Наукові конференції, Научные конференции » АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ НАУКИ (21-23.10.14) » к. філос. н., Сандига О. І. РОЗБІЖНІСТЬ МОДЕРНІЗМУ І ПОСТМОДЕРНІЗМУ В РОЗУМІННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ПЕРСПЕКТИВ ТЕХНОГЕННОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

к. філос. н., Сандига О. І. РОЗБІЖНІСТЬ МОДЕРНІЗМУ І ПОСТМОДЕРНІЗМУ В РОЗУМІННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ПЕРСПЕКТИВ ТЕХНОГЕННОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Категорія: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ НАУКИ (21-23.10.14), Філософія

УДК 502.3 (075.8)

 

РОЗБІЖНІСТЬ МОДЕРНІЗМУ І ПОСТМОДЕРНІЗМУ В РОЗУМІННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ПЕРСПЕКТИВ ТЕХНОГЕННОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

к. філос. н., Сандига О. І.

Донбаський державний технічний університет, Україна, Алчевськ

 

Стаття присвячена аналізу розуміння екологічних перспектив соціальних інновацій техногенної цивілізації в рамках концепцій модернізму та постмодернізму. На відміну від концепцій модернізму, які спрямовані на розвиток методів конструювання замкнутих систем в позитивному соціальному та екологічному спрямуванні, у проектах постмодерністів перевага надається, деконструкції, безупинному відновленню, соціальній та екологічній невизначеності.

Ключові слова: модернізм, постмодернізм, сучасне суспільство,техногенна цивілізація, зміни

Сандыга О.И. Расхождение модернизма и постмодернизма в понимании экологических перспектив техногенной цивилизации/ Донбасский государственный технический университет, Украина, Алчевск

Статья посвящена анализу понимания экологических перспектив социальных инноваций техногенной цивилизации в рамках концепций модернизма и постмодернизма. В отличие от концепций модернизма, которые направлены на развитие методов конструирования замкнутых систем в позитивном социальном и экологическом направлениях, в проектах постмодернистов предпочтение отдается, деконструкции, непрерывному восстановлению, а также экологической неопределенности.

Ключевые слова: модернизм, постмодернизм, современное общество, техногенная цивилизация, изменения

Sandyga O.I. Discrepancy between modernism and postmodernism in understanding the environmental prospects of technological civilization/ Donbass State Technical University, Ukraine, Alchevsk

The article analyzes the understanding of environmental prospects of the technological civilization's social innovations through the concepts of modernism and postmodernism. In contrast to the concepts of modernism, which are aimed at the development of methods of designing closed systems in positive social and environmental directions, postmodernists prefer deconstruction, continuous recovery, and environmental uncertainty.

Key words: modernism, postmodernism, modern society, technological civilization, changes.

 

Вступ

На межі ХХ-ХХІ століть людство вступило в інформаційну добу, яка відзначається лавиноподібним наростанням змін у всіх сферах соціального буття. Виникає новий світ, у котрому відбувається реструктуризація відносин виробництва, влади і досвіду, на яких базується суспільство. Інформаційно-технологічна революція спричинила надзвичайну швидкість соціальних змін, чимало з яких є істотними. Інформаційно-технологічне суспільство постає як складна система, головною тенденцією якої є кардинальне оновлення усіх структур та інститутів, що зачіпає усі сфери суспільного та індивідуального життя. В такому суспільстві має місце розмаїття різнопланових тенденцій, що є відображенням складності, неоднозначності та непередбачуваності соціальних процесів, в тому числі і в їх екологічному вимірі. Інформаційне суспільство радикальним чином відрізняється від попереднього (індустріального) суспільства саме ставленням до інноваційних процесів. Основою його розвитку стає формування такого цілісного утворення, як інноваційне середовище. Соціокультурні зміни, які відбуваються зараз у світі актуалізують необхідність соціально-філософського осягнення соціальних змін, зокрема їх екологічного вектора.

