Наукові конференції, Научные конференции » АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ НАУКИ (21-23.10.14) » Бургаз Ю. В. СТРАЙК У ПЕТЕРБУРЗЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ 8 ЛЮТОГО 1899 РОКУ ЯК ПЕРЕЛОМНИЙ ЕТАП В РЕВОЛЮЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО РУХУ

Бургаз Ю. В. СТРАЙК У ПЕТЕРБУРЗЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ 8 ЛЮТОГО 1899 РОКУ ЯК ПЕРЕЛОМНИЙ ЕТАП В РЕВОЛЮЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО РУХУ

Категорія: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ НАУКИ (21-23.10.14), Історія

УДК: 94(470+571)«18/19»;378

 

СТРАЙК У ПЕТЕРБУРЗЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ 8 ЛЮТОГО 1899 РОКУ ЯК ПЕРЕЛОМНИЙ ЕТАП В РЕВОЛЮЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО РУХУ

Бургаз Ю. В.

Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького, м. Черкаси

 

У статті проаналізовано еволюцію суспільно-політичних настроїв студентства напередодні Російської революції 1905 – 1907 рр. Автор окреслив академічні та політичні причини хвилювань у Петербурзькому університеті та переконливо доводить, що події 9 лютого 1899 р. сприяли політизації та радикалізації світоглядних орієнтирів студентської молоді на рубежі століть. В свою чергу внутрішній мікроклімат всередині університетів сприяв розповсюдженню революційних настроїв серед студентства та інтелігенції.

Ключові слова: академічні виступи, студентські безлади, протести, студентські зібрання, урядові оголошення.

Бургаз Ю.В. Забастовка в Петербуржскому университете 8 февраля 1899 года как переломный этап в революционной деятельности студенческого движения. Черкасский национальный университет им.Б. Хмельницкого, г. Черкассы

В статье проанализирована эволюция общественно-политических настроений студенчества накануне Русской революции 1905 – 1907 гг. Автор очертил академические и политические причины волнений в Петербуржскому университете и убедительно доказывает, что события 9 февраля в 1899 г. Способствовали политизированию и радикализации мировоззренческих ориентиров студенческой молодежи на рубеже веков. В свою очередь внутренний микроклимат внутри университетов способствовал распространению революционных настроений среди студенчества и интеллигенции.

Ключевые слова: академические выступления, студенческие беспорядки, протесты, студенческие собрания, правительственные объявления.

Burgas Y.V. Strike in Petersburg University on February 8, 1899, as the critical stage in revolutionary activity of student movement. Cherkassy national university of B. Khmelnitsky, Cherkassy

In the article the evolution of social and political moods ofstudent is analyzed on the eve of Russian revolution 1905 – 1907. Author outlined academic and political reasons of agitations in the Petersburg un university and proves convincingly, that events on February,9 in 1899 assisted politicizing and radikalizacyya of world vied reference points of student young people on the border of centuries. In turn an internal microclimate into universities assisted of revolutionary Moods among a student and intelligentsia.

Key words: academic performances, student disturbances, protests, student collections, governmental announcements.

 

Вступ

Академічні виступи в окремих навчальних закладах Російської імперії відбувалися періодично, починаючи з 1860-х рр. Зазвичай вони були направлені на досягнення академічних свобод, особливо після прийняття університетського статуту 1884 р.

В Петербурзькому університеті вони відбувалися в різні роки, в річницю його заснування, 8 лютого. Студенти, розходячись із святкових зібрань, влаштовували ходу по Невському проспекту, співаючи пісні, що часто закінчувалося зіткненнями з поліцією.

Аналізу студентського руху 8 лютого 1899 р. присвячено чимало праць. У дореволюційній літературі, такі автори, як В.Г. Чертков (1900),[8], А.И. Спірідович (1928) [7], Л.Н. Толстой. [6], та у «Материалах по истории студентських движения в России. Выпуск ІІ. Доклад Комиссии Московского университета 1901 г. о причинах студенческих волнений» (1906) [4], розглядають повстання, як вияв незадоволення, що було викликане підбуренням опозиційних кіл, у радянській історіографії П.С. Гусятніков (1971)[1], Ежов В.А. и др. Очерки по истории Ленинградского университета Т.IV (1926) [5], як вияв незадоволення політикою уряду. Сучасні ж дослідники А.В. Кострикін [2], П.В. Краснов (2007)[3] зазначають, що на початковому етапі це повстання було наслідком невдоволення молоді постановами університетської адміністрації, яке незабаром переросло в незадоволення діями самого уряду.

