Наукові конференції, Научные конференции » Сучасний соціокультурний простір 2014 (17-19.09.14 » кандидат педагогічних наук, Григор’єва В. В. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СУБ’ЄКТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ТА ЇЇ РОЗВИТОК У ПЕРІОД НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

кандидат педагогічних наук, Григор’єва В. В. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СУБ’ЄКТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ТА ЇЇ РОЗВИТОК У ПЕРІОД НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Категорія: Сучасний соціокультурний простір 2014 (17-19.09.14, Педагогіка

УДК 371.134:159.923.2

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СУБ’ЄКТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ТА ЇЇ РОЗВИТОК У ПЕРІОД НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

кандидат педагогічних наук, Григор’єва В. В.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна, Бердянськ

 

У статті розглянуто проблему розвитку суб’єктності майбутнього вчителя як професійно важливої якості особистості. Висвітлено психолого-педагогічні засади становлення суб’єктності майбутнього педагога у період навчання у виші. Визначено основні новоутворення студентського віку як сензитивного періоду особистісного та професійно-суб’єктного становлення. Проаналізовано феномен суб’єктності особистості в цілому та студента вищого навчального закладу зокрема.

Ключові слова: суб’єкт, суб’єктність, професійна діяльність, відповідальність, активність, професійна ідентичність.

 

Григорьева В. В. Психолого-педагогические основы субъектности будущего педагога и её развитие в период обучения в ВУЗе / Бердянский государственный педагогический университет, Украина, г. Бердянск

В статье рассматривается проблема развития субъектности будущего учителя как профессионально важного качества личности. Освещены психолого-педагогические основы становления субъектности будущего педагога в период обучения в ВУЗе. Определены основные новообразования студенческого возраста как сензитивного периода личностного и профессионально-субъектного становления. Проанализирован феномен субъектности личности в целом и студента высшего учебного заведения в частности.

Ключевые слова: субъект, субъектность, профессиональная деятельность, ответственность, активность, профессиональная идентичность.

 

Victoriya Grigoryeva Psychological and pedagogical foundations of the future teacher subjectivity and its development in the period of study in high school / Berdyansk state pedagogical university, Ukraine, Berdyansk.

The article deals with the problem of subjectivity future teacher as an important characteristic of the individual. Highlight the psychological and pedagogical foundations of subjectivity formation of future teachers in training at the university. The main tumor college-age as the sensitive periods of personal and professional subject-formation. Analyzed the phenomenon of subjectivity of the individual in general and students in higher education in particular.

Key words: subject, subjectivity, professional activity, responsibility, activity, professional identity.

 

Вступ.

У сучасному освітньому просторі, що функціонує в умовах варіативності навчальних програм, різноманіття педагогічних технологій та інновацій, удосконалення державних стандартів, спрямованих на розвиток особистості учнівської та студентської молоді, реалізації особистісної парадигми навчання висувається на перший план проблема підготовки цілковито нового вчителя. Сучасна освітня ситуація висуває особливі вимоги до системи його когнітивної компетентності та професійної поведінки й передбачає таку організацію педагогічної взаємодії, в якій би вчитель займав професійно-суб’єктну позицію. Отже, одна з найважливіших складових професійної діяльності вчителя є суб’єктна сутність його особистості, що виражається в активному та відповідальному відношенні до професійно-педагогічної діяльності, самого себе, світу та життя в цілому.

Мета статті – висвітлити психолого-педагогічні засади розвитку суб’єктності майбутнього вчителя у період навчання у вищому педагогічному закладі.