Досягнення науки і техніки, які надають нові імпульси соціально-економічній і політичній динаміці, сприяють трансформації світоглядної культури людства. Це інтенсифікує пошуки соціокультурної та екологічної парадигм, згідно з якими можна було б адекватно осмислити реальність сучасного буття. Передусім трансформації зазнає нещодавно домінуюча базова світоглядна категоріальна модель, яка зумовлювала панування ідеалу діяльнісно-активного ставлення людини до природи. З даною фундаментальною парадигмою істотно позв'язаний і другий аспект світоглядних орієнтацій, характерних для техногенної цивілізації, – трактування природи як упорядкованого, закономірно улаштованого світу, у якому розумна істота, що пізнає закони природи, здатна здійснити свою владу над зовнішніми процесами. Звідси випливає і такий компонент екологічної парадигми індустріального суспільства, як особливий статус, висока цінність наукової раціональності, що виступає необхідною умовою для перетворення світу. Зазначений аспект екологічної парадигми формує впевненість індивідів у тому, що людина здатна, контролюючи зовнішні обставини, науково улаштувати як природу, так і життя у соціумі.

Фундаментальна екологічна парадигма техногенної цивілізації виявляє себе й у висуванні нового комплексу вищих цінностей (у порівнянні з культурою традиційних суспільств), таких як інновації, творчість, прогрес, сприйняття часу як незворотного руху від минулого через сьогодення в майбутнє, уявлення про свободу та інші. І якщо у традиційних суспільствах людина підкорювалася традиціям, інноваційної діяльності не надавалася висока цінність, то, ідеалом Заходу, по Д. Беллу, «була автономна людина, котра досягла б свободи в улаштуванні самовизначення. Із цією „новою людиною” відбувалося ... відкриття нових географічних і соціальних меж; бажання й зростаюча можливість опанування природою й виробництво всього, що можливо, й навіть відкидання старого коріння заради суцільного перетворення. Що почали брати до уваги, не минуле, а майбутнє» [2, с.262].

Однак на початку ХХІ ст. виявляється, що людство не може продовжувати свій розвиток колишним шляхом. Йде інтенсивний пошук нових фундаментальних основ людського буття, вироблення нових орієнтирів, покликаних забезпечити виживання і прогрес людства. У руслі позначеного перегляду чимало мислителів обрали шлях тотальної критики принципів антропоцентризму й гуманізму, пов’язуючи з ними екологічну кризу й кризу духовності. Вони запевняють, що гуманізм як ідеал і орієнтир життєдіяльності зазнав тотальної поразки, адже він спричинив відрив людини від буття, відчуження від людини створеної нею науково-технічної реальності, яка згодом поневолила свого творця; на їх переконання, саме гуманізм відповідальний за втрату життєвого та культурного коріння, навіть за позбавлення сенсу світу, спрявши утворенню «антропологічної катастрофи». Так, на думку М.Гайдеггера, починаючи ще з античної софістики (Протагор), Платона через філософію Декарта, Канта, Гегеля, а особливо в філософії Ніцше дедалі все потужніше виявляє себе позиція «суб’єктивізму». Він пише, що «лише на новоєвропейській метафізичній упевненості в тому, що суб’єкт, який пізнає, … в принципі здатен оволодіти істиною буття, могли виникнути й стати визначальною силою сучасності наука й техніка, а за ними – світоглядна ідеологія й соціальна інженерія» [7, с.309]. Людська маса береться «здійснювати» через прийнятий нею світогляд «істинне, або наукове, знання про світ, котре життєво важливе для неї...як гарантія надійного оволодіння світовим цілим», вона карбує себе за типом, зумовленим її світоглядом, а саме згідно з задачею «абсолютного панування над землею» [7, с.311-312]. Отже, вважає М.Гайддерег, «новій людині епохи ідеологій нема чого більше робити на землі, окрім як зміцнювати й увічнювати своє абсолютне панування над нею – або поставити під питання свою власну метафізичну сутність» [7, с.313].

Історія модерну є історією повільного, але безупинно наростаючого розриву між особистістю, суспільством і природою, що стає непомірно високою платою за досягнення матеріального й економічного прогресу. Тому саме в період росту можливостей техніки, комп'ютерної технології, інформації виникає необхідність у відповідній системі ціннісної орієнтації індивіда, здатної компенсувати дегуманізуючий вплив технології, іншими словами необхідно розвивати таку систему цінностей, яка була б орієнтована на людину.

