ЦЕНТР МЕЖДУНАРОДНОГО НАУЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

ПУБЛИКАЦИЯ НАУЧНЫХ СТАТЕЙ

ПРОВЕДЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ КОНФЕРЕНЦИЙ

СТАЖИРОВКИ ДЛЯ НАУЧНЫХ СОТРУДНИКОВ 

 

 ИЗДАТЕЛЬСКИЙ ДОМ «ТК МЕГАНОМ»

    

Издательство является членом

 CrossRef и Publishers International Linking Association

 (Международная ассоциация издательской

 цитируемости, PILA)


МЫ РАБОТАЕМ ДЛЯ ВАС С 2004 ГОДА!

 

ЕСЛИ ВЫ ЗАНИМАЕТЕСЬ НАУЧНОЙ РАБОТОЙ И ВАМ НЕОБХОДИМО:

- опубликовать научную статью;

- принять участие в научной конференции;

- пройти стажировку;

 - присвоить DOI Вашей научной работе

                            ЭТОТ САЙТ ДЛЯ ВАС.

.

 

 Опубликуйте статью 

в международных научных журналах

 

 

 

 

Станьте участником международных

научных  конференций в Европе и ОАЭ

 

111111111

 

Научная коференция в ОАЭ
Опубликовать статью и принять участие

 

 

Научная конференция Украина-Польша
Опубликовать статью и принять участие

кандидат історичних наук, Макарець С. В. РОБОЧА ХУДОБА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ БАЗИ ПОМІЩИЦЬКИХ ГОСПОДАРСТВ У ГУБЕРНІЯХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

УДК 94(477.5)“311”:316.343.642:631.11:636.1:636.2

 

РОБОЧА ХУДОБА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ БАЗИ ПОМІЩИЦЬКИХ ГОСПОДАРСТВ У ГУБЕРНІЯХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

кандидат історичних наук, Макарець С. В.

Полтавська державна аграрна академія, Україна, Полтава

 

У статті розглянуто один із важливих елементів функціонування сільськогосподарського виробництва – робочу худобу. Проаналізовано ситуацію у поміщицьких маєтках трьох губерній Лівобережної України з точки зору забезпечення їх робочою худобою, її кількісний і видовий склад, динаміку чисельності. Встановлено залежність кількості тварин від розміру маєтку. Визначено місце тваринництва у розвитку передових поміщицьких господарств регіону. Доведено, що при незначній питомій вазі поміщицьких господарств, їх власники мали значний потенціал у галузі тваринництва.

Ключові слова: поміщицьке господарство, робоча худоба, тваринництво, розплідник, Лівобережна Україна.

 

Макарец С. В., кандидат исторических наук. Рабочий скот как фактор формирования материальной базы помещичьих хозяйств в губерниях Левобережной Украины (вторая половина ХІХ – начало ХХ вв.) / Полтавская государственная аграрная академия, Украина, Полтава

В статье рассмотрен один из важных элементов функционирования сельскохозяйственного производства – рабочий скот. Проанализирована ситуация в помещичьих имениях трех губерний Левобережной Украины с точки зрения обеспечения их рабочим скотом, его количественный и видовой состав, динамику численности. Установлена зависимость количества животных от размера имения. Определено место животноводства в развитии передовых помещичьих хозяйств региона. Доказано, что при незначительном удельном весе помещичьих хозяйств, их владельцы имели значительный потенциал в отрасли животноводства.

Ключевые слова: помещичье хозяйство, рабочий скот, животноводство, питомник, Левобережная Украина.

 

Makarets S. V., candidate of historical sciences. A livestock as a factor formation of the material base of the landlords estates in the provinces of the Left-Bank Ukraine (the second half of the XIX – beginning XX centuries) / Poltava state agrarian academy, Ukraine, Poltava

Livestock as one of the important elements functioning of agricultural production has been studied in the article. The situation in the three provinces estates of the Left-Bank Ukraine from the position of providing them with livestock, its quantity and species composition, population dynamics has been analyzed. The dependence of the number of animals from the size of the estate has been established. The livestock place in the development of advanced landlords estates in the region has been determined. Owners of landed households with little specific weight had considerable potential in livestock has been proved in article.