У сучасній науці дефініція суб’єктності набуває статусу методологічного принципу й одночасно виступає предметом активних досліджень. Проблема суб’єкта і суб’єктності є предметом філософських, психологічних, акмеологічних та педагогічних досліджень. Істотний внесок у розвиток уявлень про суб’єкт і суб’єктність був здійснений філософською антропологією (В. В. Зеньківський, П. А. Флоренський, С. Л. Франк, С. М. Булгаков, І. А. Ільїн, І. О. Лосський, Л. П. Карсавін, Л.Фейєрбах, Д. А. Хомяков, М. Шеллер та ін.). У зарубіжній психології поява категорії суб’єкта та суб’єктності пов’язана, перш за все, з працями С. Л. Рубінштейна і Б. Г. Ананьєва, що заклали фундамент досліджень суб’єктної проблематики у науці. Протягом останнього двадцятиріччя ця проблема активно розробляється у дослідженнях О. С. Анісімова, К. А. Абульханової-Славської, Л. М. Алєксєєвої, Л. І. Анциферової, В. В. Белоуса, А. В. Брушлінського, І. В. Вачкова, М. І. Воловикової, Л. І. Воробйової, Б. А. Вяткіна, А. А. Деркача, Л. Я. Дорфмана, Л. А. Головей, М. Г. Єрмолаєвої, А.Л. Журавльова, В.В. Знакова, О.А. Конопкіна, Д.А. Леонтьєва, А. Маслоу, В. І. Моросанової, А. К. Осницького, В. А. Петровського, В. В. Селиванова, О. А. Сергієнко, В. І. Слободчикова, В. Франкл, Е. Фромм, А. С. Чернишева, В. Д. Шадрикова та інших.

У теорії педагогічної освіти суб’єктність розглядається як невід’ємна складова професійної компетентності вчителя та необхідна умова здійснення ним педагогічної діяльності (С. Г. Вершловський, В. В. Горшкова, І. А. Гуляс, В. І. Данильчук, Ю. В. Журат, Е. С. Заір-Бек, І. А. Колеснікова, А. К. Маркова, О. І. Мешко, В. Пилипчук, Н. К. Сергєєв, В. А. Сластьонін, Н. В. Чекалева тощо).

В акмеології проблема суб’єкта і суб’єктності вивчалась у зв’язку з проблемами самовизначення та самореалізації людини в професії, особистісного та професійного становлення, професійної самосвідомості та компетентності (А. А. Деркач, І. М. Дроздов, А. М. Гусєв, А. В. Жарінов, Ю. М. Забродін, В. Г. Зазикін, І. А. Зязюн, Е. І. Ісаєв, Е. А. Клімов, А. В. Козир, А. А. Козлова, Р. М. Косов, Д. М. Логунцова, В. М. Марков, А. К. Маркова, Л. М. Мітіна, О. В. Москаленко, А. Р. Нікіфоров, А. С. Огньов, Г. С. Пригін, А. П. Ситніков, З. А. Решетова, Н. П. Фетіскін, Е. В. Селезньова, Л. А. Степнова).

У науковій літературі існує велика кількість визначень поняття «суб’єкт». Так С. Л. Рубінштейн зазначав, що «суб'єкт – активно діюча людина, самосвідомість якої - це усвідомлення себе як істоти, яка змінює світ, як діючої особи в процесі діяльності - практичної та теоретичної, суб'єкта діяльності свідомості у тому числі» [1, с. 126]. У своїх роботах психолог велике значення приділяє аналізу психологічних особливостей людини як суб'єкта діяльності та власної активності. На думку психолога, суб’єкт діяльності визначається як активно діюча в об’єктивному світі людина, що пізнає та перетворює його та себе. Це носій свідомості, яка формується на основі сукупності відчуттів та сприйняття, емоцій, мислення і волі. Ідеї С. Л. Рубінштейна про суб’єктну специфіку людського способу буття були конкретизовані представниками його наукової школи К. А. Альбухановою-Славською, А. В. Брушлінським та іншими. Суб’єктність розуміється ними як здатність людини здійснювати взаємообумовлені зміни у світі й самому себе.

Словник практичного психолога розглядає «суб’єкт-індивід як джерело пізнання і перетворення дійсності; носій активності» [2, с.533]. А. В. Брушлинський зазначає, що суб’єкт – це людина на вищому рівні активності, цілісності (системності), автономності тощо [3, с.86].

Аналіз педагогічних досліджень відзначає, що суб’єкта характеризує внутрішня незалежність від зовнішнього світу. Він самостійний у виборі ціннісних цілей та способів поведінки. Для нього характерно усвідомлення смислу діяльності, здатність до формулювання цілей, усвідомлена активність як перетворювальне відношення до внутрішнього та зовнішнього світу людини, здатність до рефлексії та інноваційних змін.