Прибічники теорій «постіндустріального» та «інформаційного» суспільства, здійснюючи дослідження у рамках дискурсу модерну, налаштовані досить оптимістично щодо соціальних та екологічних перспектив сучасних соціальних інновацій. Вони вважають, що передумови для нової світоглядної орієнтації створюються сьогодні усередині самої техногенної цивілізації, в межах якої здійснюється перехід від індустріального до постіндустріального типу розвитку, і, насамперед, в сфері науково-технічного прогресу, що є серцевиною існування і розвитку техногенної цивілізації.

Так, Д.Белл стверджує, що процес формування сучасного постіндустріального суспільства, основним ресурсом виробництва якого стає інформація, відбувається і в духовній сфері суспільства, ознакою чого стає, за його словами, «разюча зміна в моральному настрої, тобто нова «орієнтація на майбутнє»», адже «корені постіндустріального суспільства лежать у безпрецедентному впливі науки на виробництво...Науковий стан – його форма і зміст – є монадою, що містить у собі прообраз майбутнього суспільства» [1, с.504-505].

За Дж. К. Гелбрейтом, відправним пунктом сучасного розвитку є насамперед технологія й організація, які визначають суть сучасної великої корпорації, яка виступає як соціальний інститут. «Вирішальним інструментом перетворення, – вважає дослідник, – є не держава і не окрема особистість, а сучасна корпорація. Вона являє собою рушійну силу цієї зміни» [3, с.67]. Завдяки науково-технічній революції, у результаті усе більшого використання могутніх інформаційно-кібернетичних систем і методів системного аналізу відбуваються якісні зміни в механізмі прийняття економічних рішень усередині великих корпорацій, що сприятиме позитивній трансформації суспільства особливо на екологічному напрямку.

Як вважає О.Тоффлер, корінна відмінність виникаючої цивілізації «третьої хвилі» полягає в появі нової техніки, реорганізації виробництва на основі впровадження новітніх досягнень науки і технології, що сприятиме не тільки конструюваню соціальних структур але й виникненню нової етики, яка змінить протестантську етику з її вузько економічним визначенням особистого успіху. О.Тоффлер впевнений, що нова етична парадигма сприятиме зміні екологічних орієнтирів особистості й суспільства «третьої хвилі», адже трансформація світоглядно-етичних норм йтиме в напрямку гуманізації суспільства, оскільки разом із послабленням влади капіталу зникатиме й притаманний капіталізмові дух користолюбства та меркантилізму, а отже й довкілля не буде сприйматися виключно через призму меркантильного утилітаризму [6, с.300-302].

Поряд з концепціями «постіндустріального» суспільства розробляються і теорії «інформаційного» суспільства, які не суперечать зазначеним, розвивають і поглиблюють деякі аспекти останніх. Так, М. Кастельс стверджує, що інформаційна ера сприятиме тому, що соціальна морфологія суспільств дедалі більше буде виявлятися організованою в мережі. Самі мережі являють собою відкриті утворення, здатні до необмеженого розширення шляхом включення в них нових вузлів. Саме морфологія мереж виступає джерелом перебудови суспільства[5, с.496], сприятиме якісної зміні життя людини, зокрема в екологічному вимірі.

Отже, абсолютизація теоретичної і технічної раціональності, що притаманна дискурсу модерну, йде поруч із стрімким розвитком науки і техніки, сприятиме поступовому перетворенню індустріальної системи в «інформаційне суспільство». У свою чергу, як підкреслює Г.Йонас, тотальне зростання знання робить знання самого індивіда усе більш фрагментарним, відсторонюючи його в такий спосіб від особистої участі в процесі розвитку, позбавляючи його сенсу існування. Процеси модернізації, на думку мислителя, сприяють трансформації існуючих систем цінностей, ускладнюючи індивіду можливість визначити свою приналежність до будь-якої спільності. Динаміка розвитку суспільства модерну, в основі якої лежить інструментальна раціональність, поступово утрачає свою морально-етичну залежність [7, с.247-253].