Key words: landlord economy, livestock, stockbreeding, nursery, Left-Bank Ukraine.

 

Вступ. Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. були періодом бурхливого розвитку ринкових відносин у Російській імперії, поштовх якому дали реформи 60 – 70-х років. Однією із закономірностей, притаманних будь-яким періодам здійснення економічних реформ і в будь-якій країні, є «оновлення суб’єктів господарювання, що існували в минулому, а також формування нових господарських формувань» [1, с. 13]. Цікавою з цієї точки зору є аграрна сфера виробництва, де в означений період процес оновлення проходили селянські і поміщицькі господарства як безпосередні виробники сільськогосподарської продукції. Вивчення досвіду таких трансформацій наразі є досить актуальним, адже соціально-економічний розвиток села у сучасний період залишається одним із пріоритетних завдань держави.

Традиційно вважається, що в основі аграрного виробництва лежить земля. І це є беззаперечний факт. Тому питання землеволодіння і землекористування сільськогосподарських товаровиробників завжди цікавило дослідників і детально ними розглядалося. Але крім землі в основу функціонування сільськогосподарського виробництва закладено і інші елементи: робочу силу, знаряддя праці, худобу. Від рівня забезпечення ними виробництва, їх структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб’єктів господарювання.

Метою даного дослідження є аналіз забезпечення поміщицьких маєтків губерній Лівобережної України робочою худобою, її видовий склад, місце тваринництва у розвитку передових поміщицьких господарств. В історико-економічній літературі окремі сюжети даної проблеми знайшли своє відображення у працях І. Гуржія [2], Г. Згурського [2], В. Вергунова, Н. Коваленко, О. Сайка [4], О. Пилипенка [5], О. Реєнта, В. Сердюка [6] та ряду інших дослідників сільського господарства України епохи вільного підприємництва.

Основною тягловою силою в господарствах Лівобережної України у пореформені роки був, як відомо, кінь. Згідно із результатами військово-кінських переписів кількість робочих коней у поміщицьких господарствах трьох губерній була такою: 1888 – 1891 рр. – 98 316; 1899 – 1905 рр. – 113 450; 1912 р. – 134 120 голів. Таким чином, за два десятиліття кількість робочих коней у поміщицьких маєтках Лівобережжя зросла на 36,4%, проте питома вага великих господарств з кількістю коней 50 і більше голів мала зворотну тенденцію, тобто скорочення. Так, у 1888 – 1891 рр. статистика зафіксувала тут 240 таких господарств. Через півтора десятиліття їх стало на чверть більше – 321. Проте в ході перепису 1912 р. у цьому районі було нараховано лише 225 таких господарств, що складало 94% від показників 1891 р. і 70% – від 1905 р. [7, с. 67].

Кількісний склад сільськогосподарських тварин найповніше зафіксував перепис 1893 р., який провела Полтавська губернська земська управа спільно зі своїми повітовими управами і волосними правліннями. Всього у поміщицьких маєтках було нараховано 392 378 голів різноманітної худоби, з яких коней було 13,5%, великої рогатої худоби – 23,3%, овець – 75,9%, кіз – 0,4%, свиней – 7,4%, віслюків – 0,2%, верблюдів – 0,1%, оленів – 3 голови [8, с. 58–59]. Отже, основну масу тварин складали вівці. Друге місце у цьому списку належало великій рогатій худобі, а третє – коням. Порівнюючи матеріали переписів 1883 р. і 1893 р., відзначаємо факт зростання за 10 років кількості волів (+1,9%) і зменшення (-11,0%) кількості корів. Поголів’я іншої худоби також зменшилося на 38,3%.