За словами А.І. Спірідовича студентські безлади 1899 р., які продовжувалися до 1901 р. стали початком студентського руху, що, розростався, і поступово охоплював все нові та нові прошарки суспільства, він з’єднався з революційним, та вилився в першу, 1905 р. революцію, що принесла Російській імперії конституцію хоч і недосконалу.[7,с.83.]

Переломним етапом студентського руху стала демонстрація 8 лютого 1899 р., яка відбулася в Петербурзькому університеті під час святкування річниці його заснування. [3,с. 8 –91] Кожного року 8 лютого відбувалися святкові зібрання професорів та студентів. Після цього (по факультетах та курсах) зазвичай влаштовували бенкети, вечори, приурочені «дню Тетяни».

Враховуючи досвід святкування університетського ювілею в попередні роки, міністр внутрішніх справ віддав розпорядження петербурзькому городоначальнику прийняти заходи для недопущення «безладі» на вулицях столиці [1,с.3]. Відповідно цій постанові адміністрація Петербурзького університету, 4 лютого розмістила оголошення, яке було підписане ректорм, професором В. Сергеєвичом [8,с.10]. В ньому зазначалося: «… За порушення тиші і спокою винуватці піддаються арешту на сім днів чи грошовому штрафу в розмірі 25 рублів. Якщо ж у цих порушеннях буде брати участь цілий натовп, який не розійдеться за вимогою поліції, то вони підлягають: арешту до одного місяця, чи штрафу до 100 рублів. А у випадку припинення безладів силою, всі хто чинитиме супротив, будуть заарештовані на три місяці або оштрафовані на 300 рублів. Закон передбачав використання сили з боку поліції. Наслідки таких зіткнень можуть бути досить поганими. Винуватці підлягають: арешту, позбавленю пільг, звільненю та виключеню з університету або навіть висилки зі столиці»[8,с.10].

Це оголошення через кілька годин було зірвано. 6 лютого в університеті відбулися збори. Більшістю голосів студенти вирішили протестувати проти постанови ректора університету, та функцій поліцейської влади, та реалізувати цей протест під час святкування.

Готувалася до ювілею університету також і поліцейська влада міста. З дозволу уряду, градоначальник генерал Клейгельс детально виробив «план заходів» на річницю святкування. За його наказом в район університету вранці 8 лютого були направлені наряди кінної та пішої поліції[1,с.31].

Засідання 8 лютого розпочалося спокійно. Однак коли до кафедри піднявся ректор В. Сергієвич, розпочався безлад, і тому він був змушений піти геть.

Міністр фінансів С.Ю. Вітте характеризував ці події наступним чином: «Вважаючи, вірогідно, себе ображеними оголошенням ректора, студенти направили своє невдоволення проти особи, що підписала його, точніше проти ректора. Святкове звернення розпочалося спокійно. При повному порядку був зачитаний звіт про діяльність університету за минулий 1898 р, вислухана промова професора Ольденбурга на наукову тему, і лише при появі на кафедрі ректора університету почався свист і безлад. Як тільки той зійшов з кафедри все припинилося. Потім з великою увагою вислухали національний гімн, та виконали студентську пісню»[8,с.11].

Після співу пісень, студенти більше 1000 осіб, стали виходити з університету невеликими групами щоб не викликати ніяких активних дій, з боку поліції.

Однак, вийшовши, вони побачили фланг кінних та піших городових, і вирішили вступити в переговори, але все було безрезультатно. І натовп студентів рушив далі, та їх раптом наздоганяє поліція, сутичка була неминучою.

Після цих подій студенти не зупинилися, а навпаки, вони чекали, дій з боку уряду і вважали, що всі хто вчинив з ними такі безчинства будуть покараними.