Отже, основою для вивчення категорії суб'єктності стала концепція людини як суб'єкта, розроблена у працях вищезазначених вчених. В них зазначається, що в основі суб'єктності лежить ініціативно-творче начало, яке має екзистенціальне значення для людини, виступає умовою її життя. Особистість як суб'єкт «творить» себе, вибудовуючи простір власного життя, унікальний життєвий світ, ставить цілі і намічає життєві плани, обирає стратегії життя, створює умови для розвитку власної особистості, протистоїть тиску несприятливих соціальних і культурних чинників. К. А. Альбуханова-Славська розглядає суб’єктність як «нову перетворену якість особистості, що виникає та отримує розвиток через вирішення протиріч між наявними можливостями, домаганнями, мотивами особистості й вимогами діяльності, запропонованими суспільством до її виконавця [5].

Загалом, проблема суб'єктності в сучасних дослідженнях пов'язується з наділенням людини якостями бути активною, самостійною, здатною до здійснення специфічно людських форм життєдіяльності. На думку вчених [6], формування суб’єктності та відповідної їй активності пов’язується з успішністю людини у різних аспектах соціальної адаптації та діяльності, у тому числі професійній. Активність суб'єкта в педагогічному процесі обґрунтовується як інтегративна властивість особистості, що дозволяє здійснювати цілепокладання в діяльності, обумовленою самокерованою мотивацією; мобільно оперувати способами діяльності й робити їх конструктивну корекцію; ініціативно та критично ставитися до висування нових завдань, що виходять за межі заданої ситуації, творчо і варіативно прогнозувати результати діяльності.

У дослідженнях доведено, що суб’єктність педагога характеризується специфічними особливостями. Ця специфіка полягає в тому, що відношення вчителя до себе як до суб'єкта власної діяльності пов'язане з його відношенням до учнів як до суб'єктів їх власної діяльності. У процесі аналізу літератури нами визначено суб’єктність як властивість особистості здійснювати усвідомлені зміни в навколишній дійсності, активно перетворювати власний внутрішній світ та інших людей. Дана властивість проявляється в діяльності й поведінці та виражається в стійкій позиції особистості. Разом з тим суб'єктна позиція людини характеризує її як активну, свідому, здатну до рефлексії та свободи вибору, унікальну й одночасно відповідальну особистість. Остання якість особистості є найважливішою у структурі суб’єктності майбутнього вчителя. Відповідальність обумовлена мотивами, потребами та цілями особистості. Так, Л. І. Дементій стверджує, що здатність суб'єкта вільно оперувати даними, у тому числі потенційними умовами й засобами, здатність до ініціативного пошуку відсутніх ланок вирішення завдання, здатність до їх оригінальної комбінації й структурування діяльності як цілого, а також подолання непередбачених труднощів та перешкод і є відповідальність [7, с. 205]. Вона розуміється як прагнення і забезпечення суб'єктом цілісності, самостійності й успішності діяльності та спілкування. Відповідальність як характеристика суб’єктності особистості виражається в готовності до подолання труднощів, адекватності домагань, здатності реально оцінювати свої можливості у вирішенні конкретної ситуації. До характеристики суб’єктності ми також відносимо цілепокладання, під яким розуміємо процес моделювання результату ще не здійсненої діяльності.