Загальною закономірністю для поміщицьких господарств було значне переважання питомої ваги великої рогатої худоби. Друге місце за своїм значенням у господарствах привілейованих станів належало коням, третє –вівцям. Найнижчою була питома вага свиней. Аналогічним було співвідношення тварин і в поміщицьких маєтках Кременчуцького повіту: великої рогатої худоби – 59,5%; коней – 30,1%; овець – 9,1%; свиней – 1,3% [9, с. 14]. «Звідси робимо висновок, – писали полтавські земські статистики, – що великі і середні маєтки тримають майже однакову кількість робочої худоби, відводячи продуктивним тваринам (вівцям і свиням) лише 5 – 6% від загального складу стада (у перерахунку на велику худобу). Навпаки, дрібні маєтки (до 50 дес.) у значній мірі ще зберегли рису патріархального побуту, за якого основна частина потреб власника задовольняється із власного господарства, а тому і відсоток продуктивного стада у загальному складі тварин є досить значним (12,8% у переводі на велику худобу)» [9, с. 5]. Земці виявили характерні риси для трьох груп поміщицьких маєтків: великі (500 дес. і більше) найактивніше заміняли робочих волів кіньми; дрібні ж, навпаки, дотримувалися давніх звичаїв обробітку поля волами. Середні маєтки у цьому відношенні займали серединну позицію між дрібними і великими. Що стосується дрібної худоби (вівці і свині), то вівчарство найрозвинутішим було у великих маєтках, у розпорядженні яких були достатні площі степових сінокосів. За ними йдуть дрібні маєтки, де вівці у більшості випадків забезпечували необхідну частину потреб домашнього господарства. Ось чому по відношенню до загальної кількості худоби овець тут було майже удвічі більше, ніж у великих маєтках. Маєтки середнього розміру, які істотно віддалилися від натурального господарства, але не мали таких площ для випасу худоби як власники великих маєтків, утримували незначну кількість овець. Співставляючи кількість худоби з розміром кормової площі у маєтках різної величини, одержимо дані, згідно з якими на одну голову худоби у Золотоніському повіті припадала така кількість десятин кормової площі: у дрібних – 2,2 дес.; середніх – 8,0 дес.; великих – 15,7 дес. Звідси видно, що коли дрібні маєтки за таким показником, як кількість худоби лише у незначній мірі відрізнялися від селянських господарств, де на одну голову худоби припадало 1,7 дес. кормової площі, то середні, а особливо великі, вже так сильно не залежали від площі угідь, а визначали чисельність поголів’я відповідно до характерної для даної місцевості системи господарства. Видовий склад великої рогатої худоби у Золотоніському повіті був таким: робочі воли – 50,7 %, корови – 27,7 %, бугаї – 0,9 %, молоді тварини – 20,7 % [9, с. 6]. Таким чином, у структурі великої рогатої худоби основну масу у Золотоніському повіті, як і в ряді інших, складали воли. Через три десятиліття у структурі тваринництва Полтавщини відбулися незначні зміни. У поміщицьких господарствах, як і раніше, значною була кількість волів – 42,7 тис. голів (за переписом 1910 р.). Загалом, питома вага різних тварин у структурі великої рогатої худоби, яка перебувала у поміщицьких маєтках, була такою: 38,8% – воли; 20,8% – корови; 1,6% – бугаї; 38,7% – молоді тварини. На сто голів худоби у 1910 р. припадало у поміщицьких господарствах: великої рогатої худоби – 37 голів (у переводі на велику худобу), коней – 19, овець – 31, свиней – 13. Від середньогубернських показників наведені цифри відрізнялися мало, відповідно: 31, 17, 35 і 17 голів худоби [10, с. 130]. Загальною була така тенденція: у поміщицьких господарствах було більше великої худоби (ВРХ і коні) і менше дрібної (овець і свиней).