Реакцією на зростаючу комплексність суспільства, дегуманізуючий вплив техниці та технології є концепції представників постмодернізму, який складається з багатьох різноманітних течій, проте, характерною рисою, що поєднує останні в постмодернізм, є перехідний і відкритий характер його елементів, прагнення до подолання недосконалості модерністського проекту і пошук нового. Теоретики постмодернізму, М.Фуко, Ж.Ліотар, Ж.Дерріда, Р.Рорті та інші, доходять висновку, що криза сучасності є необхідним імпульсом трансформації. Традиційна раціональність, що лежить в основі сучасного суспільства, споконвічно містить протиріччя між цінністю і розрахунком, моральністю і прагматизмом, між розумом підкорюючим і розумом звільняючим. Постмодернізм починає різноманітні спроби переосмислити форми, ідеї, що дісталися йому в спадщину. Розуміння людини в рамках постмодернізму вкрай відрізняється від наявного в дискурсі модерну. Людині модерну притаманна віра в Розум, Науку і Техніку, вона ніби то була приреченою на перемогу і на безмежну владу над усім сущим, людина ж епохи постмодерну втрачає колишню самовпевненість, здобуваючи непевність і скептицизм. Позиція автономного суб'єкту в модернізмі, що є визначальною щодо всіх вимірів пізнання, породжує постулати, які трактують самодостатність морального закону, що стверджує вищу владу розуму, здатного диктувати закони природі. В філософії постмодерну переконливо звучать заклики до критики як ортодоксальної концепції розуму, так і концепції автономного раціонального суб'єкта. На думку постмодерністів, раціональне завжди співіснує з ірраціональним (бажанням, волею до влади), і тому безглуздим є ігнорування сутнісно-соціального характеру структур свідомості, історичної і культурної мінливості категорій мислення і принципів діяльності, помилково трактувати «розум» як полярну протилежність «тіла», тому що для суб'єкта, що пізнає, істотним є його тілесна і практична ангажованість у світі, де продукти мислення несуть на собі сліди суб'єктивних проектів, цілей, пристрастей і інтересів. Суб'єктивність і інтенціональність виступають функцією форми життя і мовних практик, вони не конструюють світ, а самі є елементами лінгвістично відкритого світу.

Взагалі для постмодернізму характерний перманентний плюралізм культур, традицій, ідеологій, «форм життя», «мовних ігор», цілковита розмаїтість вірувань, етика без універсальних зобов'язань і естетика без універсальних стилів. У рамках постмодернізму проглядає ніби новий виток взаємин людської креативності й природного контексту, описується суспільство на зовсім новому етапі соціально-економічного розвитку, де дедалі більш значимим стає багатофакторний соціальний детермінізм, до складу якого входить економічний, технологічний, організаційний і соціокультурний аспекти. З погляду представників постмодернізму, накопичені соціальні і наукові знання не тільки теоретично інтерпретують світ, але і сприяють його соціокультурній трансформації, яка здійснюється незалежно від волі людей і не піддається контролюванню, що робить соціокультурні зміни непередбачуваними і спонтанними, часто суперечними поставленим цілям, очікуванням і прогнозам. Відтак і концептуалізація людського фактора не тільки формується і локалізується соціальними структурами, але й сама конституює ці структури.

Висновки:

Таким чином, якщо прихильники модерністських теорій «постіндустріалізму» та «інформаційного» суспільства стверджують, що систематична акумуляція знання, яка спрямована насамперед на створення та впровадження технологічних стратегій сприятимуть позитивному перетворенню соціального життя загалом й екологічної ситуації зокрема, то прихильники постмодернізму, акцентуючи увагу на активізації критиці розуму, ставять під сумнів істинність наукового знання, у рамках якого розум ототожнюється з абсолютом. На відміну від концепцій модернізму, які спрямовані на розвиток методів консенсусу, самообґрунтування, уніфікації, конструювання замкнутих систем в позитивному соціальному та екологічному спрямуванні, у проектах постмодерністів перевага надається спростуванню, деконструкції, грі розходжень, безупинному відновленню, соціальній та екологічній невизначеності.