Л. Толстой характеризує цей виступ студентів так: «Вони образилися, опам'яталися, і, оскільки міра терпіння їх вже давно була доведена до останнього рубежа, застрайкували, тобто, вирішили перестати вчитися в тих закладах, в яких їх навчають батогами. Студенти вищих навчальних закладів Петербурга та інших міст, що так само вже давно відчувають незадоволення своїм положенням, наслідували протестуючих. По всій Російській імперії, тисяч 30, якщо не більше, молодих людей – одним словом, все молоде покоління яке готували до діяльності в державі– відмовилося продовжувати навчання» [6,с.199-200].

Однак, за словами чиновника особливих доручень при Петербурзькому охоронному відділенні, П.С. Статковського: «Били студентів нагайками і раніше, навіть більше. Були випадки, саме ввечері 8 лютого 1895 р. коли п’яний натовп студентів… вступив у бійку з викликаними для припинення буйства двірниками, які… били їх палицями, мітлами, кулаками і всім, що в них було під руками. І студенти мовчали. Але після отримання 8 лютого 1899 р. лише деякими студентами ударів нагайками, а переважно через підбурення частково ліберальних процесів та ліберальної частини столичного суспільства, які переконували, що поліція в жодному разі не могла застосовувати фізичну силу при наведенні порядку, як би там студенти не безчинствували, студенти вважали себе досить ображеними і взялися влаштовувати масові зібрання» [3,с.91].

Наступного дня після подій 8 лютого з цього приводу відбулося студентське зібрання, на якому приймається рішення відкрито протестувати проти насильства, відсунуто навіть пропозицію подати петицію владі. Утворюється «Організаційний комітет», який повинен брати участь у створенні міської «Коаліційної ради» всіх вищих навчальних закладів столиці [5,с.77].

А вже 10 лютого в університеті відбулося ще одне зібрання, на яке прийшло 2.5 тис. студентів [1, с. 32]. Воно одноголосо прийняло резолюцію, в якій говорилося: «Ми незадоволенні насильством, жертвами якого ми стали 8 лютого, знищенням людської гідності. Вважаємо таке насильство образливим і протестуємо проти нього. Тому, оголошуємо Петербурзький університет закритим… Ми не відкриємо університету до тих пір, поки нам не будуть дані гарантії особистої недоторканості». Учасники зібрання звернулися до професорів з пропозицією припинити читання лекцій, попередивши їх, що до тих, хто не підтримає це рішення будуть застосовані обструкції. У ті роки студенти застосовували «хімічні обструкції» – залишали в аудиторіях склянки з хімічними рідинами, що подразнюють органи дихання [1,с.33].

З ранку 11 лютого в університеті розпочався протест. Протистуючі студенти, групами заходили до аудиторій, де ще читалися лекції старшим курсам, і зверталися до професорів та студентів, поважати волю більшості, припинити заняття.

У той день в коридорах університету були розміщенні урядові оголошення: «За згодою міністра освіти та внутрішніх справ… подальші зібрання і дії гуртом… недозволяються. Ті, хто наполягає на подальших хвилюваннях, будуть звільненими з числа студентів і вислані з столиці» [1,с.33]. Однак погроза занести в «проскрипційний список» протестуючих не лише не привела до припинення страйків, але ще більше загострила ситуацію.

Університет підтримало 17 вищих навчальних закладів столиці. Незабаром з 38 протестували 30. На зібраннях і в прокламаціях студенти вимагали свободи слова, зібрання, недоторкання особистості, покарання поліцейських чинів за побиття 8 лютого [5,с.77].

Хвилювання продовжувалися протягом лютого. Тоді уряд здійснив політичний маневр і 20 лютого опублікував повідомлення про призначення комісії на чолі з колишнім військовим міністром П.С. Вановським «для всестороннього розслідування причин та обставин» подій 8 лютого. Отримавши підтвердження ректора про «пом’якшення участі» потерпілих студентів, 1 березня зібрання вирішило розпочати навчання [5,с.77].

А вже з 4 березня відновилися лекції в Петербурзькому університеті, однак ректор повідомляв, що вони «відбувалися при наявності малої кількості студентів». Уряд так і не збирався нікого карати за побиття студентів, внаслідок того13 березня університет запротестував знову, а з 19-го березня – і інші вищі навчальні заклади столиці [3,с.91].