У ході сільськогосподарського перепису 1916 р. на Лівобережжі було нараховано 11 260 поміщицьких господарств, або 2,6% від усієї їх кількості. У розпорядженні поміщиків було 20,8% коней, у т.ч. 20,0% робочих; 24,6% великої рогатої худоби, у т.ч. 44,8% волів; 17,0% корів; 16,0% овець; 24,0% свиней та 19,6% іншої худоби.

Цікаві відомості про забезпечення господарств представників привілейованих станів домашніми тваринами були одержані в ході сільськогосподарського перепису 1917 р. Так, на Полтавщині цей перепис виявив 214 поміщицьких господарств (4,7%), які не мали жодної домашньої тварини. Ще більше було господарств, у яких не було робочої худоби – 367 (8,0%). Без корів перепис нарахував 362 господарства (8,0%). Це при тому, що у кожному зафіксованому маєтку були сільськогосподарські угіддя. Якщо говорити про орну землю, то безпосівних було 541 господарство, що складало 11,8% [11, с. 216–217].

Великі господарства, у розпорядженні яких були десятки тисяч десятин землі, намагалися розвивати усі галузі тваринництва, що свідчить про їх неабияку прибутковість. Так, у Карлівському маєтку Мекленбург-Стрелицьких протягом десятиліть спостерігалося зростання кількості тварин усіх видів. Особливо швидкими темпами розвивалося тут розведення кобил. Якщо у 1884 р. їх у маєтку взагалі не було, то у 1914 р. поголів’я цих тварин перевищило тисячу. Загальна ж кількість робочої худоби за тридцятиріччя подвоїлася: було 3 002 голови – стало 6 518. Крім вищезгаданих тварин у 1914 р. у маєтку було 9 старих бугаїв, 33 молодих бугаї, 29 корів, 28 телиць, 400 свиней на відгодівлі і 1 500 племінних, а також 622 поросят. У середньому за 5 передвоєнних років (1909 – 1913) скотарство приносило щорічно 2 190 крб. прибутку. Ще 3 606 крб. прибутку давав кінний завод. Разом 5 796 крб. або 0,5% від усього чистого прибутку Карлівського маєтку [12, с. 354, 366–367]. Низька питома вага чистого прибутку від тваринництва у загальному бюджеті цього господарства зовсім не означала його невигідність як галузі, адже основна частина тварин використовувалась як робоча тягла сила. Чистий прибуток у вигляді конкретних коштів давало переважно розведення високоякісних тварин, які користувалися попитом на внутрішньому ринку. Тому-то розплідники племінних тварин і концентрувалися переважно у поміщицьких господарствах. Згідно з даними перепису 1910 р. у Полтавській губернії нараховувалося 29 великих поміщицьких господарств, які мали розплідники племінних тварин. Так, наприклад, у Максимівському маєтку спадкоємців П. Я. Кривошеїна Гадяцького повіту були: 1) завод рисистих коней; 2) симентальська худоба; 3) свині-беркшири; 4) вівці-каракулі. У маєтку Варварівсько-Безбородківському спадкоємців князя В. П. Кочубея, за 25 верст від ст. Золотоноша (тепер Черкаська область) були:1) завод сірої української великої рогатої худоби; 2) свині йоркширської породи. У маєтку Карлівка Мекленбург-Стрелицьких були: 1) коні верхового сорту; 2) українська, швицька і симентальська худоба; 3) вівці-негретті і рамбульє-негретті; 4) свині-йоркшири. У Диканській економії князя В. С. Кочубея у містечку Диканька Полтавського повіту розводили: 1) коней чистокровних англійських; 2) симентальську худобу; 3) свиней-йоркширів. У його ж маєтку у с. Жуки Полтавського повіту був завод чистопородних бельгійських ваговозів (брабансони й ардени), а в Піщано-Баляснівській економії за 25 верст від Полтави розводили симентальську худобу, овець-мериносів і свиней-йоркширів.