Отже, як бачимо, концепції представників модернізму й постмодернізму навряд чи містять цілісний ґрунтовно пророблений образ-проект соціальних інновацій в екологічному ракурсі, здається, що більш плідним теоретичним осмисленням і усвідомленням меж соціального розвитку може стати суспільний і особистісний «принцип відповідальності» (Г. Йонас), який виступає певним алгоритмом взаємозв'язку як традиційного, так й інноваційного виміру соціального буття. Саме цей принцип може стати основним орієнтиром для сучасних концепцій, тому що «принцип відповідальності» ґрунтується на здатності до відповідальності, даної насамперед як емпіричний факт, із сутності якого виводяться наслідки, головним з яких є зобов’язання людяності. Але визначення меж концептуальної спроможності згаданого принципу потребує подальшого спеціального аналізу.

 

Література:

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. / Д. Белл // Перевод с английского. – М.: Academia, 1999. – 956 с.

2. Белл Д. Культурні суперечності капіталізму / Д. Белл // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. В. Лях. – К.: Либідь, 1996. – С. 251–274.

3. Гэлбрейт Дж. К. Экономические теории и цели общества. / Дж. Гэлбрейт // ( Пер. с анлг. Под общ. ред. и с предисловием академика Н.М. Иноземцева и члена-корреспондента АН СССР А.Г. Милейковского ) – М.: «Прогресс», 1976. – 406 с.

4. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Г. Йонас // Пер. з нім. – К.: Лібра, 2001. – 400 с.

5. Кастельс М. Становление общества сетевых структур / М. Кастельс // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. Под редакцией В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 492-505.

6. Тоффлер О. Третя хвиля / О. Тоффлер // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. В. Лях. – К.: Либідь, 1996. – С. 274-334.

7. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме / М. Хайдеггер // Проблема человека в западной философии: Переводы / Сост. и послесл. П.С. Гуревича; общ. ред. Ю.Н. Попова. – М.: Прогресс, 1988.– С. 314-356.

 

References:

1. Bell D. Grjadushhee postindustrial'noe obshhestvo. Opyt social'nogo prognozirovanija. / D. Bell // Perevod s anglijskogo. – M.: Academia, 1999. – 956 s.

2. Bell D. Kul'turni superechnosti kapitalizmu / D. Bell // Suchasna zarubizhna social'na filosofija. Hrestomatija: Navch. posibnyk / Uporjad. V. Ljah. – K.: Lybid', 1996. – S. 251–274.

3. Gэlbrejt Dzh. K. Эkonomycheskye teoryy y cely obshhestva. / Dzh. Gэlbrejt // ( Per. s anlg. Pod obshh. red. y s predyslovyem akademyka N.M. Ynozemceva y chlena-korrespondenta AN SSSR A.G. Mylejkovskogo ) – M.: «Progress», 1976. – 406 s.

4. Jonas G. Pryncyp vidpovidal'nosti. U poshukah etyky dlja tehnologichnoi' cyvilizacii' / G. Jonas // Per. z nim. – K.: Libra, 2001. – 400 s.

5. Kastel's M. Stanovlenye obshhestva setevыh struktur / M. Kastel's // Novaja postyndustryal'naja volna na Zapade. Antologyja. Pod redakcyej V.L. Ynozemceva. – M.: Academia, 1999. – S. 492-505.

6. Toffler O. Tretja hvylja / O. Toffler // Suchasna zarubizhna social'na filosofija. Hrestomatija: Navch. posibnyk / Uporjad. V. Ljah. – K.: Lybid', 1996. – S. 274-334.

7. Hajdegger M. Pys'mo o gumanyzme / M. Hajdegger // Problema cheloveka v zapadnoj fylosofyy: Perevody / Sost. y poslesl. P.S. Gurevycha; obshh. red. Ju.N. Popova. – M.: Progress, 1988.– S. 314-356.

 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Добавление комментария

Имя:*
E-Mail:
Коментар:
Введите код: *

Карта сайту

^