П. Вановський вжив заходи для упорядкування академічного життя студентів, і в тому числі були затвердженні 29 липня 1899 р. «Тимчасові правила про виконання військової повинності вихованцями навчальних закладів, що виключалися з них за вчинення масових безладів». А.І. Сперідович зазначав, що це було одним із самих помилкових заходів уряду. Армія поповнилася представниками молоді, які мали політичні погляди, відмінні від державної доктрини.

Між тим, всі опозиційні та революційні кола запровадили нові заходи, як зокрема, відправку молоді у виправні батальйони. Піднялася агітація проти уряду. Що зашкодило армії, уряду і недало ніякої користі молоді [7,83].

Всі ці заходи, не зупинили студентські рухи, а навпаки посилили перехід від академічних вимог до політичних, рух виходить на вулицю. Ні в вересні, ні на наступний 1900 р. студенти в аудиторії не повернулися. Все це змусило П. Вановського переглянути студентське життя. На деякий час хвилювання втихають. Урядом було здійснено деякі послаблення: вибори старост, дозвіл факультетних зібрань, – але заборонялися загально університетські зібрання та студентські організації, фактично не змінилася плата за навчання. Тому вже в 1902 р, хвилювання продовжилися знову. Але вже на студентських зібраннях на перший план виходять політичні гасла, а свободи розглядаються в контексті безпеки суспільства в цілому [4,с.50].

Висновки. Студентське хвилювання 1899р. привело до поляризації та радикалізації студентства. Все більшу популярність у радикальної частини набували претензії до політичної системи поряд з вимогами реформ освіти та академічних свобод.

 

Література:

1. Гусятников Н.С. Революционное студенческое движение в России 1899 – 1907. Мысль. М.: 1971,– 264с.

2. Кострыкин А.В. Студенческие революции 1899 года: К 110-летию событий // Журнальный клуб Интелрос «Creda new». № 4. 2009

3. Краснов П.В. Деятели политического сыска России а студенческом движении 1899 – начала 1902 г // Вестник Московского университета Серия 8. История 2007. № 6. 83 – 94с.

4. Материалы по истории студенческого движения. Извлечение из книги А.И. Георгиевского «Краткий очерк правительственных мер и предначертаний против студенческих безпорядков». Свободная мысль. Лондон.: 1906, – 101с.

5. Ежов В.А. и др. Очерки по истории Ленинградского университета Т.IV. Издательство Ленинградского университета. Л.: 1962, – 152 с.

6. Толстой Л.Н. Полное собрание сочинений. В 90 т. Т. 31. Произведение 1890 – 1900/ Л.Н. Толстой. Государственное издательство художественной литературы. М.: 1954, – 326с.

7. Спиридовыч А.И. Записки жандарма. Пролетарий. Харьков.: 1928, – 91с.

8. Студенческое движение 1899 года: Сборник / Под ред. В.Черткова.– Лондон.: 1900, – 64с.

 

References:

1. Gusyatnikov N.S. Student revolutionary movement in Russia 1899 – 1907. Mysl. М.: 1971, – 264p.

2. Kostrykin А.V. Student revolutions of 1899: To 110-anniversary of events // Intelros journal club «Creda new». № 4. 2009

3. Krasnov P.V. Activists of political investigation of Russia during student movement 1899 – beginning of 1902 // Moscow university bulletin series 8. History 2007. № 6. 83 – 94p.

4. Materials on history of student movement. Extract from the book by А.I. Georgijevskyi «Short essay on government measures and plans against student disorders». Free thought. London.: 1906, – 101p.

5. Yezhov V.А. et al. Esseys on the history of Leninhrad university V.IV. Leninhrad university publishing . L.: 1962, – 152 p.

6. Tolstoy L.N. Complete collection of works in 90 volumes. V. 31. Composition of 1890 – 1900/ L.N. Tolstoy. State fiction publishing. М.: 1954, – 326p.

7. Spiridovych А.I. Memos of gendarme. Proletariy. Charkov.: 1928, – 91p.

8. Student movement of 1899: Collection / Edited by. V.Chertkov.– London.: 1900, – 64p.

 

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^