Розплідники такого ж типу були і в сусідніх губерніях: Харківській – 24 маєтки, Чернігівській – 3 маєтки [13, с. 149–153, 156]. Так, у Тростянецькому маєтку Л. Є. Кеніга у Харківській губернії розводили: 1) коней арденської і датської породи; 2) швицьку і українську худобу; 3) свиней-беркширів і свиней-йоркширів. У маєтку П. І. Харитоненка у с. Угроїдське Охтирського повіту: 1) симентальська худоба; 2) свині-беркшири і темворси. Маєток Є. П. Клейміхеля у с. Лютівка під Харковом: 1) худоба фрейбурзької породи; 2) свині-йоркшири; 3) вівці-каракулі. У Чернігівській губернії звертає на себе увагу маєток А. А. Раковича біля ст. Бобровиця, де розводили швицьку худобу, свиней-йоркширів і коней-шведок.

Висновки. Тваринництво у поміщицьких господарствах Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. зазнало значних структурних і кількісних змін. Видовий склад худоби залежав від розміру маєтку, а значить від площі сінокосів і можливості вільного випасання тварин. Загальною закономірністю для поміщицьких господарств було значне переважання питомої ваги великої рогатої худоби. Як тяглова сила найчастіше використовувалися коні. Великі поміщики, які активно переходили на ринкові методи господарювання, організовували у своїх маєтках розплідники племінних тварин, що давало їм можливість розвивати усі галузі тваринництва. Беручи до уваги незначну питому вагу поміщицьких господарств, їх власники мали значний потенціал у галузі тваринництва, що ставило їх у більш вигідні умови господарювання порівняно з іншими соціальними групами мешканців села.

 

Література:

1. Мохненко А. С. Розвиток фермерських господарств в системі факторів конкурентного середовища: теорія, методологія, практика : дис. … доктора екон. наук : 08.00.04 / Андрій Сергійович Мохненко. – Херсон, 2011. – 435 с.

2. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку / І. О. Гуржій. – К.: Наук. думка, 1968. – 190 с.

3. Згурский Г. В. Рынок сельскохозяйственной продукции Левобережной Украины в 60 – 90-е гг. ХІХ в. : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. ист. наук.: спец. 07.00.02 / Г. В. Згурский. – Харьков: Издательство Харьковского университета, 1989. – 18 с.

4. Вергунов В. А. Розвиток сільського господарства Полтавщини в період скасування кріпосництва / Вергунов В. А., Коваленко Н. П., Сайко О. В. ; під ред. В. А. Вергунова. – К. : Нора-прінт, 1998. – 144 с.

5. Пилипенко О. Експорт продукції тваринництва з Наддніпрянської України наприкінці XIX – на початку XX ст. / Олександр Пилипенко // Київська старовина. – 2006. – № 2. – С. 46–55.

6. Реєнт О. П. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) : Монографія / О. П. Реєнт, О. В. Сердюк. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2011. – 365 с.

7. Анфимов А. М. Крупное помещичье хозяйство Европейской России (конец XIX – начало XX века) / А. М. Анфимов. – М. : Наука, 1969. – 395 с.

8. Ежегодник Полтавского губернского земства на 1895 г. – Полтава : Типо-литогр. И. А. Дохмана, 1895. – 377 с.

9. Очерки помещичьего хозяйства в уездах Золотоношском и Кременчугском. Приложение к VI – VII тому Сборника по хозяйственной статистике Полтавской губернии. – Полтава : Типо-литогр. И. А. Дохмана, 1889. – 94, 121 с.

10. Статистический справочник по Полтавской губернии на 1915 год : стат. материал / Полтав. губ. земство. Стат. бюро. – Полтава : Т-во «Печатное Дело», 1915. – 239 с.

11. Статистический сборник за 1913 – 1917 гг. – М. : 1-я гос. типогр., 1921. – Вып. 1. – 275 с.