Отже, у контексті професійної діяльності педагога суб’єктність виступає інтегративною характеристикою, що складає оcнову його професійних здібностей, є умовою здійснення людського способу буття; це якість особистості, пов’язана з її активно-перетворювальною функцією. В. О. Сластьонін під суб’єктністю розумів «центральне утворення людської суб’єктивності, складну інтегративну характеристику особистості, що відображає її активно-вибіркове, ініціативно-відповідальне, перетворювальне відношення до самого себе, діяльності, людей, світу та життя в цілому» [8, с. 265]. Важливим аспектом у суб'єктній проблематиці є уявлення про множинну природу суб’єктності, сформульоване в працях Б. Г. Ананьєва, і надалі розроблене К. А. Абульхановою-Славською, що обґрунтували невід'ємну властивість суб'єкта – його неоднорідність, поліморфність або множинність. Вона задається двома основними особливостями життя людини: здійсненням різноманітних видів активності й заглибленістю даної активності в будь-яке середовище або контекст. У залежності від спрямованості активності й типу контекста її протікання авторами виділяються різні види суб’єктності. Так, наприклад, у науковій літературі отримало розповсюдження поняття «професійна суб’єктність». Воно визначається як здатність до самоуправління в професійній діяльності, а суб’єктом професійної діяльності є людина, що володіє релевантною суб’єктністю. Умовами формування цього виду суб’єктності визначаються наявність професійної мотивації, усвідомлення себе та власної активності, свобода самовизначення, суб’єктний досвід, здобутий в умовах реальної взаємодії зі світом, а також наявність зразку професійної поведінки тощо.

Таким чином, узагальнюючи значення поняття «суб’єктність», представлене у науковій літературі, виділимо основне: суб’єктність - це:

- вища системна цілісність всіх якостей людини;

- цілісна характеристика активності людини;

- особлива властивість і здатність людини до самодетермінації різних сфер і сторін свого буття;

- активно-перетворюючий спосіб буття людини;

- здатність до самоуправління в професійній діяльності.

Проведений аналіз дозволяє розглядати суб’єктність як цілісну характеристику особистості й активності людини, спрямовану на перетворення себе і навколишнього світу; представити людину як автора і сценариста своїх дій, із властивою їй цілеспрямованістю, чіткими ціннісними орієнтаціями, спрямованістю на самовдосконалення і саморозвиток.

Ґрунтуючись на розумінні значимості таких атрибутивних проявів суб’єктності, як здатність до самоорганізації, саморегуляції й життєдіяльності, що проявляються в цілепокладанні, цілеспрямованості, активності, вирішенні протиріч, ми акцентуємо також такі соціально необхідні у сучасній освіті властивості суб’єктності як відповідальність, моральну позицію, корпоративність - здатність брати до уваги іншу людину, співпрацювати з нею, інтегруватися з іншими людьми для досягнення соціально значимих завдань.

Розвиток суб’єктності людини в будь-якій сфері професійної діяльності у сучасних умовах забезпечується, насамперед, завдяки включенню суб'єкта в професійну підготовку й надалі в суто професійну діяльність. Це стає можливим ще у період навчання у виші в процесі отримання професійної освіти. Час навчання у виші – роки студентства по-різному визначається у вікових періодизаціях, але при цьому розглядається як найважливіший етап у житті людини. Студентський вік є сензитивним періодом для прояву особистісної суб’єктності. У цей період відбувається розквіт особистості як суб’єкту навчально-професійної діяльності. Саме у цій якості студент виробляє той спосіб життєдіяльності в освітньому просторі вишу, ту стратегію і тактику поведінки у відповідності до якої він розвиває власну індивідуальність. Б. Г. Ананьєв зазначав, що юнацький вік є періодом складного структурного перетворення інтелекту, який є досить індивідуальним та варіативним. У 18-19 років спостерігається певна стабілізація мисленнєвих функції, а в 19-24 роки мнемологічні функції випереджають логічні. За даними Б. Г. Ананьєва, Л. В. Бороздиної, А. В. Петровського пізня юність та початок періоду ранньої дорослості відрізняються складністю становлення особистісних рис. Відбувається посилення свідомих мотивів поведінки, зміцнюється цілеспрямованість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. При цьому здатність до саморегуляції і цілепокладання розвинена не в повній мірі: можливий прояв немотивованого ризику, нездатність передбачати наслідки вчинків, негативізм. Цей діапазон, на думку вчених, відрізняється підвищеним інтересом молодих людей до питань ціннісно-смислової сфери особистості. Серед таких - проблеми особистої відповідальності й обов’язку, дружби, любові, вірності тощо. Для молодіжної свідомості характерні стани пошуку: пошук себе та свого місця у світі, пошук однодумців, сенсу життя не тільки у вузькому індивідуальному смислі, але й у широкому, глобальному філософському плані.

