejski Rekomendaciyi z movnoyi osvity: vyvchennya, vykladannya, ocinyuvannya / Nauk. red. ukr. vydannya d-r ped. nauk, prof. S. Yu. Nikolayeva. – K.: Lenvit, 2003. – 273 s.

9. Yssers O. S. Kommunykatyvnie strategiy y taktyky russkoj rechy / O. S. Yssers. - Omsk, 1999. - 288 s.

10. Canale M. and Swain M. (1980). Theoretical bases of communicative approaches to second language teaching and testing. Applied Linguistics 1, 1 – 47.

11. Savignon S. Evaluation of Communicative Competence : The ACTFL Provisional Proficiency Guidelines / S. Savignon // Те Modern Language Journal. - 1985. - Vol. 59. - P. 129-134.

12. Wagner J., Firth A. Communication Strategies at Work /J. Wagner, A Firth // Communication Strategies. - London : Longman, 1997. - P. 304-322.

13. Topalova V. M. Formyrovanyje socyokulturnoj kompetencyjy studentov texnycheskogo vuza (na materyale anglyjskogo yazyka): dys. … kand. ped. nauk / V.M. Topalova. – K., 1998. – 168 s.

14. Kasper K., Kellerman Е. Introduction: Approaches to Communication Strategies / K. Kasper, E. Kellerman // Communication Strategies. - London : Longman, 1997.-P. 1-13.

15. Markova A. K. Psyxologyjya professyonalyzma / A. K. Markova. – M.: Teys, 1996. – 308 s.

16. Emanuel, R. (2005). The Case for Fundamentals of Oral Communication, Community College Journal of Research and Practice, 29 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/index.asp?bid=11001

17. National Communication Association. (2004). Communication in the General Education Curriculum: A Critical Necessity for the 21st Century. Washington, D.C.: National Communication Association.

18. Morreale, S., Osborn, M., & Pearson, J. (2000). Why Communication is Important: A Rationale for the Centrality of the Study of Communication. Journal of the Association for Communication Administration, 29, 1-25 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/NCA/files/ccLibraryFiles/

19. Emanuel, R. (2005). The Case for Fundamentals of Oral Communication, Community College Journal of Research and Practice, 29 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/index.asp?bid=11001

20. Morreale, S., Osborn, M., & Pearson, J. (2000). Why Communication is Important: A Rationale for the Centrality of the Study of Communication. Journal of the Association for Communication Administration, 29, 1-25 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natcom.org/NCA/files/ccLibraryFiles/

21. National Communication Association. (2004). Communication in the General Education Curriculum: A Critical Necessity for the 21st Century. Washington, D.C.: National Communication Association.

22. Matyash O. Kommunykatyvnoye obrazovaniye / O. Matyash [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupa: http://polit.ru/article/2011/08/10/communication/

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^