12. Анфимов А. М. Карловское имение Мекленбург-Стрелицких в конце ХІХ – начале XX вв. / А. М. Анфимов // Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР. – М., 1962. – Сб. V. – С. 348–376.

13. Полтавский земский календарь на 1910 год / изд-е Полтав. губ. земства. – Полтава : Электрич. типо-лит. «Дохман», 1909. – 156 с.

 

References:

1. Mokhnenko A. S. Rozvytok fermers'kykh hospodarstv v systemi faktoriv konkurentnoho seredovyshcha: teoriya, metodolohiya, praktyka : dys. … doktora ekon. nauk : 08.00.04 / Andriy Serhiyovych Mokhnenko. – Kherson, 2011. – 435 s.

2. Hurzhiy I. O. Ukrayina v systemi vserosiys'koho rynku / I. O. Hurzhiy. – K.: Nauk. dumka, 1968. – 190 s.

3. Zgurskiy G. V. Rynok selskokhozyaystvennoy produktsii Levoberezhnoy Ukrainy v 60 – 90-e gg. ХІХ v. : avtoref. diss. na soiskanie uchen. steni kand. ist. nauk.: spets. 07.00.02 / G. V. Zgurskiy. – Kharkov: Izdatelstvo Kharkovskogo universiteta, 1989. – 18 s.

4. Verhunov V. A. Rozvytok sil's'koho hospodarstva Poltavshchyny v period skasuvannya kriposnytstva / Verhunov V. A., Kovalenko N. P., Sayko O. V. ; pid red. V. A. Verhunova. – K. : Nora-print, 1998. – 144 s.

5. Pylypenko O. Eksport produktsiyi tvarynnytstva z Naddnipryans'koyi Ukrayiny naprykintsi XIX – na pochatku XX st. / Oleksandr Pylypenko // Kyyivs'ka starovyna. – 2006. – № 2. – S. 46–55.

6. Reyent O. P. Sil's'ke hospodarstvo Ukrayiny i svitovyy prodovol'chyy rynok (1861–1914 rr.) : Monohrafiya / O. P. Reyent, O. V. Serdyuk. – K.: In-t istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 2011. – 365 s.

7. Anfimov A. M. Krupnoe pomeshchiche khozyaystvo Yevropeyskoy Rossii (konets XIX – nachalo XX veka) / A. M. Anfimov. – M. : Nauka, 1969. – 395 s.

8. Yezhegodnik Poltavskogo gubernskogo zemstva na 1895 g. – Poltava : Tipo-litogr. I. A. Dokhmana, 1895. – 377 s.

9. Ocherki pomeshchichego khozyaystva v uezdakh Zolotonoshskom i Kremenchugskom. Prilozhenie k VI – VII tomu Sbornika po khozyaystvennoy statistike Poltavskoy gubernii. – Poltava : Tipo-litogr. I. A. Dokhmana, 1889. – 94, 121 s.

10. Statisticheskiy spravochnik po Poltavskoy gubernii na 1915 god : stat. material / Poltav. gub. zemstvo. Stat. byuro. – Poltava : T-vo «Pechatnoe Delo», 1915. – 239 s.

11. Statisticheskiy sbornik za 1913 – 1917 gg. – M. : 1-ya gos. tipogr., 1921. – Vyp. 1. – 275 s.

12. Anfimov A. M. Karlovskoe imenie Meklenburg-Strelitskikh v kontse KhІKh – nachale XX vv. / A. M. Anfimov // Materialy po istorii selskogo khozyaystva i krestyanstva SSSR. – M., 1962. – Sb. V. – S. 348–376.

13. Poltavskiy zemskiy kalendar na 1910 god / izd-e Poltav. gub. zemstva. – Poltava : Elektrich. tipo-lit. «Dokhman», 1909. – 156 s.

Поиск по сайту

Please publish modules in offcanvas position.