До основних новоутворень цього вікового етапу відносять: формування ціннісних орієнтації, життєвих цілей і планів; усвідомлене прагнення до самореалізації й самовизначення (Л. І. Божович, М. М. Рубинштейн); завершення формування Я-концепції й розвиток самосвідомості, становлення ідентичності (Е. Еріксон, В. С. Мухіна, М. М. Рубинштейн); зміна системи особистісних відносин, розвиток саморефлексії, початок періоду життєствердження, необхідність і можливість прийняття зовнішнього й внутрішнього світу (Ш. Бюллер, О. В. Петровський, В. І. Слободчиков, Д. Б. Ельконін). І. С. Кон відзначає, що центральним новоутворенням юності стає самовизначення, як професійне, так і особистісне. Це внутрішня позиція, що включає усвідомлення себе як члена суспільства, прийняття свого місця в ньому, відповідальності за свої дії.

Однією з причин занепокоєння молодді є відчуття неможливості встановлення професійної ідентичності. Тому юність - найменш кризовий період для людей, добре підготовлених до освоєння професійної ролі й спроможних отримувати професійні знання і перспективи професійного росту. Сам професійний вибір і побудова життєвого плану в значній мірі може бути обумовлений характером відповідальності студента: орієнтація на вступ до вишу і придбання високої професійної кваліфікації; вибір престижної професії; орієнтація, у першу чергу, на матеріальний добробут і економічну самостійність.

Вступивши до вишу, студент потрапляє у критичну ситуацію зміни й вибору смисложиттєвих орієнтирів, що вимагають нових ціннісних орієнтації, соціальних установок, мотивів поведінки. Нові умови діяльності у виші - це якісно нова система відносин відповідальної залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції власної поведінки, наявність додаткових ступенів волі. Студентство - це пора особистісного та професійного розвитку людини, етап життя, що, як правило, співвідноситься з формуванням відносної економічної самостійності, відходом від рідного дому і утворенням власної родини. Період навчання у виші являє собою час активного розвитку моральних та естетичних почуттів, становлення характеру, оволодіння комплексом соціальних ролей, характерних для дорослої людини. Основу діяльності студента становлять навчання, участь у науковому й громадському житті, у різних заходах, які проводяться з навчальною та виховною метою. Включення студента в нові форми навчальної діяльності, розширення сфер прояву активності, зміна його статусу, професіоналізація сприяють розвитку основних особистісних утворень.

Молодь обирає ВНЗ для того, щоб продовжити період активного пошуку себе. Вступ до вишу і наступний процес професіоналізації - це складноорганізований етап, що містить у собі стадії, які відповідають виникненню різного типу протиріч, їх усвідомленню суб'єктом і вирішенню, що призводять до якісного перетворення особистості. Характерною рисою студентського періоду життя є остаточне вирішення питання професійного самовизначення.

У відповідності до основних положень суб’єктно-діяльнісної теорії формування особистості студента вишу трактується як безперервний процес саморозвитку перш за все особистісних якостей, без яких виконання професіоналом функціональних обов’язків неможливо. Бути особистістю у студентському віці означає бути суб’єктом навчально-професійної діяльності. Навчально-професійна суб’єктність студента проявляється у процесі активації механізмів саморозвитку, самовиховання, самоактуалізації, самореалізації, самопрезентації, тобто усе, що пов’язано з ініціативою, надситуативною активністю, креативністю, відповідальністю тощо. Суб’єктність студента виражається у розпредмеченні самого себе в процесі навчання. Так, Д. Роттер зазначав, що суб’єкт освітньої діяльності розглядається як носій активності, що досягає власних цілей та створює стратегію поведінки впродовж усього життя [9].

Висновок.

Проведений аналіз наукової літератури і психолого-педагогічних досліджень, дозволив виділити наступні центральні новоутворення студентського віку важливі в процесі формування професійної самосвідомості: формування ціннісних орієнтації, життєвих цілей і планів; усвідомлене прагнення до самореалізації й самовизначення; завершення формування Я-концепції та розвитку самосвідомості; становлення особистої ідентичності; переосмислення системи особистісних відносин; розвиток рефлексії; емпатії; початок періоду життєствердження. У цілому, розвиток особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою відбувається у ряді напрямків: стабілізується стійкість поглядів, розвиваються необхідні здібності, почуття обов’язку, відповідальності за успіх професійної діяльності в цілому, а не тільки спрямованість на особистий успіх, виражений у балах успішності. Удосконалюються домагання студента в області майбутньої професії; на основі інтенсивної передачі соціального й професійного досвіду та формування необхідних якостей зростає загальна зрілість і стабільність особистості студента; підвищується питома вага самовиховання студента у формуванні якостей, досвіду, необхідних майбутньому фахівцеві. Отже, період навчання у виші є сензитивним для формування у майбутніх вчителів особистісної та професійної суб’єктності як інтегративної характеристики особистості студента. Результат сформованості цієї якості спостерігається у момент завершення навчання у виші та виражається у здатності майбутнього вчителя до здійснення професійної діяльності та вирішенню професійних завдань.

 

Література:

1. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи / С. Л. Рубинштейн. – СПб., 1999. – 720 с.

2. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. – Минск, 1997. – 800 с.

3. Брушлинский А. В. Субъект: мышление, учение, воображение / А. В. Брушлинский. – М., 1996. – 392 с.

4. Стефановская Т. А. Педагогика: наука и искусство. Курс лекцій / Т. А. Стефановская. – М., 1998. – 368 с.

5. Абульханова К. А. О субъекте психической деятельности / К. А. Альбуханова – М., 1973. – 288 с.

6. Осницкий А. К. Структура и функции регуляторного опыта в развитии субъектности человека / А. К. Осницкий // Субъект и личность в психологии саморегуляции. – М. – Ставрополь : Изд-во ПИ РАО - СевКавГТУ, 2007. – С. 238.

7. Дементий Л. И. Типология ответственности личности / Л. И. Дементий // Гуманистические проблемы психологической теории. – М., 1995. – С. 204-213.

8. Сластенин В. А. Педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. Заведений / В. А. Сластенин. – М : Академия, 2002. – 576 с.

9. Rotter J.W. Social learning and clinical psychology / J. W. Rotter. – New York: Oxford University Press, 1954. – P. 23–38.

References:

1. Ruby`nshtejn S. L. Osnovy obshhej psy`xology` / S. L. Ruby`nshtejn. – SPb., 1999. – 720 s.

2. Slovar` prakty`cheskogo psy`xologa / Sost. S. Yu. Golovy`n. – My`nsk, 1997. – 800 s.

3. Brushly`nsky`j A. V. Subekt: mіshleny`e, ucheny`e, voobrazheny`e / A. V. Brushly`nsky`j. – M., 1996. – 392 s.

4. Stefanovskaya T. A. Pedagogy`ka: nauka y` y`skusstvo. Kurs lekcij / T. A. Stefanovskaya. – M., 1998. – 368 s.

5. Abul`xanova K. A. O subъekte psy`xy`cheskoj deyatel`nosty` / K. A. Al`buxanova – M., 1973. – 288 s.

6. Osny`czky`j A. K. Struktura y` funkcy`y` regulyatornogo opіta v razvy`ty`y` subektnosty` cheloveka / A. K. Osny`czky`j // Subekt y` ly`chnost` v psy`xology`y` samoregulyacy`y`. – M. – Stavropol`: Y`zd-vo PY`RAO - SevKavGTU, 2007. – S. 238.

7. Dementy`j L. Y`. Ty`pology`ya otvetstvennosty` ly`chnosty` / L. Y`. Dementy`j // Gumany`sty`chesky`e problemy psy`xology`cheskoj teory`y`. – M., 1995. – S. 204-213.

8. Slasteny`n V. A. Pedagogy`ka: ucheb. posoby`e dlya stud. vіssh. ucheb. Zavedeny`j / V. A. Slasteny`n. – M: Akademy`ya, 2002. – 576 s.

9. Rotter J.W. Social learning and clinical psychology / J. W. Rotter. – New York: Oxford University Press, 1954. – P. 23–38.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^